Материал: Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів

528
Україні припадає понад 60% усієї площі плодових насаджень та понад 80% заготівель плодів і ягід.
Розміщення садівництва і ягідництва за породним та сортовим складом має свої відмінності по території України. Південні райони характеризуються промисловою культурою теплолюбних кісточкових (персик, абрикос, черешня)
і зерняткових (груша, айва) порід. Вони становлять 60% усіх насаджень в
Україні. Центральна зона охоплює центральну і північну частину України. Тут вирощують яблука, вишні, суниці, смородину, малину. У гірських районах
Карпат - сливи, горіхоплідні та ін.
Подальше вдосконалення розміщення плодових та ягідних культур у більшості регіонів зумовлене розвитком промисловості і зростання чисельності міського населення, необхідністю скорочення відстані перевезень плодів і ягід для зменшення втрат їх якості в процесі транспортування.
11.7.2. Економічна ефективність виробництва плодів і ягід та напрями її
підвищення
Для характеристики рівня економічної ефективності виробництва плодів і ягід використовують систему показників: урожайність плодів і ягід з гектара, витрати праці на 1 ц в люд-год, собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га плодоносного саду, рівень рентабельності садівництва. У садівництві багатьох господарств спостерігається періодичність плодоношення, тому економічна ефективність виробництва продукції садівництва визначається в середньому за 3 - 5 років.
Ставлення до садівництва в державі як до другорядної галузі зумовило скорочення виробництва плодово-ягідної продукції в підприємствах усіх форм господарювання і особливо у реформованих сільськогосподарських підприємствах. Основними причинами такого кризового стану є послаблення економічних важелів, що стимулюють розвиток садівництва, зокрема: відсутність стабільної державної підтримки розвитку галузі й пільгових кредитів на відновлення багаторічних насаджень, невідповідність діючих форм організації садівництва ринковим умовам, неврегульованість майнових і земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження багаторічними насадженнями. Низька концентрація багаторічних плодових насаджень не дає можливості повною мірою використовувати фактори впливу
інтенсифікації, спеціалізації для зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці й у цілому забезпечувати ефективне виробництво плодів, ягід і винограду.
Собівартість продукції садівництва безпосередньо залежить від рівня продуктивності праці, матеріально-грошових витрат на її виробництво та врожайності. Структура витрат на виробництво плодів і ягід залежно від спеціалізації підприємств неоднакова. В основному вона передбачає витрати на догляд за насадженнями, збирання та реалізацію, а також амортизацію, ремонт насаджень і техніки. Витрати на оплату праці по зонах коливаються від 31 до 34
%, на пально-мастильні матеріали - від 7 до 8%.

529
Поряд з цим навіть у складних економічних умовах окремі садівничі підприємства мають високі економічні показники виробництва плодово-ягідної продукції, такі як ТОВ «Маяк», приватне підприємство «Авангард», дослідне господарство «Мелітопольське» Запорізької області, які є типовими підприємствами, що вирощують плодово-ягідну продукцію.
Садівництво в цих підприємствах - рентабельна галузь, що забезпечується за рахунок високого рівня інтенсифікації виробництва та низької трудомісткості виробництва. Досвід роботи таких підприємств свідчить про наявність невикористаних резервів у виробництві плодово-ягідної продукції.
Для ефективності функціонування садівництва в сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання першочерговим є вирішення таких завдань:
- удосконалення структури і породно-сортового складу насаджень;
- підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної продукції, передусім на внутрішньому ринку;
- удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими підприємствами та виробниками плодово-ягідної продукції і сировини;
- удосконалення інфраструктури ринку плодової продукції і зокрема за рахунок створення оптових ринків плодово-овочевої продукції у великих містах
і промислових центрах.
Дійовими напрямами науково-технічного прогресу в садівництві є впровадження інтенсивних технологій з широким використанням техніки, добрив і пестицидів, а також організація шпалерно-карликових садів, технологія яких розроблена Кримською дослідною станцією інституту садівництва НААН.
Поділля, зокрема Вінницька область, яка цілковито репрезентує Поділля, оскільки на сільськогосподарські підприємства області нині припадає 86% загального обсягу зиробництва плодів і ягід. Прикметною особливістю
Вінниччини є те, що тут збереглося й останніми роками успішно функціонує об'єднання спеціалізованих садівницьких господарств „Вінницясадвинпром"
(табл.11.17).
Виробничий потенціал товарного садівництва визначається динамікою кількісного та якісного складу плодоносних плодових і ягідних насаджень.
Загальне прискорення темпів відтворення багаторічних насаджень зумовлюється й тим, що в їх структурі поступово зростатиме питома вага кісточкових і ягідних культур, які відзначаються значно коротшим обігом насаджень, ніж зерняткові.
Рентабельним виробництвом в агроформуваннях є також садівництво, ягідництво, проте останні в загальній структурі земельних ресурсів, залучених у сільське господарство поступово зменшуються, що позначається й на скороченні штату працівників аграрних підприємств (у 2007 р. кількість працівників становила 42,6 тис. осіб, що менше на 60%, ніж у 2001 p.). Адже відомо, що останні зазначені галузі є трудомісткими, оскільки важко піддаються механізації та вимагають значної кількості ручної праці.
Підприємства області зовсім відмовилися від вирощування винограду й хмелю

530 через їх збитковість. Такий стан справ у рослинництві негативно впливає на структуру сільськогосподарських угідь і багаторічних насаджень області та знижується зайнятість сільського населення.

531 одержують з розрахунку на гектар насаджень понад 3 ц спирту, 10,5 ц винної кислоти. У свіжому і сушеному вигляді використовують близько 10 % валового збору винограду, а понад 90% його переробляють.
Виноград - багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла, вологи.
Тому виноградарство розміщується переважно в південних районах України.
Найбільш сприятливими природними умовами для розвитку виноградарства є
Крим та Закарпаття, де виноградну лозу на зиму не укривають. Як сільськогосподарська культура він вступає в період плодоношення на п'ятий рік
і за належного догляду плодоносить 40 - 50 років. В Україні створено про- мислове виноградарство на базі спеціалізованих виноградарських господарств.
У сортовому складі виноградних насаджень України винні сорти винограду займають близько 85%, столові - 15%.
Серед факторів, що зумовили цей процес, були об'єктивні - пошкодження морозами, зараження філоксерою, заміна старих насаджень.
Великої шкоди розвитку галузі завдали так звана боротьба з пияцтвом, а також незадовільні умови реалізації. Проте інтенсифікація галузі забезпечувала відповідні обсяги виробництва винограду, хоча й з коливаннями по роках. З розрахунку на душу населення в Україні в останні роки виробляється 10 - 12 кг винограду, що не задовольняє потреб населення: в свіжому вигляді його фактичний рівень споживання становить у середньому близько 2 кг на рік за середньорічної норми 13-15 кг.
Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень та великих затрат коштів і праці по догляду виноградників та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання, при цьому в собівартість продукції відповідного року включають амортизаційні відрахування. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень та вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках за врожайності 50 ц/га - 3 роки після початку плодоношення, або 7,5 - 8 років від часу садіння.
11.7.4. Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її
підвищення
Виноградарство - одна з найбільш трудомістких і в технологічному відношенні складних сільськогосподарських галузей. На 1 га плодоносних виноградників підприємства затрачають 400 - 450 люд.-год., що в 40 разів більше, ніж на вирощуванні зернових культур. Частка ручної праці становить
50 - 60% усіх затрат зі збирання врожаю, обрізування лози та догляд за насадженнями.
Економічна ефективність виноградарства залежить від рівня врожайності, виробничих витрат на 1 га виноградинка, якості винограду та цін його реалізації. Собівартість винограду за останні роки зростала відповідно до зростання цін на матеріальні ресурси, енергоносії та рівень інфляції, у структурі собівартості культури найбільшу питому вагу становить оплата праці - до

532 60%.
Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої якості. За 1 т столових сортів першого товарного сорту виплачується на 20% більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів вста- новлюється залежно від його цукристості. Зростання цін на виноград та його продукцію забезпечують високий рівень рентабельності виробництва культури.
Найважливішими шляхами підвищення продуктивності та ефективності виноградарства є збільшення врожайності внаслідок реконструкції зріджених площ, організації території, підбору сортового окладу насаджень, використання засобів хімізації, застосування зрошення, впровадження системи заходів, спрямованих на поліпшення якості винограду, особливо його цукристості. В спеціалізованих виноградарських підприємствах доцільно вирощувати не більше 2 - 3 столових і 4 - 5 технічних сортів винограду, що забезпечить раціональне використання техніки і кращу організацію праці.
Важливе значення у зв'язку з великою трудомісткістю галузі має впровадження комплексної механізації як одного з шляхів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції у виноградарстві.
Рівень механізації в галузі становить близько 30%.
Економічна ефективність виноградарства значно підвищується з поглибленням спеціалізації та подальшою концентрацією виробництва.
Встановлено, що із збільшенням площі плодоносних виноградників у госпо- дарствах з 210 до 730 га їх урожайність підвищується в 1,6 раза, продуктивність праці - вдвічі, а собівартість 1 ц винограду зменшується на 69%.
Важливим напрямом підвищення економічної ефективності виноградарства є зосередження основного виробництва винограду, його переробки і зберігання в спеціалізованих підприємствах.
11.7.5. Ринок плодово-овочевої продукції
Характерна особливість ринку плодово-овочевої продукції в Україні полягає у низькій якості, досить обмеженому асортименті продуктів, відсутності розфасовки і упаковки, зручної для споживачів, наявністі сезонних та регіональних коливань цін та обсягу продажу продуктів, відсутності реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатньому захисті їх від
імпортних товарів. У формуванні ринку плодоовочевої продукції і продуктів її переробки мають місце також негативні фактори і тенденції: спад попиту, диспаритет цін, обмеженість кредитування, звуження ринку внаслідок переходу населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних процесів, зростання неплатежів, руйнування оптового ринку.
Для подолання негативних тенденцій формування ринку плодоовочевої продукції необхідно насамперед зорієнтувати виробництво продукції на ринок - на найповніше задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Слід пам'ятати, що відсутність покупців унеможливлює існування виробництва. Основними принципами функціонування ринкових відносин мають бути ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників.