− прогностична функція професійно-педагогічної комунікації: передбачення можливих комунікативних бар’єрів під час взаємообміну інформацією, змін, що можуть статися із суб’єктом комунікації, аналіз їх тенденції, моделювання наступного процесу комунікації (планування змісту, вибір засобів, технологій комунікації на основі змісту і цілей взаємодії, зокрема навчальної, виховної);
− культурологічна функція професійно-педагогічної комунікації: відкриття можливостей для учасників комунікації не тільки продемонструвати рівень культури усного й писемного мовлення, невербальних проявів, знання норм етикету, а й брати за взірець, наслідувати особистісно значущі особливості поведінки, вимови партнера з комунікації;
− психотерапевтична функція професійно-педагогічної комунікації: використання засобів комунікації (вербальних, невербальних) з метою надання психологічної допомоги, запобігання конфліктам, нівелювання або компенсування їх негативних впливів.
Операціональні функції професійно-педагогічної комунікації (функції-прийоми). Виявляються вони у процесі реалізації тактичних цілей, які, як правило, пов’язані з відповідною комунікативною стратегією:
− функція вимірювання та оцінювання в професійно-педагогічній комунікації: пошук, удосконалення форм і технік вимірювання (визначення величин) важливих для педагогічної комунікації показників (рівня сформованості комунікативних умінь, наявності комунікативних здібностей, критеріїв оцінювання якості і кількості інформації, каналів її передавання, способів кодування, декодування, приймання інформації та ін.) та їх оцінювання (формулювання висновків про стан процесів, подій, явищ на основі здійснених певних узагальнень);
− методична функція професійно-педагогічної комунікації: співвіднесення мети і засобів, технік педагогічної комунікації з її результатами, визначення їх ефективності, відповідності комунікативної діяльності нормативним еталонам, виявлення недоліків у побудові процесу педагогічної комунікації, прогнозування його розвитку, розроблення нових стратегій і тактик, прийомів власної комунікативної діяльності і діяльності суб’єкта комунікації;
− управлінська функція професійно-педагогічної комунікації: управління комунікативною діяльністю суб’єктів комунікації, інформаційними потоками; запобігання труднощам, які виникають при переході інформації із зовнішнього у внутрішній план суб’єктів комунікації, а також унаслідок перекручування інформації при опосередкованій педагогічній комунікації;
− координаційна функція професійно-педагогічної комунікації: взаємне орієнтування, узгодження дій суб’єктів комунікації з метою організації спільної комунікативної діяльності;
− контактна функція професійно-педагогічної комунікації: встановлення контакту (стану обопільної готовності суб’єктів комунікації до безпосереднього або опосередкованого електронними засобами приймання і передавання повідомлення); активізація прагнення суб’єктів комунікації до контакту між собою та з ініціатором комунікації; створення умов для пізнавання особистісних якостей партнерів з комунікації; організація спільних переживань, формування групового «ми»; створення позитивної, сприятливої атмосфери;
− самостверджувальна функція професійно-педагогічної комунікації: усвідомлення суб’єктом комунікації власного «Я», відчуття особистої значущості, формування адекватної самооцінки, рівня домагань особистості;
− формоутворювальна функція професійно-педагогічної комунікації: зовнішнє оформлення вербальних висловлювань, невербальних проявів залежно від особливостей, умов комунікації, особистісних якостей її суб’єктів [20].
Знання функцій, орієнтація на поліфункціональність професійно-педагогічної комунікації дають змогу викладачу організувати власну комунікацію як цілісний багатогранний процес, знаходячи у ньому множинний смисл (освітній, виховний, розвивальний та ін.), розуміючи її варіативність (відсутність жорсткої детермінації моделей, тактик, стилів, засобів комунікації), інтегративність (кожен комунікативний акт є проекцією багатьох систем), багаторівневість (необхідність стимулювати активність суб’єкта комунікації, здійснювати самоконтроль і самооцінку комунікативної діяльності, співвідносити власні дії з діями співрозмовника, аналізувати, коригувати, прогнозувати подальшу комунікативну діяльність тощо).
Зміст, форми й засоби реалізації конкретних функцій залежать від фахової спрямованості педагога, типу навчального закладу.
Таким чином, комунікативна діяльність педагога − це процес постійного пізнання ситуації, умов комунікації, соціального оточення, себе, протилежної сторони. В іншому разі він діятиме наосліп, методом спроб і помилок. Тільки на основі комунікативних знань, оперативного дослідження, аналізу ситуації він знаходитиме адекватні засоби для забезпечення педагогічно доцільної комунікації
На думку вчених ефективна комунікація педагога повинна спиратися на комунікативні знання − узагальнений досвід людства в комунікативній діяльності, відображення у свідомості людей комунікативних ситуацій у їх причинно-наслідкових зв’язках і відношеннях. Вони стають професійними тоді, коли перетворюються і вибудовуються в індивідуальну модель практичного розв’язання комунікативного завдання, коли їх набуття вмотивоване індивідуально-особистісними потребами. Особливістю комунікативних знань є комплексність, що потребує від викладача вміння синтезувати матеріал для успішного розв’язання комунікативних задач, аналізу комунікативних ситуацій, вибору ефективних засобів комунікації. Їм притаманна індивідуальна забарвленість, оскільки комунікатор не лише озвучує здобуту інформацію, а й передає власний комунікативний досвід.
Комунікативні знання є основою комунікативних умінь −
комунікативних дій, заснованих на ґрунтовній теоретичній і практичній
підготовленості, що дає змогу творчо використовувати комунікативні знання,
навички для відображення і перетворення дійсності. За своєю сутністю вони є
внутрішньою моделлю майбутньої комунікації, забезпечують її ефективність.
Формуючись у процесі комунікації, комунікативні уміння є наслідком розвитку
комунікативних здібностей − здатності до спілкування з іншими людьми.
Вони виявляються у навичках суб’єкта комунікації вступати у соціальні контакти,
регулювати повторювані ситуації взаємодії, досягати в міжособистісних стосунках
комунікативних цілей. Узагальнюючі комунікативні уміння педагога згруповані у таблиці 1.3.
Таблиця 1.3
Узагальнюючі комунікативні уміння педагога
|
№ |
Зміст узагальненого комунікативного уміння |
Складові узагальненого комунікативного уміння |
||
|
1 |
Уміння педагогічно доцільно організовувати педагогічне спілкування і керувати ним |
− уміння здійснювати емоційний контакт; − уміння моделювати процес майбутнього спілкування; − уміння об’єктивно оцінювати психологічні особливості партнера по спілкуванню, аудиторії; − уміння прогнозувати результат педагогічної комунікації; − уміння регулювати власний психологічний стан у спілкуванні |
||
|
2 |
Уміння стимулювати спілкування |
− уміння слухати і «чути» співрозмовника (емпатичне слухання); − уміння активізувати спілкування словом, поглядом, жестом; |
||
|
3 |
Уміння педагогічно доцільно організовувати обмін інформацією (діалогове спілкування) |
− уміння чітко, логічно і лаконічно виражати свої думки; − уміння тактовно с додержанням етичних норм висувати педагогічні вимоги; − уміння організовувати діалог і полілог зі студентами; − володіння технікою аргументації; − уміння здійснювати педагогічно доцільну імпровізацію |
||
|
4 |
Уміння ефективно використовувати засоби вербальної і невербальної комунікації |
− ораторські уміння (літературна мова, чітка дикція, оптимальний темп, тембр мовлення, висота голосу); − педагогічно доцільні міміка, жести, рухи, пози; − уміння об’єктивної візуальної психодіагностики психологічних особливостей співрзмовника |
||
|
5 |
Педагогічна техніка |
− уміння вибрати правильний стиль і тон спілкування − уміння керувати увагою аудиторії − уміння доцільно використовувати наочність і ТЗН |
||
До комунікативних здібностей педагога належать кілька підструктур: гностична (здатність розуміти інших людей: прагнення до розуміння співрозмовників, уміння слухати, психологічна спостережливість, здатність до ідентифікації), експресивна (здатність до самовираження своєї особистості: прагнення бути зрозумілим іншими, правдивість, довіра до партнерів), інтеракційна (здатність адекватно впливати на партнерів по комунікації: вимогливість, увічливість, уміння переконувати, рішучість, такт, дисциплінованість).
Комунікативні здібності, знання, уміння трансформуються у комунікативні навички − автоматизовані усвідомлені дії, що сприяють швидкому й точному відображенню комунікативних ситуацій, обумовлюють адекватність сприйняття, розуміння об’єктивного світу, вплив на нього у процесі педагогічної комунікації.
Отже, основою професійно-педагогічної комунікації є спільна діяльність суб’єктів комунікації (суб’єкт-суб’єктна взаємодія), опосередкована взаємообміном інформацією, у процесі якої кожен суб’єкт засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання й способи комунікативної діяльності, а також виявляє, розкриває і розвиває власні психічні якості, формуючи себе як особистість і як суб’єкт комунікації. У цьому сенсі комунікація є важливим чинником психічного розвитку людини. А це свідчить, що повноцінна професійно-педагогічна комунікація є багатогранним явищем.
Комунікативність викладача розвивається в умовах спілкування. Її розвиток значною мірою обумовлює рівень професійної майстерності фахівця, яка ґрунтується з одного боку на спеціальних професійних знаннях та різнобічних фахових уміннях, а з іншого - на вмінні спілкуватися індивідуально чи колективно. Для успішного вирішення питань формування комунікативних умінь важливо мати точне уявлення про специфіку комунікативної діяльності студентів, особливості їх живого мовлення, вміння слухати, переконувати, здійснювати непідготовлену комунікацію, ініціювати спілкування та вміння самопрезентувати себе. Серед основних факторів впливу на розвиток умінь педагогічного спілкування ми визначили такі: професійне мислення, педагогічне спостереження, увага, уява.
1.2 Теоретичні основи формування комунікативних умінь та навичок майбутнього викладача фізичної культури
професійний викладач фізичний культура
Фізичне виховання є основним засобом реалізації завдань, які, у відповідності до Закону «Про фізичну культуру і спорт» (24 грудня 1993 р.), стоять перед фізкультурним рухом України [40]. Ці завдання конкретизовані Цільовою комплексною програмою «Фізичне виховання − здоров'я нації» (1998 р.) [125] та Національною доктриною розвитку фізичної культури і спорту (2004 р.) [86].
Одним з напрямів, щодо реалізії завдань пограми є − фізичне виховання і фізкультурно-оздоровча робота у навчально-виховній сфері. Впроваджувати ці завдання покликані фахвці в межах спеціальності «Фізичне виховання».
Найпоширенішою посадою фахівця з фізичного виховання є посада викладача фізичної культури у навчальних закладах освіти різних рівнів акредитації. Визначальною особливістю роботи викладача є наявність навчальних програм для навчальних закладів, які він реалізує з конкретним контингентом і у конкретних умовах.
Складниками професійної майстерності фахівця з фізичного виховання є блоки знань, умінь і навичок, якими він володіє. Аналіз типових навчальних планів підготовки фахівців із фізичного виховання в інститутах фізичної культури виявив тенденцію збільшення кількості обов’язкових дисциплін у навчальних планах підготовки фахівців із фізичного виховання та зменшення загального обсягу часу на вивчення спортивно-педагогічних дисциплін, що може негативно позначатися на формуванні професійних знань і вмінь студентів [3].
Аналізуючи проблему поставлену в нашому дослідженні, ми визначили дві основні дисципліни, які містять вивчення питань, пов’язаних з формування комунікативних умінь та навичок майбутнього викладача фізичної культури. Це дисципліна «Теорія і методика фізичного виховання», яка передбачає розкриття основ системи організаційного та методичного управління педагогічним процесом, та дисципліна «Вступ до спеціальності», яка розкриває питання характеристики професійної діяльності викладача фізичного виховання в навчальних закладах різного рівня акредитації [33].
Розглядаючи процес підготовки студентів вищого навчального закладу фізкультурного профілю ми з’ясували, що навчальний план передбачає оволодіння професійно важливими блоками знань, умінь, і навичок, зокрема із: психолого-педагогічних дисциплін (психологія, педагогіка, педагогічна майстерність, прикладна психологія); навичок організаційно-педагогічної, спортивної і організаційної роботи.
Фахівець фізичного виховання повинен знати і вміти застосовувати на практиці педагогічні і медичні методи контролю за процесом фізичного виховання і фізичної підготовки студентів; враховувати закономірності управлінської діяльності і формування оптимальних міжособистих стосунків [59].
Комунікативні та організаційні навички, якими, як правило, володіють фахівці галузі фізичної культури та спорту, дають їм можливість легко проявити себе в будь-якому виді професійної діяльності. Суттєво на результативність праці фахівця впливають і окремі особистісні якості фахівця, чи їх комбінації, рівно ж, як і атмосфера уваги або байдужості до фізичної загартованості студентів у навчальному колективі. Організаційні здібності, які, як правило, притаманні викладачам фізичної культури роблять їх не замінимими помічниками керівництва.
Розглядаючи комунікативну складову у фаховій діяльності викладача фізичної культури ми визначили, що:
− основні критерії оцінки роботи викладача фізичної культури містять організаційний і методичний рівень підготовки і проведення занять;
− посадові обов'язки викладача фізичної культури навчального закладу є такими: планування, організація і проведення (участь) різноманітних фізкультурних заходах; проведення занять з фізичної культури; здійснення в процесі фізичного виховання;
− основним фаховим спрямуванням викладача є, у вузькому розумінні, підготовка студентів-спортсменів відповідної (заданої) кваліфікації, в широкому − виховання спортсменів у процесі спортивної діяльності;
− професійна майстерність викладача фізичної культури є синтезом його постійно зростаючих професійних знань та умінь, організаційних здібностей і особистих якостей.
У своїй роботі ми розглянули блок професійних знань, умінь і навичок, які покликані забезпечувати високий рівень педагогічного спілкування та взаємодії зі студентами. Він містить загальнотеоретичну базову підготовку і спеціальну теоретичну підготовку [129].
До загальнотеоретичної підготовки відноситься комплекс дисциплін, які формують світоглядний рівень фахівця, включаючи знання з історичних, філософсько-правових, соціальних, медико-біологічних, спортивно-педагогічних галузей.