Магистерская работа: Формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури

Рис. 2.10 Рівні розвитку комунікативних схильностей студентів в КГ-1 та ЕГ-1 (контрольний етап експерименту).

Також в контольній групі виявлені більш низькі показники потреби в спілкуванні, рівні комунікативного контролю і рівень «доброго» слухача. Це ще раз свідчить про те, що в своїй сфері спілкування у студентів контольної групи складаються взаємостосунки з оточуючими людьми які їх задовольняють, і немає відчуття дефіциту комунікативних здібностей (рис. 2.11. - 2.14.).

Рис. 2.11 Рівні потреби у спілкуванні студентів вКГ-1 та ЕГ-1 (контрольний етап експерименту).

Рис. 2.12 Рівні розвитку комунікативного контролю студентів в КГ-1 та ЕГ-1 (контрольний етап експерименту).

Рис. 2.13 Результати тесту «Вміння слухати» № 1 в КГ-1 таЕГ-1 (контрольний етап експерименту)

Рис. 2.14 Результати тесту «Вміння слухати» №2 в ЕГ-1 та КГ-1 (контрольний етап експерименту).

Таким чином, можна говорити про доцільність впровадження комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури, оскільки він сприяє певним змінам в комунікативній сфері особистості, а саме: підвищенню рівня потреби в спілкуванні, розширенню сфери спілкування, задоволеності від взаємодії з іншими людьми. Студенти вчилися вибирати адекватний стиль і засоби спілкування, правильно сприймати ситуацію і діяти в ній. Також тренінг сприяє підвищенню рівня комунікативного контролю, що дозволяє вчитися контролювати свою поведінку і прояв емоцій під час комунікації. Підвищення емоційного тону вражень, на наш погляд говорить про те, що напрям роботи вибраний правильно, оскільки сильний прояв емоцій, позитивних або негативних говорить про те, що успіхи або невдачі пов'язані з вельми значущими для людини потребами або мотивами.

2.3 Методичні рекомендації для викладачів щодо формування комунікативних умінь та навичок у майбутніх викладачів фізичної культури

Взаємини між викладачами і студентами, повинні будуватися на суб’єкт-суб’єктній основі, коли обидві сторони спілкуються як рівноправні учасники процесу спілкування.

Щоб такий вид спілкування став реальністю, необхідна сформованість гуманістичного за своїм характером комунікативного ядра особистості як у викладача, так і у студента.

. Необхідно кожному учаснику спілкування прищеплювати культуру

спілкування і формувати позитивний досвід, виробляти вміння бачити в людині найвищу цінність, а в співрозмовнику, учаснику спілкування − особистість, настільки ж значущу, як і він сам.

. Слід звернути увагу на те, що взаємодію можна розглядати як своєрідний процес впливу людей один на одного. Взаємодія − це вид відносин, виражений у різноманітних зв'язках між партнерами по спілкуванню. Навчальна взаємодія − предметна, ситуативна, рефлексивна, багатозначна. Позитивна взаємодія ґрунтується на співробітництві.

. Співробітництво проявляється у способах організації діалогу, оцінці діяльності партнерів по спілкуванню, створення атмосфери довіри.

. Стосунки між викладачами і студентами повинні будуватися на основі партнерства, діалогічної взаємодії. Діалог реалізується через бесіду, дискусію. Їхня ефективність багато в чому залежить від постановки питань.

. Дискусія передбачає спір у ході обміну думками до проблеми що виникла, яка має певні технологічні прийоми аргументації, докази та конструктивної критики.

. Для педагога в ситуації навчальної діалогової взаємодії важливим є вміння припинити розмову, не ображаючи співрозмовника (студента), розуміння та врахування індивідуально-психологічних собливостей студентів у процесі професійної підготовки.

. Створення сприятливих умов для реалізації комунікативного потенціалу студентів і здійснення ними самоуправління своєю професійною підготовкою та особистісним розвитком за допомогою, широкого впровадження активних форм і методів соціального навчання, зокрема соціально-психологічного тренінгу.

. Для педагога необхідно мати досвід вільно організовувати діалог із різними за фахом людьми, реальними й віртуальними партнерами, вдаючись до вербальних, невербальних засобів комунікації, активно використовуючи можливості і тих і інших для організації плідного взаємообміну інформацією.

. Чим ширший творчий діапазон застосовуваних викладачем прийомів і засобів спілкування в успішному рішенні навчально-виховних завдань, тим вищий рівень його професійної культури.

Висновки до 2 розділу

Комунікативна сфера досліджуваних студентів - майбутніх викладачів фізичної культури, характеризується переважанням середнього рівня комунікативних та організаторських схильностей, достатньо високими рівнями потреби в спілкуванні, комунікативного контролю, вміння слухати, середнім рівнем здатності сприймати і оцінювати співбесідника. Проблемними зонами є висока емоційність, що заважає встановлювати контакти з партнерами по спілкуванню.

Після впровадження комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури в ЕГ-1, в досліджуваних показниках особливих змін не відбулося. Рівень комунікативних здібностей навіть трохи знизився. На наш погляд це пов'язано з тим, що сама проблема професійного спілкування як така, ще не усвідомлюється, у студентів недостатньо сформовано розуміння відповідності майбутньої професії, недостатньо виражений професійний інтерес і переважають інші спрямованості.

До позитивних моментів можна віднести те, що зросла потреба в спілкуванні, збільшився рівень комунікативного контролю і рівень уміння слухати, що імовірно пов'язано з підвищенням рівня уваги при сприйнятті і оцінці співбесідника. Тренінг розвитку комунікативної компетентності дозволяє за порівняно невеликий проміжок часу вирішити завдання формування і розвитку здібностей, які є необхідними для ефективного професійного спілкування та особистісного зростання як необхідної умови нарощування потенціалу особистості викладача.

Результатом проведення тренінгу стали: система знань про особливості професійно-педагогічного спілкування; стилі спілкування, зокрема, про особливості власного комунікативного стилю; загальні та специфічні комунікативні вміння, які дають змогу успішно встановлювати контакт з іншою людиною, адекватно пізнавати її внутрішні стани, керувати ситуацією

взаємодії з нею, застосовувати конструктивні стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях; культура мовлення; гуманістична установка на спілкування, емпатія, рефлексія; позитивна «Я-концепція».

Активні методи та доброзичливе ставлення, прийняття і підтримка особистості, створення умов для саморозвитку − усе це стало тими чинниками, які сприяли розвитку комунікативної сфери майбутніх викладачів фізичної культури. Збагачення досвіду інтерактивної взаємодії на практичних заняттях забезпечується завдяки наступним умовам: розробка основного змісту діяльності і форм взаємодії студентів в групі; нормування просторової і тимчасової організації спілкування; розвиток ініціативності в спілкуванні; розвиток здатності і готовності студентів працювати в команді; розвиток досвіду сумісного сприйняття і оцінки; активна позиція викладача.

За результатами повторного тестування в КГ-1 виявлені більш низькі показники потреби в спілкуванні, рівні комунікативного контролю і рівні «доброго» слухача. Різниця в показниках між ЕГ-1 та КГ-1 має місце в середніх і високих значеннях рівня комунікативних та організаторських схильностей. На наш погляд, це може пояснюватися тим, що для студентів КГ-1 є характерним задоволеність результатами спілкування, яких випробовувані даної групи реально добиваються в практиці роботи з людьми, і в них немає відчуття дефіциту комунікативних здібностей.

Ми вважаємо, що мету формувального експерименту було досягнуто частково, оскільки відбулися певні зміни комунікативної і емоційної сфери його учасників через підвищення потреби звіряти свої власні враження з оцінками і думками інших людей. Таким чином, можна говорити про доцільність впровадження комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури, оскільки він сприяє певним змінам в комунікативній сфері особистості майбутніх фахівців, а саме: підвищенню рівня потреби в спілкуванні, розширенню сфери спілкування, задоволеності від взаємодії з іншими людьми, розвитку комунікативних навичок та вмінь.

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

3.1 Організація служби охорони праці у вищих навчальних закладах

Охорона праці − це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

В Україні законодавчо передбачається управління охороною праці на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Політика адміністрації закладу, установи, організації в галузі охорони праці формується відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про охорону праці» і базується на принципах:

− пріоритету життя і здоров’я працівників та учнів, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці і навчання;

− підвищення рівня безпеки праці та навчання шляхом забезпечення суцільного контролю за станом охорони праці, удосконалення матеріально-технічної бази;

− комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних, відомчих програм із цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки й техніки, охорони довкілля;

− соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань;

− встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх структурних підрозділів і категорій працівників закладу, установи;

− адаптації трудових процесів до можливостей працівника та учня (вихованця, слухача) з урахуванням його здоров’я і психологічного стану;

− використання економічних методів управління охороною праці, участі роботодавця у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на цілі, досягнення яких не суперечить законодавству;

− інформування учасників навчально-виховного процесу, працівників, проведення їх навчання і підвищення кваліфікації з питань охорони праці;

− забезпечення координації діяльності всіх учасників системи управління охороною праці: роботодавця і його представників, адміністрації закладу, відповідальних осіб (служби охорони праці), а також співробітництва між роботодавцем і працівниками (уповноваженими особами, членами профкому) під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому рівні;

− впровадження перспективного досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі соціального партнерства [39].

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

− Кодексі законів про працю;

− Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

− Законі «Про охорону праці»;

− Законі «Про пожежну безпеку»;

− Законі «Про охорону здоров'я»;

− Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

− Законі «Про колективні договори і угоди»;

− Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

− Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

− Законі «Про дорожній рух».

Навчальні плани закладів освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності, повинні передбачати вивчення питань охорони праці. Зміст і обсяги навчання з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності в закладах освіти регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами, які затверджуються Міністерством освіти України за погодженням з Держнаглядохоронпраці. У підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах та ін. із спеціальних дисциплін повинні передбачатись розділи з охорони праці за відповідною тематикою.

У вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації, студенти вивчають комплекс нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі», а також окремі питання (розділи) з охорони праці та безпеки життєдіяльності в загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах, які органічно пов'язані з їх тематикою.

Кількість годин, передбачених для вивчення нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі», не може зменшуватись при розробці та перегляді освітньо-професійних програм без погодження з Держнаглядохоронпраці. За рішенням вищих закладів освіти обсяги навчання в годинах з цих дисциплін можуть збільшуватися залежно від небезпечності професії, за якою здійснюється підготовка фахівців.

До початку колективної трудової діяльності студенти вивчають основи законодавства про працю та відповідні нормативні акти про охорону праці в своїх закладах освіти, а за місцем колективної трудової діяльності вони проходять навчання з питань охорони праці згідно з чинним на підприємстві положенням про навчання.

3.2 Охорона праці при проведенні занять з фізичної культури

У відповідності з Правилами безпеки з фізичної культури і спорту у ВНЗ дозвіл на проведення занять з ФК видається щорічно комісією з прийому освітніх закладів до нового навчального року за участю представників територіальних органів санепіднагляду, енергонагляду, пожежного нагляду. Площі спортивних залів прийняті 9*18м, 12*24м, 18*30м при висоті стелі не менше 6м. При спортивних залах повинні бути передбачені снарядні площею 16-32м2, раздевальные кімнати для юнаків і дівчат, душові, вбиральні, кімнати для викладача (тренера). Кількість місць у спортивному залі під час проведення занять встановлюється із розрахунку 0,7 м2 на одного студента. Заповнення залу понад установлену норму забороняється. Фарбування стін і стелі спортивного залу повинна бути стійкою до ударів м'яча, не обсипатися і не бруднити при торканні стін. Стіни спортивного залу на висоту 1,8 м не повинні мати виступів, а ті з них, які обумовлені конструкцією залу, повинні бути закриті дерев'яними панелями на таку висоту. Прилади опалення повинні бути закриті дерев'яними щитами та не повинні виступати з площини стіни. Скління вікон повинно мати захисну огорожу від ударів м'ячем, вікна повинні мати фрамуги для провітрювання. Освітленість спортивного залу має бути не менше 300пк − під час занять рухливими і спортивними іграми, 200пк − при заняттях гімнастикою і боротьбою, 150пк − при заняттях легкою і важкою атлетикою. Чищення світильників повинна здійснюватися електротехнічним персоналом не менше двох разів на місяць. Світильники повинні бути закриті захисними решітками від ударів м'ячем. Електрична мережа, яка забезпечує спортивний зал, повинна бути обладнана рубильниками або двополюсними вимикачами, встановленими поза приміщенням-у коридорі, на сходовій площадці і т. д. В спортивному залі має бути аварійне освітлення, що забезпечує освітленість не менше 0,5 пк на підлозі по лінії основних проходів і на сходах. У спортивному залі на видному місці вивішується план евакуації на випадок пожежі або стихійного лиха з усіх приміщень спортивного залу. Двері, призначені для евакуації, повинні відкриватися в бік виходу з приміщення. В спортивному залі має бути не менше двох дверей, одна з яких повинна виходити на територію навчального закладу. Двері евакуаційних виходів дозволяється замикати тільки знутрі, з допомогою запорів, що легко відкриваються. Вентиляція спортивного залу повинна здійснюватися природним наскрізним провітрюванням залу через вікна й фрамуги, а також за допомогою спеціальних вентиляційних припливно-витяжних пристроїв. Ці пристрої повинні бути завжди справними, піддаватися плановому ремонту, періодичному технічному та санітарно-гігієнічному випробуванню, результати якого заносяться в спеціальний журнал. У спортивному залі повинні бути вивішені на видному місці інструкції з охорони праці всіх спортивних дисциплін з ФК, а також інструкція з охорони праці при проведенні спортивних змагань. Спортивний зал забезпечується медичною аптечкою, укомплектованої необхідними медикаментами і перев'язувальними засобами для надання першої долікарської допомоги потерпілим, поруч з аптечкою повинна бути інструкція з надання першої допомоги при травмах. Спортивний зал комплектується двома вогнегасниками. Зі студентами повинні проводитися всі види інструктажів з охорони праці з реєстрацією у відповідних журналах. Результати перевірки надійності установки і результати випробувань спортивного інвентарю та обладнання, що проводяться щорічно перед початком навчального року комісією навчального закладу, повинні бути зафіксовані в журналі реєстрації результатів випробувань спортивного інвентарю, обладнання та вентиляційних систем. Методика випробувань спортивного інвентарю та обладнання визначена Правилами безпеки занять з ФК і спорту в освітніх установах.