СОДЕРЖАНИЕ
1. Чинники агросфери. Альтернативні джерела енергії.
2. Іригаційна ерозія. Небезпека засолення грунтів, її попередження.
3. Класифікація органічних та мінеральних добрив. Умови їх зберігання.
1. Біотичні та антропогенні фактори.
2.Багаторічні бур’яни. Їх поділ, особливості.
3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.
1. Найзагальніші закони сучасної агроекології.
2.Шляхи запобігання ерозійних процесів.
3. Кругообіг речовин в агросфері.
1. Історичний нарис з агроекології. Українська агроекологічна школа.
2. Характеристика суші. Забруднення та деградація грунту.
3. Причини дефіциту води та заходи по їх зменшенню в сільському господарстві України.
1. Класифікація, властивості і структура біоценозу. Класифікація біоценозів
2. Хімічний склад рослин і потреба в елементах живлення.
3. Обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу.
2. Біологічні особливості бур’янів. Класифікація бур’янів.
3. Права та обов’язки громадян України згідно закону про онпс,
1. Об’єкти дослідження в агроекології. Методи дослідження.
2. Ерозія грунту, її види. Шкода від ерозії.
3.Євтрифікація в природних та штучних водоймах.
1 Абіотичні та біотичні фактори, їх поділ. Екологічна валентність.
2 Шкода від бур’янів. Пороги шкодо чинності бур’янів
3. Закон України про онпс. Основні принципи онпс
1 Екологічні кризи, катастрофи в агросфері. Причини їх виникнення.
2 Дефляційна ерозія. Заходи попередження її.
3 Об’єкти тваринного світу. Права та обов’язки громадян України у галузі охорони тваринного світу.
1 Екологічний аудит в системі екологічного менеджменту агросфери України.
3. Негативний вплив тваринництва на довкілля.
2. Біоценоз та агроценоз. Їх критерії, складові.
2. Види використання тваринного світу.
3. Основні положення закону України про карантин рослин.
3. Біогенна міграція речовин в агросфері. Функції та типи переміщення речовин.
1 Види зрошень в сільському господарстві
3 Шляхи надходження радіонуклідів в рослинницьку та тваринницьку продукцію.
2. Агроценози та агроекосистеми, їх особливості.
3 Грунтоутворювальний процес. Вивітрювання та його види.
1. Агроекосистеми прісноводних вод. Їх особливості.
2. Прийоми рекультивації грунтів.
3. Профілактичні, загальні та спеціальні заходи в боротьбі з ерозією ґрунту.
1. Енергетичний аналіз агроценозів. Співжиття в агроекосистемах.
2. Розвиток агросфери. Принципи агросфери.
3. Нітрати і нітрити. Їх негативний вплив та заходи зменшення в рослинницькій продукції.
1. Складові частини агрофітоценозу.
2. Біотехнологія переробки відходів тваринництва.
3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.
1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.
2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.
3. Меліорація. Види меліорації.
1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.
2. Безвідходні технології при переробці рослинної продукції.
3. Вермикультура та перспективи її використання.
1. Стійкість та мінливість агроекосистем.
2. Негативний вплив мінеральних добрив на довкілля.
3. Агроекологічне значення ландшафтно-заповідних територій.
1. Моніторингова система спостережень навколишнього середовища в Україні.
2. Біотехнології в землеробстві і тваринництві.
3. Рекультивація земель. Види.
1. Маловідходні і безвідходні технології.
2. Оптимізація структури агроекосистеми.
3. Організаційно-технологічні заходи регулювання біотичних відносин в агроекосистемі.
1. Грунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Основні ланки.
2. Техногенні та біологічні принципи інтенсифікації землеробства.
3. Напрями мінімізації обробітку грунту.
1. Еколого-технологічні основи осушувальних меліорацій.
2. Енергетика та термодинаміка агроекосистем.
1. Основні чинники ґрунтоутворення. Буферність грунту.
2. Режими кліматичних чинників в агросфері.
3. Основні групи та видовий склад тваринних організмів.
1. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринними організмами.
2. Колообіг азоту, кальцію, вуглецю.
3. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
1. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу.
2. Природно-ресурсна характеристика основних агроекосистем України.
3. Основи екологічної експертизи.
1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
2. Родючість грунту – важливий чинник функціонування агроекосистеми.
Сучасний рівень розвитку економіки свідчить про обмежені можливості біосфери до саморегуляції і неадекватність зростаючим потребам суспільства. Зрівноважити співіснування цих двох систем без регулюючих впливів з боку людини неможливо. Зміна характеру природокористування повинна змінити методи керування ним у напрямку сталого розвитку. Доцільність нової парадигми співіснування та взаємодії суспільства і природи зумовлена тим, що використовувана країнами-лідерами модель розвитку вичерпала себе і загрозою існуванню майбутніх поколінь. За останнє десятиліття ідея сталого розвитку суспільства одержала багатоаспектне теоретичне тлумачення. Можна виділити такі позиції наукових інтересів, що позначилися під час обговорення концепції сталого розвитку. До них належать:
• міждисциплінарний підхід до створення теоретичних засад сталого розвитку, що поєднує методичну базу природничих наук, ідеї соціальної філософії та математичний апарат;
• застосування принципу системності в аналізі і синтезі складових сталого розвитку, що припускає виділення специфічних і загальних критеріїв, які відбивають сутність поняття і механізмів економіко-екологічної і соціально-політичної стабільності;
• трансформація загальнотеоретичних положень сталого розвитку щодо конкретних сфер економічної діяльності;
• шляхи, методи і засоби формування екологічної культури і свідомості, розвиток комунікативних процесів у контексті керування суспільною свідомістю.
Україна багата насамперед своєю природою, землею і людьми. Вона має унікальний масив чорноземних ґрунтів - понад 20% світових ресурсів. Саме ці дві домінанти - природна та інтелектуальна - визначені як базові стратегічні напрями формування національної політики розвитку на засадах екологічної, економічної та соціальної збалансованості.
Урядом України вже прийнята Комплексна програма реалізації рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі. Принципи збалансованого розвитку, його екологічні аспекти закладені у Програму дій уряду на найближчі роки. Україна активно притримується рішення Йоганнесбурзького саміту «активно розвивати і зміцнювати пов'язані між собою та підтримуючі одне одного ключові компоненти сталого розвитку - економічний розвиток, соціальний розвиток та охорону й відтворення навколишнього середовища - на місцевому, національному і глобальному рівнях». Саме це рішення покладено в основу формування сучасної державної політики України щодо збереження довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, переходу на засади екологічно збалансованого розвитку.
Екологі́чна експерти́за — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Законодавство про екологічну експертизу
Основні завдання екологічної експертизи
Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.
Основні принципи екологічної експертизи
Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.
Гласність екологічної експертизи
Замовники екологічної експертизи об'єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, зобов'язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності. Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про її висновки через засоби масової інформації.
Участь громадськості в процесі екологічної експертизи
З метою врахування громадської думки суб'єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи. Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об'єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки.
Видовий або флористичний склад угруповань - це перелік видів, які трапляються в ньому. Число видів, які можна знайти у даному угрупованні на певній одиниці площі (1, 10 або 100 м2), називають видовою насиченістю. Агрофітоценоз характеризується обов'язковим домінуванням вирощуваних культурних рослин. Зазвичай культурні види вирощують переважно як одновидові популяції. Залежно від умов вирощування, періоду онтогенетичного розвитку та морфолого-фізіологічних особливостей культури її едифікаторна роль різна. Найсильніші едифікаторні властивості мають багаторічні трави. За ступенем їх ослаблення однорічні культури утворюють такий ряд: озимі, ярі колосові, зернобобові, ярі просапні, баштанні, овочеві.
Бур'яни - це супутники культурних рослин поля і городу. Вони є другим автотрофним компонентом агрофітоценозу. Їх поділяють на дві групи: сегетальні та рудеральні. Сегетальні бур'яни засмічують польові й городні культури, рудеральні - оселяються на смітниках, узбіччях шляхів, вони також потрапляють на сільськогосподарські землі й завдають великої шкоди сільськогосподарському виробництву. Культурні рослини і бур'яни - об'єкти вторинних місцезростань, еволюція яких відбувалася за участю людини, тобто агрофіти з'явилися з розвитком землеробства. В Європі вони поширились, починаючи з пізнього кам'яного віку (5000 — 6000 років тому).
Види рослин, які відомі з археологічних знахідок як бур'яни з доісторичного часу, називають археофітажи (волошка синя, кукіль звичайний, маки, стоколос житній, ромашка непахуча, талабан польовий, рутка лікарська, сокирки польові, люцерна хмелевидна, фіалка триколірна). Серед бур'янів є і неофіти - занесені рослини, які з'явилися в агрофітоценозах в історично недавній час (злинка канадська 1655 р. - з Північної Америки, а галінсога дрібноцвіта - з Мексики у 1880 р.). Рослини, які поширилися в місцевій флорі за участю людини (культурні бур'яни) і живуть на місцях зростання, створених людиною, називають антропофітами.
Аборигенні рослини, які поширилися з природних місцезростань на орні землі, називають апофітами. Види місцевої флори, що знаходять сприятливі умови для росту і розвитку на полях, стають злісними бур'янами - пирій повзучий, осот жовтий польовий, глуха кропива пурпурова, лобода біла, лобода багатонасінна, зірочник середній (мокрець).
Структура і динаміка. Незважаючи на різноманітність компонентів агрофітоценозу, головними організаційними елементами його структури завжди є культурні рослини та бур'яни. Структурна організація агрофітоценозу досить спрощена, як і структура природних фітоценозів у тих же екологічних умовах. Чисті одновидові посіви за відсутності бур'янів є одноярусними угрупованнями. Зі зростанням забур'яненості ниви проявляється вертикальне розчленування агрофітоценозу, тобто формується його ярусність. Ярусність в агрофітоценозах простежується не лише в надземній частині, а й у підземній - в розміщенні кореневих систем.
Співжиття в агрофітоценозах. Можливість спільного зростання різних видів зумовлена їхньою екологічною, біологічною специфікою, а також неординарністю умов зростання. Кожен вид у фітоценозі займає свою екологічну нішу. Певна ніша характеризується горизонтами середовища, де розміщені надземна і підземна частини фітомаси тіла рослини. Оскільки в агрофітоценозі умови зростання переважно одноманітні (оранка, добрива тощо) й вирощується тільки одна культура, всі особини якої здатні однаково поглинати сонячну енергію, воду, мінеральні елементи, то надзвичайне значення має внутрішньовидова конкуренція. Конкуренцію в агрофітоценозі регулює людина за допомогою норми висіву.
Міжвидова конкуренція в агрофітоценозах виникає між висіяними культурними рослинами та бур'янами за світло, вологу, поживні речовини. Осот польовий для утворення 3,6 т зеленої фітомаси поглинає з їрунту таку кількість поживних речовин, якої було б достатньо для отримання 3,2 т зерна або майже 20 т коренеплодів цукрового буряку. Забезпеченням оптимальних умов культурним рослинам підвищують їх конкурентність. Тому агротехніка фактично регулює співжиття культурних рослин і бур'янів.
В агрофітоценозах простежується значний взаємовплив через кореневі виділення і метаболіти ризосферних організмів. Так, із корінців пшениці в ґрунт виділяється до 10 різних цукрів, 19 амінокислот, 10 органічних кислот, 3 нуклеотиди та 3 ферменти. В агрофітоценозах алопатична дія одних рослин на інші важливіша, ніж у природних угрупованнях, де еволюція організмів відбувалася одночасно, тому збереглися тільки алопатично стійкі один до одного види. Інтродуковані або випадково занесені людиною види можуть пригнічувати аборигенні і навпаки.
Регулюванням строків посіву та норм висіву вдається підвищити конкурентну стійкість культурних рослин. Сучасна агротехніка, яка передбачена для інтенсивних сортів, у багатьох випадках забезпечує зрідження і загибель бур'янів внаслідок затінення. В разі ослаблення конкурентоспроможності культури спостерігається швидкий розвиток бур'янів. Очищення окремих земель від бур'янів за інтенсивного землеробства є результатом системи агротехніки, коли створено оптимальні умови для розвитку культури та знешкодження бур'янів, а також усунено можливість засмічення сільськогосподарських угідь.