Дипломная (вкр): Підвищення конкурентоспроможності творчих індустрій України в умовах євроінтеграції

Середня ціна квитка в Україні відображена на рис.2.7

Рис.2.7 Динаміка цін на квитки

Плівка стрімко виходить з обороту: у 2013 році число виключно цифрових релізів збільшилася до 77% (в порівнянні з 58% в 2012 році), а частка релізів на плівці скоротилася з 42% у 2012 році до 23% в 2013-му. У початку 2014 року більшість прокатників підтвердило повна відмова від плівкових релізів, дані відображені на рис.2.8. Таким чином, в році Україні під тиском дистриб'юторів повинна повністю перейти на цифровий кінопоказ, а що не встигли завершити переоснащення кінотеатри або підуть з ринку, або будуть змушені показувати старі картини або фільми на побутових електронних носіях.

Рис.2.8 Кількість прокатів

У 2013 році в прокат вийшли 70 3D-фільмів, практично стільки ж, як у 2012-му (69). Тим не менш, зниження частки 3D-релізів триває: у 2013 році 13,5% всіх нових фільмів виходили в цьому форматі, тоді як їх частка в 2012 році становила 15,3%, а в 2011-му - 17,7%. При цьому в Україні розширюється список атракціонних видів кінопоказу, які, крім іншого, дозволяють дивитися кіно в хорошій якості - ефекти руху і нові звукові формати стають доступні все більшій кількості глядачів, і режисери випускають все більше картин під них. Так, у форматі D-Box в 2013 році вийшло 22 фільми, 4DX - 31, Dolby Atmos - 19, Barco Auro - 3.

Набирає обертів показ програм креативного контенту: в 2013 році вийшли 92 релізу (в порівнянні з 53 в 2012-м); це вже не тільки класичні музичні постановки і концерти популярних виконавців, а й спеціальні покази телесеріалів і незвичайні документальні роботи.

Збори українських фільмів у 2013 році склали 7,8 млрд грн. (244 млн дол.) За всіма фільмами в прокаті і 6,2 млрд грн. (197 млн дол.) За новими релізами, а число глядачів - 32,5 млн і 26,5 млн відповідно.

Рис.2.9 Касові збори кінопрокату України, по країнам виробникам

За даними на 1 січня 2014 року в Україні налічувалося 3479 комерційних кінозалів в 1101 кінотеатрі (середнє число екранів на кінокомплекс - 3,2). У 85% комерційних кінозалів встановлено цифрове обладнання - 2967 екранів (в 1010 кінотеатрах - 92%), з них у 2478 залах (84%) є можливість 3D-показу. Число кінотеатрів, де в кожному залі є цифровий проектор, досягло 809, а число кінозалів в таких кінотеатрах - 2363 (74% від загального числа кінотеатрів і 68% від загального числа залів).

Рис.2.10 Місце перегляду по роках

Число населених пунктів, оснащених комерційними кінотеатрами, за підсумками 2013 склало 475 (на початку 2013 року їх було 440), цифрові кінозали діють в 431 населеному пункті[25, c.9].як асоціація, що представляє інтереси української кіноіндустрії, досягла значних успіхів, що дозволили істотно поліпшити кіноситуації в країні. Були встановлені партнерські взаємини з Держкіно, що надало хороші стартові умови для реформ і розвитку. Був збільшений бюджет держпідтримки національного кіно, пролобійовані податкові канікули для кіновиробництва до 2016 року, налагоджені механізми державного фінансування, - наприклад, кіно було виведено з системи державних тендерів, була визначена вартість хвилини екранного часу. Багато в чому завдяки цим досягненням зараз у виробництві перебувають майже 80 національних фільмів, з них - 14 повнометражних.«Ми, спільно з Держкіно, багато зробили для поліпшення ситуації в українському кінематографі, - зазначив Глава Української кіноасоціації Денис Ржавський. - Але це тільки перші кроки, початок глибинних змін у всій кіноіндустрії».[24]

Для досягнення нових завдань виконавчим директором MPAU призначений Ігор Савиченко, відомий продюсер і діяч кіноіндустрії. 2 квітня 2013 кіноспільноті була представлена масштабна програма дій MPAU на найближчі 2 роки, яка охоплює всі сфери кіноіндустрії - від розробки заявок до прокату. «Наш основний пріоритет - реформування української кіноіндустрії за європейським зразком, - оголосив Ігор Савиченко. - Ми спланували спільні дії кіноасоціації, Держкіно та основних гравців кіноринку. Ці дії дозволять створити справжню кіноіндустрію і дадуть нашим глядачам дійсно якісне кіно. Україна зможе зайняти гідне місце в сучасному світовому кінематографі»[25].

У найближчих планах MPAU - збільшення частки держпідтримки, введення особливого статусу для дебютантів та учасників фестивалів класу «А», розробка пакету документів, що регламентують держфінансування кіно, створення електронної системи документообігу в Держкіно, прийняття єдиної форми кошторису. Одним з першочергових завдань Асоціація вважає створення системи дистриб'юції національних фільмів, де будуть не зайвими держпідтримка просування кіно та подання його на міжнародних фестивалях, видача грантів для національного прокату.

На думку членів Асоціації, вітчизняна кіноосвіта, застрягла в радянських часах, потребує практично у всьому: системі грантів, удосконаленні існуючого і розвитку післядипломної освіти, організації циклів навчальних заходів, зокрема, із залученням коштів європейських фондів, перекладі сучасною кінолітератури.

Окрема важлива частина майбутньої діяльності MPAU - сприяння Держкіно у розвитку міжнародних відносин, підписання міжнародних Договорів про спільне виробництво з європейськими країнами, країнами СНД і Прибалтики, вступ до Eurimage та інших міжнародних об'єднань.

У кінотеатральной системі MPAU сприятиме введенню електронного квитка та системи контролю якості кінотеатрального обладнання та обслуговування.Життєво-важливим для існування українського кінематографа є формування позабюджетних фондів підтримки кіно і робота з телебаченням, залучення його в процес як гравця кіноринку, зацікавленого в розвитку вітчизняного кінопроцесу.

Сьогодні MPAU представляє інтереси практично всіх основних гравців української кіноіндустрії. До 18-ти її існуючих членам приєдналися ще 7.MPAU створена наприкінці 2011 року з метою об'єднання діючих продюсерів, дистриб'юторів, компаній-виробників, а також навчальних закладів у галузі кіно. Головною метою Асоціації є формування чітких і прозорих правил гри у сфері кіно, як серед учасників ринку, так і при взаємодії з державними органами. Частка українського кіно виросла з нуля до 1,5%.І хоча поки 85% всієї каси кінопрокатників припадає на американські фільми, українське кіно дуже скоро очікує епоха Відродження. На цьому тлі 1,5% частки прибутку від українського кіно в прокаті виглядають жалюгідно, але ще 2 роки тому про це можна було тільки мріяти.

З чим пов'язане зростання інтересу до українського кіно?Одна з причин збільшення витрат держави на кінематограф. Більше грошей - більше фільмів. За останні чотири роки бюджетне фінансування вітчизняного кінематографа збільшилася майже в 28 разів! З 6,05 млн грн у 2009 році до рекордних 167, 5 млн грн в 2012 році.

Таблиця 2.7 Витрати держбюджету на кіновиробництво, складено за даними «Держкіно»

У 2012 році українське кіно відсвяткувало першу маленьку перемогу. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, знятий повністю за рахунок держави (16 млн грн), став першим вітчизняним фільмом за роки незалежності, який взагалі потрапив у прокат і навіть зумів покрити витрати на дистрибуцію, зібравши 1,7 млн грн. Подивитися його прийшло 86 тисяч українців.

Таблиця 2.8. Профінансовані стрічки, складено за даними «Держкіно»

Очевидно, що в Україні є кіноталанти. У 2008-2012 роках 10 українських картин брали участь у міжнародних кінофестивалях, 8 з них отримали нагороди. Але, як це у нас прийнято, немає правильного бізнес-підходу. Український кінематограф досі не сприймається як бізнес - як і раніше тяжіє радянський стереотип, що хтось повинен дати грошей.Однак кіно має дбати саме про себе: і про закон, і про гроші, і про теми.

Що необхідно зробити, щоб українці змогли дивитися своє національне кіно:

         1) знімати кіно з орієнтацією на прокат - повнометражні картини;

         2) держава повинна сприяти розвитку всеукраїнської мережі кінозалів: з розрахунку 1 кінозал на 20 тисяч глядачів необхідно близько 3 тисяч залів;

         3) міжнародні кінофестивалі для українських фільмів повинні стати майданчиком для пошуку інвестицій у вітчизняну кіноіндустрію;

         4) державна підтримка не повинна зводитися до банального виділенню грошей на зйомки, необхідно також сприяння всім гравцям кіноіндустрії: податкові канікули для вітчизняного кінематографа і прокату, дотація на вартість квитків на українські прем'єри, розвиток мережі кінокружков в школах.

Тільки тоді українські фільми будуть в змозі відвойовувати аудиторію у голлівудських блокбастерів. Інакше на 5 знятих за гроші платників податків стрічок, у кращому випадку, доведеться один успішний проект, а глядач проголосує за той «попкорн», який йому зараз пропонують в кінотеатрах.

Примітивне трактування комерційної діяльності виключно як пошуком вигоди, економічного зиску та прибутків, не сприяє розвиткові культури і нині. Відразу після проголошення Україною незалежності, іноземні кінокомпанії та діячі шоу-бізнесу неодноразово звертались до урядових чинників з пропозиціями приватизувати кіностудію ім. Олександра Довженка. Згідно висновків і оцінок, павільйони кіностудії відповідали світовим стандартам, а обслуговуючий персонал був достатньо кваліфікованим. На жаль, об'єктивні труднощі (притаманні для суспільств періоду суспільних пертурбацій і реформацій) та ряд суб`єктивних причин змусили урядові чинники щороку зменшувати фінансування української кіноіндустрії. Недофінансування кіновиробництва поставило у вкрай скрутне становище всі державні кіностудії. Вони змушені були працювати у режимі скороченого робочого тижня; виникла заборгованість із сплати комунальних послуг, інших платежів до бюджету. Відповідно, деякі комерційні структури намагалися скористатися такою ситуацією та незаконно здійснити перерозподіл державного майна (ЗАТ «Одеська кіностудія», Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, тощо). Нині, павільйони кіностудії ім. Олександра Довженка здані в ренту комерційним структурам й використовуються не за призначенням (зокрема під склади) а кваліфіковані робітники звільнені. Про рівень кваліфікації робітників кіностудії свідчить наступний факт. Згідно підрахунків створених в 70-их роках минулого століття на всих кіностудіях СРСР науково-практичних груп «НОП» (наукової організації праці) допоміжні роботи по підготовці та розстановці освітлювальних приладів на кіностудії «Мосфільм» забирали в середньому 40 хвилин, в той час, як на кіностудії ім. О.Довженка витрачалось часу на ці роботи приблизно в 2 рази менше. Продаж Ялтинської кіностудії, перетворення Одеської кіностудії в житловий мікромасив, перетворення відомої кіностудії «Укркінохроніка» в навчальні корпуси Київського Державного Університету театрального мистецтва, розвал славетної «Київської кіностудії науково-популярних фільмів» також є свідченням занепаду нинішнього українського кіновиробництва. Ця обставина є однією з причин неспроможності творити власний, художньо-повновартісний й якісний продукт.

Нині, національний інформаційно-культурний простір заповнений продуктом переважно неукраїнського походження. Йдеться передусім про глобальну культурно-інформаційну експансію західних країн, зокрема США, яка створює дедалі відчутнішу загрозу безпеці українського суспільства. Низькопробні розважальні кінофільми, бойовики, що штовхають на сумнівні «подвиги», нав’язлива й інколи аморальна реклама, підривають духовне й інтелектуальне здоров’я нації, сприяють девальвації моральних і загальнолюдських гуманістичних вартостей, культурних національних традицій. Поступове витіснення вищих вартостей та ідеалів утилітарними, прагматичними, технократичними орієнтаціями і глобалізаторськими імперативами мислення позначається на формуванні власної, української національної свідомості.

Початок ХХІ століття ознаменувався проривом Польщі в Європейському кіно, завдяки постановкам ряду високобюджетних фільмів («Вогнем і мечем» Є.Гофман). Український кінематограф зробив спробу піти аналогічним шляхом, проте вона була провальною. Глядач не сприйняв фільмів знятих навздогін чужим ідеям. (Ю.Г.Іллєнко «Молитва за гетьмана Мазепу» (бюджет 10млн. грн.), М.П.Мащенко «Богдан Хмельницький» І серія (бюджет 7 млн. грн.).

Протягом 2009 року Державна служба кінематографії України підготувала декілька нормативно-правових актів з метою забезпечення політики державного протекціонізму виробництва національних фільмів, розширення джерел фінансування національного кіновиробництва, стимулювання розвитку національної кіноіндустрії, технічного переоснащення галузі. Попри те, комерціалізація телеканалів не сприяє витворенню власниками національної телепродукції. Як засвідчила практика, купівля дозволу на прокат фільму або передачі, оплата дублювання з іноземної на українську або дублювання російською мовами, є суттєво дешевшим аніж фінансування створення власних програм. У 2008 році в кінотеатрах було продемонстровано 198 назв фільмів. 87 картин було дубльовано, 36 - озвучено, 51 - субтитровано і 24 картини - із синхронним перекладом у залі. За перше півріччя 2009р. в Україну ввезли 86 назв фільмів. З них: 51 - продубльовано, 7 - озвучено, 24 - субтитровано і 4 - озвучені у залі. Станом на 31 грудня 2009 р. Державною службою кінематографії України видано 11855 прокатних посвідчень. З них для кіно-театрального показу - на 147 назв; для телевізійного показу - на 4961 назву; відео прав - на 6747 назв. В тому ж 2009 році, Експертною комісією з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів Міністерства культури і туризму України переглянуто 1176 фільмів. Серед них: за зверненням дистриб’юторських фірм - 724 фільми; за зверненням правоохоронних органів - 452 фільми. Заборонено до публічного показу 414 фільмів. Експертною комісією з питань визначення художньої якості фільмів іноземного виробництва та їх належності до високохудожнього, експериментального, авторського кіно переглянуто 5 фільмів і рекомендовано Державній службі кінематографії України відшкодувати дистриб’юторським компаніям витрати на субтитрування фільмів державною мовою. Окремої уваги заслуговує той факт, що однією з умов замовників для українських кінорежисерів є виробництво кінопродукції російською мовою.