Материал: 655

Стандартизація на рівні компаній, груп компаній поширюється тільки на продукцію, що випускається на конкретному підприємстві або групі підприємств.

Національні та галузеві стандарти. Національні стандарти розробляються національні органи зі стандартизації (в Україні - Держстандартом), галузеві - відповідними міністерствами і відомствами. 

Міжнародні та регіональні стандарти приймаються відповідно міжнародними та регіональними організаціями по стандартизації. Міжнародна стандартизація спрямована на полегшення торговельних і виробничих відносин у світі, що особливо актуально при становленні глобальних міжнародних ринків.

Розрізняють стандарти обов'язкового і добровільного використання.

Стандарти обов'язкового використання містять обов'язкові вимоги, регламентовані законом. Від дотримання підприємцями обов'язкових вимог стандартів залежать здоров'я і безпеку споживачів, безпека праці в процесі виробництва, охорона навколишнього середовища, сумісність продукції.

Стандарти добровільного використання містять вимоги рекомендаційного характеру.

57.Управління економікою якості

Під управлінням економікою якості мається на увазі управління: фінансами (планування, реалізація і контроль фінансової діяльності), пов'язаними з діяльністю підприємства у сфері якості; фінансовою звітністю та обробка економічних показників. Економічні показники обробляються з метою: оцінки ефективності системи якості та результатів діяльності у сфері якості; визначення терміну окупності витрат на якість, зв'язку витрат на якість і прибутку (ринкової ролі якості) для подальшого планування діяльності в галузі якості. виявлення неефективних видів діяльності і ініціювання заходів по внутрішньому удосконалення системи; надання керівництву звітів, що використовуються при офіційній оцінці вищим керівництвом стану системи якості та її відповідності політиці і цілям в галузі якості .

58.Система якості за українськими та міжнародними стандартами

Останніми роками широко застосовуються стандарти, в яких відображений світовий досвід управління якістю проду-кції на підприємстві. У 1987 р. Міжнародна організація по стандартизації прийняла міжнародні стандарти ІСО (ISO) се-рії 9000 за системами якості. Вони були розроблені з широ-ким використовуванням радянських (Львівської, Саратовсь-кої, Ярославської і інших систем бездефектної праці), япон-ських і інших систем забезпечення або управління якістю продукції. У багатьох країнах світу (Австрія, Німеччина, Фін-ляндія, Франція, Великобританія і ін.) стандарти ISO серії 9000 прийняті як національні. Відповідно до цих стандартів формується політика підприємства у сфері якості, тобто сис-тема якості, що включає забезпечення, поліпшення і управ-ління якістю продукції. Політика у сфері якості може бути сформульована у ви-гляді принципу діяльності підприємства або його довгостро-кової мети. Змістом цієї політики є: •    поліпшення економічного стану підприємства; •    розширення або завоювання нових ринків збуту; •    досягнення технічного рівня продукції, яки й переви-щує рівень провідних підприємств і фірм; •    орієнтація на задоволення вимог споживача певних га-лузей або певних регіонів;                           •    освоєння виробів, функціональні можливості яких ре-алізуються на нових принципах;                                                  •    поліпшення найважливіших показників якості продук-ції;       •    збільшення термінів гарантії на продукцію;                               •    розвиток сервісу.       

59.Порядок та процедура сертифікації системи менеджменту якості

.1 Процес сертифікації СУЯ поділяється на такі основні етапи:

- прийняття підприємством рішення про проведення сертифікації СУЯ;

- подання заявки на сертифікацію;

- розгляд ОС заявки та прийняття рішення про проведення сертифікації;

- проведення заходів аудиту заявника;

- оформлення результатів проведення робіт з сертифікації;

- проведення інспекційного нагляду за сертифікованою СУЯ.

4.2 Заявник, у випадку прийняття рішення про проведення сертифікації СУЯ, повинен провести такі заходи:

- ознайомитися з порядком проведення робіт, що наведений у цих умовах;

- підготувати комплект документів

- провести організаційно-технічні заходи, які забезпечать якісне проведення робіт;

- направити заявку на сертифікацію до ОС.

60.Інструменти управління якістю та процеси розгортання функції якості (qfd)

До складу інструментів управління якістю належать: діаграма спорідненості; діаграма зв'язків; деревовидна діаграма; матриця пріоритетів; матрична діаграма; стрілкова діаграма; діаграма планування процесу.

Усі інструменти управління якістю застосовуються в комплексі та є орієнтованими, на вивчення й перетворення вимог споживача на бажані характеристики продукту. Частіше вони застосовуються як робочій інструментарій у застосуванні методу структурування функції якості.

Структурування функції якості (Quality Function Deployment – QFD) – це методологія систематичного і структурованого перетворення побажань споживачів у вимоги до якості продукції, послуги і/чи процесу.

 Згідно до моделі QFD виділяють чотири етапи розгортання функцій якості:

1.     Планування продукту.

2.     Проектування продукту.

3.     Проектування процесів.

4.     Проектування виробництва.

Найбільш відповідальним є етап планування продукту, на якому повинні бути виявлені групи потенційних споживачів нового продукту або послуг, їх потреби і очікування. 

На другому етапі моделі QFD на основі заданих характеристик продукту здійснюється його проектування.

На етапі «проектування процесів» на основі специфікацій проектуються процеси закупівлі матеріалів і комплектуючих виробів, проводитися вибір постачальників.

На етапі «проектування виробництва» опрацьовуються питання організації виробництва нової продукції (послуги), вибирається необхідне технологічне устаткування.

Кваліфіковане використання моделі QFD дозволяє уникати серйозних прорахунків при розробці і освоєнні виробництва нової продукції (послуг) за рахунок ретельно підготовленого і проведеного проектування нового продукту. 

1. Поняття стратегії, основні риси стратегії

Стратегія — це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів фірми, тобто розробка стратегії фірми полягає в розробленні планів досягнення цілей, в якому передбачені можливості фірми.

Вирізняють дев'ять елементів стратегії, поєднавши які можна визначити, наскільки вдало підприємство концентрує та використовує ресурси.

1. Корпоративна місія, що визначається ясністю її стратегії.

2. Конкурентні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників.

3. Культура та компетентність управління визначаються такими чинниками: ставлення до підприємницького ризику, проблеми якості, прагнення вести справу на професійному рівні, ставлення до персоналу підприємства, покупців, роботи, успіхів і невдач.

4. Ринки визначаються географічними чинниками й особливостями застосування продукції.

5. Ресурси — це інвестиції та поточні витрати.

6. Програми розвитку пов'язують з діловою активністю і, зокрема, інвестиційною політикою.

7. Продукція має відповідати структурі запитів споживачів.

8. Організація справи характеризується способом поділу підприємства на підрозділи.

9. Структурні зміни — придбання або продаж підприємств. Стратегія є детальним всеохоплювальним комплексним планом, що розробляється на перспективу і має сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують.

Характерними рисами стратегії є:

1) Стратегія як засіб досягнення цілей, яких прагне досягнути підприємство, можуть змінюватись в окремі моменти і на різних рівнях ієрархії;

2) Процес розробки стратегії підприємства здійснюється з орієнтацією на певний напрям розвитку і не завершується вживанням негайних заходів;

3) Сформульована стратегія використовується для розробки подальших стратегічних проектів із застосуванням пошукових методів;

4) Стратегія має узгоджуватися з місією, орієнтирами, які визначило для себе підприємство;

5) Як тільки реальний процес розвитку починає виводити підприємство на рівень очікуваних подій, необхідність у даній стратегії зникає;

6) Успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв’язку;

7) Під час формування стратегії користуються узагальненою, неповною та неточною інформацією стосовно альтернатив розвитку.

2. Ознаки недостатньо обґрунтованої стратегії

1. Орієнтується на вузьке коло питань, які не охоплюють всю систему відношення підприємства і його діяльності.

2. Планування однобічного розвитку підприємства без резервних стратегій і запасних варіантів.

3. Погане врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, використання необґрунтованих гіпотез та недостовірної інформації.