В більшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно: ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; її інколи, проте не зовсім виправдано, називають космополітами, а то й інтернаціоналістами, ті, хто схильний зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як правило, називають радикальними націоналістами (інколи —шовіністами), ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад, це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури.
Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто було б застерегти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції: перш за все слід розрізняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. Наприклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти — це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (наприклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм постає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як соціальна програма; тоді він веде до нівеліювання людей та навіть до соціального насильства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем небезпечним та руйнівним. Те саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як правило, він при цьому пов'язується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням. У політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави.
Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, що постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до з'ясування взаємозв'язку між національними культурами та світовою культурою.
3. У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою.
Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндустріальною).
Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити задоволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості, охорони здоров'я і, врешті-решт, — для саморозвитку та самовдосконалення особи.
Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.
Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що:
— по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю; по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів; нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності. Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальнопланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та займають певною мірою все людство, всю земну кулю («глобус» з латини — куля). У зв'язку з цим і розв'язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його. Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн або окремих регіонів Землі. Досить показовою щодо характеристик глобальності постає Чорнобильська катастрофа: відомо, що негативні впливи вибуху її четвертого реактора так чи інакше поширилися на десятки країн. Найбільше від прямої дії наслідків вибуху постраждали Україна, Білорусь та деякі регіони Росії. Реальні масштаби її загрозливих наслідків важко оцінити навіть тепер. Проте незаперечним уроком Чорнобильської катастрофи постає те, що сучасні техніка та технологія не вибачають людських помилок чи недбалості, а, навпаки, вимагають уважності, дисципліни і, у тому числі, того, що ще Б. Паскаль називав «гідним мисленням», тобто мисленням із граничним ступенем щирості, відкритості та самоусвідомлення. Того ж вимагають й інші глобальні проблеми сучасності. А звідси випливає філософський аспект глобалістики: сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності. Соціально-екологічні проблеми — це проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять:
Сучасні проблеми філософського розуміння культури. Суттєві ознаки культури.
Вихідні характеристики цивілізації. Основні аспекти взаємозв'язку культури та цивілізації.
Співвідношення національних культур та світової культури.
Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
Особливості звучання проблеми культури у філософії XX ст.
Суттєві ознаки культури та їх значення для пояснення проявів культури.
Чи існує прогрес у культурі?
Поняття цивілізації.
Основні аспекти співвідношення культури та цивілізації.
Діалог культур як суттєва характеристика культурно-історичного процесу.
Культури національні і світова культура: проблеми їх співвідношення.
Українська духовна культура і діалектика національного і загальнолюдського.
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Окресліть основні аспекти філософського розуміння культури.
Дайте поняття цивілізації, окресліть сучасні тлумачення взаємозв'язку культури та цивілізації.
Дайте критичну оцінку теорії цивілізації О. Шпенглера.
Окресліть основні аспекти взаємозв'язку національних культур та світової культури.
Поясніть, що таке глобальні проблеми сучасної цивілізації. Наведіть їх.
Суспільний прогрес і глобальні проблеми сучасності
План
Концепція суспільного прогресу та його критерії.
Сутність і перспективи науково-технічного прогресу.
Глобальні проблеми сучасності.
Радимо прочитати:
Глобальные проблеми и общечеловеческие ценности / Пер. с англ. и франц. — М., 1991.— С. 27-45, 89-134.
Научное предвидение общественньїх процессов. — К., 1990. — С. 23-58. ,
Предборська І. Соціальна зміна як проблема соціологічної теорії // Філос. і соціол. думка. — 1994.— №3-4. — С. 16-35.
Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 2. — 494 с.
Булатов М.О. Ноосфера і проблема людства // Філософія. Світ людини. — К., 1999.
Гулям Наби Сакхеб. Будущее человечества. Ислам-ский прогноз // Свободная мысль. 1992.— №6.
Ракитов А.И. Философия компьютерной револю-ции. — М., 1991.
Яковец Ю.В. У истоков новой цивилизации. — М., 1993.
Шинкарук В.І. Філософія і сучасні історичні реалії // Філософ. і соціол. думка, —1992.— №4.
10. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний та ін. — К., 2001.
Філософія: Підручник для вузів / За ред. Г.А. Заїченка. — К., 1995.
Современная философия науки: Хрестоматия.— М., 1994.
Скирдо М.П. Социальная философия: Учебное по-собие. — М., 2000.
Парсонс Т. Система современных обществ. — М., 1998.
У даній темі передбачається показати сутність та зміст суспільного прогресу, його критерії, історичні типи суспільного прогресу; сутність і перспективи науково-технічного прогресу, його залежність від різноманітних факторів; зростання темпів приросту наукових знань, вплив науково-технічного прогресу на роль людини у виробництві; глобальні проблеми сучасності, їх головні ознаки та шляхи розв'язання екологічної кризи.
Основні визначення та категорії теми: прогрес, регрес, кругообіг, критерії прогресу, суспільне багатство, суспільство, історичні типи прогресу, цивілізація, людство, науково-технічний прогрес; глобальні проблеми сучасності, ознаки проблем, екологічна криза, осмислення глобальних проблем.
1. Приступаючи до розгляду першого питання «Концепція суспільного прогресу та його критерії», слід звернути увагу на поняття суспільного прогресу. Суспільний прогрес — це такий напрямок розвитку суспільства, який характеризується незворотними змінами людства, внаслідок чого здійснюється перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого стану до більш досконалого.
Проблема прогресу займає мислителів з початку зародження суспільної думки. Однак майже до XIX століття ця ідея не була науково обґрунтована. Розуміючи прогрес як природну зміну періодів історії, вчені розглядали його джерело та рухому силу в успіхах розуму і пізнання, в просвітництві людей, в поширенні істини і вдосконаленні моралі.
— забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне,що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих річок; до того ж забруднені не лише ґрунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети;
знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою «парникового ефекту» в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані;
зменшення площі ґрунтів, придатних для рільництва, внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії ґрунтів та ін.
Демографічна проблема пов'язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, які пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією.
Серед глобальних соціально-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Хоча після розпаду СРСР за умов відсутності протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулася на другий план, проте вона не зникла. Ніхто не гарантує людству захист від ядерного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних політичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Крім того, такої зброї нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання; знищення її — складна і дорога процедура.
Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать проблеми людини, тобто такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін.
Джерелом суспільного прогресу виступають власні потреби та інтереси людства. Всі потреби та інтереси поділяються на дві групи:
перша група — природні потреби, цінності, інтереси людини, які викликають задоволення в житті людини як природної, біологічної істоти. Ці потреби та інтереси людини обмежені біологічною будовою людини;
друга група — історичні потреби та інтереси людини, що включають всі соціальні та духовні задоволення в житті людини, які необхідні для відтворення і розвитку людини як соціальної істоти. Історичні потреби та інтереси породжені в процесі суспільного прогресу і необмежені в розвитку. Обидві групи потреб, інтересів та цінностей не можуть бути задоволеними за межами суспільства, поза розвитком суспільного матеріального та духовного виробництва.
Далі необхідно розглянути суперечності розвитку сучасного суспільства. Внутрішнім джерелом розвитку людства виступають суперечності. Соціальні суперечності поділяються на зовнішні і внутрішні, основні й неосновні, антагоністичні і неантагоністичні. Специфіка соціальних суперечностей проявляється в тому, що вони об'єктивні і виступають у формі суб'єктивної діяльності людей.
Зовсім недавно основною суперечністю сучасної епохи вважалося протистояння двох світових систем. Однак у сучасних умовах, що зазнали докорінних змін, глобальне протистояння двох систем вичерпано. В ядерний вік збройна сутичка не може закінчитися нічим іншим, як самознищенням людства. Після багатьох десятиліть розколу і непримиримого протиборства людство не тільки опинилося перед необхідністю, а й змогло стати на шлях співробітництва в створенні цілісного, стабільного і справедливого світового порядку.
Співвідношення між загальноцивілізованими, соціально-економічними і політичними доктринами у розвитку суспільства не залишаються незмінними. В міру зрілості суспільства дії соціально-економічних і політичних законів розвитку слабшають, тоді як роль загальноцивілізованих факторів зростає. Проблема визначення соціальних суперечностей — ключова проблема соціальної філософії. Існують два підходи до визначення соціальних суперечностей: матеріалістичний та ідеалістичний.
Важливе значення для виявлення закономірностей суспільного прогресу має установлення його критеріїв. Одним із критеріїв виступає той чинник, від якого в найбільшому ступені залежить поступовий розвиток усього людства. Таким чинником виступають продуктивні сили. Саме вони визначають форму виробничих відносин та інші явища суспільного життя людства.
Іншими критеріями суспільного прогресу є сама людина як головна продуктивна-сила, наявність у суспільстві свободи та демократії як умов всебічного розвитку людини. Саме людина є той вузол, в якому виявляються головний двигун, важливий критерій і результати суспільного прогресу.
Далі слід мати уявлення про основні сучасні теорії прогресу. В сучасній філософії на Заході спостерігаються різні ставлення до суспільного прогресу. Існують технократичні теорії, які з початку 60-х років виступають у ролі основної альтернативи вченню марксизма про розвиток суспільства. Методологією технократичних теорій є технологічний детермінізм — уявлення про визначення залежності суспільного розвитку від прогресу науки і техніки, техніка оголошується автономною силою, що визначає весь соціальний розвиток.
Відомі наступні теорії суспільного прогресу:
по-перше, теорія стадій економічного зростання (Уолт Ростоу). Автор розглядає п'ятичленну піраміду стадій економічного росту під певним впливом науково-технічного прогресу;
по-друге, теорія єдиного індустріального суспільства (Раймон Арон) про сходження і єднання капіталізму і соціалізму;
по-третє, теорія постіндустріального суспільства (Девід Белл), в якій у фрагментах постіндустріаль-ної цивілізації зникає роздрібненість праці на окремі монотонні операції, породжені технологією індустріального типу;
по-четверте, теорія індустріального суспільства (Джон Гелбрейт), яка означала залежність соціального прогресу від рівня технічних фахівців, їх рівня прийнятих рішень;
по-п'яте, теорія технотронної цивілізації (Збігнев Бжезинський), теорія понадіндустріального суспільства (Олвін Тоффлер). Автор запропонував картину історичного розвитку у вигляді змінюючих одна одну, вбачав безпосередній зв'язок між технікою і способом життя людей, їх цінностями: техніка зумовлює розвиток соціуму «хвилясто»;
— по-шосте, теорія інформатизованого суспільства (Олдрідж Масуда), в якій використовується науково-технічна інформація.
На закінчення першого питання необхідно розглянути значення для розуміння суспільного прогресу національного фактора. Виходячи з ідеї національного розвитку, на особистісному рівні можна дотримуватися будь-якої школи, цінностей, що не суперечить інтересам людини і держави, їх оцінка визначається тісною взаємодією між очікуваннями людей і можливістю їх реалізації.
Однак такий підхід прийнятний лише для оцінки соціального розвитку держави. Тому використання суспільного прогресу для оцінок історичного розвитку України, що не мала тривалий період своєї державності, досить обмежене. У кожній країні суспільний прогрес проходив у боротьбі з регресивними факторами. Важливо не допустити їх перетворення в тенденції загальнонаціонального розвитку.
Суспільний прогрес стає реальністю, коли національна ідея, сподівання людей стануть фактом буття і свідомості переважної більшості населення, коли зусилля державних інститутів будуть спрямовані на розвиток творчого потенціалу і здібностей кожного окремого громадянина.
2. При вивченні другого питання «Сутність і перспективи науково-технічного прогресу» необхідно звернути увагу на поняття й історичний розвиток науково-технічного прогресу. На сучасному етапі історичного розвитку молодої суверенної української держави гостро постала проблема прискорення соціально-економічного розвитку. У центрі цієї проблеми знаходиться важливість глибокого осмислення стану науково-технічного прогресу, його перспектив у світі науки і техніки.
Науково-технічний прогрес — взаємопов'язаний поступовий розвиток науки і техніки, який проявляється, з одного боку, в постійному впливі наукових відкриттів та винаходів на рівень техніки та технологій, з іншого боку — в застосуванні новітніх приладів та обладнання в наукових дослідженнях. Науково-технічний прогрес стимулює якісні перетворення матеріального виробництва і невиробничої сфери; веде до постійного зростання продуктивності праці, здійснює вплив практично на всі сторони життя суспільства; є невід'ємною частиною суспільного прогресу.
Підготовча фаза науково-технічного прогресу належить до періоду Відродження і особливо до ХVI-ХVII століть, коли потреби зростаючого мануфактурного виробництва, мореплавання, торгівлі поклали початок союзу наукової та технічної винахідливої діяльності. До цього періоду існували лише окремі елементи наукових і технічних знань, накопичувалися виробничі навички і досвід в окремих галузях.
Динамічний розвиток великої промисловості вперше формує соціальну потребу вирішення складних технічних завдань і створює умови для освоєння нею наукових відкриттів та винаходів. Таким чином, виникає якісно новий соціальний феномен — науково-технічний прогрес, в якому органічно поєднуються наука як діяльність в духовній сфері, котра спрямована на отримання нових знань, і техніка як один з найважливіших компонентів матеріальної культури.
Динамізм матеріального виробництва і великий обсяг вже накопичених науково-технічних знань викликають прискорення темпів НТП. Тому істотні і навіть кардинальні зміни у виробництві, інших сферах все частіше відбуваються протягом життя одного покоління. Все більш різноманітними і масштабними стають соціальні наслідки НТП, його зв'язок з іншими сторонами суспільного життя.
Далі слід розглянути основні напрямки науково-технічного прогресу на сучасному етапі. В залежності від виробничих та інших соціальних потреб, рівня розвитку конкретних розділів науково-технічних знань в різні періоди на перший план висуваються ті чи інші напрямки НТП. Серед них:
— освоєння нових джерел енергії, передусім ядерної. У світі експлуатується близько 400 ядерних реакторів в десятках країн світу. Однак за даними вчених в останній період у світі сталося близько 50 серйозних аварій на ядерних електростанціях. Це примушує людство по-новому оцінити переваги та небезпеку цього могутнього джерела енергії. Вчені шукають нових джерел, розмірковують над шляхами ефективного використання традиційних — енергії сонця, вітру, води, конструюють відповідні технічні системи й намагаються запропонувати їх у виробництві; освоєння навколишнього простору. По суті сам факт розвитку космонавтики можна розглядати як інтегральний показник могутності продуктивних сил; науково-технічного потенціалу країни, високого ступеня розвитку її народного господарства, а також загальноосвітнього й культурного рівня народу;
хімізація виробництва. Досягнення хімії почали впроваджуватися у виробництво з середини XX століття, проте її масове практичне застосування відноситься до 50-60-х років XX століття. Хімізація виробництва дає змогу одержати штучні матеріали, створити високоефективні добрива, медичні препарати, засоби боротьби зі шкідниками. Все це сприяє кращому використанню природних багатств, підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва, зміцненню здоров'я людей;