255 даного показника буде не однаковою за умови, що має місце різне співвідношення їх вкладу (питомої ваги) у грошову виручку підприємства.
Коефіцієнт диверсифікації буде вищий у тому разі, коли має місце неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей у структурі товарної продукції (варіант 1). Одночасно даний показник буде меншим за умови, коли
існує невелика кількість галузей (2-3), на які припадає переважна частка такого вкладу. З табл. 6.2 видно, як змінюється коефіцієнт диверсифікації в бік його зменшення від другого до четвертого варіантів, коли збільшується ступінь зосередженості галузей.
Таблиця 6.1
Коефіцієнт диверсифікації за різних співвідношень вкладу галузей у
грошовій виручці від реалізації продукції
Варіант
Кількість галузей на підприємстві
1 2
3 4
5 6
7 8
9 10
Питома вага галузі в структурі товарної продукції, %
1 1а 17,5 17,3 17,1 17,0 16,0 13,1
-
-
-
-
16 13,5 12,8 12,6 12,5 12,4 12,3 12,0 11,9
-
-
їв
12,5 12,0 11,5 11,0 10,9 10 9,9 9,8 8,0 4,4 2.
2а
30 25 15 12 10 8
-
-
-
-
26 25 20 15 12 10 7
6 5
-
-
2в
22 18 13 11 9
8 7
5 4
3 3
За
40 34 20 3
2 1
-
-
-
-
36 35 28 15 7
6 4
3 2
-
-
Зв
32 25 13 7
6 5
4 3
2 1
4 4а
45 40 5
4 3
3
-
-
-
-
46 40 36 6
5 4
4 3
2
-
-
4в
37 32 6
5,5 5
4,1 4
3,9 1,5 1
Таблиця 6.2
Абсолютне значення коефіцієнтів диверсифікації, розрахованих різними
методичними підходами
Вар
іан т
П
ід ва рі
ан т
Ко еф
іц
іє
нт ди ве рс иф
іка ці
ї,
Кд х
%
Ко еф
іц
іє
нт ди ве рс иф
іка ці
ї,
Кд з
%
Ко еф
іц
іє
нт ди ве рс иф
іка ці
ї,
Кд р
%
Ві
дн оше нн я ко ефіці
єн та К
др до к
ое фіці
єн та
256 1
2 3
4 5
6 7
8 9
1 1а
0,866 100 0,822 100 0,839 100 102,1 16 0,875 101,0 0,872 106,1 0,878 104,6 100,7
їв
0,904 104,4 0,887 107,9 0,910 108,5 102,6 2
2а
0,794 100 0,774 100 0,868 100 112,1 26 0,840 105,7 0,831 107,4 0,904 104,1 108,8 2в
0,866 109,0 0,853 110,2 0,924 106,5 108,3 3
За
0,683 100 0,657 100 0,890 100 135,5 36 0,765 112,0 0,756 115,1 0,916 102,9 121,1
Зв
0,804 117,7 0,792 120,5 0,932 104,7 117,7 4
4а
0,632 100 0,640 100 0,891 100 139,2 46 0,700 110,8 0,731 114,2 0,919 103,1 125,7 4в
0,747 118,2 0,776 121,3 0,935 104,5 120,5
У четвертому варіанті коефіцієнт диверсифікації істотно знижується саме завдяки тому, що тут виробництво зосереджене переважно у двох товарних галузях - першій і другій. За найбільшої розосередженості виробництва, як це характерно для варіанта 1, коефіцієнт диверсифікації буде найвищим.
Дані табл. 6.2 також переконують, що на рівень диверсифікації виробництва істотно впливає кількість товарних галузей, яку розвиває підприємство.
При збереженні приблизно того самого характеру розподілу вкладів галузей у формування товарної продукції, але за умови збільшення кількості галузей коефіцієнт диверсифікації зростає. Так, збільшення числа галузей з 6 до
8 зумовило зростання показника КДЗ у першому варіанті з 0,822 до 0,872, а за десяти галузей - до 0,887. Така ж тенденція характерна і для інших варіантів.
Очевидно, що за неістотних змін у розподілі між галузями вкладу у формування товарної продукції збільшення кількості товарних галузей на одну галузь призводить до підвищення коефіцієнта диверсифікації до 10 %. Цей відсоток буде більшим (в межах 10 %), якщо в умовах зростання кількості галузей відбувається водночас зосередження виробництва на невеликій кількості галузей, і навпаки.
Важливо, що коефіцієнт диверсифікації «чутливий» і до зміни співвідношення галузей за однієї і тієї ж їх кількості на підприємстві.
Наприклад, за шести товарних галузей К
дз зменшується з 0,822 у варіанті співвідношення 1а до 0,640 у варіанті 4а; за восьми галузей - з 0,872 до 0,731 і за десяти галузей - з 0,887 до 0,766.
Зрозуміло, що така чутливість викликана різним ступенем концентрації галузей. З її підвищенням коефіцієнт диверсифікації зменшується, оскільки більшість галузей у такому разі не відіграють більш-менш істотної ролі у формуванні грошового доходу підприємства. Разом з тим, із зростанням рівня зосередженості галузей підвищується і ризик втрати підприємством фінансової стабільності. Адже підприємства, де одна-три галузі займають домінуюче
257 становище у формуванні їх грошового доходу, за несприятливої кон'юнктури ринку на продукцію цих галузей можуть зазнати істотних збитків і навіть опинитися на межі банкрутства.
На противагу цьому у підприємствах з більш-менш рівномірним розподілом вкладу окремих галузей у грошовий дохід підприємства така ситуація виключається. Щоб наближено розрахувати ступінь зростання ризику від підвищення зосередження галузей, доцільно визначити третій показник диверсифікації, використовуючи також формулу коефіцієнта зосередженості галузей, але при цьому рангований ряд галузей будується не за спадним, а за зростаючим принципом, коли галузі, яка займає найменшу частку в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а з найбільшою часткою - останній відповідно до кількості галузей. Рівень цього показника (К
др
) наведено в графі 7 табл. 6.2.
Як бачимо, коефіцієнт К
др від першого до четвертого варіанта зростає, оскільки в ньому підсилюється вагомість тих галузей, які займають більшу частку в структурі товарної продукції. Наближене зростання ризику від підвищення ступеня зосередження галузей можна визначити з виразу: Нр =
(Кдр : Кдз) • 100. В графі 9 табл. 6.2 наведено значення цього показника. Як бачимо, за першого варіанта з більш-менш рівномірним розподілом вкладу галузей показник наближеного ризику має невелике значення. Але він істотно зростає з підвищенням ступеня зосередження галузей. Скажімо, у четвертому варіанті, де цей ступінь найвищий, має місце і найвища ризикованість дестабілізації фінансового стану підприємств і наближено вона становить від
120,5 % у під-варіанті 4в до 139,2 % - у підваріанті 4а.
Отже, аграрні підприємства при розробці стратегії виробничої діяльності повинні враховувати не тільки плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов'язаний з ним ризик порушення фінансової стабільності.
6.2.5. Агрокооперативи.
В Україні вже склалася певна система кооперативних інститутів: це сільськогосподарські, споживчі, будівельні, кредитні. За цілями завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі й обслуговуючі.
Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання прибутку, працюють на засадах обов'язкової трудової участі членів кооперативу у процесі виробництва.
Обслуговуючі
кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського й іншого виробництва учасників кооперації та не ставлять за мету одержання прибутку.
Обслуговуючі, в свою чергу, поділяються на: переробні, заготівельно- збутові, постачальницькі, сервісні, багатофункціональні й інші.
Переробні - це переробка сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів із льону, коноплі, пиломатеріалів тощо);
258
Заготівельно-збутові – заготівля, зберігання, передпродажна обробка, продаж сільськогосподарської продукції, надання маркетингових послуг та
інше;
Постачальницькі - закупівля й постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, виготовлення сировини та матеріалів і постачання їх членам кооперативу;
Сервісні - технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування та племінна робота, телефонізація, газифікація, електрифікація в сільській місцевості, надання побутових, санаторно-курортних, науково-консультаційних послуг, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше;
Багатофункціональні кооперативи - поєднання кількох видів діяльності. В структурі кооперативів найбільшу питому вагу мають виробничі, серед яких вагомих успіхів досяг кооператив «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області.
6.2.6. Розвиток агропромислової інтеграції в умовах ринкових відносин
Головним завдання сільського господарства, нагадаємо, забезпечення населення продуктами харчування, а переробної промисловості - сировиною.
Однак переважна більшість продукції (крім тієї, що споживається у свіжому вигляді) йде на переробку. У даній ситуації сільське господарство виступає в ролі виробника та постачальника сировини, а дальше доведення продукції до споживчих якостей, переробку, зберігання і реалізацію населенню переймають на себе інші галузі. Такий процес спеціалізації ускладнює взаємовідносини між сільським господарством та іншими галузями, ставить ефективність сільськогосподарського виробництва в залежність від суміжних виробництв.
У зв'язку з цим виникають об'єктивні передумови для безпосереднього об'єднання сільського господарства з промисловими підприємствами. Воно
ґрунтується на спільності завдань щодо виробництва кінцевого продукту, який буде реалізовано споживачеві. Таке об'єднання називаються вертикальною
інтеграцією.
Взаємозв'язок-галузей народного господарства, які беруть участь у виробництві сільськогосподарської сировини, її заготівлі, переробці, зберіганні, транспортуванні, збуті, виробництві засобів виробництва та їх обслуговуванні, й визначає агропромислову інтеграцію. На рівні підприємств та об'єднань агропромислова інтеграція розвивається в двох напрямах, шляхом посилення зв'язків сільського господарства з промисловістю і шляхом створення нових форм підприємств на основі сільськогосподарського та промислового виробництва під єдиним керівництвом. В останньому випадку така інтеграція зумовлює об'єднання підприємств,, що спеціалізуються на виробництві того чи
іншого виду сільськогосподарської продукції або на певних стадіях цього виробництва, з промисловими підприємствами, які виробляють кінцеву продукцію. Крім сільськогосподарських підприємств, ці об'єднання включають підприємства переробної, легкої та інших галузей промисловості, а також
259 заготівельні, транспортні й торговельні організації. Великі агропромислові об'єднання включають і науково-дослідні установи, що сприяє ефективнішому та швидшому вирішенню завдань щодо збільшення обсягів виробництва продукції.
Агропромислова інтеграція сприяє тому, що продукція швидко проходить стадії виробництво - заготівля - переробка - зберігання - реалізація, зменшуються її втрати підвищується ефективність використання всіх виробничих ресурсів. Інтеграція також є стимулом для науково-технічного прогресу, оскільки вимагає вдосконалення існуючої та розробки нової техніки, технології, форм організації виробництва і праці.
У практиці господарювання агропромислового комплексу країни існують такі форми агропромислової інтеграції: агропромислові підприємства та агрофірми, виробничі агропромислові об'єднання й агропромислові комбінати, науково-виробничі об'єднання.
Агропромислові підприємства та агрофірми характеризуються поєднанням виробництва сільськогосподарської продукції і промислових виробництв по переробці, доробці та зберіганню сільськогосподарської продукції. При. цьому сума реалізації переробленої продукції разом із товарною продукцією сировинних галузей займає основне або одне з основних місць у структурі товарної продукції. Особливістю агрофірм порівняно з агропромисловими підприємствами є те; що в структурі перших наявні, крім усього, ще й торговельні підприємства, служби маркетингу та інші елементи. ринкової інфраструктури.
Агропромислові об'єднання включають сільськогосподарські та промислові підприємства, а також обслуговуючі, ремонтні, транспортні, холодильні, складські, торговельні. ї¥ своєму складі вони мають галузі і виробництва, які територіально та технологічно залежні один від одного.
Підприємства входять до складу об'єднання на правах внут- рішньогосподарських підрозділів, однак користуються певною оперативною самостійністю.
Агропромислові комбінати будуються за територіальним принципом, як правило, в межах адміністративних районів включають сільськогосподарські, переробні та обслуговуючі виробництва. Підприємства, які входять до його складу, зберігають самостійність і права юридичної особи, однак фінансове обслуговування здійснюється централізовано, що має змогу маневрувати ресурсами з метою ефективного розвитку всіх галузей агропромислового об'єднання.
Дещо вищий рівень вертикальної інтеграції порівняно з іншими формами має науково-виробниче об'єднання, яке поряд з агропромисловим виробництвом включає і наукові установи. Це сприяє інтенсивнішому розвитку науки та швидшому впровадженню результатів наукових досліджень у виробництво.
Порівняно висока ефективність інтегрованих галузей та виробництва в цілому в підприємствах агропромислового типу переконує в доцільності їх організації та розвитку насамперед на базі спеціалізованих колективних госпо- дарств. В умовах ринкової економіки перспективними формами організації
260
інтегрованого виробництва на рівні підприємств надалі будуть агропромислові фірми, асоціації, кооперативи, компанії. Для забезпечення вищого рівня ефективності виробництва необхідно не тільки розширювати й поглиблювати
інтеграційний процес у підприємствах шляхом подальшого розвитку промислових виробництв, а й формувати ринкову інфраструктуру.
Розвиток агропромислової інтеграції певною мірою сприятиме забезпеченню демонополізації економіки, створенню ринкового середовища, посиленню конкуренції серед відповідних типів господарських структур, що в умовах ринкової економіки є одним із стимулюючих факторів збільшеная виробництва продукції, поліпшення її якості, підвищення ефективності та розширення асортименту відповідно до потреб ринку.
6.3. Організаційно-економічні основи формування
сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.
Важливим завданням обслуговуючої кооперації сільськогосподарських товаровиробників
є протистояння безконтрольному поширенню непродуктивного торговельно-посередницького бізнесу, що «знекровлює» сільське господарство і тим самим сприяє відтоку фінансових ресурсів з агропромислового виробництва, посилює проблему диспаритету цін.
Обслуговуюча кооперація покликана надати товаровиробникам можливість отримувати прибутки не тільки безпосередньо від сільськогосподарського виробництва, а й від подальшого руху виробленої ними продукції, брати участь у великомасштабному бізнесі, використовувати професійних управлінців, розподіляти ризик, контролювати канали збуту своєї продукції і матеріально- технічного постачання, впливати на ціни шляхом формування великих партій продукції і застосування сучасних маркетингових методів і технологій, бути рівноправними партнерами у конкурентному ринковому середовищі.
Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - це підприємство, створене для здійснення обслуговування переважно своїх членів на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва. Залежно від видів діяльності
Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" поділяє обслуговуючі кооперативи на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та багатопрофільні. Детальніший перелік послуг, що їх можуть надавати обслуговуючі кооперативи, наводиться нижче:
• зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції;
• переробка сільськогосподарської продукції і лісової сировини;
• матеріально-технічне постачання;
• виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції
(вирощування насіння деяких сільськогосподарських культур, вирощування молодняка птиці, свиней, племінної худоби тощо );
• ремонт сільгосптехніки та її технічне обслуговування;
• транспортне обслуговування;
• газифікація, телефонізація, електронізація і комп'ютеризація сільського господарства;