233 через внутрішньогосподарську диференціацію природно-економічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони, мікрозони і т. д.
На відміну від територіальної спеціалізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через її незавершеність перебуває в постійному русі. Найшвидше вона почала розвиватися в 60-і й 70-і роки, коли централізовано в кожному адміністративному районі створювалися 1-2 спеціалізованих господарства з вирощування й відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, 1-2 – з відгодівлі свиней, 1 - з вирощування нетелів, решта аграрних підприємств району спеціалізувалися на виробництві молока. Створювалися також міжгосподарські спеціалізовані господарства, як правило, тваринницького виробничого напряму.
В окремих районах деякі підприємства спеціалізувалися на виробництві кормів, продукції вівчарства, птахівництва тощо.
Проте спеціалізація сільськогосподарських підприємств у подальші роки не поглиблювалася через недосконалість адміністративно побудованих організаційно-економічних відносин між підприємствами, відсутність ринкових важелів і матеріальної заінтересованості господарств та їх працівників у результатах своєї праці. Більше того, в 90-і роки поглиблення економічної кризи і диспаритету цін, особливо на продукцію тваринництва, призвело до того, що багато з них відмовилися від орієнтації на прискорений розвиток головних галузей і, по суті, знову стали розвиватися як багатогалузеві.
Під час реорганізації КСП в підприємства, що функціонують на засадах приватної власності, проблема спеціалізації з об'єктивних причин не набула актуальності - нові підприємства створювалися, за рідким виключенням, як багатогалузеві. Проте з утвердженням справжнього господаря на землі, подальшим удосконаленням ринкових відносин і за належної економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників спеціалізація аграрних підприємств набуде нового імпульсу, оскільки вибір головних галузей, їх розмір, ринки збуту, економічні стосунки, ціни тощо стали вирішуватися безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції. Критерієм спеціалізації аграрного підприємства з виробництва певного виду продукції є тепер економічний інтерес товаровиробника. Водночас враховуються й інші фактори, що впливають на розміщення і спеціалізацію в умовах ринку.
Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах - бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочно- товарні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садовоогородні, овочівничі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо.
Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому
234 підвищується ефективність виробництва.
Особлива необхідність у розвитку внутрішньогосподарської спеціалізації проявляється у великих за розмірами підприємствах, а також у тих господарствах, які розвиваються нині як багатогалузеві. З поглибленням спеціалізації підприємства на певній галузі виникає необхідність у вдосконаленні внутрішньогосподарської спеціалізації, оскільки при цьому змінюється характер і масштаби виробництва, а разом з ними й організаційна структура господарства. Тому питання спеціалізації підприємств та їх внут- рішньогосподарської спеціалізації повинні вирішуватися в органічній єдності й тісному взаємозв'язку.
За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева - це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкнутого
(закінченого) циклу виробництва.
По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці. В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити за
іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв.
Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.
Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно - від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції. Наприклад, у великих свинарських комплексах на 12 тис, 24 тис, 54 тис. і 108 тис. голів свиней відгодівлі в рік, на багатьох свинофермах у неспеці-алізованих на цій галузі аграрних підприємствах утримують основне стадо, одержують молодняк, вирощують його, відгодовують і реалізують на м'ясокомбінати. За такою самою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринницькі галузі, як скотарство та вівчарство.
Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість ви- робництва в межах однієї і тієї самої галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу і постадійну. Перша з
них здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонування тієї чи
іншої галузі. Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири якісно відмінних рівні виробництва зерна з повним технологічним циклом. Перший з них - виведення нових сортів і гібридів зернових культур - здійснюється науково-дослідними інститутами і селекційними станціями; другий - вироб- ництво насіння еліти і першої репродукції - елітно-насінницькими господарствами; третій - виробництво сортового насіння другої репродукції - в спеціалізованих підрозділах аграрних підприємств; четвертий рівень - виробництво товарного зерна. В тваринництві також ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові породи
і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.
Постадійна спеціалізація - це виділення у самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі. Вона характерна переважно для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть
235 виділятися такі стадії, як вирощування нетелів і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби. Кожна з цих стадій відокремлюючись, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств. Постадійна спеціалізація має місце і в окремих галузях рослинництва. Так, у буряківництві в самостійне виробництво виділяється насінництво, що ведеться спеціалізованими аграрними підприємствами, і товарне виробництво буряків, яке здійснюється різними за юридичним статусом аграрними підприємствами.
Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують
показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До цієї групи підприємств відносять птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50 %. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні становити відповідно понад 75 %
і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.
Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з виділених груп спеціалізації. В більшості з них є двітри провідних галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10-15 до 30-
35 %. По таких підприємствах визначається їх
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 62
виробничий напрям. У його назву доцільно включати дві, максимум три відносно переважаючих у господарстві галузі. Якщо, наприклад, у господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають овочі (скажімо, 27 %), друге місце - товарне молоко (20 %) і третє - зерно (14 %), виробничий напрям такого підприємства можна сформулювати як овоче-молочний з розвинутим зерновиробництвом.
Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це
інколи негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати
коефіцієнт зосередження товарного виробництва (Кз):
236 де П
ві
- питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %; N
i
- порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.
Якщо за допомогою показника структури товарної продукції роблять висновок про рівень розвитку окремих галузей і ступінь спеціалізації господарства на виробництві продукції головної (провідних) з них, то за коефіцієнтом товарного зосередження галузей судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням усіх його товарних галузей. Прийнято вважати, що підприємство є багатогалузевим, коли цей коефіцієнт не переви- щує 0,20, зі слабким рівнем спеціалізації - 0,21-0,30, із середнім - 0,31-0,40, вищим середнього - 0,41-0,50, високим - 0,51-0,60 і з глибоким - понад 0,60. За
інших однакових умов ефективність функціонування аграрних підприємств підвищується із збільшенням абсолютного значення коефіцієнта товарного зосередження галузей, але при цьому посилюється ризик втрати фінансової стабільності через можливе погіршення кон'юнктури ринку на продукцію галузей спеціалізації.
Внутрішньогосподарська спеціалізація – це поділ праці за виробничими підрозділами (цехами, бригадами, фермами, ланками). Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є
структура товарної продукції, допоміжними – структура валової продукції, посівних площ, основних виробничих фондів, поголів’я худоби та ін.
Коефіцієнт спеціалізації визначає її рівень, за формулою:
)
1 2
(
100
Н
П
К
Т
с
де
Т
П
- питома вага даної галузі в загальній вартості товарної продукції,
Н
- порядковий номер галузі в ранжированому ряді, в якому галузі проставляються в послідовності по мірі спадання їх питомої ваги в структурі товарної продукції.
Перше місце за питомою вагою в товарній продукції займає яловичина
(25,9%), друге місце – зернові і зернобобові (23,6%).
Якщо коефіцієнт спеціалізації
Ñ
Ê
0,2
, то рівень спеціалізації низький, при
Ñ
Ê (0,2 0,4)
- середній, при
Ñ
Ê (0,4 0,6)
- високий, при
Ñ
Ê
0,6
- поглиблена.
6.1.3. Галузі й галузева структура аграрних підприємств та методика її
визначення
При розгляді попереднього питання ми часто вживали термін «галузь».
Незважаючи на загальну зрозумілість цього терміну, все ж є потреба в більш глибокому розкритті його змісту. Галузь - це частина сільськогосподарського
237 виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва (предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а також професійним складом працівників.
Як бачимо, поняття галузі є досить складним, особливо коли йдеться про сільське господарство. Адже на рівні держави воно розглядається як галузь народного господарства. Водночас сільське господарство являє собою таку сферу матеріального виробництва, яка сама складається з комплексу галузей, причому цей комплекс необхідно розглядати на різних рівнях, виділяючи на кожному з них групу галузей, що мають між собою досить істотні спільні ознаки. На рис. 6.1 зображено градацію галузей сільського господарства. На кожному з виділених рівнів поняття галузі розглядається як збірне, тобто таке, що об'єднує в собі певну групу галузей нижчого порядку з притаманними їм спільними рисами.
Рис. 6.1. Градація галузей сільського господарства
Кожне аграрне підприємство, крім вузькоспеціалізованих, розвиває кілька галузей, які знаходяться у певному співвідношенні (поєднанні). Залежно від економічної ролі, яку відіграють галузі в економіці підприємства, їх поділяють на головні, додаткові й підсобні. До головних відносять галузі, які формують виробничий напрям підприємства, його спеціалізацію.
Вся діяльність підприємства спрямовується, насамперед, на створення необхідних умов для успішного розвитку саме цих провідних галузей, оскільки від рівня ефективності їх функціонування залежить загальний економічний стан господарства. Водночас кожне підприємство розвиває додаткові галузі, які мають, як правило, товарне значення. Основна їх функція полягає в тому, щоб підвищити доходність підприємства, створити необхідні умови для успішного розвитку головної галузі (галузей спеціалізації), забезпечити найповніше
238 використання матеріальних ресурсів і робочої сили, пом'якшити сезонність виробництва. Наприклад, в умовах Лісостепу в підприємствах зерно-буряково- молочного напряму додатковими галузями можуть бути садівництво або овочівництво, вівчарство.
З метою самозабезпечення певними видами сільськогосподарської продукції аграрні підприємства нерідко розвивають
підсобні
сільськогосподарські галузі, що мають незначне товарне значення
(наприклад, свинарство - для забезпечення працівників господарства приплодом і громадське харчування свининою, птахівництво - для задоволення потреб громадського харчування тощо) або зовсім його не мають. Підсобні галузі можуть бути представлені несільськогосподарськими виробництвами, наприклад місцевими промислами, виробництвом будівельних матеріалів тощо.
Вони можуть мати товарне значення і розвиватися з метою раціонального використання трудових та інших ресурсів, одержання додаткового доходу і нерідко для самозабезпечення.
Немало підприємств розвивають промислові виробництва з переробки сільськогосподарської продукції. Ці галузі нерідко стають провідними в таких господарствах, завдяки чому останні набувають статусу агропромислових підприємств або агрофірм.
В аграрних підприємствах не вся продукція набуває товарну форму.
Частина її споживається в процесі виробництва іншими галузями, насамперед головними, тому для оцінки галузевої структури кожного підприємства необхідно використовувати такий показник, який характеризував би склад і співвідношення всіх галузей незалежно від каналу використання їх продукції.
Таким головним показником є структура валової продукції, яка визначається діленням вартості продукції в зіставних цінах, одержаної від певної галузі, на загальний обсяг валової продукції підприємства. Додаткові показники галузевої структури підприємства - це структура трудових і матеріально-грошових витрат. Перший з них обчислюється діленням прямих затрат праці в людино- годинах, що понесені в певній галузі, на загальний обсяг прямих трудових затрат підприємства з наступним множенням одержаного результату на 100.
Другий додатковий показник визначається аналогічно, лише замість трудових, тут оперують матеріально-грошовими витратами.
Структура валової продукції дозволяє судити про роль окремих галузей у виконанні виробничої програми господарства і формуванні її товарного фонду.
З підвищенням питомої ваги тієї або іншої галузі в структурі валової продукції зростає її значення для економіки підприємства. В результаті порівняння цього показника із структурою товарної продукції одержують інформацію про місце галузей, які не мають товарного значення і продукція яких використовується для виробничого споживання товарними галузями.
Наприклад, у спеціалізованих скотовідгодівельних підприємствах велике значення для функціонування головної галузі, отже, і для економіки господарства в цілому має галузь кормовиробництва. В структурі товарної продукції вона зовсім не знаходить свого відображення, тимчасом як у структурі валової продукції її частка нерідко сягає 20 % і більше.
При визначенні галузевої структури підприємства бажано оперувати