Холекінетики спричиняють скорочення жовчного міхура і розслабляють сфінктер Одді. Це супроводжується викидом міхурової жовчі у дванадцятипалу кишку. Механізм дії більшості з них зумовлений специфічним подразненням слизової дванадцятипалої кишки, у результаті чого відбувається виділення у кров гормоноподібного фактора - холецистокініну, який, власне, і реалізує кінетичний ефект.
Холецистокінін – препарат гормону дванадцятипалої кишки, молекули якого побудовані із 33 залишків амінокислот. Виділяють холецистокінін із слизової оболонки дванадцятипалої кишки свиней. Препарат сприяє скороченню жовчного міхура й одночасно активує секрецію підшлункової залози та пригнічує секрецію хлористоводневої кислоти у шлунку. Застосовують холецистокінін для діагностики скоротливої здатності і вмісту жовчного міхура.
Магнію сульфат вводять у вигляді теплого розчину (25-10% по 50-200 мл відповідно) за допомогою дуоденального зонда один раз на кілька днів або призначають всередину (25% розчин по 1 столовій ложці 3-4 рази на день упродовж 2-3 тижнів) або проводять “тюбаж”: лежачи на правому боці, хворий упродовж 30 хвилин випиває 100 мл 10-20% розчину сульфату магнію, після чого на ділянку печінки кладуть грілку, і хворий у тому самому положенні лежить 1,5-2 години.
Холекінетичну дію виявляють також сорбіт (50-70 мл 10% розчину 2-3 рази на день до їди), оливкова або соняшникова олія (по 1-2 столові ложки 2-3 рази на день, можна додати лимонний сік), рослини, які містять гіркоти (кульбаба, деревій, полин та ін.), ефірні олії ялівцю, тмину, коріандру та ін., екстракти і сік плодів журавлини, брусниці та ін.
Показанням до призначення холекінетиків є атонія жовчного міхура із застоєм жовчі при дискінезіях, хронічному гепатиті, анацидних та гіпоацидних станах. Препарати протипоказані в гострому періоді захворювань печінки, за наявності каменів у жовчному міхурі, при загостреннях гіперацидних гастритів і виразковій хворобі.
Для послаблення спастичних явищ у жовчовивідних шляхах доцільно вводити міотропні спазмолітики: но-шпу, ніковерин, папаверин, еуфілін, атропін, платифілін. Застосовують спазмолітики для усунення болю, що виникає при патології жовчовивідних шляхів. При помірній інтенсивності болю вони ефективні й добре поєднуються з іншими гепатотропними засобами. При інтенсивному болю під час нападу жовчнокам`яної хвороби препарати вводять парентерально з анальгіном. У випадках неефективності необхідно надати невідкладну медичну допомогу.
Стимулює виділення жовчі приймання мінеральних вод “Єсентуки”, “Смирновська”, “Слов`янська” та ін. Вони збільшують секрецію жовчі за рахунок водного компонента. Мінеральні солі, всмоктуючись у шлунково-кишковому тракті, виділяються у первинну жовч гепатоцитами, підвищуючи осмотичний тиск у жовчних капілярах і сприяючи збільшенню водної фази. Одночасно зменшується зворотне всмоктування води та електролітів у жовчних шляхах та жовчному міхурі. В результаті в`язкість жовчі зменшується. Крім того, мінеральні солі сприяють підвищенню колоїдної стабільності компонентів жовчі, а саме: іони кальцію утворюють комплекси з жовчними кислотами, зменшуючи ймовірність утворення важкорозчинних осадів. Призначають мінеральні води у теплому вигляді за 20-30 хвилин до їди.
Гепатопротекторами називають засоби, які підвищують резистентність тканин печінки до несприятливих впливів, зменшують пошкодження і деструкцію клітин паренхіми.
Гепатопротекторна дія зумовлена нормалізацією метаболічних процесів у гепатоцитах, підвищенням активності мікросомальних ферментів, відновленням пошкоджених клітинних мембран. Препарати показані при гострому та хронічному гепатитах, дистрофії та цирозі печінки, токсичних ураженнях печінки ( у тому числі при алкоголізмі, печінковій комі та ін.).
Найбільш широкого застосування набули гепатопротектори із розторопші плямистої та інших рослин, багатих на флавоноїди: силібор, легалон, карсил, гепабене, гепатофільк Планта, силібінін, ЛІВ-52, розанол, катерген та ін.
Флавоноїди – це фенольні сполуки (два фенольних залишки), похідні хромону і хроману. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, а також входять до складу антиоксидантної системи клітин. Ці сполуки проявляють протизапальний, жовчогінний, противірусний, противиразковий, аналгетичний та імуномодулювальний ефекти. Флавоноїди укріплюють судинну стінку, покращують мікроциркуляцію органів, усувають судинний спазм, підвищують вміст кальцію і кортикостероїдів у крові, знижують рівень холестерину. Флавоноїди широко використовують для профілактики захворювань шлунка, печінки і серцево-судинної системи. Антиоксидантна активність флавоноїдів вища за аналогічну активність вітаміну Е. Ці сполуки добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, накопичуються в організмі у печінці та нирках. Флавоноїдам розторопші плямистої притаманна висока гепатотропність, завдяки чому вони найбільш ефективні при захворюваннях печінки. Крім того, всі препарати стимулюють синтез білків, нормалізують обмін фосфоліпідів, підвищують запаси глутатіону в печінці.
Легалон являє собою витяжку із плодів розторопші плямистої. До його складу входить суміш флавоноїдів з гепатопротекторним ефектом – силібінін, силідіанін і силікристин. Найактивнішим є силібінін, який в експериментах на тваринах показав свою захисну функцію при отруєннях гепатотоксичними речовинами. Механізм дії легалону пов`язують зі стабілізацією мембран гепатоцитів, з його антиоксидантними властивостями, здатністю стимулювати синтез білків, нормалізувати обмін фосфоліпідів, підвищувати запаси глутатіону у печінці. Приймають препарат всередину в капсулах, драже та емульсії. Легалон добре переноситься хворими.
У наш час створений монопрепарат флавоноїду силібініну (силібініну дигідросукцинату натрієва сіль), який показаний для внутрішньовенного введення при отруєнні грибом блідою поганкою.
Інша група гепатопротекторів представлена засобами, які беруть участь у побудові клітинних мембран (ненасичені жирні кислоти, холін, фосфоліпіди, незамінні амінокислоти та ін.). До складу препаратів, як правило, входять вітаміни, які беруть участь у детоксикуючій функції печінки і необхідні для відновлення мембран. До таких препаратів можна віднести есенціале, тіотриазолін, адеметіонін, ліпоєва кислота.
Препарат есенціале містить ненасичені жирні кислоти у вигляді фосфоліпідів, вітаміни групи В, токоферол. Препарат вводять внутрішньовенно у критичних випадках (печінкова кома, гострі отруєння з порушеннями функції печінки та ін.). В інших випадках частіше призначають всередину (по 2-3 капсули тричі на день перед їдою). Есенціале показаний при хронічних гепатитах, цирозі печінки, порушенні функції печінки при цукровому діабеті, для профілактики рецидивів жовчнокам`яної хвороби, в передопераційний та постопераційний періоди та ін.
Тіотриазолін – синтетичний препарат, який проявляє протиішемічну, антиоксидантну, мембраностабілізувальну й імуномодулювальну активності. Він попереджає загибель гепатоцитів, пригнічує жирову інфільтрацію і некротичні процеси в печінці, відновлює гепатоцити і нормалізує в них білковий, вуглеводний і пігментний обміни. Тіотриазолін стимулює синтез і виділення жовчі. Крім того, препарат проявляє протиішемічну дію в міокарді, зменшує зони некрозу після інфаркту, активізує фібринолітичні властивості крові. Вводять препарат внутрішньовенно і внутрішньом`язово при гепатитах, цирозах печінки, а також при ішемічній хворобі серця, інфарктах міокарда, кардіосклерозі та аритміях.
Препарат адеметіонін (гептрал) містить метильні групи, які необхідні для синтезу мембранних фосфоліпідів, а також для утворення цистеїну, глутатіону, сульфатів і таурину, які проявляють детоксикуючу дію. Крім того, препарат має антидепресивну, знеболювальну та протизапальну активність. Препарат приймають всередину, а також вводять внутрішньовенно та внутрішньом`язово при внутрішньопечінковому холестазі, при гострих та хронічних процесах у печінці.
Ліпоєва кислота посилює детоксикацію в організмі, проявляє антиоксидантну дію, бере участь у ліпідному та вуглеводному обмінах. Використовують її при захворюваннях печінки (інфекційному гепатиті, хронічному гепатиті, цирозі печінки), при інтоксикаціях, при атеросклерозі коронарних судин, діабетичній поліневропатії.
Холелітичні препарати сприяють розчиненню жовчних каменів. Доведено, що деякі похідні дезоксихолевої кислоти – урсодезоксихолева кислота (препарат урсофалк) і хенодезоксихолева кислота (препарат хенофалк) здатні розчиняти утворені у жовчному міхурі холестеринові камені із вмістом кальцію менше 4%. Застосування препаратів цих кислот призводить до зменшення концентрації холестерину у жовчі. Для хенодезоксихолевої кислоти це пов`язано із пригніченням синтезу холестерину в гепатоцитах. Урсодезоксихолева кислота знижує всмоктування ендогенного та екзогенного холестерину у кишечнику, а також пригнічує продукування холестерину у печінці. Зниження рівня холестерину в жовчі зменшує ймовірність утворення холестеринових каменів у жовчному міхурі. А зміна співвідношення холестерину і жовчних кислот на користь останніх сприяє поступовому розчиненню холестеринових каменів. Дані препарати ефективні при застосуванні їх більше року. Призначають їх усередину. Із побічних ефектів можуть спостерігатися пронос, свербіння шкіри, підвищення рівня амінотрансферази. Препарат урсофалк (містить урсодезоксихолеву кислоту) проявляє менше побічних ефектів, але є більш дорогим. Застосовують урсофалк не лише для розчинення холестеринових каменів, а й для лікування біліарного цирозу печінки.
До цієї групи відносять метоклопрамід, цизаприд, домперидон та ін. Ці препарати використовують при затримці евакуації вмісту із шлунка, при гастроезофагальному рефлюксі. Метоклопрамід блокує периферичні і центральні D2-дофамінові рецептори, активує 5НТ4-серотонінові рецептори. Цизаприд стимулює 5НТ4-серотонінові рецептори, опосередковано стимулює холінергічні рецептори інтрамуральних гангліїв вегетативної нервової системи. Домперидон (мотиліум) блокує периферичні D2-дофамінові рецептори, що посилює перистальтику.
При підвищеній моториці використовують М-холіноблокатори і гангліоблокатори, а також засоби, що поєднують дію обох груп: бускопан і пробантин. Крім того, при підвищеній моториці застосовують спазмолітики міотропної дії – папаверин, но-шпу та ін.
До цієї групи препаратів належать апоморфін, препарати блювотного кореня, термопсису, міді сульфат і цинку сульфат, алкалоїди вератруму.
Блювання - це складно-рефлекторний акт, який має захисне значення. Виникає блювання при активізації центру блювання, розміщеного у довгастому мозку. Стимуляторами блювотного центру можуть бути імпульси, які надходять із слизової оболонки шлунка, кишечника та інших порожнинних органів; із вестибулярного апарату, із вищих відділів мозку (психогенне блювання), від зорового, нюхового та смакового аналізаторів та ін. Однак вирішальне значення у виникненні блювання належить хеморецепторам тригерної зони центру блювання, які виконують функцію “нагромаджувача” подразнень до певного рівня, після чого вони стимулюють блювотний центр. Розміщена тригер-зона на дні IV шлуночка. На мембранах хеморецепторів є D2-дофамінові, 5-НТ3-серотонінові та М1-холінорецептори.
Апоморфін - специфічний агоніст D2-рецепторів, який належить до групи блювотних засобів центральної дії. Препарат застосовують для видалення із шлунка отрут або харчових продуктів, які спричинили отруєння, у випадках, коли не можна зробити промивання шлунка (отруєння грибами та іншими продуктами, які не проходять через зонд, випадки суїциду та ін.). Вводять апоморфін під шкіру, іноді внутрішньом`язово. Дія розпочинається через 2-15 хвилин. Не можна викликати блювання у пацієнтів із затьмаренням свідомості, під час вагітності, у дитячому та похилому віці, при отруєннях бензином, гасом, скипидаром, кислотами, лугами та іншими речовинами, які пошкоджують слизові оболонки. У таких випадках перевагу віддають промиванню шлунка, призначають адсорбуючі та сольові проносні засоби.
Стимуляторами хеморецепторів тригер-зони можуть бути різні хімічні фактори порушеного обміну речовин при недостатній функції нирок і печінки, під час вагітності. Ряд лікарських препаратів (наркотичні аналгетики, препарати наперстянки, протипухлинні засоби та ін.) також стимулюють хеморецептори.
До засобів, які збуджують блювотний центр рефлекторно, належать препарати термопсису та іпекакуани. Під час приймання всередину вони стимулюють рецептори шлунка і у великих дозах здатні провокувати блювання. Алкалоїди цих препаратів після всмоктування із кишечника можуть і безпосередньо збуджувати хеморецептори пускової зони.
Периферичну дію, пов`язану із подразненням слизової оболонки шлунка, мають сольові засоби: міді сульфат та цинку сульфат.
Алкалоїди вератруму стимулюють вузлуваті ганглії аферентних волокон блукаючих нервів і тим самим спричиняють блювання.
Використання блювотних засобів у медицині дуже обмежене.