332 матеріального забезпечення аграрних підприємств, виробництва та доведення сільськогосподарської продукції до ринків збуту. Відповідно до мети повинні бути сформовані задачі аграрної логістики:
задоволення потреб виробників сільськогосподарської продукції в матеріальних ресурсах і споживачів аграрної продукції в потрібних товарах та послугах у потрібний час, у потрібному місці, в потрібних обсягах, асортименті й якості;
оптимізація логістичних витрат за максимального корисного ефекту сільськогосподарської діяльності;
оптимізація економічних потоків у логістичних ланцюгах і системах;
ресурсозбереження в потокових процесах;
екологічна та соціально-етична орієнтація аграрної логістики.
Досягнення мети аграрної логістики потребує дотримання виконання складових ефективності логістики (рис. 7.10).
Термін постачання - фундаментальна компонента ефективності логістики. Недотримання терміну постачання призводить до втрат сільськогосподарської продукції, додаткових витрат і знижує фінансові показники аграрного підприємства (табл. 7.11).
Готовність до постачання - свідчить про узгодженість термінів виконання замовлення, пов'язаних із вимогами клієнта - аграрного підприємства за умов його матеріально-технічного забезпечення або споживача аграрної продукції за умов її реалізації.
Дотримання умов постачання - виступає оцінкою зобов'язаності постачальника, мірою надійності та довіри.
Рис. 7.10. Компоненти ефективності логістики
333
Таблиця 7.11
Наслідки недотримання терміну постачання
За умов постачання
Проміжний наслідок
Кінцевий результат
Матеріально- технічних ресурсів
Одержання меншої кількості продукції та зниження якості через несвоєчасно проведені сільськогосподарські роботи
Втрати прибутку
Сільськогосподарської продукції
Витрати, пов'язані із зберіганням сільськогосподарської продукції. Втрати продукції через псування
Втрати прибутку
Якість постачання - визначається часткою замовлень, виконаних без дефектів відповідно до замовлення клієнта. Наприклад, за умов матеріально- технічного забезпечення,
точність виготовлення матеріально-технічних ресурсів згідно із вимогами замовлення, технічними параметрами, необхідною кількістю, а також постачання до місця призначення.
Гнучкість - здатність підприємства реагувати на зміни відповідно до прийнятих зобов'язань. Виміряти гнучкість підприємства досить складно.
Вихідним моментом гнучкості щодо логістики є відношення числа побажань клієнта стосовно необхідності внесення змін до загального числа первісних характеристик у межах визначеного терміну постачання.
Інформаційна готовність - визначається здатністю підприємства надавати клієнтам відомості стосовно будь-якої стадії виконання замовлення.
Міра виміру інформаційної готовності визначається відношенням числа швидких і вичерпних відповідей стосовно запитів по відношенню до загального числа запитів за визначений проміжок часу.
334
1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 ... 62
Тема 8. Витрати підприємства . 8.1. Суть собівартості продукції і характеристика її видів.
8.2. Види собівартості різних видів продукції, робіт і послуг.
8.3. Склад і структура витрат за всіма видами діяльності підприємств
8.4. Класифікація затрат виробництва і порядок їх віднесення на певні види продукції.
8.5. Послідовність і методи визначення собівартості сільськогосподарської продукції.
8.6. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
8.7. Значення, резерви і шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
335
8.1. Суть собівартості продукції і характеристика її видів
Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).
Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовах господарювання.
Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва.
За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміц- нюються позиції підприємства на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузейі У сшьеьшійіеивдарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.
Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.
Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми
її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу - по району, області.
За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість.
Виробничу собівартість формують витрати, пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання
(виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.
Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.
Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона
336 має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.
Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.
Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.
8.2. Види собівартості різних видів продукції, робіті послуг
Собівартість як економічна категорія проявляється в показнику
індивідуальної собівартості продукції кожного підприємства, а узагальнений її вираз - у показнику собівартості продукції галузі. На підставі цього в сільському господарстві розрізняють собівартість індивідуальну і галузеву.
Індивідуальна відображає витрати окремого підприємства або його підрозділів.
Галузева розраховується як середньозважена величина індивідуальних витрат підприємств району, області, зони, держави в цілому і є грошовим виразом частини суспільної вартості продукції.
Залежно від характеру витрат, які включають до собівартості продукції, у практичній діяльності підприємств розрізняють виробничу і повну
(комерційну) собівартість. До виробничої собівартості відносять витрати, пов'язані з виробництвом та внутрішньогосподарським транспортуванням продукції до місця зберігання. Крім того, кожний виробник несе певні витрати по збуту продукції. Собівартість, розраховану з урахуванням витрат по її збуту, називають повною або комерційною.
Виробничу і повну собівартість залежно від часу розрахунку та джерел даних поділяють на нормативну і фактичну. Нормативну собівартість розраховують, виходячи з нормативних витрат на виробництво продукції.
Розрахунок планових витрат здійснюють як по підприємству в цілому, так і по його виробничих підрозділах. При цьому використовують норми і нормативи, розроблені по природно-кліматичних зонах областей з урахуванням спеціалізації та інших природно-технічних і економічних умов. Розрахунки проводять у відповідності з технологічними картами, на відповідні сільськогосподарські культури, види худоби, птиці та ін., які містять перелік робіт і матеріально-технічних засобів, необхідних для їх виконання.
Визначають також очікувану, або провізорну, собівартість, яка є різновидом планово-нормативної. її визначають станом на 1 жовтня звітного року. При цьому за три квартали беруть фактичні витрати і вихід продукції, а за останній квартал року - очікувані дані.
Наприкінці року при складанні річного звіту обліковують фактичну
337 собівартість, яку розраховують на підставі фактичних витрат на виробництво продукції.
Різниця між плановою і фактичною собівартістю полягає тільки в тому, що в першій враховуються очікувані, нормативні витрати, а в другій - фактичні.
В плановій собівартості не враховані додаткові витрати і витрати, пов'язані з відхиленням від прийнятої технології виробництва продукції.
Крім собівартості одиниці продукції, розраховують собівартість виконання одиниці робіт: у допоміжних виробництвах обліковують собівартість 1 кВТгод. електроенергії, 1 ткм перевезень, 1 коне-дня та ін.
Рівень собівартості продукції рослинництва і тваринництва формується під впливом розміру витрат та обсягу виробленої продукції. На собівартість значно впливають якість земельних угідь господарства, ціни, за якими сільськогосподарські підприємства купують засоби виробництва - трактори, комбайни, автомобілі, обладнання, сільськогосподарські машини, добрива тощо.
8.3. Склад і структура витрат за всіма видами діяльності
підприємств
У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат
і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:
• операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;
• фінансові витрати;
• витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;
• надзвичайні витрати.
Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 8.1).