Материал: Gidens_Sotsiologiya2

У 1989 році на площі Тяньаньмень у Пекіні, столиці Китаю, розгор­ нулася драма. Тисячі людей зібралися тут, щоб виступити на захист демократії. Реакція комуністичного уряду Китаю була шаленою. Під­ розділи червоних військ атакували демонстрантів. Багато людей за­ гинуло, а сотні інших заарештовано та ув'язнено.

Демократія в Китаї досі не стала реальністю. Проте в багатьох інших країнах продемократичні сили успішно повалили авторитарні режи­ ми. У колишньому Радянському Союзі та Східній Європі ці сили зруй­ нували комунізм. Останніми роками у багатьох країнах Латинської Америки та деяких країнах Африки й Азії до влади прийшли уряди демократичної орієнтації. У Західній Європі, Північній Америці, Австралії та Новій Зеландії вже давно існують демократичні уряди.

Демократизація є сьогодні одним з найголовніших політичних чинників у світі — вона впливає на глобалізацію і сама зазнає впливу. Як і багато аспектів сучасного суспільства, сфера дії уряду та політики зазнає істотних змін. УРЯД — це інструмент регулярного впроваджен­ ня політики, рішень і державних справ через дії службовців політич­ ного апарату. ПОЛІТИКА — це способи, якими використовують владу, щоб вплинути на обсяг та зміст діяльності уряду. Сфера політики може виходити далеко за рамки самих державних інституцій.

У цьому розділі ми дослідимо головні чинники, що впливають на політичне життя. Ми проаналізуємо природу демократії та розгляне­ мо роль політичних партій. Ми обговоримо деякі трансформації, що останніми роками відбулися в політиці Британії, а потім перейдемо до розгляду політики в міжнародній царині. Наприкінці розділу ми розглянемо наслідки змін у Східній Європі після 1989 року і дослі­ димо вплив війни на суспільство.

Однак перш за все розглянемо деякі базові поняття, необхідні для дослідження політичного життя, — влада, повноваження та держа­ ва. Все політичне життя, в тому чи іншому розумінні, зосереджене навколо влади: хто її має, як її досягають і що з нею роблять.

ВЛАДА ТА ПОВНОВАЖЕННЯ

Як зазначалося в розділі 1, дослідження влади має для соціології фундаментальне значення. ВЛАДА — це спроможність окремих осіб або груп змусити інших рахуватися із своїми інтересами чи спра­ вами, навіть за умови протидії інших сил. Іноді влада означає пряме

застосування сили, як це було тоді, коли китайський уряд придушив демократичний рух на площі Тяньаньмень. Влада є елементом май­ же всіх соціальних взаємовідносин, приміром, між працедавцем та працівником. У цьому розділі увагу приділено вужчому аспектові влади — владі уряду. У такій формі вона майже завжди йде в парі з ідеологією, яку використовують для виправдання дій тих, котрі стоять при владі. Наприклад, застосування китайським урядом сили проти студентської демонстрації означало крайній захід для захисту комуністичної ідеології.

ПОВНОВАЖЕННЯ — це легітимне використання влади урядом. Леґітимність означає, що особи, які перебувають у сфері урядових повноважень, погоджуються з цим. Отже, влада різниться від повноКоли в Китаї спалахнули продемократичні заворушення, а уряд відреаґував ув'язненням та розстрілами демонстрантів, це було

виявом влади, проте, разом з тим, і свідченням втрати урядом авто­ ритету. Всупереч переконанням багатьох, демократія є не єдиним ти­ пом уряду, який вважається легітимним. Диктаторські режими та­ кож можуть мати леґітимність. Однак, як ми побачимо далі, сьогодні демократія є найпоширенішою формою уряду, який називають легі­ тимним.

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ

ДЕРЖАВА існує там, де політичний апарат уряду (такі інституції, як парламент або конґрес разом з цивільними службовцями) керує певною територією, а її повноваження підперті юридичною системою та здатністю застосувати військову силу для втілення своєї політики. Всі сучасні суспільства є НАЦІОНАЛЬНИМИ ДЕРЖАВАМИ. Тобто система уряду претендує на конкретну територію, має формалізовані кодекси законів і підтримується командуванням збройних сил. На­ ціональні держави засновані в різні часи в різних частинах світу (наприклад, Сполучені Штати — у 1776 році, а Чеська Республіка — у 1993 році). Разом з тим їхні головні характеристики різко конт­ растують з ознаками держав у традиційних цивілізаціях, описаних у розділі 1. Це такі характеристики:

•Суверенність. Території, якими керували традиційні держави, мали нечіткі кордони, рівень контролю з боку центрального уряду був досить низьким. Поняття суверенітету, тобто належ­ ність урядові повноважень над територією з чітко окресленими кордонами, в межах яких він є вищою владою, в ті часи було недоречне. Натомість усі національні держави є суверенними дер­ жавами.

•Громадянство. У традиційних державах більшість населення під владою короля або імператора не виявляло обізнаності чи інтере­ су стосовно своїх правителів. Підданці не мали й жодних полі­ тичних прав чи якогось впливу. Як правило, тільки панівні

класи або групи багатіїв відчували свою належність до однієї політичної спільноти. Натомість у сучасному суспільстві біль­ шість людей, які живуть у межах політичної системи, є грома­ дянами і мають загальні права та обов'язки, усвідомлюють себе частиною нації. Хоча й існують політичні біженці або особи без громадянства, майже кожна людина у світі нині є членом певно­ го національного політичного утворення.

• Націоналізм. Національні держави асоціюються із розвоєм наці­ оналізму, котрий можна визначити як комплекс символів та переконань, що дає почуття належності до єдиної політичної спільноти. Так, людина почуває гордість зі своєї належності до британського, американського, канадського чи російського наро­ дів. Напевно, люди завжди відчували якусь спорідненість з пев­ ними соціальними групами — своєю родиною, своїм селом чи релігійною громадою. Проте націоналізм з'явився тільки з роз­ витком сучасної держави. Він є найголовнішим виявом почуття ідентичності з чітко окресленою суверенною спільнотою.

Націоналістичні переконання не завжди вписуються у фізичні кордони, котрі сьогодні розмежовують території держав світу. Прак­ тично всі національні держави утворилися із спільнот з різними сві­ тоглядами. Через це часто виникали місцеві націоналістичні течії, що протидіяли поглядам, що їх сповідують держави. Так, наприклад, у Канаді націоналістичні почуття серед франкомовного населення провінції Квебек є своєрідним викликом поняттю «канадськості». Разом з тим, хоча зв'язок між національною державою та націоналіз­ мом складний, обидві реалії почали існувати як складові одного й того самого процесу.

Обговоривши деякі важливі характеристики сучасних держав, розглянемо тепер природу демократії.

ДЕМОКРАТІЯ

Слово «демократія» походить від грецького терміна demokratla, що складається з двох основ: demos (люди) та kratos (правління). Отже, ДЕМОКРАТІЯ за своїм головним значенням є політичною системою, в якій править народ, а не монархи (королі або королеви) чи аристо­ кратія (особи шляхетного походження, наприклад, лорди). Це зву­ чить просто і однозначно, але в дійсності це не так. Що означає прав­ ління народу? Як зазначав Дейвід Гелд, кожна частина цього речення може викликати запитання (Held, 1987). Почнімо зі слова «народ».

•Що таке народ?

•Яка участь у правлінні дозволена народові?

•Які умови вважаються сприятливими для участі у правлінні? Стосовно слова «правління»:

•Наскільки широким чи вузьким має бути масштаб правління? Чи

переважно обмежена або взагалі відсутня. У жменьці країн, таких як Саудівська Аравія та Йордан, монархи й досі певною мірою кон­ тролюють діяльність уряду, але в більшості випадків вони швидше є символами національної особливості, ніж особами, котрі володіють реальною владою в політичному житті. Королева Сполученого Коро­ лівства, король Швеції і навіть імператор Японії є конституційними монархами. Їхня реальна влада суворо обмежена конституцією, яка наділяє повноваженнями виборних представників народу. Переваж­ на більшість сучасних держав — республіки без королів чи королев; майже в кожній країні, включаючи й конституційні монархії, вияв­ ляють прихильність до демократії.

Країни, в яких виборці можуть вибирати з-поміж двох чи більше партій і де більшість дорослого населення має право голосувати, за­ звичай називають ліберальними демократіями. До цієї категорії на­ лежать Британія та інші західноєвропейські країни, США, Японія, Австралія та Нова Зеландія. У деяких країнах «третього світу», та­ ких як Індія, також існують ліберально-демократичні системи.

Поширення ліберальної демократії

Тривалий час політичні системи світу поділялися на країни лібе­ ральної демократії і комуністичні країни, як колишній Радянський Союз (і якими досі є Китай та кілька інших країн). Комунізм за своєю суттю був однопартійною системою. Громадянам надавалося право вибору не з-поміж різних партій, а лиш кандидатів однієї партії — комуністичної; нерідко на виборах балотувався тільки один кандидат. Отже, реального права вибору не існувало. Комуністичній партії було легко домінувати у країнах радянського типу, вона кон­ тролювала не тільки політичну систему, але й економіку.

З 1989 року, коли пануванню Радянського Союзу над Східною Європою настав край, процеси демократизації ланцюговою реакцією пройшли по всьому світі. У таких країнах, як Нікарагуа в Централь­ ній Америці, а також Заїр та Південно-Африканська Республіка в Африці до влади прийшли ліберально-демократичні уряди. В Китаї, де проживає близько п'ятої частини світового населення, комуністич­ ний уряд зазнає сильного тиску з боку демократичних сил. У китай­ ських в'язницях залишаються тисячі людей, кинутих туди за не­ насильницький вияв свого прагнення до демократії. Проте й там активно діють групи, що борються з комуністичним правлінням, за­ безпечуючи перехід до демократичної системи.

Чому демократія набула такої популярності? Причини цього пов'я­ зані із соціальними та економічними змінами, що обговорюються у цій книзі. По-перше, демократія, як правило, асоціюється із капіталістич­ ною конкуренцією в економічній системі, а капіталізм продемонстру­ вав свою перевагу над комунізмом як система, що породжує багатство. По-друге, що більше поширюється соціальна активність і що більше віддалені події впливають на повсякденне життя людей, то більше вони хочуть знати, як ними правлять, а отже, прагнуть більшої демократії.