227
Планово-обліковою одиницею виступає замовлення. В календарно-планові нормативи входять трудомісткість робіт, тривалість виробничого циклу, нормативне випередження.
Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладено завдання: забезпечувати виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям, принаймні своєчасно їх виявляти та швидко усувати, використовуючи технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у виробництві.
5.7. Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки
сільськогосподарського виробництва
Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання.
Державне регулювання економіки ставить за мету досягнення найбільш ефективного розвитку.
Розрізняють принципи і методи державного регулювання.
Основними принципами державного регулювання економіки вважають: по-перше, мінімальне втручання державних органів у економічні процеси
(виконання ними лише тих функцій, які не можуть виконувати самі суб'єкти ринкових відносин); по-друге, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.
До методів державного регулювання відносять:
- фінансово-економічні;
- адміністративні.
Їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки.
Обов'язковою передумовою державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва є створення необхідної правової бази.
Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства. Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства.
Стратегічні напрями розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котрий треба визнати центральною ланкою державного регулювання.
З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється управління інвестиційною діяльністю. Державне регулювання
228
інвестиційної діяльності включає як пряме управління інвестиціями, так і визначення державою належних економічних передумов для цієї діяльності.
Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому й стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності.
До основних форм (засобів) державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва належать:
- належна фінансова і кредитна політика (державний бюджет);
- національні цільові фонди;
- державний, банківський і комерційний кредити;
- налагоджена податкова система.
229
1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 62
Тема 6. Організація виробництва та його обслуговування 6.1. Спеціалізація і галузева структура аграрних підприємств.
6.1.1. Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва.
6.1.2. Форми спеціалізації й методика визначення виробничого напряму підприємства.
6.1.3. Галузі й галузева структура аграрних підприємств та методика її визначення.
6.1.4. Методика визначення ефективності галузевої структури підприємства.
6.1.5. Підбір конкуруючих галузей і оцінка альтернатив при формуванні галузевої структури підприємства.
6.1.6. Методика визначення «чутливості» прибутку до зміни ціни і врожайності конкуруючих культур.
6.2. Концентрація виробництва та диверсифікація аграрних підприємств.
6.2.1. Концентрація виробництва та її вплив на економіку підприємств.
6.2.2. Економічна концентрація та захист економічної конкуренції.
6.2.3. Диверсифікація аграрних підприємств, її форми і види.
6.2.4. Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня.
6.2.5. Агрокооперативи.
6.2.6. Розвиток агропромислової інтеграції в умовах ринкових відносин
6.3. Організаційно-економічні основи формування сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.
230
6.1. Спеціалізація і галузева структура аграрних підприємств
6.1.1. Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського
виробництва
Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, об- ласті, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це - ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних
видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.
Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація - це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.
На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають природно-кліматичні, економічні, біологічні і соціальні фактори.
Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих держав, у тому числі й в
Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію на виробництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є визначальними для даної зони.
Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднанні галузей слід враховувати вплив інших факторів. Серед них в умовах ринку чільне місце займає фактор
(принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з
іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство
231
(регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство на їх купівлю.
До поглиблення спеціалізації підприємств (регіонів) спонукає
конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи. Під впливом конкуренції підприємства змушені відмовлятися від виробництва тих видів продукції, які економічно менш ефективні порівняно з рівнем ефективності виробництва цих самих видів продукції на інших підприємствах (регіонах). Як бачимо, цей фактор є одним з економічних важелів, що поглиблює поділ сільськогосподарської праці.
Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту
сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природно-кліматичні умови. Саме під впливом цього фактора навколо великих міст та індустріальних центрів сформувалися свого часу приміські зони з овоче-
і картопле-молочним напрямом спеціалізації.
На розміщення і спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку
збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища, за інших однакових умов, економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане підприємствам стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства.
Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає обмежувальним фактором для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства нерідко маючи добрі грунтово- кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон'юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття. Така ситуація склалася в першій половині 90-х років у ряді регіонів України, передусім розташованих у приміських зонах. Саме не- стача тут робочої сили стала однією з причин істотного скорочення виробництва овочів, картоплі і певною мірою молока.
В умовах планово-централізованої економіки серйозний вплив на розміщення і спеціалізацію виробництва справляв такий фактор, як
централізовані капіталовкладення, що здійснювалися з державного бюджету.
Завдяки таким вкладенням на півдні України створена зона рисосіяння,
232 побудовано багато свино- і скотові-дгодівельних комплексів і птахофабрик.
Проте нині, в умовах розбудови ринкової економіки цей фактор втратив своє колишнє значення. На перший план тепер виступає наявність у підприємства власних коштів і можливість взяття ними кредитних ресурсів, необхідних для подальшого розвитку певної галузі, на якій вони спеціалізуються або передбачають спеціалізуватися.
На розміщення і спеціалізацію значний вплив справляють біологічні
фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогосподарських культур.
Наприклад, у сприятливих для цукрових буряків грунтово-кліматичних умовах
Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованого по- ширення довгоносика, бурякової гнилі і зниження врожайності коренів. У південних областях України підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження грунту і поширення хвороб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сі- возміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.
6.1.2. Форми спеціалізації й методика визначення виробничого напряму
підприємства
Спеціалізація сільського господарства - це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Залежно від об'єкта спеціалізації
розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.
Під
територіальною
спеціалізацією
розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації - зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася - Полісся,
Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональ-на
спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в
Україні. Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.
Спеціалізація аграрних підприємств - це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують найсприятливіші природно-економічні умови. Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то