СОДЕРЖАНИЕ
1. Чинники агросфери. Альтернативні джерела енергії.
2. Іригаційна ерозія. Небезпека засолення грунтів, її попередження.
3. Класифікація органічних та мінеральних добрив. Умови їх зберігання.
1. Біотичні та антропогенні фактори.
2.Багаторічні бур’яни. Їх поділ, особливості.
3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.
1. Найзагальніші закони сучасної агроекології.
2.Шляхи запобігання ерозійних процесів.
3. Кругообіг речовин в агросфері.
1. Історичний нарис з агроекології. Українська агроекологічна школа.
2. Характеристика суші. Забруднення та деградація грунту.
3. Причини дефіциту води та заходи по їх зменшенню в сільському господарстві України.
1. Класифікація, властивості і структура біоценозу. Класифікація біоценозів
2. Хімічний склад рослин і потреба в елементах живлення.
3. Обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу.
2. Біологічні особливості бур’янів. Класифікація бур’янів.
3. Права та обов’язки громадян України згідно закону про онпс,
1. Об’єкти дослідження в агроекології. Методи дослідження.
2. Ерозія грунту, її види. Шкода від ерозії.
3.Євтрифікація в природних та штучних водоймах.
1 Абіотичні та біотичні фактори, їх поділ. Екологічна валентність.
2 Шкода від бур’янів. Пороги шкодо чинності бур’янів
3. Закон України про онпс. Основні принципи онпс
1 Екологічні кризи, катастрофи в агросфері. Причини їх виникнення.
2 Дефляційна ерозія. Заходи попередження її.
3 Об’єкти тваринного світу. Права та обов’язки громадян України у галузі охорони тваринного світу.
1 Екологічний аудит в системі екологічного менеджменту агросфери України.
3. Негативний вплив тваринництва на довкілля.
2. Біоценоз та агроценоз. Їх критерії, складові.
2. Види використання тваринного світу.
3. Основні положення закону України про карантин рослин.
3. Біогенна міграція речовин в агросфері. Функції та типи переміщення речовин.
1 Види зрошень в сільському господарстві
3 Шляхи надходження радіонуклідів в рослинницьку та тваринницьку продукцію.
2. Агроценози та агроекосистеми, їх особливості.
3 Грунтоутворювальний процес. Вивітрювання та його види.
1. Агроекосистеми прісноводних вод. Їх особливості.
2. Прийоми рекультивації грунтів.
3. Профілактичні, загальні та спеціальні заходи в боротьбі з ерозією ґрунту.
1. Енергетичний аналіз агроценозів. Співжиття в агроекосистемах.
2. Розвиток агросфери. Принципи агросфери.
3. Нітрати і нітрити. Їх негативний вплив та заходи зменшення в рослинницькій продукції.
1. Складові частини агрофітоценозу.
2. Біотехнологія переробки відходів тваринництва.
3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.
1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.
2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.
3. Меліорація. Види меліорації.
1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.
2. Безвідходні технології при переробці рослинної продукції.
3. Вермикультура та перспективи її використання.
1. Стійкість та мінливість агроекосистем.
2. Негативний вплив мінеральних добрив на довкілля.
3. Агроекологічне значення ландшафтно-заповідних територій.
1. Моніторингова система спостережень навколишнього середовища в Україні.
2. Біотехнології в землеробстві і тваринництві.
3. Рекультивація земель. Види.
1. Маловідходні і безвідходні технології.
2. Оптимізація структури агроекосистеми.
3. Організаційно-технологічні заходи регулювання біотичних відносин в агроекосистемі.
1. Грунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Основні ланки.
2. Техногенні та біологічні принципи інтенсифікації землеробства.
3. Напрями мінімізації обробітку грунту.
1. Еколого-технологічні основи осушувальних меліорацій.
2. Енергетика та термодинаміка агроекосистем.
1. Основні чинники ґрунтоутворення. Буферність грунту.
2. Режими кліматичних чинників в агросфері.
3. Основні групи та видовий склад тваринних організмів.
1. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринними організмами.
2. Колообіг азоту, кальцію, вуглецю.
3. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
1. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу.
2. Природно-ресурсна характеристика основних агроекосистем України.
3. Основи екологічної експертизи.
1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
2. Родючість грунту – важливий чинник функціонування агроекосистеми.
Тваринництво. Вплив тваринництва природний ландшафт характеризується поруч специфічних особливостей. Перша у тому, що тваринницькі ландшафти складаються з різнорідних, але тісно пов'язаних між собою частин, як-от пасовища, вигони, ферми, зони утилізації відходів та т.д. Кожна частина вносить особливий внесок у загальний потік на природні комплекси. Друга особливість – менше територіальне поширення проти землеробством.
>Випас тварин за першу чергу, впливає на рослинний покрив пасовищ: зменшується біомаса рослин i відбуваються зміни у видовій складі рослинного співтовариства. При особливо тривалому чи надмірному (для тварина) випасі грунт ущільнюється, поверхню пасовищ оголюється, що посилює випаровування і приводить у континентальних секторах поміркованого пояса дозасолению грунтів, тоді як у вологих районах сприяє заболочування.
Використання земель під пасовища поєднується і з винесенням поживних речовин з грунтів у складі підніжних кормів і сіна. Щоб компенсувати втрати поживних речовин, у прикордонні землі пасовищ вносять добрива,двоякость впливу яких описано на розділі про землеробстві.
Щільний (холодний) – гній складають у гноєсховища або бурти шириною не менше 3 – 4 м, товщиною до 1 м і відразу ущільнюють. Утворюються анаеробні умови, температура влітку підвищується до 35 0С, а взимку – не більше 250С.
Пухкий з наступним ущільненням (гаряче – холодне) – гній складають у штабелі без ущільнення, утворюється аеробний процес, температура підвищується до 60 оС. Через 4–5 діб гній ущільнюють і накладають новий шар гною без ущільнення. Висота штабеля 1,5–2 м.
Пухкий (гарячий) – гній складають у штабелі без ущільнення, температура підвищується до 60–70 оС. Гній розкладається нерівно-мірно.
Гноєсховища. Гній зберігають у гноєсховищах котлованного і наземного типу. Північні райони – наземні гноєсховища з боковими бортами із каменя, цегли або інших матеріалів. Південні та південно-східні райони – котлованного типу глибиною до 1 м.
Гноєсховища розташовують на підвищених місцях на відстані не менше 50 м від ферми і вище 200 м від житла. Розміри залежать від поголів’я тварин, тривалості зберігання, кількості гною, яке можна вивезти безпосередньо на поля, не використовуючи гноєсховищ.
Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища.
Біогеоценоз – саморегулююча система, але стійкий стан їх ніколи не досягається повністю. Співтовариства організмів змінюються в часі, при цьому зміни торкають видова розмаїтість, кількісні показники, структуру харчових ланцюгів, продуктивність і т.д. Мінливість біогеоценозу в основному проявляється в зміні чисельності окремих видів і в зміні біогеоценозів. Чисельність популяції залежить від співвідношення що народжуються й гинуть особин. Підвищення народжуваності приводить як до збільшення чисельності, так і до зменшення загибелі. Обоє ці показника залежать від багатьох екологічних факторів, які діють разнонаправлено.
Агроценози – штучні біогеоценози, створювані людиною для своїх цілей шляхом посіву або посадки й подальшого культивування оброблюваних рослин, а також використання територій для інтенсивного випасу свійських тварина. Однієї з головних особливостей агроценоза є те, що явно переважає один або дуже невелика кількість видів рослин. У них знижене видова розмаїтість тварин, тому що тут можуть жити тільки види, що харчуються певними рослинами
Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов'язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню відсутніх на території України регульованих шкідливих організмів, і становить частину законодавства України щодо захисту життя та здоров'я рослин.
1. Заходи боротьби з бур’яновою рослинністю.
Щодо методів боротьби з бур'янами, то їх поділяють на агротехнічні, фізичні, хімічні, біологічні.
Агротехнічні методи передбачають високу культуру землеробства, запобіжні, винищувальні й спеціальні заходи. Це такі, як: очистка насіння від бур'янів, правильне чергування культур у сівозміні, провокація проростання і наступне приорювання бур'янів та інші
Під фізичними методами контролю бур'янів слід розуміти знищення бур'янів за рахунок використання фізичних явищ (вогневий засіб, обробка електромагнітним полем надвисокої частоти).
Особливо небезпечними, хоч і досі ще популярними, є хімічні методи - використання гербіцидів.
Біологічні методи передбачають використання в якості біологічної зброї комах-фітофагів. яких називають "живими гербіцидами".
У боротьбі з паразитними бур'янами потрібно застосовувати спеціальні заходи: суворо додержуватися сівозмін, допускати повернення культур, що уражаються, на те саме місце тільки після того, як насіння паразитного бур'яну втратить схожість; старанно очищати насіння культур, що уражаються паразитними бур'янами на спеціальних машинах; знищувати за допомогою хімічних та інших засобів осередки розмноження паразитних бур'янів.
Видами використання об'єктів тваринного світу за їх цільовим призначенням відповідно до ст. 20 Закону України «Про тваринний світ» є:
мисливство;
рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин;
використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;
використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – природних санітарів середовища, запилювачів рослин;
використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;
добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі. Ці види використання можуть здійснюватись в порядку загального і спеціального використання.
Просторове переміщення речовин у межах геосфер, або, інакше кажучи, їхня міграція поділяється на п'ять основних типів:
1. Механічне перенесення (йде без зміни хімічного складу речовин ).
2. Водне (міґрація здійснюється за рахунок розчинення речовин та їх наступного переміщення у формі іонів або колоїдів). Це один із найважливіших видів переміщення речовин у біосфери
3. Повітряне (перенесення речовин у формі газів, пилу або аерозолів із потоками повітря),
4. Біогенне (перенесення здійснюється за активної участі живих організмів).
5. Техногенне, що проявляється як результат господарської діяльності людини.
Зрошення – це штучне поповнення запасів для створення у грунті сприятливого режиму для росту і розвитку сг культур незалежно від кількості атмосферних опадів.
Види зрошень:
Вегетаційний полив, промивний, припосадковий, передпосівний, вологозарядковий, лиманне.
Існує три типи зрош. Сг культур : поверхневий, дощування, підґрунтовий..
2. Системи альтернативного землеробства.
Системи альтернативного землеробства
Нині існує декілька систем альтернативного землеробства. Найбільш старою з них вважають біодинамічну. В 30-і роки її вже застосовували окремі фермери в Австрії та в інших країнах Західної Європи.
Виникнення решти систем, як і розвиток біодинамічної, належать до початку шестидесятих років, тобто до періоду, коли почали проводити широкомасштабну хімізацію сільського господарства. Таким чином, досвід альтернативного землеробства не налічує ще й 30 років, тому рано давати оцінку результатам функціонування таких систем. Різниця між наявними системами не завжди має чітку межу, вони часто мають термінологічний характер.
Органічна система. Нині її широко застосовують у США. Найбільш характерні властивості органічного землеробства в тому, що продукти харчування необхідно вирощувати, зберігати і переробляти без застосування синтетичних добрив, пестицидів або регуляторів росту. Якщо на полі вирощують багаторічні культури, то хімічні засоби не слід застосовувати протягом 12 місяців до появи бутонів, а при одно- і дворічних культурах — протягом 12 місяців до їх сівби (садіння). Дозволяється застосування мікроорганізмів, мікробіологічних продуктів і матеріалів, що складаються з речовин рослинного, тваринного або мінерального походження. До збирання врожаю можна застосувати бордоську рідину, мікроелементи, попіл, вапняк, гіпс, рибну емульсію, мило. Європейське і американське біологічне землеробство дає можливість також застосовувати гній, компости, кісткове борошно, «сирі» породи: доломіт, глауконітовий пісок, польовий шпат, базальтовий пил, крейду, вапно. Для боротьби із шкідниками використовують піретрум, часник, тютюновий пил.
Біологічну систему землеробства застосовують в основному у Франції. Основним добривом є органічне як «специфічне» джерело живлення рослин. До загортання у ґрунт органічні добрива компостують, щоб при цьому вони проходили фазу аеробної ферментації.