Спеціальну теоретичну підготовленість забезпечують знання з історії, теорії, методики, організації і педагогіки спорту, глибокі знання систем підготовки спортсменів і умов реалізації спортивного результату. Викладач мусить не лише теоретично засвоїти і постійно поповнювати арсенал своїх теоретичних знань, але й навчатися використовувати їх у конкретних умовах для виконання конкретних завдань, тобто сформувати на теоретичній базі арсенал навичок і умінь. Ґрунтовні знання техніки і тактики обраного виду спорту, методів і засобів розвитку фізичних якостей, у поєднанні з педагогічними і організаторськими навичками характеризують рівень підготовленості викладача.
Організаційні здібності викладача на будь-якому рівні спортивної підготовки є абсолютно необхідним. Викладач є організатором процесу спортивної підготовки студентів і саме через організацію процесу він може проявити свої знання, досвід, навіть інтуїцію. До позитивних якостей викладача найчастіше відносять:
− доброту та уважність до студентів, комунікабельність;
− справедливість, чесність;
− принциповість, працьовитість;
− професійну талановитість, широкий світогляд тощо.
Шкала цінностей праці викладача в розумінні самих студентів постійно змінюється. Коли на початковому етапі занять фізичною культурою або тренувань студенти найбільше цінують позитивне ставлення до себе, приємні манери, дотепність наставника, то з часом більшу ціну в очах студенства набувають професійні якості викладача, його організаційні здібності, інтелект тощо.
Професійно-педагогічна комунікація ставить специфічні вимоги до якостей особистості викладача фізичної культури, найважливішою серед яких є комунікативність як необхідна передумова успішної й активної роботи з педагогічною інформацією − інформацією, спрямованою на навчання і виховання студентів.
Комунікативність, як ми вже зазначали, є сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації. Комунікативність може виявлятися через: гіперкомунікативність − намагання стати центром спілкування, неадекватне усвідомлення позиції партнерів, ігнорування їх кутів зору; гіпокомунікативність − нездатність нормально контактувати, організовувати зворотний зв’язок із співрозмовником. Якщо гіперкомунікативність робить співрозмовника надокучливим, то за гіпокомунікативності розмова, як правило, згасає, партнери в процесі спілкування відчувають внутрішній дискомфорт і незадоволення його результатами. Обидві форми прояву комунікативності не відповідають вимогам до спілкуваннявикдадача фізичної кльтури.
Перефразуючи відомого психолога О. Леонтьєва можна схарактеризувати комунікативні здібності викладача як комплекс професійних умінь, якими він має володіти незалежно від індивідуальних рис та виділити такі комунікативні вміння:
− сприймати й адекватно розуміти студентів за зовнішніми ознаками (мімікою, пантомімікою, мовною мімікою), визначати їхній внутрішній стан, «прочитувати психологію»;
− вміння ставити себе на місце студентів;
− співпереживати зі студентами , відчувати їхні проблеми як свої власні;
− встановлювати з ними довірливі стосунки;
− знаходити адекватні способи поводження зі студентами, тобто такі, що не суперечать вимогам моралі і найкраще відповідають індивідуальним особливостям студентів;
− встановлювати зі студентами мовний контакт;
− вміти «подавати себе» під час спілкування зі студентами, бути для них яскравою і привабливою особистістю;
− володіти своїми емоціями.
З огляду на викладене ми розглядаємо комунікативні знання та вміння як один із видів професійних надбань педагога. На основі результатів аналізу психолого-педагогічних досліджень (А. С. Базилевська, С. І. Батракова, О. Ф. Бондаренко, П. В. Галахова, М. Л. Єрастов, А. С. Золотникова, В. А. Кан-Калик, А. С. Карпов, О. О. Леонтьєв та ін.) [55], ми дійшли висновку, що педагогічне спілкування забезпечує система комунікативних знань та умінь, якою має оволодіти кожен педагог.
Комунікативність викладача формується під впливом багатьох чинників, серед яких переважають професійно-особистісні (сукупність професійних і особистісних якостей, яка утворюється внаслідок трансформації професійно важливих знань, вимог і вмінь в особистісно значущі для викладача та виявляється у більш ефективній педагогічній діяльності, посиленні впливу на особистість студента). До універсальних якостей особистості викладача належать:
) рівень ціннісного ставлення до професійно-педагогічної комунікації, який характеризується відображенням у свідомості особистості позитивної значущості комунікативних знань, уявлень, переконань, емоцій, ціннісних орієнтацій, дій людини, що забезпечується осмисленням здобутого в комунікативній діяльності особистісного досвіду;
) комунікативна спрямованість, яка визначає комунікативну діяльність, перспективу цілеспрямованого розвитку комунікативної діяльності;
) психологічна підготовленість, яка передбачає наявність у викладача певних властивостей, що сприяють ефективному вивченню і впливу на внутрішній світ студентів, оптимальному управлінню студентськими колективами;
) доброзичливість, інтерес до роботи зі студентами, без чого неможливі успіхи у навчально-виховній роботі викладача, його задоволення від роботи;
) толерантність до інших, розуміння, що всі люди індивідуальні і неповторні, що кожен має право на власну точку зору; визнання значущості особистості студента;
) емпатійність − вміння бачити свою спорідненість зі студентом, тактовно виразити себе і своє ставлення до нього, здатність порозумітися з ним. Основним механізмом емпатії є усвідомлена чи неусвідомлена ідентифікація з іншим;
) рефлексивність, яка передбачає активне й відсторонене спостереження за своєю діяльністю, готовність до її перегляду, до різноманітних реакцій у взаємодії зі студентами. Важливим при цьому є вміння звільнятися від викладацьких амбіцій, бачити студента, прислухатися й придивлятися до нього, сприймати й аналізувати отриману від нього вербальну і невербальну інформацію. Завдяки цьому викладач має змогу вчитися й у своїх студентів, на що здатні тільки сильні особистості;
) прозорість, тобто ясність, для студентів задумів і дій викладача, сприйняття його ними як «безпечної» людини. Виявляється вона у відмові від «дистанції» зі студентами, довірливому спілкуванні з ними, готовності до їх запитань, спільних розмірковувань, що сприяє подоланню невизначеності у стосунках, установленню тісніших контактів;
) інтелігентність, яка передбачає високий розумовий розвиток особистості, вміння адекватно оцінити ситуацію, логічно мислити, знаходити вирішення будь-якої проблеми, уникати грубощів, зневажливого ставлення до співрозмовника; раціональний вибір комунікативних засобів впливу; уміння говорити, готовність слухати і чути тощо;
) конгруентність (відповідність, узгодження) − знання світу і почуттів студентів, сприйняття себе в ролі «студента», тобто особистості, яка розвивається, має право на помилку; діяльність «тут і тепер», сприйняття усього спонтанного в комунікативній ситуації;
) товариськість: інтерес до людей; здатність розуміти почуття студентів, їхню позицію у взаємодії з іншими людьми; комунікабельність і контактність; потреба у контактах, легкість вступу в контакт, емоційно-позитивний тон спілкування; схильність до дружньої поведінки у комунікативних ситуаціях, встановлення приязних стосунків; уміння не розгублюватися, прагнути до ініціативи у спілкуванні, не залишатися в тіні, брати на себе роль лідера у групі. Суттєвими при цьому є уміння слухати, влучно висловлюватися, підтримувати розмову і змінити тему, познайомитися, знайти правильну форму звернення;
) колективізм, що допомагає викладачу краще сприймати, розуміти і вивчати колектив студентів, формувати колективізм у кожного студента, згуртовувати студентські колективи й спрямовувати їх енергію на розв’язання навчально-виховних завдань, коригувати внутріколективні, міжколективні й міжособистісні відносини, конфлікти;
) контактність − здатність вступати у психологічний контакт, формувати довірливі відносини у зоні взаємодії, володіння навичками й уміннями спілкування і саморегуляції;
) сугестивність (лат. suggestio − навіюю) − здатність педагога впливати на емоційну сферу студента. Для цього він повинен створити доброзичливу для самопочуття й настрою студентів емоційну атмосферу, позитивно впливати на студента природністю своєї поведінки [116].
Суттєвими є і такі важливі особистісні якості викладача, як активність (участь у громадській, педагогічній, комунікативній діяльності), дисциплінованість (здатність керувати своєю поведінкою і діяльністю відповідно до суспільних вимог), організованість (активна навчальна і комунікативна діяльність, цілеспрямований, планомірний педагогічний вплив на студентів) тощо.
Спеціальні якості викладача характеризують внутрішню структуру його комунікативності. Серед них виокремлюють пізнавальні (дають змогу особистості сприймати, розуміти і вивчати навколишній світ, реалізовувати інтерес до пізнання, прагнення розвивати пізнавальний дар до співчуття, ідентифікації з іншими людьми), експресивні (надають виразності особистості, завдяки чому вона стає зрозумілою іншим людям, допомагають утримувати увагу до себе, забезпечують емоційну виразність), управлінські (забезпечують вплив на інших людей, самоконтроль тощо). Сформованість зазначених якостей забезпечує ефективність професійно-педагогічної діяльності викладача фізичної культури.
Компонентами професійно-педагогічної комунікативності викладача є: стійка потреба в систематичній різноманітній комунікації зі студентами в найрізноманітніших сферах; взаємодія загальнолюдських і професійних елементів комунікативності; емоційне задоволення на всіх етапах процесу комунікації; наявність здібностей до здійснення комунікації; прагнення до набуття комунікативних навичок і вмінь.
Теоретичний аналіз психолого-педагогічної джерельної бази показав, що дослідження сутності знань, умінь і умов їх продуктивного формування можливе на основі вивчення структури особистості, де основними компонентами виступають знання, вміння, навички та здібності, що знаходяться у діалектичному взаємозв'язку (Є. В. Куширьов, К. К. Платонов, Л. Ф. Спірін, Б. М. Теплов, З. І. Ходжаєва та ін.) [42].
Уміння у своїй сутності є внутрішньою моделлю майбутньої діяльності, що, базуючись на знаннях і здібностях, забезпечують її ефективність. Уміння концентрують те, що здобувається особистістю у процесі зовнішньої, тобто практичної, педагогічної діяльності й одночасно розвивається внутрішньо, але під впливом зовнішніх факторів. Формуючись у сфері педагогічної діяльності, вони є наслідком як зазначеної діяльності, так і розвитку здібностей, оскільки засновані на них і разом із тим є їх передумовою.
Вміння викладача фізичної культури − це практичне володіння способами виконання окремих дій або діяльності в цілому відповідно до правил і мети діяльності. Уміння викладача фізичної культури поділяються на конструктивні, організаторські, комунікативні (включаючи дидактичні та ораторські), гностичні (включаючи перцептивні) і рухові (включаючи прикладні).
Вміння викладача спілкуватися зі студентами, колегами по роботі, знаходити раціональні шляхи взаємодії з оточуючими − це все комунікативні вміння. Такі вміння умовно діляться на три групи: власне комунікативні, дидактичні та ораторські.
Власне комунікативні виражаються в уміння вступати в контакт з людьми, будувати з ними стосунки. Дидактичні пов'язані з уміннями викладача ясно і дохідливо доносити до свідомості студентів навчальний матеріал. До дидактичних також відносять уміння пробудити інтерес до занять фізичними вправами, передати своє захоплення студентам, управляти увагою навчальної групи і прогнозувати наслідки своїх педагогічних впливів. Ораторські вміння забезпечує культура мовлення, оволодіння якою повинен прагнути кожен педагог.
Комунікативна діяльність викладача фізичної культури на занятті виражається в спілкуванні його зі студентами, організації взаємовідносин між ними, встановленні і підтримці контактів, обміні інформацією, організації взаємовідносин між членами однієї спортивної команди.
Комунікативна діяльність викладача фізичної культури проявляється:
− у формах звернення викладача до студентів;
− в тоні звернення;
− в інтенсивності спілкування (кількість контактів в одиницю часу);
− у мотивах спілкування.
Техніка педагогічного спілкування викладача фізичної культури містить наступні вміння:
− керувати своєю поведінкою і настроєм;
− розуміти почуття і настрій партнера по спілкуванню;
− у процесі розмови бачити і чути себе і свого співрозмовника;
− у конфліктній ситуації зберегти витримку і почуття гумору;
− у процесі розмови враховувати тактику: як розпочати розмову, як її закінчити;
− стимулювати співрозмовника до розмови;
− за рахунок емоційності впливати на точку зору, позицію партнера;
− встановлювати правильні стосунки зі студентами;
− ясно й чітко виражати свої думки;
− дивитися на світ очима своїх студентів;
− регулювати внутрішньо колективні взаємовідносини студентів;
− моделювати майбутнє спілкування зі студентами.
Зауважимо, що на занятті, викладач використовує як вербальні
(словесні), так і невербальні засоби спілкування: виразні рухи (жест, міміку,
пантоміміку) в якості стимулюючої інформації. Співвідношення їх залежить від
об'єктивних умов, конкретних ситуацій, в яких протікає процес спілкування.
Комунікативна діяльність, як і організаторська діяльність практична. Контакти
між викладачем і студентами в ході навчального процесу припускають, що на
основі переданої викладачем інформації у студентів формуються знання, вміння і
навички [122].
Висновки до
1 розділу
Таким чином, на підставі теоретичного аналізу, ми зясували, що, основою професійно-педагогічної комунікації є спільна діяльність суб’єктів комунікації (суб’єкт-суб’єктна взаємодія), опосередкована взаємообміном інформацією, у процесі якої кожен суб’єкт засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання й способи комунікативної діяльності, а також виявляє, розкриває і розвиває власні психічні якості, формуючи себе як особистість і як суб’єкт комунікації.
Комунікативність викладача розвивається в умовах спілкування. Її розвиток значною мірою обумовлює рівень професійної майстерності фахівця, яка ґрунтується з одного боку на спеціальних професійних знаннях та різнобічних фахових уміннях, а з іншого - на вмінні спілкуватися індивідуально чи колективно. Для успішного вирішення питань формування комунікативних умінь важливо мати точне уявлення про специфіку комунікативної діяльності студентів, особливості їх живого мовлення, вміння слухати, переконувати, здійснювати непідготовлену комунікацію, ініціювати спілкування та вміння самопрезентувати себе. Серед основних факторів впливу на розвиток умінь педагогічного спілкування ми визначили такі: професійне мислення, педагогічне спостереження, увага, уява.
На підставі теоретичного аналізу наукової літератури нами узагальнено функції, комунікативні уміння, що забезпечують вирішення типових завдань професійної діяльності викладача фізичної культури.
Встановлено, що всі компоненти діяльності викладача фізичної культури нерозривно пов'язані між собою, залежать одне від одного, роблять взаємний вплив і утворюють цілісну організацію. Низький рівень розвитку компонентів діяльності не може забезпечити ефективної педагогічної комунікації.