До пререзорбтивних антацидів відносять магнію окис, алюмінію гідроокис, альмагель та інші препарати.
Магнію окис при взаємодії із соляною кислотою не виділяє вуглекислого газу. Тому приймання препарату не супроводжується розвитком синдрому “віддачі”. Магнію хлорид, що утворюється в реакції нейтралізації, погано всмоктується із кишечника і має слабку проносну дію. Даний ефект зумовлений не лише підвищенням осмотичного тиску в кишечнику, але й посиленням секреції холецистокініну, який стимулює перистальтику. Магнію окис не змінює системного кислотно-лужного стану. Антацидний ефект розвивається повільно.
Алюмінію гідроокис має одночасно антацидні та адсорбуючі властивості. При взаємодії із соляною кислотою шлунка вуглекислий газ не утворюється. Системний алкалоз під час приймання препарату не розвивається. Систематичне приймання препарату може супровод-жуватися зменшенням моторики шлунково-кишкового тракту, що сприяє розвитку запорів. Частина алюмінію гідроокису, яка не прореагувала із соляною кислотою, перетворюється у кишечнику у фосфати і карбонати, які нерозчинні та погано всмоктуються. У зв`язку з цим порушується всмоктування фосфатів, розвиваються гіпофосфатемія і гіпофосфатурія. Дефіцит фосфатів виявляється втомлюваністю, м`язовою слабістю, порушеннями мислення, анорексією. Тривалий дефіцит фосфатів супроводжується ураженням кісток (розвиваються остеопороз, остеомаляція), погіршенням загоювання ран, зростанням ризику інфекційних захворювань. Алюміній зв`язує в кишечнику також іони фтору, що є причиною пошкодження зубної емалі.
Для зменшення ризику розвитку ускладнень і підвищення ефективності антацидів у клінічній практиці широко застосовують комбіновані препарати: альмагель, фосфалюгель, маалокс, вікаїр, вікалін, дельцид та ін.
Альмагель - це препарат на основі гелю алюмінію гідроокису, який містить також окис магнію і сорбіт, які виявляють проносну і жовчогінну дії. Гелеподібна форма сприяє рівномірному розподілу препарату по поверхні слизової оболонки шлунка.
Альмагель А містить додатково анестезин, який під час приймання виявляє місцевоанестезувальну дію і пригнічує секрецію гастрину.
Фосфалюгель - препарат, який містить алюмінію фосфат у вигляді гідрофільних колоїдних міцел, гель пектину і агар-агару. Препарат має антацидні та адсорбуючі властивості. Завдяки адсорбуючим властивостям міцели алюмінію фосфату зв`язують та виводять із кишечника бактерії, віруси, токсичні речовини і гази, які утворюються при процесах бродіння і гниття у кишечнику. Алюмінію фосфат не викликає запорів, не змінює кислотно-лужної рівноваги, не порушує всмоктування фосфатів. Гель пектину і агар-агару сприяє утворенню мукоїдного, антипептидного захисного шару у шлунково-кишковому тракті.
Вікаїр містить магнію карбонат основний, вісмуту нітрат основний, порошок кори крушини (виявляє проносну дію), порошок кореневища аїру (виявляє в`яжучу дію) і натрію гідрокарбонат.
До складу вікаліну додатково входять рутин (виявляє протизапальну дію) і келін (виявляє спазмолітичну дію).
Як правило, всі антацидні засоби призначають через 1 годину після їди (у зв`язку зі зниженням буферної дії їжі у період максимальної шлункової секреції) або через 3 години після їди (для відновлення антацидної дії після евакуації їжі). Також антациди призначають на ніч для захисту слизової оболонки під час нічної секреції. У гострому періоді курси лікування тривають 2-4 тижні. У деяких випадках доцільно призначати антациди за 30-40 хвилин до їди (якщо виражені болі під час вживання їжі).
Антациди показані при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки з гіперацидним синдромом, при гіперацидних і нормо-ацидних гастритах, при езофагітах, грижі стравохідного отвору діафрагми, рефлюкс-езофагіті.
Підшлункова залоза впродовж доби виділяє 1,5-2 л соку, у якому міститься більше десяти ферментів. Підшлунковий сік містить також значну кількість бікарбонатів і має лужну реакцію. Це забезпечує нейтралізацію соляної кислоти, яка надходить із шлунка у кишечник, і нормальну роботу панкреатичних ферментів. Останні відіграють надзвичайно важливу роль у травленні білків, жирів та вуглеводів.
Трипсин, хемотрипсин, карбоксипептидази А і В та еластаза завершують розпочатий пепсином протеоліз білків до амінокислот. Амілаза підшлункового соку забезпечує розщеплення полісахаридів. Ліпаза і фосфоліпаза гідролізують жирні кислоти з довгими ланцюгами і фосфоліпіди. Для подальшого розщеплення жирів необхідна жовч, яка забезпечує їх емульгацію. Також жовч необхідна для всмоктування простих, у тому числі незамінних, амінокислот.
Недостатність функції підшлункової залози розвивається в результаті перенесених гострих і хронічних панкреатитів, при хронічних гастритах, холангітах, виразковій хворобі та ін.
До складу препаратів панкреатичних ферментів часто вводять пепсин або компоненти жовчі для посилення функціонального взаємозв`язку органів травлення. Такі комбінації найбільш ефективні при хронічних розладах травлення, у тому числі у людей похилого та старечого віку. Панкреатичні ферменти отримують із залоз забитої худоби, окремі ферменти - із мікроорганізмів і навіть із рослин.
При недостатності функції підшлункової залози для замісної терапії часто застосовується панкреатин (порошок із висушених підшлункових залоз забитої худоби), який містить переважно ферменти – трипсин і амілазу. Недостатність підшлункової залози часто поєднується з недостатністю травної функції шлунка і всього кишечника. Тому часто використовують комплексні препарати: мезим форте (містить панкреатин, включає амілазу, ліпазу і протеазу), панзинорм форте (містить екстракт слизової оболонки шлунка, екстракт жовчі, панкреатин, амінокислоти), фестал (містить ліпазу, амілазу, компонент жовчі), дигестал (містить панкреатин, екстракт жовчі, геміцелюлозу), солізим, нігеразу, сомілазу, креон та ін. Усі препарати діють у лужному середовищі та інактивуються у кислому. У зв`язку з цим їх випускають у вигляді драже, капсул, дражированих таблеток. Препарати доцільно запивати лужною водою – боржомі та ін. Лікування препаратами проводять курсами від 2 до 4-6 тижнів. При позитивному результаті зникають здуття живота, проноси; поліпшується загальний стан хворого.
Показання до застосування препаратів: хронічний панкреатит, ахілія, хронічні гіпо- і анацидний гастрити, хронічний гепатит, гепатоцистит та ін.
Препарати добре переносяться. Необхідно враховувати, що вони містять значну кількість пуринів і можуть стати причиною загострення порушень пуринового обміну (подагра, утворення “уратних” каменів у нирках).
У деяких випадках, наприклад при гострому панкреатиті, використовують препарати, які пригнічують секрецію підшлункової залози.
У нормі у підшлунковій залозі утворюється неактивний трипсин, який лише після надходження у дванадцятипалу кишку активується ентерокіназою і перетворюється у трипсин. При гострому панкреатиті активація трипсиногену відбувається безпосередньо у підшлунковій залозі під дією цитокінази та інших факторів. Активний трипсин активує й інші протеолітичні ферменти підшлункової залози. Це призводить до некрозу підшлункової залози, відбувається «самоперетравлювання» залози. Одночасно утворюється брадикінін, який розширює судини і спричиняє гіпотензію.
Метою лікування цього стану є зменшення секреції підшлункової залози та інактивація протеолітичних ферментів: трипсину і калікреїну. Це досягається застосуванням таких препаратів:
М-холіноблокаторів (атропін та ін.);
інгібіторів протеолітичних ферментів (контрикал, трасилол, гордокс, амінокапронова кислота та ін.).
Найчастіше застосовують контрикал, який одержують із тканини легенів забитої худоби. Препарат дозують у одиницях дії і вводять внутрішньовенно крапельно. Лікування гострого панкреатиту включає також застосування антибіотиків, плазмозамінних засобів, антацидних препаратів, електролітів та ін.
До гепатотропних засобів належать жовчогінні препарати; засоби, які підвищують резистентність гепатоцитів до агресивних впливів (гепатопротектори); препарати, які сприяють розчиненню жовчних каменів.
Продукція жовчі гепатоцитами відбувається безперервно. Жовч виділяється у жовчні капіляри, із них - у дрібні та великі жовчні протоки, які збирають її у загальну жовчну протоку. У періодах між травленням жовч депонується у великих протоках і жовчному міхурі, де вона концентрується. У загальній жовчній протоці, у жовчному міхурі та на виході у дванадцятипалу кишку розміщені сфінктери. У процесі евакуації жовчі важливу роль відіграє парасимпатична нервова система. Підвищення її тонусу супроводжується розслабленням сфінктерів і скороченням міхура. Масивний викид жовчі відбувається під час акту травлення, основним стимулом для цього є місцевий гормон - холецистокінін, який виробляється епітелієм 12-палої кишки при надходженні до неї їжі. Об`єм продукції жовчі за добу становить 1 л.
Для нормального травлення необхідні жовчні кислоти, які емульгують жири та активують ліпази. Завдяки цьому забезпечується перетравлювання жирів, а також всмоктування жиророзчинних компонентів їжі, у тому числі й вітамінів A, D, E, K, F. Крім того, жовчні кислоти підвищують активність панкреатичних протеаз і амілази, виявляють бактеріостатичну дію стосовно гнильної мікрофлори кишечника.
Усі жовчогінні засоби поділяють на дві групи:
засоби, які стимулюють утворення жовчі (холесекретики);
засоби, які сприяють виведенню жовчі (холекінетики).
До групи холесекретиків відносять такі препарати.
1 Препарати жовчі та жовчних кислот. Ці лікарські засоби, всмоктуючись у кров, стимулюють жовчоутворення в гепатоцитах і одночасно виконують функцію замісної терапії. Це такі препарати, як алохол, холензим, холафлукс, ліобіл, кислота хенодезоксихолева та ін.
2 Препарати рослинного походження. Ці лікарські засоби використовують у вигляді настоїв, відварів і зборів лікарських трав, а також у вигляді екстрактів із однієї або суміші декількох лікарських рослин. Холесекреторна дія властива флавоноїдам і ефірним оліям безсмертника, кукурудзяних приймочок, барбарису, плодів горобини і шипшини, пижми, коренів куркуми і кульбаби та ін. Під комерційними назвами промисловість випускає у таблетках витяжки із рослин у вигляді препаратів холагол, фламін, берберину сульфат, холосас (густий водяний екстракт плодів шипшини). Крім того, в аптеках продають жовчогінні збори, кукурудзяні приймочки, квітки і плоди безсмертника піщаного, шипшини, горобини та ін. Ці препарати можуть бути використані в домашніх умовах для приготування настоїв і відварів. Призначають їх за 30 хвилин до їди тричі на день.
3 Препарати синтетичні: оксафенамід, циквалон, нікодин, одестон та ін. Ці лікарські засоби не тільки сприяють утворенню жовчі, але і її відділенню. Препаратам цієї групи властива більш виражена холеретична дія, ніж лікарським засобам, що містять жовч та жовчні кислоти. Синтетичні препарати підвищують тонус жовчного міхура і розслабляють гладеньку мускулатуру жовчних проток (за винятком нікодину). Крім того, деякі з них виявляють протимікробну дію (нікодин), що дуже важливо при лікуванні запальних захворювань печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів. Призначають ці препарати перед їдою тричі на день.