544 сирого протеїну в раціоні й становить у середньому 300-350) г на 1 л молока.
З економічної точки зору, використання сухих продуктів високорентабельне, тому що суха барда набагато дешевша, ніж фуражне зерно, а це в цілому знижує витрати на корм і, відповідно, зменшує собівартість продукції.
Отже, в умовах ринкової економіки комплексна переробка рослинної сировини набуває особливого значення. Розробка та реалізація гнучкої технологічної схеми з одержанням кількох видів продукції дає змогу виробляти конкурентоспроможну продукцію відповідно до попиту на ринку. Вико- ристання сухої післяспиртової барди на кормові цілі - це вирішення низки економічних та екологічних проблем.
Продуктивну дію сухої післяспиртової барди при згодовуванні коровам вивчали у зимово-стійловий період 2007-2008 років на двох групах тварин української чорно-рябої молочної породи, що належать приватно-орендному фермерському господарству ім. Шевченка Здолбунівського району Рівненської області.
Для проведенная досліду корів підбирали за принципом груп-аналогів.
Відбирали тварин 3-4 лактації через 3 місяці після розтелення, живою масою
500-550 кг, продуктивністю 17-18 л молока на добу, з вмістом жиру 3,2-3,4%.
Корів утримували на прив'язі. Роздавання корму й доїння корів - триразове.
Облік молочної продуктивності проводили щодекади під час контрольного доїння корів за два суміжніх дні.
У зрівняльний період, що тривав 14 днів, тваринам згодовували корми основного раціону: силос кукурудзи - 20 кг, сіно з грястиці збірної -5 кг, жом кислий - 5 кг, буряк кормовий - 3 кг, кормова патока - 1 кг, дерть пшениці -
3 кг, дерть горохова - 2 кг.
У дослідній групі замість дерті горохової до складу раціону вводили рівноцінну за вмістом основних поживних речовин суху післяспиртову барду.
Дослід вивчення продуктивної дії сухої післяспиртової барди при використанні її відгодівельному молодняку великої рогатої худоби проводився на бичках української чорно-рябої породи також на базі приватного фермерського господарства ім. Шевченка Здолбунівського району Рівненської області. Підбирали тварин-аналогів з урахуванням породи, віку, вгодованості та стану здоров'я, крім того враховували середньодобові прирости за попередній місяць
1
. У зрівняльний період бичкам згодовували корми, що входили до складу господарського раціону. Після закінчення зрівняльного періоду, який тривав 30 діб, було сформовано дослідну і контрольну групи тварин по 10 голів у кожній.
Одержані показники середнього надою молока в перерахунку на базисну жирність свідчать про те, що введення до складу раціону сухої післяспиртової барди замість горохової дерті позитивно вплинуло на продуктивність дійних корів. Показники контрольної групи тварин свідчать про те, що суха післяспиртова барда може ефективно використовуватися у складі раціонів дійних корів, замінюючи інші високобілкові корми, зокрема, дерть горохову, при цьому збільшуючи продуктивність тварин на 0,6 л молока базисної жирності.
545
При проведенні досліджень з вивчення продуктивної дії сухої післяспиртової барди на відгодівельному молодняку великої рогатої худоби живою масою 260 кг на початок дослідного періоду з розрахунку 1000 г се- редньодобового приросту до складу основного раціону бичків контрольної групи вводили силос кукурудзи - 20 кг, мелясу - 0,5 кг, дерть кукурудзи -1,5 кг, дерть пшениці - 0,5, дерть гороху - 1 кг. Бичкам дослідної групи у раціоні дерть горохову замінили компонентом, що вивчався - сухою після-спиртовою бардою. Тварини обох груп поїдали корми охоче. Зважували піддослідних бичків щомісяця. Результати зважування показали, що тварини дослідної групи за перший місяць досліду мали дещо нижчі прирости, ніж контрольної, а в наступні місяці прирости бичків дослідної групи були вищими. Це можна пояснити тим, що тварини дослідної групи почали адаптуватися до нового виду корму - післяспиртової барди. Як показали результати досліджень, серед- ньодобові прирости тварин дослідної групи за період досліду, що тривав 119 днів, був на 44 г (на 4,9%) вищим, ніж у контрольній групі.
Заміна горохової дерті у складі раціону бичків на відгодівлі сухою післяспиртовою бардою позитивно вплинула на середньодобові прирости піддослідних тварин.
Застосування енергетичного й економічного аналізу виробництва біоетанолу дає змогу поглиблено оцінити ефективність переробки на спирт різних зернофуражних культур. Визначити як загальні енергетичні витрати, так
і питому вагу окремих технологічних ланок і розкрити шляхи економії ан- тропогенної енергії, що надзвичайно важливо для ефективного ведення галузі тваринництва в сучасних умовах ринку (табл. 11.22).
1 ... 52 53 54 55 56 57 58 59 ... 62
Таблиця 11.22 Економічна ефективність використання сухої післяспиртової барди порівняно з горохом при відгодівлі молодняку великої рогатої худоби Показники за період досліду
Контрольна група
Дослідна група
Ринкова ціна: горох, грн./т суха післяспиртова барда, грн./т
1200
-
1000
-
Затрати на досліджуваний корм, грн.
142,80 119,00
Приріст живої маси, кг
107,2 112,5
Прибуток за одержаний приріст, грн.
1222,10 1282,50
Чистий прибуток, грн.:
± до контролю, грн.
± до контролю, %
1079,30
-
-
1163,50
+84,2
+7,8
Застосування сучасних інтенсивних технологій в умовах України дозволяє виробляти конкурентоспроможну яловичину . При закупівельній ціні
1000 грн. за 1 т сухої післяспиртової кукурудзяної барди і гороху -1200 грн., виробництво яловичини матиме нижчу собівартість при використанні відходів спиртової промисловості. За умови, що в господарстві утримується 300 голів бичків на відгодівлі, використання сухої післяспиртової барди дає змогу додатково отримати 25260 грн.
Отже, можна зробити певні висновки. Зерновий компонент раціону дійних корів і молодняку великої рогатої худоби - горох - можна замінити сухою післяспиртовою бардою. Промислове виробництво яловичини і молока
546 матиме нижчу собівартість при використанні відходів спиртової промисловості.
11.8.4. Напрями збільшення виробництва кормів та підвищення його
ефективності
Збільшення обсягів виробництва кормів та підвищення його ефективності значною мірою залежать від раціонального використання землі. На сучасному етапі одним із головних напрямів збільшення виробництва кормів є
інтенсифікація землеробства, зокрема кормовиробництва. Необхідно також
істотно поліпшити використання кормів у тваринництві. В останні роки в
Україні спостерігається перевитрата кормів з розрахунку на одиницю тваринницької продукції - від 30 до 100 %. Вона спричинена переважно хронічною диспропорцією між обсягом виробництва кормів та поголів'ям тварин, значною нестачею в кормах перетравного протеїну, істотними недоліками при зберіганні і використанні кормів. Усунення цих причин дасть змогу значно зменшити витрати кормів на виробництво одиниці тваринницької продукції, а отже, знизити собівартість останньої.
Необхідно докорінно змінити структуру землеробства, переорієнтувати спеціалізацію підприємств різних
ґрунтово-кліматичних зон на кормовиробництво, технічно переоснастити галузь. Кормам та виробництву кормового білка слід приділяти не менше уваги, ніж зерновим і технічним культурам. Тільки такий підхід дасть змогу створити міцну кормову базу, забезпечити збалансовану годівлю і на цій основі збільшити виробництво продукції тваринництва. Тривалий час в Україні зростання обсягів кормів досягали за рахунок розорювання природних кормових угідь, пасовищ і сіножатей, що призвело до розвитку ерозії, деградації ґрунтів. Треба відзначити, що розо-раність земель у нас становить 81 %. Це найвищий показ- ник серед європейських країн. Тим часом сіножаті і пасовища в Україні займають лише 15,8 % сільськогосподарських угідь, тоді як у США - 62,
Канаді - 40, Великій Британії - 62%.
Під кормові угіддя доцільно відводити вилучені з ріллі схилові землі. Для цього рекомендується провести їх залуження багаторічними бобовими травами
і бобово-злаковими травосумішками за технологією, розробленою Інститутом кормів НААН, що значно підвищує продуктивність еродованих земель. На природних угіддях необхідно провести поверхневе та докорінне поліпшення, перезалуження, тобто створити культурні сіножаті і пасовища. За рахунок цього збільшаться площі для випасання як худоби, яку утримує населення, так і для громадського тваринництва, поліпшиться екологічна обстановка.
Невідкладної зміни потребує структура посівів зернових, яка нині не прогресивна. Адже частка фуражного зерна у зерновому балансі становить близько 50 %. Навіть у більшості поліських областей переважає продовольче зерно пшениці, яке тут має невисокі хлібопекарські властивості і використовується здебільшого на корм. Таким чином, кормова цінність комбікормів не підвищується. Щоб забезпечити виробництво збалансованих комбікормів необхідними компонентами, треба збільшити питому вагу
547 зернофуражних культур у загальному виробництві зерна до 60 - 65%.
У структурі зернових посівів треба віддавати перевагу кукурудзі, ячменю, зернобобовим, сої і сорго. При цьому у південних областях має переважати озимий, а в західних і поліських - ярий ячмінь. Частку кукурудзи у валовому виробництві в перспективі доцільно збільшити до 25 - 33 %. В Україні вже багато років відчувається дефіцит кормового білка, який досягає 25 - 30 %. Це призводить до недобору продукції тваринництва (до 32 %), перевитрати концентрованих кормів (5 - 6 млн т), підвищення собівартості м'яса і молока.
Розв'язувати цю проблему рекомендується переважно за рахунок рослинного білка багаторічних бобових трав і бобово-злакових травосумішок, зернобобових та олійних культур, багатокомпонентних сумішок однорічних кормових культур, повторних посівів. Нині ж основним джерелом кормового протеїну є середньопротеїнові корми - сіно, сінаж, трав'яне борошно, горох, які містять його від 15 до 20 %. Вирішальне значення має заміна згаданих кормів на високопротеїнові, наприклад шроти сої, соняшнику, ріпаку, які містять до 44 % протеїну.
Багаторічним бобовим
і злаковим травам, бобово-злаковим травосумішкам як тепер, так і у перспективі слід приділяти посилену увагу: підвищувати родючість грунтів, поліпшувати їх структуру та поживний режим тощо, їх посіви доцільно збільшити від 3,7 до 4,8 млн га, у тому числі люцерни
- до 3 млн. Це дасть змогу значно збільшити заготівлю сіна і сінажу, поповнити баланс азоту в ґрунті за рахунок біологічного (люцерна залишає його до 200 кг/га), загальмувати ерозійні процеси. Збільшення обсягу виробництва сіна та сінажу з бобових трав дасть змогу балансувати за протеїном групу грубих і соковитих кормів, оскільки силос, жом та кормові-коренеплоди (група соковитих кормів) мають низький вміст протеїну. Проте на підприємствах
України сіна й силосу заготовляють у співвідношенні 1:9, тоді як у США - 1 :
0,96.
Головною білково-олійною культурою світового землеробства є соя. Вона відіграє важливу роль у виробництві рослинного білка і олії в багатьох країнах.
Поєднання її з кукурудзою у сівозмінах та раціонах - ефективний захід підвищення родючості ґрунтів й збільшення продуктивності тварин. На Україні соя займає дещо більше 100 тис. га, чого явно недостатньо. У перспективі ці посіви розширюватимуться. Недооцінка сої у нашій державі - стратегічний прорахунок аграрної політики минулого. Посіви цієї культури доцільно розширити спочатку до 500 тис; а в перспективі - до 1 млн га, щоб виробляти відповідно 0,9 і 2 млн т зерна.
У нових умовах всі джерела кормів мають бути об'єднані у так званий сировинний конвеєр. Тоді підприємства якнайповніше зможуть забезпечити по- голів'я власними високоякісними збалансованими за білком та амінокислотами зеленими, грубими, соковитими й концентрованими кормами.
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил одним із важливих резервів підвищення ефективності кормовиробництва є раціональне використання меліорованих земель. Для одержання максимальних урожаїв на таких землях треба вдосконалити структуру посівних площ, освоїти раціональні сівозміни.
548
Залежно від спеціалізації підприємств і питомої ваги зрошуваних земель під кормові культури доцільно відводити від 40 до 70 % таких площ. За розрахунками вчених, у підприємствах, де площа зрошуваних земель становить до 15 % ріллі, під кормові культури слід відводити 70-80 %, з питомою вагою
30 - 35 % ріллі - 50 - 70 і 40 - 50 % й більше - 40 - 60 % цих земель.
Збільшенню виробництва кормів сприяє також впровадження проміжних посівів кормових культур. З них одержують додатково 25 - 30 % кормів, а при зрошенні - навіть до 50 %. Тому на зрошуваних землях рекомендують вирощувати проміжні, післяукісні та післяжнивні посіви кормових культур.
Вони відіграють велику роль у системі зеленого конвеєра, створюють умови для інтенсивного використання зрошуваних земель, є джерелом виробництва додаткових кормів.
Як свідчить практика, під проміжні посіви треба відводити до 10 % посівних площ на богарі і не менш як 15 % - в умовах зрошення. У структурі посівів озимі мають займати близько 20 %, післяукісні - не менш як 20%, а післяжнивні - 60 - 70 %.
У сільськогосподарських підприємствах України зосереджено близько 5,8 млн га перезволожених, заболочених земель, що становить 88 % меліоративного фонду. На. Поліссі таких земель у середньому понад 32 %. Із метою підвищення ефективності кормовиробництва на осушених землях у структурі посівних площ кормових культур найбільшу питому вагу повинні мати багаторічні трави. За даними Інституту землеробства НААН, у сівозмінах на осушених торфовищах і торфово-болотних ґрунтах Полісся багаторічні трави повинні займати 45 - 50 % площі, зернові культури - 20 - 25%.
Значним резервом зміцнення кормової бази в Україні є поліпшення використання природних кормових угідь. Адже природні луки і пасовища займають майже 7 млн га, а кормів з них одержують лише 10 %, близько 60 % природних сіножатей розміщені на Поліссі і в Карпатах. Найбільше пасовищ у степовій зоні України. Відзначимо, що продуктивність природних угідь низька.
Це - одна з причин відставання кормової бази від потреб розвитку тваринництва. Аналіз свідчить, що чим вища питома вага природних кормових угідь, тим нижча продуктивність громадського тваринництва, тим менше виробляється кормів і тваринницької продукції на одиницю земельної площі. За сучасної продуктивності природних кормових угідь на одну корову потрібно мати близько 2 га сіножатей і 2 - 3 га пасовищ, а після їх поліпшення - по
0,5 га.
Підвищення продуктивності природних кормових угідь на 30 % у цілому по країні дало б змогу одержати додатково 4,5 млн т к. од., яких достатньо для утримання 1 млн корів з річним надоєм 3000 кг молока. Докорінне і поверхневе поліпшення природних сіножатей та пасовищ забезпечує підвищення їхньої продуктивності в 1,5 - З рази. Докорінне поліпшення лук і пасовищ здійснюється шляхом осушення перезволожених земель та боліт, знищення чагарників, купин, збирання каміння, внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування кислих ґрунтів, висівання трав. У результаті цих заходів не тільки підвищується врожайність травостою, а й завдяки укрупненню дрібноконтурних ділянок створюються умови для застосування механізмів на