Материал: Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів

344
8.5. Послідовність і методи визначення собівартості
сільськогосподарської продукції
Визначеннясобівартості різних-видів продукції (робіт, послуг) грунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподіляв плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції;
2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.
Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції - відношенням собівартості всієї продукції до
її обсягу у вартісному виразі.
При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об'єктів планування й обліку.
Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).
Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних
і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.
Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об'єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції.
Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак - і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.
Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи.
1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

345
Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуго- вуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВттод, 1 м води.
2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої
у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної про- дукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.
3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному
значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної
продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.
4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. її розраховують шляхомпереведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видівпродукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.
5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими
видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.
6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.
Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж продукції основних галузей визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тваринництвом. Об'єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які І одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім Р того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.
Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на

346 це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість продукції. Відповідно до існуючого положення зерно і насіння соняшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос - франко-силосною спорудою, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зелений корм - франко-місцем споживання, коренеплоди, картопля - за франко-місцем зберігання.
В товарному зерновому виробництві розраховується собівартість центнера зерна, зерновідходів і нормативна собівартість центнера соломи.
У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички.
Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість центнера основної продукції. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість центнера насіння. Для визначення собівартості центнера насіння соняшника потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість соняшнику і кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки
(доочистки).
Особливістю визначення собівартості центнера картоплі є те, що із загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.
Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють їх залишкову суму за окремими овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції цих культур.
Визначення
собівартості
продукції
тваринництва об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві - яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиці; в рибництві - собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товарної риби.
Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормодня в молочному скотарстві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормоднів. Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормоднів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормоднів і на собівартість одного кормодня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною, яку розраховують множенням планової собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих

347 витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цього виду продукції.
По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість центнера живої маси і центнера її приросту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облікового) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин)
і від одержаного результату відняти живу масу поголів'я худоби на початок року, живу масу поголів'я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду.
Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну собівартість приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.
Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку - мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержаного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів'я, що калькулюється. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку
- без маси загиблих тварин). Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.
У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають собівартість приросту живої маси за такими віковими групами свинопоголів'я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох- чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.
В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000 шт. яєць. Для цього
із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції
(послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вар- тість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визначають собівартість добового курчати.
У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають також собівартість кормодня і центнера кормових одиниць.

348
Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид
(групу) тварин.
Фактична собівартість продукції
(робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.
Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції, робіт та послуг (табл.
8.2).
У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.
Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій послідовності:
а) розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;
б) визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;
в) розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування грунтів та на утримання полезахисних смуг;
г) списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;
д) списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;
е) розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати;
є) визначається загальна сума виробничих витрат по об'єктах обліку;
ж) визначається собівартість продукції рослинництва;
з) визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;
і) розподіляються витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політику підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця);
ї) визначається собівартість продукції тваринництва;
й) визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;
к) визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв.
1. Продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв.
Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв визначається діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт та послуг).
Фактична собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначається щомісяця і за цією оцінкою відноситься на споживачів. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюються за плановою собівартістю і не коригуються. Аналітичні рахунків закриваються в такій черговості: газо-, тепло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.