Материал: Gidens_Sotsiologiya2

військові. У традиційних державах міста були головними осередками науки, мистецтва та космополітичної культури, однак рівень їхнього впливу на сільські округи залишався відносно низьким. У містах проживала тільки назначна частина населення, а поділ між містами й сільською місцевістю був чітко вираженим. У той час більшість людей проживала в невеликих сільських громадах, і вони рідко спіл­ кувалися з урядовцями чи міськими торговцями.

Аналізуючи в цьому розділі роль сучасних міст, ми дослідимо де­ які з найістотніших змін, що відмежовують наш світ від традиційно­ го. Адже в усіх індустріалізованих країнах більшість населення проживає в містах. Більше того, сучасне міське життя впливає на всіх, а не тільки на городян. Перш за все ми дослідимо причини швидкого зростання населення міст, що розпочалося минулого сто­ ліття, і проаналізуємо деякі найголовніші теорії урбанізму. Далі ми розглянемо різні моделі урбанізації, порівнюючи міста у Британії, Сполучених Штатах і країнах «третього світу».

РИСИ СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ

Усі сучасні індустріальні суспільства значною мірою урбанізовані. В найбільших містах індустріалізованих країн проживає до 20 мільйо­ нів чоловік, а у т.зв. великих містах, що охоплюють їх відгалужен­ ня, може проживати набагато більше. Найвищою формою сьогод­ нішнього урбанізованого життя є те, що названо мегаполісом — «містом міст». Цей термін походить із стародавньої Греції, де так називали місто-державу, сплановане на заздрість усім цивілізаціям, проте в сучасному варіанті він має мало спільного з тією мрією. В новітні часи цим терміном уперше позначили північно-східне узбе­ режжя Сполучених Штатів — забудована зона, що простяглася на 450 миль від північної частини Бостона аж до південної частини Вашингтона. У цьому реґіоні мешкає близько 40 мільйонів чоловік, за густоти населення понад 700 чоловік на квадратну милю. Майже такі самі числа й густота міського населення спостерігаються в ра­ йоні Великих Озер між Сполученими Штатами й Канадою.

Британія, перша країна, що зазнала індустріалізації, також перша перетворилася із сільськогосподарської на переважно урбанізовану. 1800 року у великих і малих містах з чисельністю городян понад 10 тисяч проживало менше 20 відсотків населення. На 1900 рік ця частка становила вже 74 відсотки. Столицю країни, Лондон, у 1800 році насе­ ляло близько 1,1 мільйона чоловік; на початку XX століття населення міста перевищило 7 мільйонів. У той час Лондон був найбільшим міс­ том світу — величезним виробничим, комерційним і фінансовим цен­ тром Британської імперії, котра дедалі більше розросталася.

Урбанізація більшості інших європейських країн і Сполучених Штатів відбулася дещо пізніше, однак іноді, розпочавшись, прогресу­ вала навіть швидшими темпами. У 1800 році Сполучені Штати, порів­ няно з провідними європейськими державами того часу, залишалися

аграрною країною. У спільнотах, що налічували понад 2500 чоловік, проживало менше 10 відсотків населення. Сьогодні у таких спільнотах проживає понад 3/4 американців. Від 1800 до 1900 року населення Нью-Йорка зросло із 60 тисяч до 4,8 мільйонів чоловік!

Урбанізація у XX столітті є глобальним процесом, до якого дедалі більше прилучаються країни «третього світу» (див. мал. 17.1). До 1900 року майже весь приріст міського населення спостерігався на Заході: протягом наступних 50 років у містах «третього світу» відбу­ валося деяке зростання, однак головним періодом приросту міського населення стали останні 40 років. У 1960—1992 роках кількість жи­ телів міст усього світу зросла на 1,4 мільярди. Протягом наступних 15 років вона зросте ще на 1 мільярд. У країнах «третього світу» число городян щороку зростає на величину, що дорівнює населенню Іспанії.

Міське населення зростає значно швидшими темпами, ніж сукуп­ не населення світу: у 1975 році в міських зонах мешкало 39 відсотків населення світу; у 2000 році ця цифра, за прогнозами, становитиме 50 відсотків, а в 2025 році, за оцінками ООН, — 63 відсотки. У Схід­ ній та Південній Азії у 2025 році проживатиме близько половини сві­ тового населення, і на той час кількість міського населення Африки та Південної Азії в кожному разі перевищуватиме число городян Європи.

Розвиток сучасних міст: свідомість і культура

Статистики й суспільствознавці почали розмежовувати містечка й міста тільки на початку XX століття. Міста з великим населенням визнавалися зазвичай більш космополітичними порівняно з невели­ кими центрами, оскільки їхній вплив поширювався за межі націо­ нального суспільства, частину якого вони становили.

Розширення міст відбувалося внаслідок зростання населення, а також міґрації з ферм, сіл та містечок. Ця міґрація часто мала між­ народний характер, за якого люди сільського походження опинялись одразу ж у містах країн, куди вони прибували. Найочевиднішим при­ кладом цього є імміграція величезної кількості європейців з неза­ можних селянських родин до Сполучених Штатів.

Взаємонаціональна імміграція до міст різних країн була по­ ширена і в самій Європі. Селяни й аграрії мігрували до міст (як це зараз спостерігається у масових масштабах у країнах «третього світу») через брак можливостей в аграрних реґіонах і очевидні пере­ ваги та принади великих міст, де вулиці «вимощені золотом» (робочі місця, достаток, широкий вибір товарів і послуг). Більше того, міста перетворилися на концентровані центри фінансової та промислової влади, а підприємці створювали нові міські квартали чи не одним помахом руки. До 1900 року населення Чикаґо, розташованого в районі, що до 1830-х був майже незаселеним, зросло до більш як 2 мільйонів.

Розвиток сучасних міст мав величезний вплив не тільки на звичаї та стиль поведінки, але й на моделі мислення та почуттів. З початком формування великих міських агломерацій у XVIII столітті відбулася поляризація поглядів щодо впливу міст на суспільне життя, яка збе­ рігається й донині. Дехто вважає, що міста являють собою «цивілізо­ вану доброчесність», джерело динамізму й творення культури. На думку цих авторів, міста максимізують можливості економічного й культурного розв'язку і надають засоби для комфортного та при­ ємного життя. Джеймс Босвел часто вихваляв чесноти Лондона, порівнюючи його з «музеєм, садом, нескінченними музичними ком­ позиціями» (Byrd, 1978, p. 92). Інші таврували місто як задимлене пекло з аґресивними, сповненими взаємної недовіри людьми та пану­ ванням злочинності, насильства й корупції.

Трактування міського життя

У XIX — на початку XX століття, коли міста розросталися, ці су­ перечливі погляди набули нових форм вираження. Критики знайшли для своїх стріл готові мішені, оскільки умови життя бідноти в біль­ шості нових міських кварталів часто були жахливими. Джордж Ґісінґ, англійський романіст і соціальний аналітик, сам пережив період надзвичайної бідності в Лондоні й Чикаґо у 1870-х роках. Його опис лондонського Іст-Енду, найбідніших кварталів міста, справляє сумне враження. Ґісінґ змалював цей район так:

«...район смердючих ринкових вулиць, фабрик, тартаків, похмурих складів, алей, заповнених дрібними торговцями й ремісниками, район брудних дворів і проходів, що ведуть до згубного мороку; усюди праця в її найпримітивніших формах; центральні вулиці, сповнені гуркоту перевантажених автомашин, тротуари, якими тягнеться неотесаний робочий люд, кутки і притулки, що демонструють злиденність у її найпотворніших проявах». (Gissing, 1973, pp. 25—26).

На той час бідності в американських містах приділялося менше уваги, ніж у Європі. Однак наприкінці століття реформатори почали дедалі частіше засуджувати злиденність життя у великих кварталах Нью-Йорка, Бостона, Чикаґо та інших великих міст. Датський ім­ мігрант Якоб Рііс, котрий став репортером газети «New York Tribune», багато подорожував Сполученими Штатами, документально фіксуючи злиденні умови життя людей та читаючи лекції про необхідність реформ. Книжка Рііса «Про життя другої половини» (How the Other Half Lives), яка з'явилася 1890 року, здобула широку популярність (Riis, 1957; Lane, 1974). Ідеї Рііса підтримали й інші автори. Описуючи життя бостонської бідноти, один поет висловився так:

«У великому християнському місті помирають безпомічні з голоду! Помирають там, де стільки яскраво освітлених банкетних залів!

У місті лікарень помирають у в'язницях!

Помирають бездомні в країні, що всім обіцяє вільний край! Гинуть без грошей у місті мільйонерів!»

(Цит. з: Lees 1985, pp. 128—129).

Масштаби бідності в містах та значні відмінності між міськими кварталами були головними причинами ранніх соціологічних спроб аналізу міського життя. Не дивно, що перші важливі соціологічні дослідження, а також теорії сучасних міських умов життя започатко­ вано в Чикаґо — місті, відомому надзвичайно високими темпами розвитку та яскраво вираженою нерівністю.

ТЕОРІЇ УРБАНІЗМУ Чиказька школа

Кілька авторів, імена яких у 1920—1940-х роках були пов'язані з Чиказьким університетом, зокрема Роберт Парк, Ернест Берджес та Льюїс Вірт, розробили ідеї, що протягом багатьох років стали осно­ вою теорії та досліджень у соціології міста. На особливу увагу заслу­ говують дві концепції, розроблені членами Чиказької школи. Одна з них — так званий екологічний підхід до аналізу міського життя; друга — характеристика УРБАНІЗМУ як способу життя, розвинута Віртом (Park, 1952; Wirth, 1938).

Екологія міста

Термін «екологія» взято з природничих наук: дослідження адаптації рослинних і тваринних організмів до їхнього довкілля. (У цьому значенні «екологія» вживається у контексті проблем довкілля зага­ лом, див. розділ 19). У світі природи організми, як правило, систе­ матично розподіляються на поверхні землі таким чином, що при цьому досягається баланс або рівновага різних видів. На думку чле­ нів Чиказької школи, розташування найбільших міських поселень та розподіл різних типів кварталів у їхніх межах можна зрозуміти, керуючись подібними принципами. Міста зростають не стихійно, а як наслідок сприятливих характеристик довкілля. Наприклад, вели­ кі міські райони в сучасних країнах, як правило, виникають уздовж берегів річок, на родючих рівнинах або на перетині торговельних шляхів чи залізниць.

За словами Парка, «започаткувавшись, місто, як видається, стає великим сортувальним механізмом, котрий... безпомилково добирає із загальної маси населення індивідів, найкраще пристосованих до життя в конкретному реґіоні або конкретному оточенні» (Park, 1952, p. 79). Міста вписуються у «природне середовище» через про­ цеси конкуренції, інвазії та наступництва — усі вони мають місце в біологічній екології. Якщо ми розглянемо екологію озера в природно­ му середовищі, то виявимо, що конкуренція між різними видами риб, комах та інших організмів відбувається задля досягнення їх ста­ більного співвідношення. Цей баланс порушується при «вторгненні» нових видів, котрі прагнуть зробити озеро своєю домівкою. Деякі організми, що раніше кишіли в центральній частині, витісняються і