494 |
15. ОСВІТА |
IQ та генетичні фактори
Результати тестування IQ дійсно корелюють з успіхами в навчанні (що не дивно, оскільки ці тести з самого початку розроблялися для прогнозування успіхів у школі). Вони також знаходяться в кореля ційному зв'язку з соціальними, економічними та етнічними відмін ностями, а ці останні асоціюються з коливаннями рівнів навчальних показників. Загалом білі учні демонструють кращі показники, ніж чорношкірі або члени інших непривілейованих меншин. Опублікова на Артуром Єнсеном у 1969 році стаття спричинила сенсацію, оскільки почасти пояснювала відмінності показників IQ чорношкірих і білих дітей генетичними факторами (Jensen, 1967, 1979).
Згодом психолог Річард Дж. Гернштайн і соціолог Чарлз Мюрей повернулися до обговорення проблеми IQ та освіти у суперечливий спосіб. У своїй праці «Крива Бела: розумові здібності та класова структура в житті американців» (1994) вони стверджують, що нагро маджені факти, які пов'язують показник IQ з генетичною спадковіс тю, нині просто вражають. На думку авторів, істотні відмінності рів нів розумових здібностей різних расових та етнічних груп можуть почасти пояснюватися спадковими чинниками. Більшість доказів, на які вони посилаються, взято з досліджень, проведених у США. Згідно з Гернштайном і Мюреєм, з цих свідчень випливає, що деякі етнічні групи загалом мають нижчий показник IQ, ніж інші. Американці азіатського походження, особливо японського й китайського, загалом демонструють вищі від білих показники IQ, хоча ця відмінність не значна. Водночас середні показники IQ азіатських і білих школярів значно перевищують досягнення чорношкірих. Підсумовуючи ре зультати 156 досліджень, Гернштайн і Мюрей вимірюють середній показник різниці між цими двома расовими групами 16-а пунктами IQ. На переконання авторів, такі відмінності в успадкованих розу мових здібностях істотно позначаються на соціальному поділі амери канського суспільства. Що розумніший індивід, то більші шанси він чи вона матиме у просуванні по соціальній шкалі. Особи на найви щому щаблі потрапили туди почасти через те, що розумніші за решту людей. Звідси випливає, що особи з соціальних низів перебувають там зазвичай внаслідок недостатнього розумового рівня.
Критики ідей Гернштайна і Мюрея заперечують, що відмінності в показниках IQ різних расових та етнічних груп мають генетичну при роду. Вони стверджують, що різниця в цих показниках пояснюється соціальними та культурними особливостями. Як вони підкреслюють, у тестах IQ ставляться питання, які вимагають абстрактного мислення і на які легше відповісти, скажімо, більш досвідченим білим студен там, ніж представникам чорношкірих чи етнічних меншин. На резуль тати тестів IQ можуть також впливати чинники, які не мають нічого спільного з гіпотетичними здібностями, наприклад, звична чи неочікувана форма тесту. Як свідчать результати дослідження, афроамериканці набирають у тестуванні IQ на 6 пунктів менше, коли тести приймає білий екзаменатор, аніж коли екзаменатор чорний (Kamin, 1977).
15. ОСВІТА |
495 |
Нижчий середній показник IQ чорношкірих американців дуже схожий на результати незаможних представників етнічних меншин в інших країнах, таких як «недоторканних» в Індії (що перебувають на самому споді кастової системи), маорі в Новій Зеландії та буракумін в Японії. Діти з цих груп демонструють загалом показники на 10—15 пунктів IQ нижчі, ніж учні з груп етнічної більшості. Буракумін — нащадки людей, які внаслідок локальних війн у XVIII столітті втратили свої земельні ділянки і перетворилися на вигнанців та воло цюг, — є особливо цікавим прикладом. У фізичному відношенні вони ніяк не відрізняються від решти японців, хоча століттями страждали від упередженого ставлення та дискримінації. У цьому випадку різ ниця середніх показників IQ не може виводитися з генетичних від мінностей, оскільки між ними та більшістю населення їх немає; і все-таки різниця в IQ така сама, як між чорношкірими та білими. Діти буракумін в Америці, де до них ставляться, як і до решти япон ців, мають такі самі показники тестування IQ, як інші японці. З та ких спостережень неминуче випливає, що коливання IQ між афро американцями та білими американцями пояснюються соціальними й культурними відмінностями. Такий висновок підтверджується й по рівняльним дослідженням 14 націй (включаючи Сполучені Штати), яке доводить, що середні показники IQ серед загальної маси населен ня істотно зросли за останні півстоліття (Coleman, 1987). Тести IQ регулярно оновлюються. Коли одній і тій самій групі людей пропону ють старі й нові варіанти тестів, результати відповідей на старі тести незрівнянно кращі, ніж у випадку з новими. Сучасні учні, котрих тестують на рівень IQ за тестами зразка 1930-х років, перевищують за результатами дітей 1930-х років у середньому на 15 пунктів, це приблизно нинішній середній показник різниці між чорношкірими та білими школярами. Сьогоднішні діти за розумовими здібностями перевищують своїх батьків чи дідів; таке зрушення, як вважають, зумовлене зростанням економічного добробуту й соціальними перева гами. Соціальна та економічна прірва між білими й чорношкірими американцями зрештою така ж велика, як між різними поколін нями, і вона є вагомим поясненням коливань у показниках IQ. Хоча між окремими особами можуть існувати генетичні відмінності, які впливають на показники IQ, але думка, що деякі раси загалом розум ніші за інші, залишається недоведеною та малоймовірною.
«Війна кривій Бела»
У виданні «Війна кривій Бела» «The Bell Curve Wars» (Fraser, 1995) кілька відомих науковців досліджують ідеї Гернштайна та Мюрея. Редактор цього видання називає «Криву Бела» «найбільш підривним твором у суспільних науках, що з'явився за останнє десятиліття чи й більше». Висновки й ствердження в цій праці «викликали справ жню зливу листів до редакторів усіх великих журналів чи газет, не кажучи про широкомасштабний коментар результатів по радіо й те лебаченню» (р. 3).
496 15. ОСВІТА
Згідно із Стефеном Джей Ґоулдом, одним із співавторів «Війна кривій Бела», Гернштайн та Мюрей помилялися в чотирьох головних питаннях. Ґоулд ставить під сумнів їхнє переконання, нібито розу мовий розвиток можна описати одним лише показником IQ; що людей можна однозначно ранґувати за єдиним показником IQ; що розумовий розвиток значною мірою пояснюється генетичною спадко вістю і що таке становище змінити неможливо. Він доводить, що кожне з цих припущень є спірним.
Говард Ґарднер, інший співавтор, стверджує, що столітній період досліджень розвіяв поняття «розумових здібностей» як загальної ка тегорії. Існують тільки «множинні розумові здібності» — практичні, музичні, просторові, математичні тощо. Інші співавтори «Війна кривій Бела» стверджують, що систематичного зв'язку між показни ками IQ та подальшими успіхами в роботі не існує. Вони одностайні в тому, що це є «расистське псевдовчення».
Ґоулд робить висновки: «Ми мусимо боротися проти доктрин «Кривої Бела» з огляду на її хибність, а також тому, що у випадку її реалізації вона зведе нанівець усі можливості належного розвитку ро зумових здібностей кожної особи. Звичайно, всі ми не можемо стати дослідниками космосу або нейрохірургами, однак можемо бути рокмузикантами чи професійними спортсменами (і домогтися більшого соціального престижу, а отже, і вищої зарплати)...» (Gould, 1995, p. 22).
Емоційний та міжособистісний інтелект
У своїй праці з такою назвою Деніел Ґоулмен (Goleman, 1996) ствер джував, що «емоційний інтелект» може мати таке ж важливе зна чення у визначенні наших життєвих перспектив, як і показник IQ. Емоційний інтелект — це спосіб демонстрації людьми своїх емоцій, здатність до самомотивації, самоконтролю, ентузіазму та напо легливості. У більшості випадків вони не успадковуються, і що біль ше діти опановують їх, то більше шансів вони мають для викорис тання своїх інтелектуальних здібностей.
Згідно з Ґоулменом, «найобдарованіші з-поміж нас іноді відзнача ються неприборканістю почуттів та некерованістю імпульсів; особи з високими коефіцієнтами IQ можуть виявитися неймовірно бездарни ми господарями свого власного життя» (р. 34). Це є однією з причин того, чому показники звичайного інтелекту не дуже добре узгоджу ються з подальшими успіхами.
Так, в одному з досліджень аналізувалися успіхи 95 студентів Гарвардського університету, котрі закінчили цей вуз у 1940-х роках. На час досягнення ними середнього віку ті, хто мав у коледжі високі показники IQ, своїми успіхами в кар'єрі лише трохи перевищували студентів з нижчими результатами. Ще одне дослідження стосувало ся протилежного краю шкали IQ. Ним було охоплено 450 хлопців, дві третини з яких становили діти із родин, що одержували державну допомогу, і всі вони мешкали в злиденних кварталах неподалік Гар варда. Третина групи мала показник IQ нижче 90 пунктів. І знову-
15. ОСВІТА |
497 |
таки, показники IQ мали лише незначний зв'язок з їхньою подаль шою кар'єрою. Наприклад, 7 відсотків чоловіків з показниками IQ менше 80 пунктів були безробітними, однак не мали роботи й 7 від сотків чоловіків, чиї показники IQ перевищували 100 пунктів. Кра щими індикаторами виявилися такі риси дітей, як вміння контролю вати емоції та добре ладнати з іншими. Говард Ґарднер з цього при воду зазначає:
«Міжособистісний інтелект — це здатність розуміти інших: що спону кає їх, як вони працюють, як працювати разом з ними. Вдатні комер санти, політики, викладачі, лікарі та релігійні проводирі — це, як правило, люди з високим рівнем міжособистісного інтелекту. Інтраособистісний інтелект... є здатність формувати достеменну, правдиву модель самого себе і спроможність користуватися цією моделлю для ефективної діяльності в житті» (Gardner, 1993, p. 9).
Нам слід переглянути своє розуміння інтелекту, включивши сюди різноманітні чинники, котрі дозволяють досягти успіху в житті. Щось подібне можна сказати й про саму освіту. Освіта, як наголошу валося на початку розділу, ширше поняття, ніж просто навчання. Нові технологічні досягнення, особливо пов'язані з інформаційною технологією, можуть змусити нас у майбутньому переглянути уяв лення про процеси у сфері освіти.
МАЙБУТНЄ ОСВІТИ Освіта й нові комунікаційні технології
Поширення інформаційної технології, як видається, впливає на осві ту у різні способи. Деякі з них можуть виявитись суттєвими. Нові технології впливають на характер праці, заміняючи певні види люд ської праці машинами. Швидкий темп технологічних змін значно прискорює заміну одних робочих місць іншими порівняно з мину лими часами. Освіту вже не можна розглядати як етап підготовки індивіда до праці. У міру технологічних змін змінюються й необхід ні навички, і навіть якщо розглядати освіту з чисто професійних позицій (як забезпечення необхідних для роботи знань), більшість дослідників погоджується з тим, що в майбутньому людині потрібно вчитися все життя.
Наприклад, у Британії висловлюється пропозиція створити «на вчальний банк», до послуг якого можна було б звернутися в будьякий час. У цей банк вкладали б кошти самі люди, держава або робо тодавці. Згодом ці кошти могли б повернутись у вигляді значних від сотків для кредитів на потреби освіти, перекваліфікації людей, що набуватимуть нових технічних чи професійних знань.
Нині ніхто реально не уявляє собі справжніх наслідків нових ін формаційних та комунікативних технологій. Дехто вважає, що вони можуть швидше ліквідувати існуючі робочі місця, ніж створити нові. Ідеться про «кінець праці» (детальніше обговорення «спаду важли-
498 |
15. ОСВІТА |
вості праці» див. розділ 12). Якщо виникне брак оплачуваних робочих місць, наслідки для сучасного суспільства будуть значними. Багато людей, включаючи дедалі більше жінок, визначають своє життя значною мірою в показниках виконуваної ними роботи, і для них праця дійсно посідає центральне місце у почутті самоповаги.
Якщо суспільства ставатимуть дедалі «безробітнішими», такі мір кування виглядатимуть все архаїчнішими, а вже поширені почуття відчаю та непотрібності, які зазвичай породжує безробіття, посилять ся. У цьому випадку освіта могла б і має відігравати свою роль. Однак вона не може бути освітою у вузькому розумінні підготовки та перекваліфікації. Це має бути освіта, пов'язана з важливішими люд ськими цінностями. Вона повинна бути і засобом, і метою розвитку всебічної та автономної самоосвіти задля розвитку та саморозуміння. У цій ідеї, котра узгоджується з гуманістичними ідеалами вихован ня, розробленими просвітянами-філософами, немає нічого утопічно го. Реально існуючим прикладом цього є університет «третього віку». «Третій вік» — це час пенсійного віку для літніх людей, що вже не працюють на оплачуваних посадах. Вихід на пенсію деколи пережи вається так само, як і безробіття, адже ці поняття фактично тотожні. Університет «третього віку» дає літнім людям можливість здобувати обрану освіту, розвиваючи свої уподобання.
Тимчасом як тема про темпи поширення інформаційної технології дуже доречна для цієї розмови, вони також безпосередньо познача ються на природі самого процесу освіти, і саме на цій темі ми зосе редимо увагу в заключному підрозділі.
ОСВІТНІ технології
Зростання масштабів освіти в її сучасному розумінні було пов'язане
знизкою інших важливих змін, що відбулися в XIX столітті. Однією
зних був розвиток шкільної освіти. Можна наївно думати, що тоді існував попит на освіту, і школи та університети було створено для задоволення цього попиту. Насправді все було не так. Школи, як показав Мішель Фуко, виникли як частина адміністративного апа рату сучасної держави. «Прихований навчальний план» призначався для підтримання дисципліни та контролю за дітьми.
Другим чинником був розвиток книгодрукування і прихід «книж кової культури». Масове розповсюдження книжок, газет та інших друкованих мас медіа було такою ж характерною рисою розвитку промислового суспільства, як машини й фабрики. Освіта розвивала ся, щоб люди навчилися читати й рахувати, що давало доступ до дру кованих засобів масової інформації. Для школи немає нічого харак тернішого, ніж підручники чи посібники.
Багато хто вважав, що все змінюватиметься в міру подальшого впровадження в освітній процес комп'ютерів та мультимедійних тех нологій. Як зазначалося, «близько 70—80 відсотків телекомунікацій них випробувань, проведених у сфері новостворених по всьому світі мультимедійних технологій, передбачають освітній процес або при-