Імпровізація - вид і танцювальна система сучасної хореографії американського походження.. На сьогодні імпровізація у сучасній хореографії є творчим актом митця у момент виконання, без попередньої підготовки, танцювальна фантазія на тему. Це головний чинник для всієї сучасної хореографії (модерн джаз, перфоманс, хіп-хоп, контемпорарі, постмодернізм, постмодерн, джаз, теп). Містить певні сучасні танцювальні техніки - традиційну, дунканівську − імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністичну- імпровізація Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію - імпровізація з партнером Пекстона, імпровізацію звільнення- імпровізація, вільна від законів та обмежень, яка передбачає миттєве застосування будь-якої танцювальної техніки чи пластики (модерну, джазу, буто, йоги, акробатики тощо). Імпровізація та контактна імпровізація активно застосовуються у сучасному балеті, а також у системі професійної хореографічної освіти. [3, c. 23]
Контемпорарі-вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. Саме причетність цього виду до неокласики і відповідає його другій назві - контампорен. На сьогодні контемпорарі (контампорен) є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. [9, c. 54]
Хіп-хоп - вид і танцювальна система авторських студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні вид хіп-хоп поєднує різні стильові форми танцю − соул-фанк, джаз рок, хіп-хоп, диско, техно, хаус, брейк, чорний поп, особливістю яких є емоційна передача настрою музики та співу, а також висока віртуозність та динамічна виразність. Також хіп-хоп як професійний вид сучасної хореографії, активно розвивається, збагачується різними виразними засобами інших видів сучасної хореографії: модерн джазу, імпровізації, сьогоденної молодіжно-побутової, вулично-танцювальної субкультури.
Сучасні напрямки хореографії як танцювальні дисципліни та предмети представлені у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії (Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю (Київ-Україна). [7, c. 14]
Сучасний танець все більше
застосовується в найрізноманітніших мистецьких заходах і проектах, все більше
молоді захоплюються його вивченням. Сучасне хореографічне мистецтво України в
даний час ще знаходиться у розвитку. Пройде не мало часу, коли воно остаточно
сформується у певний культурний шар хореографії зі своїми канонами і законами.
1.2 Методологічні основи
викладання сучасного танцю
Сучасний танець із розмаїттям стилів і напрямів усе більше знаходить застосування в мистецтві хореографії. Стрімкий розвиток мистецтва спрямовує сучасний танець на довільне трактування танцювальних рухів. [17, c. 45]
Багато педагогів сучасного танцю, вивчивши базові основи різних шкіл, створюють власну систему викладання, що об'єднує декілька напрямків. Педагог тут є самоцінною творчою особистістю і має право на пошук своїх педагогічних прийомів і методів. Цінність кожного полягає передусім у його неповторності, індивідуальності. Але завдяки проведенню щорічно семінарів з сучасної хореографії, куди приїжджають педагоги з різних міст не тільки України, але і зарубіжжя, що володіють різними техніками, обмінюються інформацією, в результаті кожен поповнює свій танцювальний і педагогічний досвід, тим самим розвивається і вдосконалюється. [9, c. 12]
Набір дітей в колектив сучасного танцю не передбачає суворого відбору за фізичними, музичними даними, приймаються всі. Виникає ще одна складність, а також особливість викладання цього виду хореографії - це індивідуальний підхід до кожної дитини, розкриття її творчої сторони, перетворення її недоліків в індивідуальну особливість виконання. Але все-таки хореографічні колективи(будь-то народного, класичного або сучасного танців) об'єднані спільними методами викладання.
Саме поняття «метод» (від грец. «мetodos» - буквально шлях до чого-небудь) це упорядкована діяльність педагога і учнів, спрямована на досягнення заданої мети. Без методів неможливо досягти поставленої мети, реалізувати зміст. [37] Метод - серцевина навчального процесу, сполучна ланка між запроектованою метою і кінцевим результатом.
Так методи викладання хореографічних дисциплін повинні забезпечувати виконання завдань навчально-тренувального процесу. Відповідно до цього можна виділити кілька груп методів:
· всебічного розвитку;
· навчання техніки і вдосконалення в ній;
· моральне виховання;
· психологічна підготовка і виховання вольових якостей;
· теоретична підготовка з загальних питань.
Основною метою має бути формування всебічно розвиненої гармонійної особистості, способи організації цілеспрямованого педагогічного впливу на її свідомість і поведінку. [34, c. 95] Для викладання, побудови уроків і отримання поставлених завдань, кожен педагог повинен враховувати методи викладання, такі як:
ü Метод вербального впливу. Процес та спосіб передачі учню певних знань у вигляді вступної бесіди, пояснення, опису тієї чи іншої техніки або руху.
ü Метод наочності - полягає в тому, що педагог не тільки пояснює, як виконується рух, але і показує його. Наочність підвищує якість і швидкість навчання, її необхідно враховувати на всіх етапах навчання.
ü Метод науковості - означає обґрунтованість елементів, рухів і всієї побудови уроку в цілому.
ü Метод всебічності - підвищення рівня всебічного розвитку-головної умови. При цьому методі в учнів виробляється безліч рухових навичок, які забезпечують розвиток опорно-рухового апарату, для виконання рухів тієї чи іншої складності. Тут розглядається не тільки гармонійний фізичний розвиток тіла, але і вдосконалення морально-вольових якостей.
ü Метод свідомості і активності - розуміння цілей і завдань уроків, свідоме й активне використання засобів навчального процесу. Якщо учень займається з захопленням, розумною активністю, розумінням, то засвоєння матеріалу буде більш глибоким. [19, c. 10]
ü Метод повторення та систематичності. Передбачає закріплення і розвиток отриманих знань у процесі навчання. Знання будуються за системою: «від простого до складного», «від відомого до невідомого». Перерви в уроках негативно позначаються на організмі, падає працездатність, забуваються елементи техніки, тому необхідно систематичне проведення уроків(зазвичай 2-3 рази на тиждень).
ü Метод поступовості - відображає науковий погляд на основні принципів життєдіяльності людини. І.П. Павлов підкреслював, що багато завдань, які спочатку можуть здаватися складними абсолютно нездійсненними, в кінці кінців при поступовості та обережності виявляються задовільно вирішеними. Рівномірне наростання навантаження в навчальному періоді, збільшення обсягу та інтенсивності роботи, поступове ускладнення завдань - всі ці положення базуються на принципі поступовості.
ü Метод доступності - показує залежність системи планування занять залежно від підготовки учнів. Доступність пов'язана з методами систематичності і поступовості.
ü Метод колективності у поєднанні з індивідуалізацією - дає найкращі результати в навчальному процесі всієї групи. Але група складається з різних людей і в кожного свої фізичні особливості і підготовка, тому облік індивідуальних рис необхідний у колективі. При побудові уроків слід враховувати індивідуальні особливості дітей шляхом певного дозування навантажень. [24, c. 2]
ü Метод міцності - визначає стійкість накопичених знань і рівня фізичної підготовки, володіння технікою виконання. Психологи розрізняють 4-ри рівні засвоєння матеріалу:
-ий (знайомство) характеризується умінням дізнаватися вивчений матеріал серед інших.
-ий (репродуктивний) характеризується умінням відтворювати вивчений матеріал.
-ій (вміння) характеризується умінням вирішувати практичні завдання з вивченого матеріалу, застосовувати методи в конкретних умовах.
-ий (творчість) характеризується вмінням створювати нові підходи і методи вирішення проблем у сфері діяльності.
Для кращого засвоєння матеріалу, необхідно враховувати принцип розподілу навантаження на уроці:
ü Метод рівномірності - характеризується певним рівнем інтенсивності навантаження, яка зберігається в основній частині уроку. Використовується протягом всього навчального процесу для втягування організму в роботу і розвиток витривалості в підготовчому періоді.
ü Метод змінності - характеризується зміною рівня інтенсивності при виконанні безперервної роботи. Цей метод вважається універсальним, оскільки передбачає широкі можливості для педагога та учня, особливо при самостійних роботах. Зміну навантаження виробляють поступово відповідно до самопочуття учнів.
ü Контрольний метод пов'язаний із застосуванням навантаження в навчальному процесі для визначення рівня підготовки та внесення змін у хід подальшого планування занять, в залежності від загальної фізичної підготовки учнів.
ü Інтервальний метод полягає в багаторазовому чергуванні навантажень найвищих і найнижчих по інтенсивності з невеликим розслабленням після серії рухів. [12, c. 5]
ü Повторний метод полягає у повторі, зазвичай максимальних за інтенсивністю навантажень з розслабленням між ними. При цьому обсяг навантажень може бути різним.
ü Круговий метод полягає у виконанні спеціально підібраних комплексів рухів, в їх чергуванні з метою розвитку різних груп м'язів. При правильно підібраному чергуванні досягається висока інтенсивність навантаження при порівняно невеликій втомі, що дає змогу збільшити обсяг занять.
ü Метод м'язової релаксації. Займає значне місце в навчально-танцювальному процесі, так рух будь-якої частини тіла є результатом поєднання збудження і розслаблення м'язів, яке необхідне для успішного виконання будь-якого танцювального елемента. Відсутність такого розслаблення часто призводить до напруженості і скутості, а так само до зниження ефективності руху. Необхідно включати в урок вправи для розвитку здатності до довільного розслаблення м'язів, такі як: вільне розгойдування руками в плечовому і ліктьовому суглобах, струшування руками і ногами, тулубом, розслаблення лежачи, велике значення має дихання, тому необхідно давати ряд вправ у поєднанні з видихом і вдихом. Систематичне застосування таких вправ сприяє більш швидкому оволодінню рухових якостей, також є засобом відновлення організму після занять. [10, c. 3]
Хореографічна робота з сучасного танцю в системі освіти буде ефективною за таких умов:
§ використання педагогічного потенціалу сучасної хореографії з урахуванням її виховних та розвиваючих можливостей;
§ реалізація особистісно-орієнтовного підходу до дітей у процесі танцювальної діяльності;
§ застосування демократичного стилю спілкування педагога з дітьми, що ґрунтується на принципах взаємодії та співтворчості; мотивація діяльності дітей;
§ добір системи методів і прийомів залежно від етапів формування хореографічної навички;
§ використання доступного й цікавого танцювального репертуару;
§ застосування різних типів хореографічних занять. [9, c. 21]
Отже, охарактеризувавши напрями
сучасної хореографії, розкривши психолого-педагогічні аспекти використання їх
на заняттях ритміки, визначивши метологічні основи його викладання ми можемо
сказати, що українські педагоги-хореографи в даний час є учасниками та рушійною
силою розвитку сучасних напрямків танцю, які впроваджуютьсучасний танець в
роботу хореографічних гуртків та студій. Саме це дозволить Україні впевнено
рухатись у напрямку входження у світовий та європейський простір із власними
досягненнями в галузі формування хореографічних шкіл нового модерністського та
постмодерністського етапу в українському мистецтві. [4, c. 19]
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ СУЧАСНОГО ТАНЦЮ
.1 Актуальність стану використання
сучасного танцю на заняттях з ритміки з учнями початкової школи
Основою навчально-виховного процесу є спільна діяльність педагога і учня, спрямована на розвиток хореографічних здібностей, мистецьких цінностей у вихованців. [8, c. 67] До загальних умов навчання сучасної хореографії належать: відповідно організоване середовище, в якому навчається і розвивається дитина молодшого шкільного віку; використання на заняттях сучасних творів мистецтва; залучення учнів до імпровізаційної діяльності; врахування їх інтересів та нахилів.
Одним із основних засобів розвитку хореографічних навичок у школярів молодшого шкільного віку є сучасний танець. Тому у дослідженні було запропоновано методику використання сучасного танцю на заняттях з ритміки, яка сприяла б ефективному розвитку хореографічних навичок у дітей.
Мета методики полягає в тому, щоб підвищити рівень обізнаності учнів у сфері сучасного танцю.
Завдання методики:
· розвивати у дітей стійкий інтерес до сучасної хореографії;
· удосконалювати виконавські вміння школярів у створенні свого образу, використовуючи з цією метою елементи сучасного танцю;
· розширювати уявлення виконавців про сучасний танець вцілому;
· розвивати естетичний смак, естетичне сприймання через танець;
· збагачувати і активізувати словник хореографічних термінів у дітей;
· розвивати танцювальну творчість, пластичність, гнучкість, витривалість, музикальність, відчуття ритму, правильне дихання, координацію рухів і вміння володіти своїм тілом.
Методика складалась із сукупності методів, спрямованих на підвищення ефективності засвоєння знань про сучасний танець, мобілізацію пізнавальної активності та формування емоційно-ціннісного ставлення до сучасного танцю. Методи класифікувались за різними критеріями: за головною педагогічною метою; за загальною та спеціальною спрямованістю (загальні педагогічні та спеціальні методи); методи навчання в художній діяльності: наочні (зразок, показ); словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності школярів).
Оскільки в молодшому шкільному віці дитина налаштована передусім на гру, то з метою розвитку її хореографічних навичок широко використовувались різноманітні прийоми: ігрові ситуації, музичні твори, відеозаписи.
Щоб з’ясувати вплив сучасного танцю на хореографічні навички учнів молодшого шкільного віку нами було проведено експериментальне дослідження цієї проблеми у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Несвіч. В експерименті брали участь група №1 (19 дітей) хореографічного колективу «Сузір’я» (контрольна група) та група №2 (23 дитини) хореографічного колективу «Танцювальний бриз» (експериментальна група), а також заступник директора з виховної роботи, педагоги-хореографи та концертмейстери.
Експериментальне дослідження відбулось в три етапи: констатувальний, формувальний, контрольний.
Мета констатуючого експерименту: визначити використання сучасного танцю керівниками колективів на заняттях з хореографії.