Материал: Gidens_Sotsiologiya2

лосують за лейбористів, а не за консерваторів, що свідчить про на­ лежність до профспілки «синіх» або «білих комірців».

Другою причиною є те, що виборці значною мірою перетворилися на заручників своїх давніших політичних поглядів, зумовлених їхні­ ми партійними преференціями. Тепер вони, як правило, голосують за ту партію, котра, як їм вбачається, найбільш обстоює їхні інтереси. Так, наприкінці 1970-х — впродовж 1980-х років, за даними Круі, Лейбористська партія декларувала перед своїми виборцями політичні погляди, які багатьом не сподобалися, тож до влади надовго прийшов консервативний уряд.

Вибори 1992 року

Під час виборів 1992 року спостерігалося збільшення числа при­ бічників лейбористів на 2 відсотки; консерватори зберегли у парла­ менті переважну більшість, хоча ця більшість значно поменшала. Частина населення, що голосувала за торі, залишалася досить ста­ більною з 1979 року (тоді вона становила 44,9 відсотка) до 1992 року (42,8 відсотка). Частина прибічників лейбористів була більшою від найнижчого рівня 1983 року (тоді вона становила менше 30 відсот­ ків). У 1992 році лейбористи здобули 35,2 відсотка голосів. І всетаки це було менше, ніж у 1979 році. Третя партія, Ліберальні де­ мократи, здобула 18,3 відсотка, що означало спад її популярності після двох останніх кампаній.

Незважаючи на послідовну підтримку усіх трьох партій, проведе­ не під час виборів дослідження виявило наявність значної кількості альтернативних голосів. Опитування групи, що складалася з 1500 ви­ борців, показало, що 21 відсоток з них становили ті, хто зробив свій вибір лише в останній тиждень кампанії.

Загалом результати виборів підтвердили тезу про перестановку прибічників, водночас показавши, що така перестановка відбулася глибше у лавах неконсерваторів. Це загострило проблему популяр­ ності Лейбористської партії; вибори 1992 стали четвертими поспіль, що їх виграли торі.

Тетчеризм і наслідки

Як зазначалося раніше, однією з найяскравіших рис британської політики наприкінці 1970-х — протягом 1980-х років був вплив політичних ідей, пов'язаних з пані Тетчер. Які ж були джерела тетчеризму? Чим тетчеристи «взяли» таку значну частину британсь­ кого електорату? Можна просто подумати, що політика, котру про­ водив уряд пані Тетчер, була однозначно виваженою і послідовною. Однак у дійсності було інакше. Тетчеризм мав свої напрямки діяль­ ності, проте вони зводилися здебільшого до досить довільного пере­ ліку програм та ініціатив. Декотрі з них приймалися з прагматич­ них міркувань, тимчасом як інші видозмінювалися або врешті-решт узагалі відкидалися (Riddell, 1985; Kavanagh, 1987).

Під час першого терміну перебування при владі пані Тетчер базу­ вала свою політику на монетаризмі. Контроль за пропозицією гро­ шей вважався ключем до зменшення інфляції та раціонального управління економікою. Проте, як виявилося, досягти поставлених цілей монетарного контролю було неможливо, тож від монетаризму довелося значною мірою відмовитися. Після виборів 1983 року ідеї тетчеризму в економіці було підтримано процесом приватизації дер­ жавних компаній. Значний ефект дав продаж акцій фірм «British Te­ lecom», «British Gas», «British Steel», «British Airways» та «British Petroleum».

Вважається, що приватизація має ряд переваг. Вона здійснюється з метою відродження здорової економічної конкуренції замість украй ускладнених та неефективних бюрократичних структур, скорочення державних видатків і припинення політичного втручання в процес прийняття управлінських рішень.

Політика приватизації, що її започаткувала пані Тетчер, мала до­ вготривалий вплив. Спочатку їй відчайдушно протидіяла Лейборист­ ська партія. Проте згодом лейбористи переглянули свої непримирен­ ні погляди і погодилися з невідворотністю більшості напрямків приватизації.

«З леді не жартують!» — проголосила пані Тетчер в одній із своїх найвідоміших промов. Імовірно, найсильнішою стороною тетчеризму були особистість і моральні якості самої пані Тетчер. Її войовничі погляди не подобалися багатьом виборцям, однак її поважали як на­ ціонального лідера. Відмова пані Тетчер поступитися під час окупації Аргентиною Фолклендських островів була яскравим виявом цих якостей, а її чільна роль в уряді зросла в результаті рішучого звіль­ нення тих членів кабінету, котрі не поділяли її поглядів.

Проте після блискучої перемоги на виборах 1987 року популяр­ ність пані Тетчер серед електорату почала різко падати. Головними причинами цього були несхвальне ставлення до подушного податку (Poll Tax) (податок не з доходу чи власності, а «з голови»), супереч­ ливі погляди пані Тетчер на роль Британії у Європейській Співдруж­ ності та початок спаду економіки. Незадоволення членів Консерва­ тивної партії своїм лідером досягло такого рівня, що коли Майкл Гезлтайн у листопаді 1990 року став альтернативним кандидатом, він зміг у повторному турі голосування відвоювати у неї 15 відсотків го­ лосів, необхідних для безперечної перемоги. Старші колеґи умовили пані Тетчер вийти на цьому етапі із змагання, і новим лідером кон­ серваторів та прем'єр-міністром країни став Джон Мейджор (King­ dom, 1991).

«Нові лейбористи»

За правління Джона Мейджора консерватори продовжували при­ ватизацію державних підприємств навіть там, де їхні наміри мали меншу популярність у електорату. Наприклад, «British Rail» було поділено і продано приватному учаснику тендера, хоча опитування

Таким чином лейбористи офіційно визнали визначальну роль рин­ кової економіки, що її так рішуче прагнула розвивати пані Тетчер. При цьому партія вносить зміни, подібні до тих, що відбулися в біль­ шості соціалістичних партій Західної Європи. Вирішальним чинни­ ком цього був крах комунізму в Радянському Союзі та Східній Євро­ пі, про що ми стисло поговоримо в цьому розділі.

Світогляд Лейбористської партії завжди істотно відрізнявся від поглядів комуністів — масштаб державного володіння промисловими підприємствами в комуністичних країнах значно перевищував той, що будь-коли уявляли собі лейбористи. І все-таки більшість пого­ дилася з тим, що розпад комунізму разом з тим сигналізує про необ­ хідність радикального перегляду менш крайніх соціалістичних ідей. Ідея про те, що сучасною економікою можна «керувати», поставивши її під контроль держави, ідея, що посідала центральне місце як у комунізмі, так і соціалізмі лейбористського типу, тепер видається за­ старілою.

УЧАСТЬ ЖІНОК У ПОЛІТИЦІ Виборчі моделі та політичні уподобання

Вибори мають для жінок особливе значення з огляду на їхню бороть­ бу за здобуття права голосу, що відбувалася практично повсюдно довгий час. Учасниці перших виступів жінок розглядали вибори і як символ політичної свободи, і як засіб досягнення більшої економіч­ ної та соціальної рівності. У Британії і Сполучених Штатах, де спро­ би жінок вибороти право голосувати відзначалися більшою активніс­ тю і спричинили більше насильства, ніж будь-де, лідери жінок за­ знали значних труднощів, поки домоглися свого. Навіть сьогодні не у всіх країнах жінки мають однакові з чоловіками виборчі права, а Саудівська Аравія — єдина держава, де жінкам не дозволено голо­ сувати на національному рівні. Тож чи принесла сподівані резуль­ тати важка боротьба жінок за здобуття права голосу?

Коротка відповідь така: «ні». У більшості західних країн жінки, вперше здобувши право голосувати, користалися ним значно менше, ніж чоловіки. У перших національних виборах, до яких було допу­ щено жінок Британії (1929 p.), з них голосувала лише одна — близь­ ко третини порівняно з двома третинами чоловіків. Приблизно таким же було співвідношення і в США, та й в інших країнах відразу після впровадження загального права голосу. У багатьох країнах жінки досі не голосують у такій кількості, як чоловіки, хоча в деяких випадках такої розбіжності вже немає. Участь жінок в трьох останніх виборах президента США лише на 3—6 відсотків поступалася участі чоловіків. У Британії починаючи з виборів до парламенту 1970 року, розбіжність становила не більше чотирьох відсотків. Відмінності в активності участі у виборах представників різної статі цілком зникли

у Швеції, Західній Німеччині й Канаді, тимчасом як в Італії, Фін­ ляндії та Японії голосує навіть трохи більше жінок, ніж чоловіків.

Ці дані свідчать про те, що реальною перешкодою рівності обох статей є не проблема участі у виборах, а глибоке соціальне розмежу­ вання між жінками та чоловіками, що звели діяльність жінок до ра­ мок домогосподарства. Зміни в цьому соціальному розмежуванні вплинули й на політичну активність жінок. Коли відмінності у пов­ новаженнях та статусі між чоловіками та жінками почали зменшу­ ватися, участь жінок у виборах зросла.

Наскільки відрізняються політичні настрої та уподобання жінок від поглядів чоловіків? Багато суфражистів, перших прибічників права жінок голосувати, вважали, що участь жінок у політиці радикально трансформує політичну діяльність і внесе новий струмінь альтруїзму та високоморальності. Противники участі жінок у вибо­ рах також стверджували, що політична участь жінок матиме незабар­ ні наслідки, але вже катастрофічного характеру. Відомий британ­ ський противник жінок у виборах застерігав, що «революцію такого величезного значення годі провести, не заподіявши великого лиха для Англії» (Currell, 1974, p. 2). Поширеною є думка про те, нібито участь жінок у політичних справах зробить політичне життя баналь­ ним і водночас зашкодить стабільності родини.