Дипломная (вкр): Підвищення конкурентоспроможності творчих індустрій України в умовах євроінтеграції

Жителі українських міст мають більше можливосте потрапити до кінотеатрів, на відміну від сільських мешканців. Частоту відвідування кіно міськими та сільськими жителями наведено у таблиці 2.3.

Отже, тепер достеменно відомо, що кількість відвідувачів кінотеатрів за місяць в Україні не перевищує 4% від усієї потенційної кіноаудиторії, а за рік складає лише близько 10%. Згадуючи, що за радянських часів доля активної кіноаудиторії складала більше третини населення і коментуючи отримані показники в цілому (див. Табл. 2.1), соціолог Є. Головаха, справедливо відзначає: "Помітно також, що нині трохи вища активність у відвідуванні кінотеатрів характерна для чоловіків, молоді, жителів великих міст, матеріально забезпечених людей, високоосвічених, невіруючих і російськомовних громадян. Що ж стосується решти категорій населення, то менша частота відвідувань ними кіно пов'язана зокрема із, скажімо, концентрацією віруючих і україномовних громадян у невеликих містах і сільській місцевості, де існує набагато менше можливостей для відвідування кінотеатрів. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують украй низькі показники відвідуваності в сільській місцевості. Ці дані свідчать про практично повний розвал мережі сільського кінопрокату" ("Українське кіно: євроформат", с. 428).

Схематично за віком відвідувачів можна відобразити у діаграмі нижче, де більша частина підлітки та молодь, а найменша - люди віком від 40 років і старші (рис2.1).

Рис.2.1 Відвідувачі кінотеатрів за віковою категорією

Так, якщо вважати за більш-менш регулярні контакти з великим екраном візит до кінотеатру хоча б один раз на рік (тобто сумарно усіх респондентів перших трьох стовпчиків даної таблиці), то за віковим показником можна побачити, що більшість сучасної української кіноаудиторії (57,8%) складають підлітки (37,9%) і молоді люди до 29 років (19,9%), тобто ті категорії населення, які матеріально залежать від старшого покоління або роблять лише перші самостійні життєві кроки. Окрім того, ці ж глядачі, як відомо, здебільшого мають специфічно "полегшені" смаки, орієнтуються на розважальне кіно з акцентом на показі самодостатнього сексу й насильства.

На противагу цьому найбільш соціально продуктивні вікові групи населення виявляють усе меншу зацікавленість до кіно взагалі. В наступній групі (тридцятирічні) ми бачимо подвійний відсоток падіння кіноактивності (9,8%).

Й надалі спостерігаємо ще більше, трикратне, скорочення відвідуваності із певною стабілізацією (сорокарічні - 3,0% та п’ятдесятирічні - 3,6%). Тим часом очевидно, що попит на кіно, серйозне, інтелектуальне, соціально вагоме, формується саме на базі певного життєвого й освітнього досвіду, тобто серед тих, хто мало або зовсім не контактує з великим екраном.

Таким чином, в Україні на терені пострадянського новонародженого кінобізнесу фіксуємо серйозну соціокультурну колізію. З одного боку, нинішній прокат фактично утримують "утриманці" - молодь, яка "ретранслює" гроші кінематографічна пасивних батьків до кінокас. Якби не молодь - причому переважно міська й заможна, - то платні сеанси нових фільмів у сучасних Dolby-форматах стали б нерентабельними, а тому й взагалі неможливими в Україні. З іншого боку, "новоукраїнська" молода генерація, зрозуміло, диктує прокатникам виключно свої гедоністичні смаки голівудського штибу, а зовсім не культурно вагомі запити переважної решти дорослого населення, котре лишається у «пасиві». Проблема ж полягає в тому, що у ринкових умовах будь-який захід, який буде спрямовано на адміністративно-директивну зміну такого прикрого становища (більш жорстке податкове чи цензурне обмеження кінобізнесу, квотування зарубіжної продукції тощо), призведе до ще гіршого status'у quo в прокаті. Того самого стану, який існував доти, коли в 90-х рр. у занехаяних кінотеатрах радянської доби демонструвалися лише аналогічні за якістю старі фільми - за копійчаними цінами або на безкоштовних сеансах для дітей, та пенсіонерів.

Якщо ж звернутися до зафіксованої в дослідженні порівняно меншої активності селянства у відвідуванні кінотеатрів, то, справді, побачимо, що на селі публічні покази фільмів відвідують приблизно у п'ять разів рідше, ніж у великих містах, й у дев'ять разів менше, ніж у столиці країни. І це при тому, що відвідуваність у містах, як вже зазначено, є загалом дуже низькою. Такий значний розрив, гадаємо, зумовлений, окрім іншого, й такими об'єктивними матеріально-економічними обставинами, як специфічність сільської праці: сезонні спади-підйоми інтенсивності польових робіт і ненормованість робочого часу. Має значення і традиційно значно менша, ніж у місті, доля обігової готівки на селі, що її потребує візит до кінотеатру. Відіграє свою негативну роль і незрівнянно нижчий рівень діяльності на селі кінореклами, взагалі - послуг кіносервісу.

Також можна говорити й про певні культурологічні фактори, які відштовхують нинішніх селян від сучасного кіно: жорстоке насильство і відверта еротика, що характерні для новітньої «кіноестетики», які входять в гострий конфлікт із нормами традиційної моралі, яку віками сповідують вітчизняні хлібороби. Або зауважимо, що майже відсутня в сучасних фільмах (байдуже, в поодиноких вітчизняних чи в основній масі зарубіжних) сільська проблематика, яка б стимулювала саме глядача "від землі" до ідентифікації із персонажами та сюжетними подіями.

Які ще обставини, окрім очевидного в наших умовах безгрошів'я, заважають людям регулярно дивитися нові фільми в кінотеатрах? Відповіді на таке запитання подаються нижче:

         Зручніше дивитися всі фільми пізніше по телебаченню 33.3%;

         Висока вартість квитків 30.6%;

         Заважають домашні обставини: діти, родинні обов'язки тощо 23.2%;

         Замало вільного часу - треба заробляти гроші 21.0%;

         Замало по-справжньому хороших фільмів у репертуарі 14.3%;

         Зручніше дивитися і нові, і старі фільми на відео 11.2%;

         Віддаю перевагу іншим видам мистецтва, читанню книжок 5.6%;

         Замало сучасних кінотеатрів із стереозвуком 2.3%;

         Відсутність у репертуарах кінотеатрів фільмів українського виробництва 2.1%;

         Нічого не заважає 3.3%;

         Важко відповісти 1.6%;

Як бачимо, ще більше значення, ніж фінансові нестатки, має зростаюча конкуренція інших різновидів аудіовізуальних медіа - телебачення і відео (разом 44,5%). Втім, "домашні обставини" й "нестача часу" також очевидно походять з розряду факторів, які межують з матеріальним станом респондентів. Однак, дуже прикро, що лише 2,1% опитуваних пов'язує обмеженість у контактах із сучасним кіно з відсутністю в репертуарі вітчизняних фільмів. Таким чином, перед нашими кінематографістами постає неозоре поле діяльності по відродженню авторитету національного кіно в очах всього загалу їх співвітчизників. Детальніше шкала кінопріоритетів українського глядача постає у відповідях на наступні запитання.

Як виявлено в дослідженні, погляд у минуле українського кіно, навпаки, демонструє схильність громадян до його ідеалізації. Радянський період історії вітчизняного кіно громадяни незалежної України оцінюють, як правило, дуже високо: 63,7% респондентів вважає його "переважно високої художньої якості. Як це не дивно, але так є. Ніби й не було колись поширене зневажливе ставлення до фільмів "Довженківської студії". Втім, таку оцінку найчастіше давали люди старшого покоління (від 50 років і старші - близько 80%), менш освічені респонденти (громадяни з неповною середньою освітою становлять 74%, тоді як з вищою освітою - 58,8%) і найменш заможні верстви населення (70,6% прихильників радянських фільмів вважають, що їм не вистачає грошей навіть на життя). Дивно, але третина молоді до 20-ти років і майже половина з тих, кому до тридцяти, також поділяють цю думку. Навряд чи зазначені вікові категорії глядачів мають достатній особистий досвід знайомства з радянським кіно, щоб так масово симпатизувати йому. А отже, таку ідеалізацію кіно минулого молодими можна пояснити, з одного боку, міфологізуючим впливом на них старших поколінь; а з іншого - відомою психологічною закономірністю, згідно з якою невдоволення сучасним життям повертає свідомість людини у минуле.

Взагалі розподіл оцінкових суджень серед української кіноаудиторії, за даними опитувань в інших проблемних рубриках, як здається, свідчить про домінуючі консервативні уподобання нинішнього вітчизняного соціуму. Зокрема значна більшість населення України (57%) сьогодні упевнена в тому, що комуністична ідеологія і радянська влада сприяли розвитку справжнього кіномистецтва в Україні, і лише 23% оцінюють цей вплив негативно. Про те ж саме найвиразніше, на нашу думку, свідчить розмежування точок зору у відповідях на запитання про можливість запровадження в сучасній Україні державної кіноцензури. Про те ж саме найвиразніше, на нашу думку, свідчить розмежування точок зору у відповідях на запитання про можливість запровадження в сучасній Україні державної кіноцензури. У середньму 46,8% громадян схвалили б це. При тому ще 22,2% виступають за громадські механізми цензурування, а ще 14,6% - за цензурування лише дитячої кінопродукції. Отже, різні форми зовнішнього обмеження кінотворчості підтримало більше 83% українців. Хоча цензура в Україні є конституційно забороненим інститутом.

Втім, самі кінематографісти дотримуються радикально іншої думки. Вони налаштовані до кіно останнього десятиліття дуже критично, власне - самокритично. На аналогічне запитання члени Національної Спілки кінематографістів України відповіли таким чином: 68,8% респондентів вважають цей період «часом тотальної руйнації здобутків минулого і заміни одного виду жорсткої регламентації творчості іншим, зі ще гіршим мистецьким результатом»; 16,7% схильні вважати це часом «органічної трансформації одного типу кінотворчості в інший» і тільки! 0,5% схвалює останнє кінодесятиліття як «час позитивного процесу ствердження автентичної національної кінематографії після докорінної руйнації імперської кіномоделі».

Однак звернемося до найбільш конструктивної частини цього першого зондажу українського кінопростору - до того, як обидва ці головні фігуранти національного кінопроцесу оцінюють найближчі бажані перспективи розвитку рідної кінематографії. Гадаємо, що порівняльний аналіз таких очікувань адресата і адресанта вітчизняного фільму здатний прямо вказувати на черговість завдань по відродженню нашого фільмовиробництва. Адже ясно, що найоптимальніші шляхи розвитку позначено пунктами співпадання інтересів обох сторін.

2.3 Аналіз конкурентоспроможності творчої індустрії на прикладі українського кінематографу

У 1990-і пострадянські роки українське кіно значно відстало від східноєвропейського і, природно, від наших північних сусідів. Експерти пов'язували тяжке становище вітчизняного кінематографа з багатьма причинами. Але ключові проблеми української кіноіндустрії складалися в недосконалому законодавстві.

У той час поки виробництво фільмів на Російської Федерації поступово піднімалась до радянського рівня, в Україні, на увазі різних причин, вітчизняні фільми ховалися на корені. І не дивно, адже всі роки незалежності країною керували проросійські політики або колишні комсомольці-комуністи з радянським менталітетом.

Український парадокс: галузь, яку по прибутковості в усьому світі порівнюють з наркобізнесом або торгівлею зброєю, влада не жалувала.

Здавалося б, у парламенті сидять далеко недурні люди, більша частина з яких - бізнесмени. Але дати поштовх розвитку вітчизняного кіно Верховна Рада наважилася лише через 18 років незалежності. Все українське кіноспівтовариство знаходилося в очікуванні чуда, або повного відчаю. Багато давали песимістичні прогнози і не вірили, що закон все-таки буде підписаний. На початку 2010 р парламент проголосував за кардинальне поліпшення умов розвитку української індустрії фільмів.

В Україні діють кілька кіностудій, найбільш відомими з яких є Національна кіностудія ім. Довженка (Київ), Одеська та Ялтинська кіностудії, Національна кінематека України, FilmUA та інші. У нас проходять кілька кінофестивалів, в т.ч. Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, кінофестиваль «Крок», Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів «Харківський бузок»[24, c.10].

Одними з останніх повнометражних українських стрічок стали - «Іван Сила», «Трубач» і «Параджанов», режисерів Е. Фетісової (Україна) і С. Аведікян (Франція), який номінований на престижну премію Оскар від України в номінації Фільм іноземною мовою. У відборі також брали участь картини «Вічне повернення» реж. Кіри Муратової та «Хайтарма» Ахтема Сейтаблаєва. В Українському оскарівському комітетіавторів повідомили, що за фільм «Параджанов» було віддано 6 голосів членів Комітету з 10, за «Вічне повернення» і «Хайтарму» - по 2 голоси.«Параджанов» знятий у копродукції України, Франції, Грузії та Вірменії за підтримки Державного агентства України з питань кіно. З української сторони фільм являє кіностудія «Інтерфільм».

За даними Європейської аудіовізуальної обсерваторії, в 2013 році Україна зайняла друге місце в Європі за кіновідвідуваності; а в світовому рейтингу країн наша країна займає дев'яту позицію за касовими зборами.

Таблиця 2.5 Європейський рейтинг країн за кіновідвідуваністю, складено за даними «Держкіно»

Таблиця 2.6 Світовий рейтинг країн з кассових зборів в 2013 році, складено за даними «Держкіно»

Компанія Research провела дослідження українсько кіноринку за підсумками 2013 року. У 2013 році українські касові збори розраховані як 34,5% від СНД, відвідуваність - 72% (на підставі зважених даних п'яти прокатників - WDSSPR, «XX століття Fox СНД», «Каро Прем'єр» / «Каропрокат», UPI і «Вольга» ). За оцінкою фахівців компанії, касові збори кінопрокату 2013 році на території України склали 426 млг. грн. - На 13% більше, ніж у 2012 році (на 10% - у доларовому еквіваленті). Зростання відвідуваності виявився дуже вражаючим на тлі кількох попередніх років стагнації - 10,4% (до 177 100 000 глядачів). Касові збори та відвідуваність кінотеатрів в Україні відображені на рис.2.5-2.6

Рис.2.5 Динаміка касових зборів

Рис.2.6 Динаміка відвідування

Причини такого зростання відвідуваності не цілком ясні і можуть бути пояснені як якістю кінофільмів, що вийшли в прокат, так і горезвісною непрозорістю ринку (під цим мається на увазі недостовірність статистики колишніх років: передбачається, що з розширенням числа кінотеатрів, підключених до ЄАІС, спотворень статистики на нижньому рівні стає менше; хоча на рівні прокатників все ще залишаються можливості для маніпуляцій). У той же час інших об'єктивних причин для сплеску відвідуваності в Україні немає: кіномережа розширюється все більш повільними темпами і чисельність охопленого кінопоказом населення майже не зростає.

Вартість кіновідвідування в Україні стабілізувалася: вона досягла 64 грн. (7,59 дол.), що в гривневому еквіваленті лише на 2,6% вище, а в доларовому - на 0,3% нижче рівня 2012 року (66 ну., Або 7,61 дол.). Це стало наслідком декількох причин, в тому числі сократившейся частки 3D-релізів в прокаті (їх число залишилося на колишньому рівні на тлі збільшення загальної кількості фільмів на кіноекранах), але головним чином розширення практики застосування демпінговою цінової політики новими гравцями на конкурентних ринках українських міст.