Визначте, що поняття цінність вживається, по-перше, для визначення стану свідомості, на основі якого здійснюється оцінка, по-друге, значущих явищ, що вибираються внаслідок оцінки. Вся різноманітність світу цінностей розглядається з точки зору добра і зла, істини і неправди, прекрасного та потворного, справедливого і несправедливого тощо. До таких цінностей належать предмети матеріальної та духовної діяльності людей, суспільні відносини та включені до них природні явища, які мають для людини позитивне значення і здатні задовольнити її потреби. Але той самий світ може бути представлений «суб'єктними цінностями», до яких належать настанови, оцінки, вимоги, заборони, виражені у формі норм. Вони виступають орієнтирами і критеріями діяльності людей. Можна сказати, наприклад, що в такому-то будинку є більше матеріальних, аніж духовних цінностей, але можна сказати, істина і добро (або престижність і комфорт) виступають у тієї або іншої людини основними, провідними. Таким чином, у центрі розуміння цінностей знаходиться ціннісне відношення людини до світу, сторонами якого є і «предметні» і «суб'єктні» цінності.
Зверніть увагу на той факт, що ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення має предмет для людей, у чому ж його цінність. В об'єктивному світі не існують самі по собі красиве і потворне, піднесене і хибне, добро і зло. Світ цінностей людина будує в процесі предметно-практичної діяльності [1]. Отже, аксіологія аналізує природу цінностей у зв'язку з дослідженням характеру і структури людської діяльності. Будь-який акт діяльності охоплює ідеальний момент, в період якого складається задум дії, його ідеальна мета, а також життєвий сенс діяльності. Саме такий момент діяльності і характеризує поняття цінності. Цінності виростали з об'єктивних потреб людини. Потреби усвідомлювалися і трансформувалися в інтерес. Інтерес зорієнтований на ті умови, що забезпечать можливість задоволення потреб. Інтерес формується об'єктивно як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно відображається в меті. Мета стає ідеальним імпульсом, що спонукає до активної діяльності, в якій відображається ідеальний образ задоволення потреб. Важливу роль в структурі цінностей відіграють емоції і пристрасті. Внутрішнє засвоєння життєвих ситуацій відбувається в процесі емоційних переживань. Саме емоційне ставлення сприяє виникненню почуття, значущості явищ, суб'єктивної оцінки їх. Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси і емоційні переживання утворюють єдине соціальне явище — цінності [12, с.523-527].
Зупиніться на питанні форм функціонування цінностей. Основними формами, що вбирають цінності, є ідеал, вибір, мета, прагнення. Ідеал — це ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, Що абстрагується від полярності позитивного і негативного. Ідеал є завжди мисленним запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя. На характер і зміст ідеалів впливає весь комплекс суспільних відносин епохи, що визначає суть і основну відзнаку ідеалів різноманітних соціальних спільностей. Розгляньте зміст ідеалів різних епох, втілення в ідеалах суперечностей, властивих кожній епосі [9, с.554-555; 12, с. 528-529].
Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим початком людської життєдіяльності, силою, що перетворює буття людей у цілеспрямований процес. Обґрунтуйте це положення, використовуючи [10, с.426-427; 2, с. 17-23; 9; 12].
2. Свою діяльність людина будує у відповідності до нормативів і цінностей. Без усвідомлення людиною змісту цінностей, якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Саме цей суб'єктивний аспект вироблення цілей суспільної діяльності людей і відображається категорією ціннісної орієнтації. Визначте, що ціннісні орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах даного суспільства виконують близькі функції, мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Розкрийте найважливішу функцію ціннісних орієнтацій — функцію регулятора зовнішньої поведінки індивіда.
В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій. Аналіз основних типів ціннісних орієнтацій слід проводити за трьома напрямами:
виділення пріоритетних цінностей;
розгляд їхнього змісту;
характеристика способу їх обґрунтування. Ціннісні орієнтації зумовлюються традиціями, що
склалися, соціальними умовами і власним вибором. Дослідники виділяють такі основні напрями ціннісних орієнтацій:
орієнтація людини на саму себе;
орієнтація на суспільство;
орієнтація на потойбічний світ.
Орієнтація людини на саму себе, захоплення особистим життям і розчаруванням в усьому, що виходить за його межі, супроводжує епохи занепаду. Розглядаючи зміст цього типу ціннісних орієнтацій, покажіть їх зв'язок з процесом формування образу власного Я [9, с.559—560]. Орієнтація на суспільство виникає у людини в тих випадках, коли віра в авторитет світового духу слабшає.
Орієнтація людей на потойбічний світ виникає в умовах, коли люди почуваюсь себе слабкими і беззахисними перед таємничими силами природи, незадоволені своєю реальністю, водночас схиляються перед величчю вічності і нескінченності. Детальніше розгляньте ці типи ціннісних орієнтацій у [10, с.430-433; 9, с.558-562].
В іншому аспекті дослідники виділяють також такі системи ціннісних орієнтацій, як етизм, естетизм, утилітаризм, науково-теоретична і політична орієнтація. Зміст цих систем можна розглянути у [12, с.528-529].
Ціннісні орієнтації можуть формуватися у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини в її відношенні до світу.
До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Розгляньте зміст та взаємозв'язок цих базових цінностей. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму, свого неповторного буття в ньому виражалося у цінностях сенсу і свободи. Пафос перетворення світу орієнтував людину на користь, а подолання перешкод — на цінність добра. Пізнання об'єктивного світу і суб'єктивного світу інших людей формували 2інності істини й правди. Пізнання і перетворення світу зумовлювали ставлення до світу на основі творчості. Цілісний погляд на світ зумовлював, підносив людський дух до мудрості, а зв'язок з універсумом формував цінності краси і віри [9, с.556-558; 10, с.428-430].
Необхідно усвідомити, що вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей, складають фундамент індивідуального світогляду. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, їх реалізація тотожна процесу самоактуалізації особистості. Потреба в сенсі — це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного сенсу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути 2цнність свого індивідуального буття [7, с.10; 5].
З проблемою вищих цінностей і, насамперед сенсом життя, пов'язана проблема «екзистенціального вакууму». В екзистенціальний вакуум потрапляє людина, яка не знайшла цінностей або заплуталася в їх пошуку. Цей стан особливо розповсюджений в наш час. Докладно розгляньте цю проблему в [11, с.52-53].
3. Відповідаючи на третє питання, необхідно розглянути відповідь філософії на питання: яка система цінностей може стати основою виживання людства? Треба вказати, що завдання щодо органічного поєднання ціннісних орієнтацій на самоцінність світу та зобов'язання перед суспільством і самореалізацію, й досі залишаються не вирішеними. Розгляньте об'єктивні умови протистояння руйнівним тенденціям сучасного суспільства. Усвідомте, що орієнтація на гуманістично-екологічний тип цінностей має здійснюватися одночасно з вирішенням економічних та політичних потреб сучасності, бути у центрі їх, визначати спрямованість їх. Становлення ноосфери потребує органічної зміни всього духовного простору нашого суспільства. Всі наші вчинки повинні створювати такий простір, і лише тоді кількість перейде в якість. На завершення підкресліть, що для розвитку України віднайти чіткі методологічні підстави до формування нової духовності народу, гуманістичних засад образу України XXI ст., неможливо без вирішення проблеми формування цінностей.
Цінності як визначальні характеристики людського буття.
Основні базові цінності людського буття.
Як змінювалися уявлення про природу цінностей?
Типи ціннісних орієнтацій.
Компоненти ціннісного вибору. Потреба в ідеалі.
Питання для самостійного контролю знань
Що таке цінності?
Охарактеризуйте природу цінностей.
Дайте визначення таких понять: ціннісна орієнтація, оцінка, ідеал, норма, потреба, інтерес, сенс життя, гуманізм.
Охарактеризуйте основні типи теорій цінностей.
Назвіть основні типи і види цінностей.
Ідеал як форма функціонування цінностей.
Охарактеризуйте вищі загальнолюдські цінності.
Чим відрізняються цінності від потреб, інтересів, емоцій?
Назвіть та охарактеризуйте системи ціннісних орієнтацій.
10. Яке місце займають цінності в структурі людськоїдіяльності?
Сенс життя як вища цінність.
Моральні цінності людини.
Соціальні цінності та соціалізація особистості.
Історичний розвиток філософських уявлень про цінності.
Праця як цінність.
Людина в системі цінностей.
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Проаналізуйте конкретно-історичні умови виникнення будь-якого з типів ціннісних орієнтацій, їх внесок у загальнолюдський розвиток.
Чи може існувати людина без сенсу життя?
Якими, на ваш погляд, є шляхи становлення суто людських ціннісних орієнтацій в умовах сучасності?
Сучасний англійський філософ Альфред Айер пише: «У вчинку, як елементі діяльності, не знайдете моралі». Проаналізуйте цю думку на основі змісту поняття моральної цінності, з точки зору регулятивної функції цінностей.
Суттєві ознаки культури.
Національні культури та культура загальнолюдська.
Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
Губман Б.Л. Западная философия культури XX века.— Тверь, 1997.
Історія української та зарубіжної культури.— К., 1999.
Культурология. XX век: Антология. — М., 1995.
Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини.— К., 1995. Розд. 9.
Ортега-і-Гассет. Вибрані твори.— К., 1994.
Онтологічні проблеми культури. — К.,1994.
7. Самосознание европейской культури XX века:Мыслители и писатели Запада о месте культури в совре-менном обществе. — М., 1991.
Свідзинський А. Культура як феномен цивілізації // Сучасність.—1992.— № 4.
Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.
10. Тойнбі А. Дослідження історії. У 2-х т. — К., 1995.
11. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи //Українське слово. — К., 1982. — Т.З.
Шпенглер О. Закат Европи. — М., 1982.
Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін./ За ред. І.Ф. Надольного. К., 1997.— С. 501-520.
Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій — К.: Вілбор, 1997.— С.123-150.
Причепий Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: Посібник для студентів вищ. навч. закладів. — К., 2001.— С. 362-384.
Ця тема займає своєрідне місце в усьому курсі філософії. До проблем культури, культурного життя суспільства звертаються широкі кола громадськості. Сучасна технологія, органічною ланкою якої є складні комп'ютерні системи, передбачає наявність виконавця з високим рівнем культури.
1. Найважливіші поняття даної теми: «культура» та «цивілізація»; «матеріальна культура»; «духовна культура». При вивченні першого питання зверніть увагу на те, що «культура» — одне із найбільш поширених філософських понять. Необхідно мати уявлення про походження даного терміну.
Етимологічно термін «культура» походить від латинського culture — обробляти, вдосконалювати, покращувати.
Філософія зумовлює розуміння культури як сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людиною. Слід усвідомити, що вчені займають різні позиції у визначенні змісту даного питання. Тому при відповіді на перше питання плану розгляньте існуючі у філософській літературі підходи до аналізу поняття «культура». Так, широке розповсюдження у вітчизняній філософії отримав «діяльний» підхід до культури. В його рамках відтворено поняття про культуру як сукупність результатів людської діяльності. Важливо проаналізувати взаємодію культури та природи. Це дасть можливість побачити рухливість кордонів між явищами природи та культури, а також бережливе ставлення до всього комплексу елементів природи.
Відповідаючи на другу частину першого питання, розгляньте походження терміну «цивілізація». Він з'явився на початку XVIII ст. і походить від латинського civilia — державний. Слід зазначити, що в поняття «цивілізація» вчені вкладали різне значення. В нашому розумінні цивілізація — такий ступінь у розвитку суспільства, якій характерний високий рівень розвитку культури і її ефективне функціонування у всіх сферах. У працях філософів кінця ХІХ - початку XX ст., зокрема О. Шпенглера, цивілізація розглядається як своєрідна «старість культури», період її застою. В поглядах 0. Шпенглера знайшли відображення кризові явища, які мали місце практично у всіх країнах початку XX ст.
Далі слід розкрити діалектику взаємозв'язку культури та цивілізації, суть якої полягає в тому, що цивілізація — не самоціль, а необхідний базис для культурного прогресу. Зупиніться на взаємовідносинах культури та цивілізації в епоху науково-технічної революції. Готуючись до відповіді, прочитайте [15, с.362-384].
Завершуючи відповідь на дане питання, зробіть висновки. Один із важливих висновків полягає в тому, що ставлення до природи характеризує в значній мірі досягнутий суспільством рівень розвитку культури та накопичений духовний потенціал.
При відповіді на друге питання необхідно акцентувати увагу на соціальній детермінації культури. Проаналізуйте співвідношення категорій «суспільство» та «культура». Культура — результат історичного розвитку людства. В цьому сенсі під категорією «культура» розуміють «другу природу», створену людиною. [13, с.501-520].
При аналізі проблеми соціальної детермінації культури необхідно керуватися критерієм соціологічного підходу, тобто виходити із категорії суспільного виробництва, зокрема із концепції поділу праці в суспільному масштабі, тому що виробництво є зосередження цілеспрямованої діяльності людини та «універсальний загальний принцип» суспільного життя.
Через те, що до сфери культури належать результати людської діяльності (матеріальні цінності), а також способи та методи самої людської діяльності, то прийнято розрізняти матеріальну та духовну культуру; зверніть увагу на визначення цих понять.
Під матеріальною культурою розуміють усю сукупність матеріальних цінностей, створених людиною протягом усієї історії, які існують і нині. До духовної культури відносять сферу виробництва, розподіл та використання різних духовних цінностей. Необхідно розкрити структуру духовної культури, показати умовність поділу на матеріальну і духовну культуру (часто дуже складно однозначно віднести явище до сфери матеріальної або духовної культури).
Зупиніться на особливостях різних тлумачень культури, наприклад технологічної. Особливу увагу зверніть на сутність такого підходу до аналізу культури, при якому процес виробництва матеріальних благ розглядався як основа та джерело розвитку духовної культури.
Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища, як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.
Початкова культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються найперші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архетипи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної спільності людей. За твердженнями О.Шпенглера, джерелом культурного творення постає душа певного народу.
2. Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати з народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві — це явище складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом.
Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дискусійність цього питання значною мірою зумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи в життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом з молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв та ін.
Складність означеного питання пов'язана з тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає реальність конкретних національних та етнічних проявів культури, а ось як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує?
І дійсно, лише з великою часткою умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має, перш за все, Греція. Але з цього міркування не випливає виправданість заперечення реальності чи сенсу виділення світової культури як явища суспільної історії.
Коли ми кажемо «анатомія людини», «генетичний код людини», то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людського організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідними структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конкретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами — відмінні.
Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькості поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, предметно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікальними і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнський філософ-римлянин С. Боецій писав, що реальність загального полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови.
Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та підтвердження те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.
Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непро-никненим кордоном, вони б навіть не змогли б визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпадали, то не було б сенсу у їх спілкуванні.
Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це — пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу.
Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, котрі оцінюються як світова культура, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.
У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів:
загальнолюдський елемент — те, що може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній людині;
національний елемент — те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру;
елемент, що служить ґрунтом для діалогу та культурної дискусії, те, що синтезує два попередні елементи.
Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури — і це відомо всім — деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи — незрозумілими, а інколи — і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конкретно мислити — справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок.