Магистерская работа: Формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури

Таким чином, у досліджуваних студентів ЕГ-1 і КГ-1 виявлені різні рівні комунікативних здібностей: високий - у 26,6% випробовуваних; низький − 6,6%, і найбільшу групу склали студенти з середнім рівнем - 66,8%.

Комунікативні схильності є важливим компонентом і передумовою розвитку здібностей в тих видах діяльності, які пов'язані із спілкуванням з людьми, з організацією колективної роботи. Бажання займатися діяльністю викладача з фізичної культури і спілкуватися зі студентами залежить і від змісту відповідних форм активності, і від типологічних особливостей самої особистості. Багато в чому вони визначаються суб'єктивною цінністю і значимістю для людини майбутніх результатів його активності і відношенням до осіб, з якими він взаємодіє. Це сліду враховувати, при складанні рекомендацій для випробовуваних з низьким рівнем розвитку досліджуваних схильностей. Достатньо часто схильності з'являються в ході таких видів діяльності і спілкування, які спочатку людині байдужі, але у міру включення в них стають значущими. Тут важливі власні зусилля і подолання комунікативних бар'єрів, які можливі, якщо людина ставить перед собою мету саморозвитку. При роботі з людьми в професійній сфері, а також при розподілі суспільних навантажень, необхідно враховувати ці особливості у зв'язку з тим, що більшість людей має середній рівень комунікативних здібностей.

Дослідження потреби в спілкуванні показало, що високий рівень мають 46,6% випробовуваних. Таким людям, як правило властива сильна потреба бути прийнятим іншими і належати до їх спільноти, вони здатні відмовитися від власних зручностей ради іншого, схильні брати участь в сумісних заходах, також їм властива висока ефективність діяльності при спільній роботі.

Середній рівень потреби у спілкуванні визначено у 50,1% студентів. Для них є характерним вибірковість спілкування, схильність встановлювати контакти за необхідністю (повідомити або визнати якусь інформацію або вплинути на співбесідника).

Низький рівень потреби у спілкуванні визначено у 3,3%. Ці випробовувані не відчувають себе добре серед людей і схильні їх уникати.

Наочно результати представлені на рисунку 2.2.

Рис. 2.2 Рівні потреби у спілкуванні студентів в КГ-1 та ЕГ-1 (констатувальний етап експерименту)

Необхідно враховувати, що труднощі, які виникають в процесі взаємодії з іншими людьми в юнацькому віці на мікрогруповому рівні проявляються в трьох основних сферах спілкування: сім'я, педагоги, однолітки, а також це пов’язане з тим, що маючи достатньо високу потребу в спілкуванні, що характерне для юнацького віку, студенти не завжди володіють необхідними комунікативними навичками для її реалізації.

Таким чином, потреба в спілкуванні має прямий зв'язок з комунікативною установкою, оскільки це одна з основних соціогенних потреб людини. При її вимірюванні визначилися три групи випробовуваних з різними рівнями потреби в спілкуванні: група з високим рівнем склала 46,6% студентів; з середнім - 50,1%, для яких в більшому або меншому ступені є характерним прагнення належати до групи, спільно з нею взаємодіяти і превалювання установок на згоду і емоційні контакти, і з низькою - 3,3%. Професії типу «Людина-людина» припускають наявність у індивіда потреби в спілкуванні в достатньо високому ступені. Здійснюючи індивідуальний підхід до особистості, необхідно враховувати ступінь виразності у неї цієї потребі.

Як вже зазначалося у нашому дослідженні, поняття «комунікативні уміння» включає не тільки оцінку співбесідника, визначення його сильних і слабих сторін, але і вміння встановити дружню атмосферу, вміння зрозуміти проблеми співбесідника. При дослідженні цих здібностей за допомогою спрямованої на діагностику оцінки самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера у студентів ЕГ-1 та КГ-1 були отримані такі результати (рис. 2.3.).

Рис. 2.3 Рівні розвитку комунікативного контролю студентів в КГ-1 та ЕГ-1 (констатувальний етап експерименту).

Низький рівень комунікативного контролю визначений у 10% випробовуваних. Для них є характерною стійка поведінка, здібність до щирого саморозкриття в спілкуванні, прямолінійність. Вони не вважають за потрібне змінюватися залежно від ситуацій. На наш погляд це може бути пов'язано з характерними психологічними особливостями юнацького віку, такими як максималізм, доведення своєї незалежності і самобутності. Люди з низьким комунікаційним контролем більш щирі і відкриті, у них більш стійке «Я».

Студенти з середнім рівнем комунікативного контролю склали 56,6%. Їм властива щирість, емоційна лабільність, значущість думки інших людей при оцінці своєї поведінки, що свідчить про більш зріле, цілісне уявлення про самого себе і навколишній світ.

Гнучкість реагування на зміну ситуацій, легке входження в роль, уміння передбачати враження, яке вони справляють на оточуючих, є притаманним для людей з високим рівнем комунікативного контролю, кількість яких, серед випробовуваних склало 33,4%. Такі люди постійно стежать за собою, добре знають, де і як поводитися, управляють виразом своїх емоцій. Разом з тим, в них утруднена спонтанність самовираження, вони не люблять ситуацій, які важко прогнозувати.

При визначенні категорії «доброго», «поганого» і «середнього» слухача з використанням двох тестів «Чи вмієте Ви слухати», до категорії «поганий співбесідник» було віднесено 10% випробовуваних. Для них є характерним невміння вислухати партнера або співбесідника, часто ситуації взаємодії викликають у нього незадоволення, досаду і роздратування під час бесіді з будь-якою людиною. 43,3% склали студенти, яким властиві деякі недоліки у вмінні слухати, а саме: критичне відношення до висловів, поспішність висновків, загострення уваги на манері говорити, нещирість, пошук прихованого значення сказаного, монополізація розмови. Категорію добрих співбесідників склали також 43,3% випробовуваних, але іноді вони відмовляють партнеру в повному розумінні. І 3,3% визначили себе як «відмінного співбесідника».

Результати з використанням другого тесту показали, що слухачами «вище середнього рівня» визначили себе 73,3% студентів. Слухачами «середнього рівня» − 20%, і нижче середнього рівня» − 6,7% (рис. 2.4.).

Рис. 2.4 Розподіл студентів на категорії «доброго», «поганого» і «середнього» слухача студентів в КГ-1 та ЕГ-1 (констатувальний етап експерименту).

Алізуючи отримані дані, слід звернути увагу, що одним із самих важливих, але і самих складних моментів у процесі спілкування є вміння слухати співрозмовника. Воно передбачає тонкий активний розумовий процес, що вимагає певної організації, дисципліни, енергетичних витрат. Вміння слухати − це сприймання інформації від мовців або самого себе, при якому людина утримується від вираження своїх емоцій; таке заохочувальне ставлення до мовця, яке підштовхує його до продовження акта спілкування та розвитку думки. Уміння слухати як спосіб «прийняття» і розуміння партнера по спілкуванню підвищує самооцінку людини, оскільки мовець відчуває інтерес до себе, а це, в свою чергу, надає йому впевненості. Воно допомагає послабити вплив стресу, оскільки, з одного боку, людині надається можливість виговоритися, а з іншого − активний слухач є своєрідною емоційної підживленням для партнера, так як, в свою чергу, показує йому свою участь і розуміння. Вміння слухати, що і як ми говоримо, допомагає людині зрозуміти самого себе, дозволяє не тільки реагувати на ситуацію автоматично, але і відбирати, накопичувати інформацію. Уважне слухання заохочує співробітництво, так як мовець бачить і відчуває, що його цінують, з ним рахуються. Уміння слухати як метод сприйняття інформації і засіб взаєморозуміння використовується людьми набагато частіше, ніж інші аспекти спілкування. Так, наприклад, на лист відводиться 9% часу на читання − 16%, говоріння − 35%, а на слухання − 40%. Вміння слухати слід відрізняти від інстинктивної слухання. Як це ні дивно, але ми часто чуємо, але не слухаємо мовця, тобто відбувається несвідоме ігнорування зусиль по оволодінню технікою активного, небайдужого, розуміє слухання. Щоб навчитися слухати ефективно, потрібно багато зусиль, але потім це значно економить час, енергію як слухача, так і мовця, оскільки не треба витрачати зусиль на усунення помилок від неправильного сприйняття або непорозуміння.

Вміння слухати - це вольовий акт, що включає також і вищі розумові процеси. Уміння слухати і сприймати вимагає підтримувати постійну увагу до співбесідника. Утримувати увагу − найважче при контакті, і залежить від того, наскільки цікавим є спілкування. В умінні, стилі слухання відображається особистість, характер, положення, стать, вік. Враховуючи те, що для даної вікової категорії ситуації спілкування в основному складаються з сімейних, дружніх, учбових, тобто процес спілкування для них є зрозумілим і частіше за все має позитивне забарвлення, результат, коли 73,3% вибірки визначилися як слухачі вище середнього рівня, є виправданим. Також, з позиції гендерної психології, жінки більш схильні надавати увагу процесу спілкування, ніж чоловіки. Решта (26,7%) студентів мають деякі проблеми в процесі слухання.

Таким чином, ми з’ясували, що у більшості студентів - 90%, сформовані уявлення про правила взаємодії під час міжособового спілкування. На наш погляд, це говорить про достатній рівень самооцінки студентів, оволодінні соціальними і міжособовими ролями в даній студентській групі, спільністю установок і переконань.

Отже, аналіз отриманих результатів показав, що комунікативна сфера досліджуваних студентів характеризується переважанням середнього рівня комунікативних здібностей (66,8%), достатньо високими рівнями потреби в спілкуванні, комунікативного контролю, уміння слухати, середнім рівнем здатності сприймати і оцінювати співбесідника. Проте потенціал цих схильностей не відрізняється високою стійкістю. Проблемними зонами, при дослідженні комунікативної сфери, є висока тривожність і емоційні проблеми, що заважають встановлювати контакти з партнерами по спілкуванню. За результати спостереження звертає на себе увагу високий відсоток такого показника, як - неадекватний прояв емоцій. У майбутніх фахівців фізичної культури відсутній досвід спілкування і діяльності зі студентами на практиці в якості викладача, вони ще не розуміють того, що співпереживання, пошана, участь і щирість виступають як основні чинники, що полегшують взаємне спілкування, і що спілкування може надавати максимальну допомогу і підтримку тим, хто є об’єктом впливу викладача. Тому студенти - майбутні викладачі фізичної культури, на наш погляд, потребують подальшої серйозної і планомірної роботи по формуванню і розвитку комунікативних умінь та навичок для успішного виконання своєї професійної діяльності в майбутньому.

Як свідчать результати діагностики, кожен студент, вже має певну теоретичну базу і комплекс практичних умінь для своєї професії, у нього склалися певні професійні і життєві установки, погляди, позиції.

На цьому етапі дослідження, на основі аналізу первинних результатів нами була визначена група студентів (ЕГ-1) у кількості 12 осіб, які мають труднощі, що виникають в процесі взаємодії на мікрогруповому і міжособовому рівнях.

2.2 Експериментальна перевірка впровадження комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури

На другому етапі на основі аналізу первинних результатів дослідження нами була визначена експериментальна група студентів ЕГ-1, які мають труднощі взаємодії на мікрогруповому і міжособовому рівнях. Таки чином, для учасників ЕГ-1 у навчальний та позанавчальний час було застосовано комплекс організаційно-методичних заходів для формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури. Ці заходи містили:

. Підготоку та проведення лекцій-бесід у процесі яких набувається досвід комунікативної діяльності.

2. Підготовку та проведення практичних занять для здійснення професійного самопізнання на основі визначення власних комунікативних якостей, позитивних і слабких сторін у спілкуванні і вироблення на цій основі навичок та вмінь аналізу досвіду відчуття від спілкування з людьми; минулого досвіду спілкування зі студентами; теперішнього рівня спілкування з одногрупниками; своїх ідеальних уявлень про спілкування; уявлень про те, як оцінюють вашу товариськість інші; труднощів спілкування, які відчуваються від безпосереднього спілкування; власних переживань у процесі спілкування.

3. Створення системи ситуацій, що формують досвід подолання негативних накладок у спілкуванні і сприяють розвитку товариськості.

4. Застосування спеціалізованого тренінгу для формуванн комунікативних умінь та навичок.

Для студентів експериментальної групи були підготовлені та прочитані дві лекції, яки мали на меті надати загальну інформацію про процес спілкування, та обговорити деякі питання , висловивши свою думкую. Перша лекція на тему «Спілкування. Мистецтво спілкування» містила такі питання:

. Поняття про спілкування.

. Засоби, функції, різновиди спілкування.

. Компоненти, що сприяють розвитку комунікації як основи для побудови взаємовідносин: відчуття присутності, основні принципи вміння слухати, вміння сприймати, проявляти турботу, розкриватися самому, співпереживати, бути щирим, поважати іншу людину тощо.

. Одяг, його значення для ефективності спілкування.

. Культура спілкування.

Друга леція на тему «Індивідуальні особливості міжособистісного спілкування. Міжособистісне розуміння» розглядала:

1. Вплив особливостей темпераменту, характеру особистості на індивідуальний стиль спілкування, моральні, інтелектуальні риси характеру.

2. Індивідуальні та педагогічні типи спілкування.

3. Типові стилі комунікативної поведінки викладача. Стадії міжособистісного розуміння. Адекватність розуміння поведінки інших людей. Засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння.

4. Феномени ідентифікації, рефлексії, емпатії.

Обрані теми лекцій-бесід дозволяли на фоні подання інформації вільно включатися студентам в обговорення запропонованих питань, намічати шляхи пошуку відповідей на важливі для них запитання, та готувати досліджуваних до проведення наступних практичних занять, здійснити самооцінку розвитку комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. Якщо умовою продуктивної комунікативної поведінки викладача є його індивідуальний стиль спілкування, то в процесі професійної самопідготовки важливо не тільки розібратися в питаннях техніки комунікації, а й з´ясувати свою соціальну позицію у спілкуванні. Для цього студентам пропонувалося відповісти щиро на питання, чи думаєте ви про партнера у процесі спілкування, чи намагаєтеся побачити ситуацію його очима, чи допомагаєте йому спілкуватися, чи вам цікавий сам процес спілкування з людиною чи його результат, чи завжди розуміють вас люди, з якими ви спілкуєтесь, чи намагаєтеся ви зрозуміти їх.

Наступним кроком у нашому експерименті було проведення практичних занять де студенти ЕГ-1 повинні були напрацювати такі практичні навички:

− складання рекомендацій дружніх стосунків між собою;

− відпрацювання навичок діалогічної мови;

− дослідження значення невербальних навичок спілкування;

− складання рекомендації щодо усунення безтактності в поведінці;

− аналіз та інтерпретація виконуваних вправ;

− розв’язування ситуаційних задач.

З метою вдосконалення професійних знань, умінь, навичок застосовувалися методи активного навчання: бесіди-дискусії «за круглим столом», «мозкова атака», «ділові ігри», що створювало умови для більш дієвого розвитку майбутньої педагогічної діяльності. Кожному студенту пропонувалося виконувати такі рольові дії, які були найменш характерні для ситуації, його манери передбачуваної професійної поведінки.У процесі занять студентська група стала «учнівською групою», а кожен її член послідовно виконував роль викладача. Продуктивна мовленнєва комунікація викладача передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перцептивних (розуміти внутрішній стан партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки, вигляду); здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію); саморегуляції, вольового впливу, навіювання, керування своїм психічним станом у спілкуванні.