Телебачення - складна знакова система. Воно поєднує образ, письмовий текст, голос, музику, звукові ефекти. Кожний з цих знаків може самостійно впливати на споживача. Разом вони створюють новий ірреальний світ реального глядача. Якщо глядач підліткового віку, то телебачення для нього стає також і «збірником» зразків і моделей поведінки. Вражаючий ефект телебачення, окрім його власне змістової спрямованості, - це сам факт його існування, його доступність, його здатність звести сотні мільйонів громадян до рівня пасивних глядачів протягом значної частини їхнього життя. Одне й те ж джерело інформації може передавати певні стереотипи і точки зору безпосередньо мільйонам людей, ускладнюючи розмежування реального та вигаданого, заспокоюючи або мобілізуючи їх, фрагментуючи їхнє сприйняття, притупляючи їхню уяву й критичні судження, знижуючи смак. На жаль, згідно підрахунків, переважну більшість нинішньої української телепродукції становлять музичні відео-кліпи та розважальні й соціальні телепередачі.
Неспроможність протиставити іноземним виробникам власну продукцію, спричинилась до засилля на екранах України продукції іноземного виробництва. Окремі телеканали приділяють чимало часу транслюванню документальних, науково-пізнавальних та інших фільмів неукраїнського виробництва. Згадана вище комерціалізація телебачення унеможливлює творчий пошук для молодих випускників режисерських факультетів (10-12 осіб щороку). Обставини примушують їх реалізовувати вимоги й вказівки роботодавців.
Окремої уваги заслуговує незаздрісна доля українського кінопрокату. Більшість побудованих ще за часів Радянського Союзу клубів в селах, селищах й містечках пустують, а наявні в містах клуби й кінотеатри приватизовані й слугують виключно для збагачення власників. Значний відсоток з-поміж них перебудовані й використовуються за іншим призначенням. Розвал кінопрокату опосередковано спричинився до тяжких економічних наслідків в кіновиробництві та кінопромисловості країни. Незважаючи на зростання кількості відвідувань кіно середньостатистичним українцем, пропозиція у сфері кіно-обслуговування не відповідає запитам суспільства. З одного боку, завдяки приватним інвестиціям, іде реконструкція та переоснащення діючих міських кінотеатрів та будівництво багато зальних кінотеатрів у торговельних центрах. З іншого боку, відбувається зменшення загальної кількості міських кінотеатрів. Під сучасну пору, значення такого показника, як забезпечення сучасними кінотеатрами в розрахунку на 100 тисяч міських жителів, складає в Україні 0.5. Це у 15 разів менше, ніж у Франції, та вдесятеро менше, ніж в інших європейських країнах. Слід враховувати, що переважна частина міських кінотеатрів, особливо реконструйованих і переоснащених, знаходиться у великих містах. Станом справ на 31 грудня 2009 року демонстрація фільмів здійснювалася лише в 151 районному кінотеатрі (при тому, що в Україні налічується 490 районних центрів). На 28504 сільські населені пункти налічувалося лише 1595 сільських стаціонарних кіноустановок (з яких працювали 596) та 90 пересувні відео-проекційні комплекси. Для порівняння: у 1995 році кількість кіно-видовищних закладів у районних центрах та сільській місцевості становила 13209. Через поганий (а іноді й аварійний) стан приміщень, застаріле обладнання, демонстрація фільмів у цих кінотеатрах стає практично неможливою та неефективною, що призводить до їх масової ліквідації та перепрофілювання. У той же час, відповідно до європейських стандартів в Україні необхідно мати не менше 1000 сучасних кінозалів.
Здатність національних засобів масової інформації створювати ефективні противаги іноземній інформаційній експансії значною мірою обумовлюється можливостями продукувати власну медіа-продукцію - конкурентну, привабливу та затребувану українцями. Проте, слід зазначити, наша держава має досить обмежені можливості у цьому плані, що пояснюється насамперед відсутністю економічних механізмів, і в першу чергу податкових, які б сприяли виробництву національного медійного продукту. Існуюча кон’юнктура телевізійного та радіоринку України не є сприятливою для вироблення національного продукту, питома вага якого є обмеженою у змістовому наповненні телеканалів. Їх програми заповнені переважно продукцією імпортного виробництва невисокої художньої якості. Власникам і менеджменту українських телеканалів бракує економічних стимулів для вироблення та просування оригінальних українських проектів та програм. Дослідники культурної глобалізації та інформатизації суспільства описують процес виникнення «культурної залежності», за якої нація через відсутність національної конкурентоздатної медіа індустрії цілковито залежить від імпорту, наприклад, американської кінопродукції. Функціонуючі в Україні закордонні (в першу чергу російські) ЗМІ є виразниками чужих вартостей, непритаманних для регіональних культур. Вони нав'язують чужий стиль життя, споживчі зразки та комерціоналізм, внаслідок чого руйнуються національні традиції та мораль. За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, кількість вітчизняного продукту на загальнонаціональних українських телеканалах не перевищує 30%. Не набагато кращою залишається ситуація і в радіоефірі .
Кінофільм - унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму. З огляду на тенденції, що спостерігалися протягом останніх 10-15 років стратегічними пріоритетами в галузі кінематографії на найближчі роки повинні стати:
забезпечення стабільних джерел фінансування вітчизняного кіновиробництва;
забезпечення присутності вітчизняних фільмів на світовому ринку кіно;
створення належних правових та економічних засад для розвитку національного кіномистецтва в ринкових умовах;
модернізація кіно-виробничих потужностей;
забезпечення доступу населення до творів кіномистецтва, задоволення попиту на українську кіно-продукцію.
З метою наповнення
кіноринку національною продукцією урядовим чинникам необхідно розробити низку
програм метою яких повинно бути виховання кадрів, котрі б виробляли якісну й
необхідну для українського інформаційного простору продукцію. Окрім того, варто
розробити низку держзамовлень на виготовлення конкретної відеопродукції,
фінансування яких здійснювалось би коштами державного бюджету, а також
дослідити й в разі необхідності матеріально підтримувати вже існуючі проекти.
Заслуговує на увагу й здійснення суворішого контролю за виконанням телеканалами
вимог щодо кількості трансльованих в кінопрокаті й телебаченням продуктів
українського й іноземного виробництва.
2.4
Спільне виробництво фільмів як напрям розвику
При співпраці продюсера з іншими державами, важливо усвідомлювати, що існує не мала кількість відмінностей щодо аспектів фільмовиробництва, починаючи від драматургічної сторони питання і закінчуючи прокатної. Перш ніж укладати попередню угоду по копродукції (зобов'язання сторін до певної дати підготувати документи для підписання генерального договору), необхідно врегулювати ряд завдань. Думки партнерів при створенні проекту та прийнятті ключових рішень можуть значно відрізнятися на увазі розбіжностей у поглядах і переслідуваних інтересах. Тому при прийнятті рішення про спільне кіновиробництво слід ретельно зважити всі аргументи за і проти. Адже спільне кіновиробництво значно ускладнює процес прийняття ефективних управлінських рішень.
Одне з основних завдань - проект, що влаштовує обидві сторони, чисто творча проблема: фільм спільного виробництва повинен бути цікавий глядачам різних країн, що представляють різні культури, традиції і ментальності. Дуже складно зберегти цілісність і національну ідентичність. Важливо розуміти, що навіть нешкідливі жарти, які можуть тішити глядача однієї країни, іншому ж можуть здатися образливими і образливими. Важливі жанрові уподобання зарубіжних глядачів. Більшість фільмів, сьогодні, знімається виключно для внутрішнього прокату, і, потрапивши за його межі вони не мають успіху, тому що залишаються недопонятости. Наприклад, соціально значущі фільми і комедії, націлені на українську аудиторію, для заходу абсолютно комерційно непривабливі.
Не існує форми фінансового розрахунку, мета якого - визначення питомої ваги вкладень сторін, встановлення процентного співвідношення витрат. Угодами, в основному, передбачено співвідношення 20/80% (не менше 20% і не більше 80%), з Францією 30/70%. За участю трьох країн 10/70% .Ни одна із сторін не має права контролювати витрати іншого. Так само, одна з виникаючих проблем фінансової сторони-відмінність у тарифікації робочої сили.
Особливість технології зйомок - неминуче виникнення дублюючих професій, потреба в перекладачах, збільшення комплектів вихідних матеріалів (залежно від кількості продюсерів), що збільшує сукупність витрат і тривалість зйомок. Необхідно відзначити наявність професій, з якими продюсери і режисери в Україні мало знайомі або не знають про них зовсім. Непорозуміння системи і брак досвіду звернення до ряду професій призводить вітчизняних кінематографістів в подив і породжує сумнів у раціональності витрат.
Крім того, в ланцюжок входять маркетологи, які по суті, наймають сейлз-агента, агент наймає дистриб'юторів, а вони баєрів з каналів. Ця система справляє дуже неприємне враження на кінематографістів в Росії - те, що з точки зору західного продюсера або агента з продажу здається нормальною професійною роботою, з точки зору російської виглядає бюрократією, насаждающей формальний підхід по відношенню до відбору фільмів і ускладнює його долю.
Завершальний, питання про прокат - підписання договору з міжнародним дистрибутором. Можливості копродукції крім спільного фінансування - додатковий ринок збуту, 2 прокатні сторони. Одним з найважливіших напрямків міжнародних зв'язків вітчизняної кінематографії є розвиток системи міжнародного прокату російських фільмів. І, безумовно, головне завдання і мета, це - знайти партнера, що через нестачу спеціальних заходів і налагодженої системи, зробити досить складно.
Повноцінний розвиток спільного виробництва України з закордонними країнами нерозривно пов'язане з необхідністю створення сприятливих умов для проведення зйомок на території України (щоб хоча б частина цих проектів знімалася на території України). Без ліквідації цього відставання Україна не зможе стати повноцінним учасником міжнародних проектів.
Крім непривабливості України для іноземних продюсерів в якості місця проведення зйомок їх картин, в останні роки спостерігається відтік вітчизняних продюсерів за кордон, де їм вдається забезпечити більш якісні та менш дорогі послуги, що доповнюються грантами та податковими стимулами з боку європейських регіонів.
Основні фактори непривабливості України для іноземних продюсерів як місця проведення зйомок:
- Відсутність програм по залученню зарубіжних кінознімальних груп
Відсутність фінансових стимулів
Відсутність якісної кіновиробничої інфраструктури
Брак висококваліфікованої робочої сили і творчих кадрів
Високі ціни на кіновиробничих послуги, а також на розміщення і проживання кінознімальних груп
Відсутність інформації про країну, про стан кіногалузі
Бюрократизм
Труднощі і тяганина з оформленням дозволів на проведення зйомок
Мовний бар'єр (невелика кількість українських кінематографістів володіють англійською мовою на належному рівні)
Таким чином, у вітчизняній кіноіндустрії склалася ситуація, коли подальший розвиток спільного кіновиробництва, підвищення конкурентоспроможності національної кінопродукції, а так само її вихід на міжнародні ринки ускладнюються через низку обставин.
Одним із способів вирішення вищевикладених проблем національної кіногалузі є введення стимулюючої програми розвитку спільного виробництва України з закордонними країнами, а також створення сприятливих умов для місцевих та іноземних кінознімальних груп при проведенні кінозйомок на території України:
Пряма державна підтримка проектів спільного виробництва - надання субсидій і грантів для реалізації проектів спільного виробництва.
Приклад ефективності підтримки проектів спільного кіновиробництва - діяльність федерального кінофундації Німеччини (DFFF), яким у 2009 році було профінансовано 38 міжнародних проектів спільного виробництва. В результаті чого на кожен вкладений євро з федерального бюджету в кіноіндустрію Німеччини було залучено за рахунок іноземних інвесторів шість євро.
Введення привабливою системи податкових стимулів:
Податковий кредит - надається виробничим компаніям (платникам податків) податковими органами при поданні податкової декларації, тобто компанії отримують можливість відстрочки з виплати податку на їхні доходи, отримання в країні, де проводилися зйомки.
Податкове звільнення / притулок - вид пільги, орієнтований на інвесторів (платників податків) з інших галузей, бажаючих реінвестувати власні кошти в кінопроекти на вигідних податкових умовах; сенс даного виду пільг полягає в скорочення оподатковуваної бази.
Податкове повернення. Згідно угорському закону про кіно 2004р. Продюсер може претендувати на повернення від 20 до 25% від усіх витрат на виробництво фільму. Вже через рік після введення даної програми інвестиції тільки іноземних продюсерів у кіновиробництво на території Угорщини склали 21 млрд. Доларів, у той час як в 2003 р даний показник дорівнював нулю. У період з 2003 по 2008 рр. обсяги іноземних інвестицій в чеське кіновиробництво скоротилися на 85%. І це не що інше, як показник того, що Угорщині вдалося «відвести» частина проектів з Чехії за рахунок вигідною системи пільг,
У Великобританії уряд щорічно надає податкові пільги кинопроизводителям в розмірі 10 млн. Фунтів стерлінгів, за рахунок чого до державної скарбниці щорічно надходить в 3 рази більше доходів - приблизно по 360 млн. фунтів стерлінгів.
В Іспанії, Німеччини та Італії кінокомпаніям, виробляють зйомки в країні, надається податкова пільга у розмірі 18%, 20% і 25% відповідно.
Нова програма співфінансування зйомок зарубіжних проектів розроблена в Латвії. Ризький фонд кіно повертає від 7% до 15% витрачених на території Риги засобів залежно від того, наскільки яскраво у фільмі показана столиця Латвії.
Створення інституту кінокомісії (на національному та регіональному рівнях)
Кінокомісії,
відповідно до світового досвіду надають собою некомерційні або державні
організації, що фінансуються за рахунок регіональних або місцевих бюджетів.
Метою роботи кінокомісії є створення сприятливих умов для просування кінозйомок
на території регіонів шляхом надання організаційної, сервісної та фінансової
підтримки національних і зарубіжних кінознімальних груп. Досвід роботи
кінокомісії в розвинених країнах показав високу ефективність щодо популяризації
регіонів як місць проведення кінозйомок і залученню в регіони високобюджетних
кінопроектів, що в свою чергу призвело до збільшення обсягу інвестицій в
регіони, підвищенню їх туристичного потенціалу, збільшення числа робочих місць,
розвитку кіновиробничої та готельної інфраструктури . Якщо в регіонах не будуть
створені такі «туристичні офіси» для кінематографії, України неминуче програє
конкуренцію східноєвропейським країнам у боротьбі за звання глобальних
кіновиробників.
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА
ОСНОВОПОЛОЖНІ НАПРЯМИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄС В
ТВОРЧІЙ ІНДУСТРІЇ
.1 Розвиток
концепції формування європейського співробітництва у сфері вітчизняного
кінематографа
Актуальність проблеми міжнародного співробітництва України у сфері кінематографії через спільні міждержавні проекти обумовлена обмеженими можливостями бюджетних витрат України на виробництво національної кінопродукції, а також потребами входження України до світового культурно- інформаційного простору. У нинішніх умовах засилля американської та російської кіноіндустрії в українському телепросторі розвиток вітчизняного кіно можна забезпечити шляхом інтеграції України в європейський кінематографічний простір через застосування європейських стандартів та досвіду організації кіновиробництва й кінообслуговування. Власне, на ці заходи націлює Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії, яка ставила завдання “визначення статусуУкраїни як члена в міжнародних кінематографічних організаціях та розширення співробітництва передусім з європейськими кіноструктурами. Різноманітні аспекти міжнародного співробітництва в аудіовізуальному секторі досліджують зарубіжні вчені Д. Андреєва, Х. Брон, Е. Брунелла, Т. Весткотт, В. Вієдеман,Т. Георгієва, М. Гйорі, С. Ескенс, Ф. Кабрера Блазкве, Т. Кларк, М. Канзлер, У. Койокару, Т. МкКонадл, А. Лейндж, А. Маршал, Б. Томова, А. Скерлей-Цакарта та інші. Серед українських учених міжнародну кооперацію кіноіндустрії вивчають Б. Бузовера і К. Лисенко.