СОДЕРЖАНИЕ
1. Чинники агросфери. Альтернативні джерела енергії.
2. Іригаційна ерозія. Небезпека засолення грунтів, її попередження.
3. Класифікація органічних та мінеральних добрив. Умови їх зберігання.
1. Біотичні та антропогенні фактори.
2.Багаторічні бур’яни. Їх поділ, особливості.
3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.
1. Найзагальніші закони сучасної агроекології.
2.Шляхи запобігання ерозійних процесів.
3. Кругообіг речовин в агросфері.
1. Історичний нарис з агроекології. Українська агроекологічна школа.
2. Характеристика суші. Забруднення та деградація грунту.
3. Причини дефіциту води та заходи по їх зменшенню в сільському господарстві України.
1. Класифікація, властивості і структура біоценозу. Класифікація біоценозів
2. Хімічний склад рослин і потреба в елементах живлення.
3. Обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу.
2. Біологічні особливості бур’янів. Класифікація бур’янів.
3. Права та обов’язки громадян України згідно закону про онпс,
1. Об’єкти дослідження в агроекології. Методи дослідження.
2. Ерозія грунту, її види. Шкода від ерозії.
3.Євтрифікація в природних та штучних водоймах.
1 Абіотичні та біотичні фактори, їх поділ. Екологічна валентність.
2 Шкода від бур’янів. Пороги шкодо чинності бур’янів
3. Закон України про онпс. Основні принципи онпс
1 Екологічні кризи, катастрофи в агросфері. Причини їх виникнення.
2 Дефляційна ерозія. Заходи попередження її.
3 Об’єкти тваринного світу. Права та обов’язки громадян України у галузі охорони тваринного світу.
1 Екологічний аудит в системі екологічного менеджменту агросфери України.
3. Негативний вплив тваринництва на довкілля.
2. Біоценоз та агроценоз. Їх критерії, складові.
2. Види використання тваринного світу.
3. Основні положення закону України про карантин рослин.
3. Біогенна міграція речовин в агросфері. Функції та типи переміщення речовин.
1 Види зрошень в сільському господарстві
3 Шляхи надходження радіонуклідів в рослинницьку та тваринницьку продукцію.
2. Агроценози та агроекосистеми, їх особливості.
3 Грунтоутворювальний процес. Вивітрювання та його види.
1. Агроекосистеми прісноводних вод. Їх особливості.
2. Прийоми рекультивації грунтів.
3. Профілактичні, загальні та спеціальні заходи в боротьбі з ерозією ґрунту.
1. Енергетичний аналіз агроценозів. Співжиття в агроекосистемах.
2. Розвиток агросфери. Принципи агросфери.
3. Нітрати і нітрити. Їх негативний вплив та заходи зменшення в рослинницькій продукції.
1. Складові частини агрофітоценозу.
2. Біотехнологія переробки відходів тваринництва.
3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.
1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.
2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.
3. Меліорація. Види меліорації.
1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.
2. Безвідходні технології при переробці рослинної продукції.
3. Вермикультура та перспективи її використання.
1. Стійкість та мінливість агроекосистем.
2. Негативний вплив мінеральних добрив на довкілля.
3. Агроекологічне значення ландшафтно-заповідних територій.
1. Моніторингова система спостережень навколишнього середовища в Україні.
2. Біотехнології в землеробстві і тваринництві.
3. Рекультивація земель. Види.
1. Маловідходні і безвідходні технології.
2. Оптимізація структури агроекосистеми.
3. Організаційно-технологічні заходи регулювання біотичних відносин в агроекосистемі.
1. Грунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Основні ланки.
2. Техногенні та біологічні принципи інтенсифікації землеробства.
3. Напрями мінімізації обробітку грунту.
1. Еколого-технологічні основи осушувальних меліорацій.
2. Енергетика та термодинаміка агроекосистем.
1. Основні чинники ґрунтоутворення. Буферність грунту.
2. Режими кліматичних чинників в агросфері.
3. Основні групи та видовий склад тваринних організмів.
1. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринними організмами.
2. Колообіг азоту, кальцію, вуглецю.
3. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
1. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу.
2. Природно-ресурсна характеристика основних агроекосистем України.
3. Основи екологічної експертизи.
1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
2. Родючість грунту – важливий чинник функціонування агроекосистеми.
Стаття 7. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу.
Стаття 10. Форми використання об'єктів тваринного світу.
Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування.
Стаття 11. Загальне використання тваринного світу.
Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).
Системи землеробства ‑ це форми, що виражають спосіб сільськогосподарського використання землі, відновлення родючості ґрунту, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення їх якості. Система землеробства в широкому розумінні поширюється на всі угіддя – ріллю, пасовища, сади, виноградники, розсадники (Ванькович Г. М., 1990).
Основу системи землеробства становить комплекс взаємопов'язаних організаційно-господарських агротехнічних і меліоративних заходів, що відображають ґрунтово-кліматичні умови регіону і спрямовані на ефективне використання поливних земель, води, тепла, матеріально-технічних ресурсів, збереження і підвищення родючості ґрунту, одержання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур.
Особливістю системи землеробства на зрошуваних землях є те, що вона діє в умовах недостатнього природного зволоження, де поливами усувається обмежувальна дія дефіциту вологи на врожайність сільськогосподарських культур. Ріст урожайності досягається завдяки підвищенню на оптимальному фоні зволоження ефективності використання рослинами світла, тепла, поживних речовин ґрунту, добрив, а також дії агротехнічних заходів.
Закон обмеженості (вичерпності) всіх природних ресурсів. Уявлення про існування на Землі «невичерпних» ресурсів помилкове і надзвичайно шкідливе стосовно його практичного використання. Обмежені навіть ресурси сонячного проміння. Не через те, що Сонце перестане світити, а внаслідок неможливості використання людьми всього потоку проміння, яке досягає поверхні Землі. Усі природні ресурси в умовах Землі.
Закон зростаючої родючості – агротехнічні та інші прогресивні методи ведення сільського господарства, що з'являються в практиці землеробства забезпечують зростання продуктивності земель.
Закон мінімуму ( Ю.Лібіха) – основний закон: витривалість організму визначається найслабкішою ланкою в ланцюгу його екологічних потреб, тобто життєві можливості організму лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного для організму або екосистеми мінімуму, подальше їх зниження призводить до загибелі організму або деструкції екосистеми.
Закон спдної віддачі – збільшення вдвічі кількості працівників, що обробляють одиницю площі с.г. угідь, не забезпечує відповідного (вдвічі) збільшення врожаю, а лише дає змогу отримати додаткову його кількість.
Закон спадної (природної) родючості груту:
- у зв’язку з постійним збиранням урожаю, порушенням природних процесів ґрунтоутворення та постійним вирощуванням монокультури у грунті нагромаджуються токсичні речовини, що виділяються рослинами, внаслідок чого постійно зменшується природна родючість грунтів;
кожне наступне додавання будь-якого корисного для організму чинника дає менший результат, ніж ефект, отриманий від попередньої дози того самого чинника, що був уже в достатньому обсязі.
Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.
У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення структури ґрунту.
Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.
Для охорони ґрунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.
У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих районах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби.
Для підтримання популяцій культурофітоценозів необхідно здійснювати систему агротехнічних і меліоративних заходів, які спричиняють сильну трансформацію компонентів первинного ландшафту. В агроландшафтах значно порушено природний біологічний кругообіг - у землю повертається лише незначна частина продукованої біомаси, а більшість безповоротно виноситься разом з урожаєм. Кругоо́біг речови́н і ене́ргії — багаторазова участьречовин і енергії в процесах, які протікають в географічній оболонці планети.
Розрізняють геологічний кругообіг планетарного характеру і біологічний, який відбувається між організмами ісередовищем існування.
Підхід біокібернетики із автоматичними системами регулювання із зворотними зв'язками, дав можливість виділити для наукового дослідження важливу сторону життєвих явищ — взаємообмін інформацією (поряд з взаємообміном речовиною і енергією, що його вивчає традиційний аналіз).
Агроекологія, сільськогосподарська екологія :
1) самостійна галузь знань та сформований науковий напрямок наукових досліджень, що вийшов з прикладної екологіїйагрономії; вивчає вплив факторів середовища на продуктивність культивованих рослин, а також структуру й динаміку угруповань організмів, що існують на сільськогосподарських землях;
2) наука, що досліджує можливості раціонального використання сільськогосподарських земель для одержання рослинницької і тваринницької продукції при одночасному збереженні природних ресурсів (ґрунтів, природних вод, атмосферногоповітрятощо), біологічного різноманіття і захисту середовища існування людини та виробленої продукції від сільськогосподарського забруднення;
3) наукова дисципліна про агроценози, яка розглядає в якості центрального об'єкта видабосорт, заради якого створюється агроценоз;
4) розділ екології, що досліджує аутекологію сільськогосподарських рослин і тварин, а також культурекосистеми;
5) розділ екології, що вивчає взаємовідносини сільськогосподарських рослин і тварин із навколишнім природним середовищем.
Агроекологія є розділом загальної екології, який відзначається своїми багатозначністю та тлумаченнями. В широкому розумінні агроекологія окреслює явища та процеси, в які залучені організми різних царств живої природи та їхні угруповання, що формуються на постійно або періодично оброблюваних землях і в спорудах, в яких людина культивує рослини.
Агроекологія – включає комплекс наук, який досліджує можливості сільськогосподарського використання земель для виробництва рослинної і тваринницької продукції при одночасному збереженні сільськогосподарських ресурсів (ґрунтів, природних кормових угідь, гідрологічних характеристик агроландшафтів), біологічної різноманітності і захисту екологічного місця існування людини і вироблюваної продукції від сільськогосподарського забруднення. Агроекологія сформувалась як розділ екології в другій половині ХХ століття. Особливо швидко агроекологія розвивається в останні два десятиліття у зв'язку з різким погіршенням екологічної ситуації в агросфері.