Материал: Bilet_1_-28

Однією з важливих характеристик агроекосистем є співвідношення в них посівних площ, пасовищ та поголів'я свійських тварин. Згідно з балансовими розрахунками, для Східної Європи з урахуванням колообігу речовин у системі ферма - гній - засіяна площа - навколишнє середовище, на 1 га ріллі доцільно мати від 0,8 - 1,1 до 2,2 - 3,0 умовних голів великої рогатої худоби. Відхилення від цих параметрів завжди має однакові наслідки: або дефіцит гною та деградацію ґрунту через заміну органічних добрив на мінеральні, або деградацію агроекосистеми у зв'язку з необхідністю інтенсифікації процесу кормовиробництва.

Має значення синхронізація життєдіяльності вищих рослин та мікроорганізмів у ґрунті. Вона визначає родючість ґрунту, стабілізує запаси поживних речовин і замикає колообіг речовин. Співжиття в ґрунті зовні малопомітне, але дуже важливе. Відомо, що в серед­ньому в орному шарі на 1 га живе 500 кг дощових черв'яків, 50 кг нематод, 40 кг ґрунтових ракоподібних і 20 кг змій та гризунів. На кожен 1 м2 ріллі припадає 2 - 3 кг внутрішньоґрунтової живої речовини, з якої 1,5 кг - це корені рослин.

2. Родючість грунту – важливий чинник функціонування агроекосистеми.

Родючість ґрунту - це властивість ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати кореневу систему достатньою кількістю повітря, тепла, сприятливими фізичними, хімічними та фізико-хімічними умовами для нормальної життєдіяльності.

Розрізняють такі види родючості ґрунту: природну, або потенційну, та штучну. Природна, або потенційна, родючість формується і змінюється під впливом природних процесів ґрунтотворення і залежить від хімічного складу ґрунту, біологічних процесів, які відбуваються в ньому, фізико-хімічних властивостей, кількості та якості гумусу, реакції ґрунтового розчину, інших показників.

Штучна родючість створюється в процесі використання ґрунту як основного засобу виробництва, залежить від продуктивних сил і виробничих відносин.

Ефективна, або економічна, родючість створюється сукупністю природної і штучної. Вона визначає кількість і якість урожаю.

Основні умови родючості грунту:

1) достатній вміст поживних речовин у доступній для рослин, що вирощуються, формі упродовж усього вегетаційного періоду;

2) повна забезпеченість фізіологічно доступною вологою;

3) оптимальний газообмін, який підтримує необхідний для рослин вміст кисню в ґрунтовому повітрі;

3) відсутність шкідливих речовин;

4) легка проникність коренів, яку забезпечує наявність потужного шару ґрунту, звідки рослини поглинають елементи живлення і вологу.

Кожна з цих умов має однаково важливе значення для функціонування конкретної агроекосистеми.

Агрономічно значущі показники родючості ґрунту:

1) гранулометричний склад;

2) вміст гумусу;

3) хімічний склад;

4) структурність;

5) водно-повітряний режим;

6) тепловий режим;

7) будова профілю;

8) рослинність;

9) біологічна активність.

Всі ці природні чинники взаємозумовлені і взаємопов'язані.

Активна, цілеспрямована діяльність людини щодо поліпшення якості ґрунту визначається поняттям «ефективна родючість». Сьогодні цю проблему розглядають на рівні моделювання родючості грунту. Це новий, ефективний, перспективний методологічний підхід у пізнанні і практичній реалізації шляхів керування родючістю ґрунту. Під моделлю родючості ґрунту слід розуміти сукупність агрономічно значущих властивостей ґрунту, які забезпечують певний рівень продуктивності рослин.

Екологічна роль гумусу. Гумус - складний динамічний комплекс органічних сполук, що створюється внаслідок розкладання і гуміфікації решток рослинного і тваринного походження. Рослинні рештки, що надходять у ґрунт, мають 17-21 кДж енергії на 1 г сухої речовини, 1 г гумінової кислоти - 18-22 кДж, 1 г фульвокислоти - близько 19 кДж, 1 г ліпідів - 35 кДж. Грунти із середнім вмістом зрганічної речовини 4 - 6 % і середніми запасами гумусу 200 - 400 т/га накопичують на одному гектарі стільки енергії, скільки дають 20 - 30 т антрациту.

Енергію органічної речовини ґрунтів використовують мікроорганізми і безхребетні тварини для забезпечення своєї життєдіяльності, для фіксації азоту, а також багатьох процесів у тілі ґрунтового профілю з трансформації маси ґрунту, відтворення і підтримання його родючості.

Гумусні речовини, особливо свіжоутворені, виявляють склеювальну здатність, що чинить великий вплив на утворення агроно­мічно цінної, зв'язної, водостійкої і пористої структур ґрунту.

Гумус і живлення рослин. Внаслідок обробітку ґрунту гумус поступово розкладається, поживні речовини, що вивільняються при цьому в мінеральній формі, використовуються рослинами. Особливе значення має азот органічної речовини ґрунту. За відсутності азотних добрив урожай однорічних небобових рослин майже цілком формується за рахунок азоту, що вивільняється під час мінералізації ґрунту.

У процесі розкладання гумусу мікроорганізмами крім азоту вивільняються й інші поживні речовини (фосфор, сірка, мікроелементи), а також діоксид вуглецю СО2, необхідний для фотосинтезу рослин.

Гумус і врожай. Гумус справляє прямий і опосередкований зплив на врожай сільськогосподарських культур. Прямий вплив зумовлений використанням рослинами азоту та інших поживних речовин, що містяться в гумусі і вивільняються під час його мінералізації; опосередкований полягає в поліпшенні умов росту рослин на більш гумусованих ґрунтах і підвищенні коефіцієнта використання поживних речовин добрив.

3. Агроекологічний моніторинг у системі землеробства.

Моніторинг ґрунтів - це система спостереження за ґрунтами з метою передбачення відзиву рослин і у цілому навколишнього середовища на технології вирощування і забруднення.

Ідея моніторингу ґрунтів походить з Америки (США, Канада), де в рамках державної служби ґрунтів, як самостійної державної організації, виступають переважно у дві функції управління земельними ресурсами: організація земельного кадастру та державний контроль за використанням й охороною земель.[10]

Моніторинг ґрунтів складається із систематичних спостережень за станом ґрунтів (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

* стану використання угідь, полів, земельних ділянок;

* процесів, пов'язаних із зміною родючості ґрунтів (розвиток водної та вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення та засолення та ін.), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення грунтів пестицидами та іншими токсичними речовинами;

* стану берегових ліній річок, озер, морів, заток, лиманів, водосховищ, гідротехнічних споруд;

* процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сольовими потоками, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

* стану ґрунтів населених пунктів, територій, зайнятих очисними спорудами, гноєсховищами, складами пальномастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Залежно від терміну та періодичності проведення спостереження за станом

* базові - відомості, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель;

* періодичні - через рік і більше;

* оперативні – фіксують поточні зміни.

Для виконання завдання моніторингу грунтів проводиться оцінка екологічного стану ґрунтів у такій послідовності:

- збирання інформації про стан ґрунтів за спеціальним переліком

показників;

- створення банку даних;

- аналіз та обробка інформації;

- порівняння фактичних параметрів з нормативними;

-групування ґрунтів за категоріями згідно з нормативами (агро виробниче групування);

- розробка заходів регулювання, адекватних екологічному стану

грунтів із визначенням площ.