Материал: Bilet_1_-28

Білет №16

1. Енергетичний аналіз агроценозів. Співжиття в агроекосистемах.

2. Розвиток агросфери. Принципи агросфери.

Агросфера – це поняття трактується як частина біосфери яка залучена до с.г. використання. Агросфера була вперше сформована в середині XX ст., а дану науку про А. вивчав та досліджував академік Созінов.

Агросфера – це сукупність території, де внаслідок дії антропогенного фактора функціонують переважно модифіковані людиною форми живої реч., спеціалізовані для ефективної трасформації сонячної енергії у необхідну для існування людиною продукцію.

А. сформувалася внаслідок антропогенної с.г. діяльності людства в якій домінують с.г. росл., твар., складові агроекосистеми (культурні росл., бур’яни, мікроорганізми, флора і фауна).

А. – головне джерело забезпечення населення продовольством і сировиною (переважно за рахунок сонячної енергії та природних ресурсів – грунт, вода, кліматичні фактори).

В Україні А. охоплює понад 70% загальної території.

Розвитком землеробства та в цілому агросфери займалися Докучаєв, Подолинський, Костичев, Висоцький, Ізмаїльський.

Функції агросфери:

- життєзабезпечення (виробн.. агропродовольства і сировини);

- життєдіяльність (умови і якість життя населення);

- життєоблаштування (середовище проживання – села, міста та ін.).

3. Нітрати і нітрити. Їх негативний вплив та заходи зменшення в рослинницькій продукції.

В останні роки визначилася чітка тенденція до збільшення виробництва рослинницької продукції (особливо овочевої) з вмістом нітратів, що перевищує можливо допустиму норму. В цілому в Україні понад 30% сільськогосподарської продукції мають вміст нітратів, що перевищує допустимий рівень.

Основні причини цього такі: використання в господарствах екологічно шкідливих технологій вирощування культур; застосування мінеральних, в основному азотних і органічних добрив у досить високих нормах; незбалансоване живлення рослин макро- і мікроелементами протягом вегетації; внесення азотних добрив без врахування біологічних вимог рослин; недосконалість техніки внесення азотних добрив у ґрунт. Складність проблеми нітратів у тому, що нітрати — основне джерело азотного живлення, а надлишок цих сполук призводить до важких екологічних наслідків, що впливають на стан здоров’я людини і тварин.

Основна небезпека надходження нітратів в організм людини пов’язується з виникненням метагемоглобінемії, канцерогенних новоутворень, імунодепресивної дії, а також зниженням резистенції організму до впливу канцерогенних і мутагенних агентів.

Білет №17

1. Складові частини агрофітоценозу.

Агрофітоценоз – рослинне угруповання, створене людиною в результаті посіву чи посадки культурних рослин. Основну агрофітоценозу становлять культурні рослини, тобто едифікатори. Едифікатори – це культурні рослини полів, городів і садів; про їхню домінантну роль дбає людина.

Агрофітоценоз харак­теризується обов'язковим домінуванням вирощуваних культурних рослин. Зазвичай культурні види вирощують переважно як одновидові популяції. За ступенем їх ослаблення однорічні культури утворюють такий ряд: озимі, ярі колосові, зернобобові, ярі просапні, баштанні, овочеві.

Бур'яни - це супутники культурних рослин поля і городу. Вони є другим автотрофним компонентом агрофітоценозу. Їх поділяють на дві групи: сегетальні та рудеральні. Сегетальні бур'яни засмічують польові й городні культури, рудеральні - оселяються на смітниках, узбіччях шляхів, вони також потрапляють на сільськогосподарські землі й завдають великої шкоди сільськогосподарському виробниц­тву. Культурні рослини і бур'яни - об'єкти вторинних місцезростань, еволюція яких відбувалася за участю людини, тобто агрофіти з'явилися з розвитком землеробства.

2. Біотехнологія переробки відходів тваринництва.

Гній виділяє значну кількість енергії. Адже енергія, що міститься в рослинних кормах, використовується сільськогосподарськими тваринами з низьким коефіцієнтом засвоєння. Так, в організмі корови внаслідок складних біохімічних процесів рослинні корми трансформуються в органічні речовини тіла, молоко, м’ясо, шкіру тощо. При цьому в продукти тваринництва переходить тільки 16,4% всієї енергії рослинних кормів, 25,6% П витрачається на перетравлення і засвоєння. Куди ж дівається велика частина (58%) енергії кормів? Вона переходить у гній.

Енергетичну цінність і поживність для рослин гною підвищує і неповноцінність для тварин зернового білка, внаслідок чого значна частина концентрованих кормів переходить транзитом у гній.

Отже, високий енергетичний потенціал гною дає можливість використати його як харчовий субстрат для інших організмів, які потім можна використати на корм тваринам, для одержання палива, а також для обігрівання приміщень.

Гній подається на біогазові установки, після чого залишки його використовують для розведення черв’яків і риби. Черв’яками відгодовують курчат, а воду із ставків після виловлювання риби подають назад на біогазові установки.

3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.

Агроекосистема - це штучна або змішана система рослинних, тваринних і мікробіологічних угруповань з невираженим або відсутнім механізмом саморегулювання.

Стійкість агроекосистем – це стійкість агрофітоценозу,яка залежить від посіву с/г культури, здатності агрофітоценозу протистояти зовнішніх і внутрішніх несприятливих умов розвитку.

Під стійкістю розуміють:

- зберігання своєї структури;

- особливості функціонування агроекос-ми за змін абіотичних факторів та антропогенного навантаження.

Стійкість оцінюється за якостями,насамперед, грунту, води, виду рослинництва, розподілу речовин елементів живлення і шкодочинних організмів до яких належать шкідники.

Білет №18

1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.

Усі сто­ки тваринницьких комплексів підлягають утилізації. Ряд технологічних схем передбачає розподіл рідкого гною на тверду й рідку фрак­ції. Тверду фракцію окремо нагромаджують, вона проходить карантин, біотермічно знезаражується і вивозиться на поля під заорювання. Рідку фракцію накопичують у ємкостях-сховищах для очищення механічними та біологічними методами або вивозять безпосередньо на поля для по­ливу культур.

Найпоширеніший спосіб механіч­ного розподілу рідкої та твердої фракцій – використання відстійників. Осад, що виділяється із стічних вод, видаляють з відстійників, не допускаючи загнивання та ущільнення, його вологість становить 72—93 %.

Додатковим способом очищення стоків є використання їх для поливу сільськогосподарсь­ких культур. При зрошуванні стічними водами відбувається ґрунтове доочищення, підвищується вміст у ґрунті органічної речовини, зменшується його кислотність і поліпшуються фізико-хімічні властивості. При цьому необхідно враховувати, що компоненти стоків можуть виявитися факторами переда­чі збудників інфекцій, у тому числі загальних для тварин і людини. Тому для використання гнойових стоків необхідно підбирати земельні ділянки із спокійним рельєфом, що запобігало б надходженню стоків у водойми та підгрунтові води, а також витримувати 30-денну перерву між остан­нім зрошенням кормових угідь і почат­ком їх використання. Крім того важливо правильно визначити гранично допусти­мий рівень внесення гною. Якщо культури виносять менше елементів живлення, ніж вноситься з добривами, то вони будуть вимива­тися з ґрунту, забруднюючи підгрунтові води.

У теплий період року ефективною є безвідходна технологія, яка включає гравітаційний розподіл стоків на фракції. Тверду фракцію компостують, біотермічно знезара­жують і використовують як добриво. Рідка фракція надходить у ставок-нагромаджувач, а потім у секційні рибоводно-біологічні ставки (водоростеві, рачкові, рибоводні).

2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.

3. Меліорація. Види меліорації.

Меліорація – це комплекс організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення несприятливих природних властивостей земель для підвищення їх родючості, продуктивності сільськогосподарських угідь та ефективності землеробства.

Існують такі види меліорації: агротехнічна, гідротехнічна, хімічна, лісотехнічна, культуртехнічна.

Агротехнічна – це суттєве поліпшення агротехнічних власт. за рахунок поглиблення та окультурення водного шару, де не глибокий гумусовий горизонт, обробіток повинен бути до 10-15 см. Для поліпшення водного режиму проводять боронування, вапнування.

Хімічна – це поліпшення ґрунту завдяки агрохім. заходами – внесення у грунт торфу, компостів, орган. добрив, сидератів.

Гідротехнічна – докорінне поліпшення водного режиму, завдяки осушенню та зрошенню.

Лісотехнічна – проводять для поліпшення водного режиму, захисту ґрунту від ерозії за рахунок лісових насаджень. На схилах вище 5⁰С потрібно заліснювати територію.

Культурна – заходи які пов’язані з підготовкою території і залущення площ у активних с.г. використання (вирубка лісу, розчистка чагарників).