549 збиранні врожаю.
Основним напрямом докорінного поліпшення природних кормових угідь,
інтенсифікації луківництва є меліорація. Спосіб осушення земель при цьому залежить від конкретних умов. Для організації пасовищ, наприклад, доцільний закритий дренаж, сіножатей - поєднання дренажу і осушувальних каналів, що сприяє зменшенню капітальних вкладень у меліорацію.
Внесення добрив також сприяє підвищенню продуктивності природних кормових угідь. На удобрених площах зростає врожайність й поліпшується якість травостою, в ньому стає менше малоцінних рослин і більше бобових.
Витрати на удобрення лук швидко скуповуються додатковим приростом урожаю.
Одним із напрямів ефективного використання природних кормових угідь
є організація на них поверхневого (на луках з великою питомою вагою бобових
і злакових трав) або докорінного поліпшення (на малопродуктивних заплавних низинних та суходільних луках із виродженим травостоєм) культурних пасовищ шляхом прискореного залуження або попереднього вирощування однорічних культур.
Культурні пасовища дають 30 - 50 ц/га повноцінних кормових одиниць.
Випасання на таких пасовищах великої рогатої худоби дає змогу влітку вдвічі і більше зменшити собівартість продукції скотарства порівняно з даним показником узимку. Раціональному використанню культурних пасовищ сприяє організація загінної системи випасання худоби, за якої порівняно з вільним випасанням продуктивність пасовищ підвищується на 25 - 30 %, а кількість з'їденої тваринами трави - до 30 - 70 %.
Для підвищення продуктивності поліпшених природних кормових угідь треба раціонально поєднувати сінокісний і пасовищний періоди з урахуванням наростання травостою за місяцями, типу утримання і годівлі худоби, відстані пасовищ від ферм, наявності інших джерел зелених кормів, сіна, сінажу. Тобто йдеться про комбіноване використання культурних пасовищ, за якого частина
їх виділяється під випасання, решта - для заготівлі сіна, сінажу, трав'яної січки.
Кормовиробництво - одна з найбільш трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Тут рівень механізації виробничих процесів нижчий, ніж, наприклад, на вирощуванні зернових чи технічних культур. Особливо багато ручної праці затрачується під час догляду за посівами, збирання врожаю, вантажно-розвантажувальних роботах, підготовки кормів до згодовування та їх роздавання. Тому зміцнення матеріально-технічної бази кормовиробництва, повніше забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою мають вирішальне значення для зниження затрат праці і коштів у цій галузі, собівартості кормів та підвищенні ефективності вироб- ництва тваринницької продукції.
Застосування прогресивних способів та технологій збирання, заготівлі, приготування та зберігання кормів зумовлює зростання виробничих витрат на корми і разом з цим зменшення втрат поживних речовин, поліпшення якості кормів, що скуповується додатковою продукцією тваринництва.
Продуктивність праці підвищується при збиранні врожаю в оптимальні строки,
550 що в свою чергу дає змогу збільшити вихід поживних речовин з 1 га, скоротити втрати кормів під час зберігання.
Істотним резервом скорочення витрат на виробництво сіна є застосування прогресивних технологій, які сприяють максимальному збереженню у ньому поживних речовин, економії затрат праці і коштів. Такою є технологія збирання сіна з одночасним пресуванням. Завдяки цьому зменшуються втрати сіна під час збирання, транспортування і зберігання.
Необхідність прискореного розвитку тваринництва, впровадження
індустріальних технологій утримання і годівлі худоби вимагають удосконалення організації кормовиробництва, виділення його в самостійну спеціалізовану галузь сільського господарства.
В умовах внутрішньогосподарської спеціалізації більшості сільськогосподарських підприємств основною формою організації кормовиробництва має бути спеціальний підрозділ по виробництву, заготівлі та переробці кормів. За ним закріплюють посіви кормових культур, сіножаті і пасовища, відповідну техніку, сховища для зберігання кормів, кормові двори.
Залежно від обсягу й структури виробництва кормів, а також джерел їх надходження до складу спеціалізованого підрозділу кормовиробництва можуть входити загони або ланки по вирощуванню кормових культур, поліпшенню використання сіножатей і пасовищ, забезпеченню тваринництва зеленими кормами, заготівлі кормів, переробці й підготовці їх до згодовування. Широко практикується створення збирально-транспортних загонів на період масового збирання і заготівлі сіна, силосу, сінажу, соломи.
У деяких підприємствах підрозділам з кормовиробництва передані лише функції заготівлі, зберігання та переробки кормів, тобто здійснена лише технологічна спеціалізація. Однак досвід свідчить, що за спеціалізованим підрозділом необхідно закріпити виконання усього технологічного циклу, в тому числі й вирощування кормів. При організації міцної кормової бази особливу увагу слід приділяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва і заготівлі високоякісних дешевих кормів.
В Україні створено широку мережу комбікормових заводів (державних, міжгосподарських, внутрішньогосподарських), але кількість виробництва комбікормів та їх якість не задовольняють потреби тваринництва. Важливою проблемою є зниження частки зерна в комбікормах, адже у Нідерландах, наприклад, вона становить 19 - 20 %. Як компоненти комбікормів треба значно ширше використовувати відходи переробних підприємств. Важливого значення набуває організація випуску не просто концентратів, а високоякісних повноцінних кормових сумішей, збалансованих як за основними елементами живлення, так і за мікроелементами. Саме такі суміші повинні гарантувати одержання необхідної кількості продукції тваринництва високої якості.
Перехід до ринкових відносин спонукав комбікормові підприємства вишукувати нові форми й методи роботи, переходити, зокрема, до роздержавлення власності.
Отже, здійснення комплексу заходів по зміцненню кормової бази та здешевленню виробництва кормів в Україні сприятиме збільшенню
551 виробництва продукції тваринництва і забезпеченню потреб населення у важливих продуктах харчування.
Країни західної Європи і США починаючи з середини XX ст. стали на шлях біологізації та екологізації виробництва, застосовуючи біологічне, біодинамічне, органічне, відновлювальне землеробство.
Характерними особливостями біологічних систем землеробства є: використання біодобрив, корисних мікроорганізмів, перегною, різних компостів, побічної продукції рослинництва, вапна, глауконіту, крейди, кісткового борошна, доломіту, сидератів; застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту; відмова від використання синтетичних засобів хімізації (мінеральних добрив, пестицидів, антибіотиків і т.д.) та генетично модифікованих організмів (ГМО).
Важливим напрямом біологізації землеробства у кормовиробництві є посіви багаторічних й однорічних трав, бобових кормових культур, а також малопоширених і нетрадиційних культур (інтродуцентів).
1
Важлива роль у збереженні та підвищенні родючості ґрунту належить посівам зернобобових культур, однорічних і багаторічних бобових трав, що позитивно впливають на біоту ґрунту, збагачують його симбіотичними й вільноживучими формами бактерій, органічною речовиною та біологічним азо- том, сприяють поліпшенню фітосанітарного стану, забезпечують процеси біологічного розпушення ґрунту. Позитивно впливають на мікробіологічні процеси ґрунту посіви конюшини, еспарцету, гороху, пелюшки, люпину, сої, вики, квасолі тощо. Зокрема, лядвенець рогатий та буркун фіксують 150-300 кг атмосферного азоту . Слід зазначити, що поповнення ґрунту біологічним азотом на кілька порядків дешевше, ніж внесення мінерального. Широке використання біологічного азоту в землеробстві послаблює негативний антропогенний вплив на довкілля, забезпечуючи високу врожайність культур.
Слід відзначити, що важлива роль у підвищенні родючості ґрунтів та ефективності аграрної сфери належить інтродукції. Введення у виробництво культур-інтродуцентів створює сприятливий клімат для збереження й відтворення ґрунтової родючості, є перспективним джерелом зміцнення кормової бази та поповнення дефіциту білка у тваринництві (рис 11.9).
У Реєстрі сортів рослин України, станом на 2007 рік, 25% займають нові культури. До відомих нам інтродуцентів належить турнепс, буркун, пелюшка, ріпак, редька олійна, гірчиця, суріпиця, кормові боби, лядвенець рогатий і т.д.
Аграрна історія має безліч прикладів вирощування технічних, овочевих і кормових культур.
Сучасне сільське господарство, фармацевтичну промисловість та деякі інші галузі важко уявити без систематичного використання нових видів, форм і сортів рослин.
Важлива роль у підвищенні родючості грунтів належить культурам-
інтродуцентам. Зокрема, суха маса рослинних решток нових кормових культур у декілька разів переважає масу решток традиційних рослин. Так, кореневі рештки сильфії пронизанолистої в 0 - 30 см шарі на другий рік життя станов- лять 6,30 т/га, разом із стерньовими - 8,28 т/га, козлятника східного - відповідно
6,26 та 8,12 т/га. Вагоме значення у збагаченні ґрунту органічною речовиною відіграють рослинні залишки люцерни посівної, конюшини лучної та еспарцету
552 піщаного. Пелюшка і лядвенєць рогатий відрізняються високою стійкістю до абіотичних факторів, мають велику кількість вітамінів і багатий амінокислотний склад.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62
Рис. 11.9 Наукові основи використання культур-інтродуцентів Останнім часом у сільському господарстві, поряд з іншими проблемами, дуже гостро стоїть питання щодо забезпечення повноцінної збалансованої годівлі тварин. Розв'язати проблему дефіциту білка у тваринництві можна шляхом вирощування у кормовому клині пелюшки та її сумішок із зерновими
553 культурами. Тут слід зазначити, що саме горох польовий (пелюшка) повною мірою відповідає природнокліматичним умовам Полісся та господарсько- економічним умовам сьогодення, забезпечуючи високі врожаї зерна і зеленої маси навіть на малородючих дерново-підзолистих ґрунтах. Вирощувати пелюшку можна при мінімальному мінеральному живленні.
Зерно пелюшки містить 18% перетравного протеїну, який добре засвоюється організмом сільськогосподарських тварин і є більш цінним порівняно із зерном злакових. Завдяки досить високій енергетичній цінності
(1,14-1,28 к. од. в 1 кг) зерно пелюшки є високопоживним кормом для всіх видів тварин. Крім того, пелюшка багата на фосфор (4,2 г/кг), містить 2,6-3,6 г кальцію, 5,7-6,8 г міді та 22,7-29,8 г цинку
2
Забезпечити в достатній кількості виробництво високоякісних екологічно безпечних кормів з одночасним захистом ґрунтового покриву від водної та вітрової ерозії й надмірного ущільнення можна за рахунок введення в культуру мало поширеної рослини, інтродуцента - сильфії пронизанолистої, яка належить до родини айстрових.^ Європу г завезена із Північної Америки yXVIII ст. Широкого розповсюдження в країнах Європи набула завдяки цінним біологічним і господарським властивостям та широкій екологічній пластичності. Велику увагу цій культурі приділяють у Чехії, Франції,
Швейцарії, Новій Зеландії, поширюються площі посіву в Білорусі, Росії,
Україні, Узбекистані, Казахстані.
Культура відрізняється ефективним використанням сонячної радіації майже однаково протягом усього вегетаційного періоду (весна, літо, осінь).
Забезпечує досить високі й сталі врожаї зеленої маси, містить у великій кількості протеїн, амінокислоти, вітаміни та мінеральні речовини.
Вирощування рослини, за умов достатньої кількості вологи, забезпечує високі врожаї на різних типах ґрунтів: дерново - підзолисті, торфово - болотні, лучно - болотні, чорноземи, важкі ґрунти із близьким заляганням ґрунтових вод.
Урожайність зеленої маси у фазі бутонізації - 50-60 т/га, цвітіння - 70-80, плодоношення - 90-110 т/га. Протягом року забезпечує два врожаї, за два укоси можна одержати 100-120 т/га.
Розширення площ під сильфією пронизанолистою на корм має численні переваги, серед яких: охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозії; довготривале
4
використання посівів, у середньому 10-15 років, іноді досягає 40 років; одержання високоякісного екологічного силосу, оскільки сильфія хара- ктеризується дуже низькими коефіцієнтами переходу радіонуклідів і важких металів, навіть на торфових та заплавних ґрунтах; порівняно дешева культура в плані вирощування, бо не потребує значних матеріальних витрат, особливо починаючи з другого року використання; низька собівартість силосу порівняно з іншими культурами. У перший рік збирання, при врожайності 55 т/га на до- слідних ділянках, собівартість 1 т становила 66,97 грн, починаючи з другого року, при врожайності 50 т/га, собівартість - 21,75 грн/т, тоді як у кукурудзи при врожайності 20 т/га зеленої маси собівартість знаходиться на рівні 80,46 грн/т.
В умовах біологічного землеробства велика роль належить захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів. Знищення патогенних мікроорганізмів,