Материал: 655

За речовою формою інвестування виділяють реальні та фінансові.

Реальні активи – активи підприємства у матеріальній та нематеріальній формах. До складу матеріальних активів відносять основні засоби, незавершені капітальні вкладення, запаси готової продукції, товари та ін. Нематеріальні активи представлені такими складовими: права користування окремими природними ресурсами, права на промислові зразки та моделі, торгова марка, права на використання комп’ютерних програм тощо.

Фінансові активи включають: грошові кошти в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість, короткострокові та довгострокові фінансові вкладення.

За строком отримання грошового потоку виділяють короткострокові та довгострокові активи.

За формою отримання доходу розрізняють активи, що приносять дохід в явній формі (рентні платежі, відсотки по облігаціях, дивіденди по акціях і т. ін.) та активи, що приносять дохід в прихованій (лише при продажу активу) формі (різниця цін купівлі-продажу, гудвіл та ін.).

За регулярністю отримання доходу: активи, що забезпечують одноразові, періодичні та регулярні доходи.

За ступенем ризику виділяють активи з гарантованим грошовим потоком (безризикові) та негарантованим грошовим потоком (ризикові).

Залежно від оборотності розрізняють такі види активів: високооборотні; з нормальною оборотністю, з низькою оборотністю.

Залежно від рівня ліквідності розрізняють високоліквідні активи (грошові кошти), середньоліквідні (всі форми дебіторської заборгованості, крім довгострокової та безнадійної, запаси готової продукції), низьколіквідні (запаси сировини та матеріалів, активи у формі незавершеного виробництва, основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення), неліквідні активи (безнадійна і довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів).

 11.Поняття системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту

Система організ-го забезпечення фін-го менеджменту являє собою взаємопов’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підпр-тва, які забезпечують розробку і прийняття упр-ких рішень щодо окремих напрямів його фін-вої діяльності і несуть відповідальність за результати здійснення цих рішень.

Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачають створення двох центрів управління — за ієрархічною і функціональною ознаками.

Ієрархічна будова центрів упр-ня підпр-вом передбачає виокремлення різних рівнів упр-ня. На даний час найпоширенішими є дво- або трирівневі системи упр-ня, де перший рівень представлений апаратом упр-ня підпр-твом в цілому, а наступні — управлінськими службами його окремих структурних одиниць і підрозділів.

Функціональна будова центрів упр-ня підпр-вом ґрунтується на диференціації за функціями упр-ня або видами діяльності. При функціональній будові центрів упр-ня підпр-вом обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організ-ої системи фін-го менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів упр-ня.

Існує два підходи до функціонального розмежування центрів управління: перший — принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий — принцип взаємопов’язаної діяльності функціональних центрів управління.

Функціональна будова центрів упр-ня фін-вою діяльністю суттєво відрізняється на підпр-вах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне)

12.Оптимязація структури капіталу

Етапи оптимізації структури капіталу

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами :

1)аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

2)оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу.

- встановлення оптимальних рівнів для певного підприємства використання власного та залученого капіталів;

- забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

3)оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового леверіджу.

4)оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5)оптимізація стр.капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяють на три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів;

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.

Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один із вищепере-лічених варіантів фінансування активів.

6)формування показника цільової структури капіталу

13. Види центрів відповідальності на підприємстві, їх характеристика

В практичній діяльності мають місце різні типи центрів відповідальності.

Виділяють п'ять основних типів ЦФВ:

1.Центри витрат

2.Центри доходу

3.Центри маржинального доходу

4.Центри прибутку

5.Центри інвестицій.

Основою такої класифікації є поділ ЦФВ за видами доходів / витрат, які визначають, виходячи з функціональної діяльності центру.

Кожний з вказаних центрів несе таку відповідальність:

Центри витрат відповідають тільки за здійснені витрати в процесі своєї діяльності. До центрів витрат відносять різні виробничі підрозділи і функціональні служби (бухгалтерія, реклама, охорона), в задачі яких не входить одержання доходу. Центри витрат визначають видаткову частину бюджету підприємства.

Центри доходу відповідають за доход, який вони приносять підприємству в результаті своєї діяльності і визначають дохідну частину бюджету. Центром доходу може виступати підрозділ підприємства, який займається реалізацією готової продукції, (товарів і послуг), тобто функціонально призначений для одержання доходу у вигляді виручки (відділ продажів, склад-магазин, оптова база, мережа фірмових магазинів тощо). Оскільки центри доходу мають і визначені витрати, наприклад (заробітна плата працівників, реклама, оренда, транспорт), то залежно від цільових настанов, які визначають предмет відповідальності центра можливі два варіанти його відповідальності за витрати.

Центри маржинального доходу відповідають за величину одержуваного маржинального доходу (маржинального прибутку). Такі центри створюють на тих підприємствах, де є підрозділи, які здійснюють складніший вид діяльності – не лише одне виробництво (як центри витрат), і не лише одну торгівлю (як центри доходу), а, наприклад, замаються виробництвом і реалізацією продукції, тобто фактично є бізнесами-напрямками, які відповідають за ефективність діяльності, контролюючи дохідну і видаткову частини напрямку. Мірою ефективності виступають вже не окремо доходи і витрати бізнес-напрямку, а різниця між ними у формі маржинального доходу. Під маржинальним доходом (прибутком) розуміють різницю між виручкою бізнес-напрямку і його змінними (які змінюються залежно від обсягу діяльності) витратами4, тобто тими витратами, що поніс безпосередньо сам бізнес-напрямок. Отриманий дохід спочатку направляється на покриття накладних витрат окремого напрямку, потім підприємства, і далі на формування прибутку.

Центри прибутку відповідають перед керівництвом отриманою його сумою. Як і центри маржинального доходу вони контролюють видаткову і дохідну сторону діяльності не окремого бізнес-напрямку, а всього підприємства. Відповідно, центром прибутку виступає підприємство, як самостійний господарюючий суб’єкт, так і в складі багаторівневої структури, наприклад, холдингу.

Центри інвестицій – це вершина усієї фінансової структури. Вони управляють не тільки оборотним капіталом (відповідають за обсяг заробленого прибутку), але й необоротними активами, здійснюють інвестиції (і дезінвестиції). Це проявляється зокрема в будівництві нового цеху, заміні застарілого обладнання, а у великих масштабах – це купівля підприємства, продаж бізнесу тощо. Центр інвестицій контролює окупність цих інвестицій, і таким чином відповідає за рентабельність всіх активів підприємства.6 Центр інвестицій представляє завжди тільки підприємство, як самостійний господарюючий суб’єкт, або головна компанія багаторівневої структури.

У складі центрів відповідальності не виділяють такий тип центра відповідальності, як венчурний центр (венчур-центр). Якщо формувати такий центр на підприємстві, то за умови розвитку нових бізнесів у формі реалізації венчурних проектів.

Усі підрозділи підприємства класифікують за видами їх доходів / витрат, відповідно до них присвоюють статус ЦФВ, тобто формують такі центри.