Материал: Меженська Л.О., Меженський В.М. Рід Глід (Crataegus L.) в Україні інтродукція, селекція, еколого-біологічні особливості

С. rhipidophylla, може бути здичавілим садовим гібридом. Для C. pojarkovae також припускається можливість культурного походження з подальшим здичавінням.

Цвєльов сумнівається щодо тотожності С. ×dipyrena, описаного з природи і C.×rubrinervis, що виник у культурі, хоча їм обом приписується походження внаслідок гібридизації C. monogyna × C. pentagyna. Щодо C. ×chersonensis Цвє-

льов зазначає, що ізотип цього нотовиду подібніший до гібридів між глодом гладеньким та глодами одноматочковим і віялолистим, хоча Кристенсен вважає його похідним від гібридизації глодів Мейєра і дрібнолистого.

Наявність в Україні С. ×dunensis Cinovskis, наведеного Цвєльовим, підтверджено наступною знахідкою екземпляру цього нотовиду в Житомирській області (Фіцайло, Орлов, 2009).

Уперше для України Цвєльов наводить C. ×browicziana (C. microphylla × C. rhipidophylla ) з Криму і, вірогідно, С. intermedia Schur з Закарпаття та C. volgensis. Останній вид він наводить для східної частини України. На можливість знаходження С. volgensis у цьому регіоні вказують й інші автори (Остапко и др., 2010). Також Цвєльов описує новий нотовид з Криму C. ×poplavskae, як гібрид

С. microphylla × С. stevenii. Він засвідчує наявність в культурі C. ×calycina (= C. laevigata × C. lindmanii) і С. ×macrocarpa (= С. laevigata × С. rhipidophylla), у природі – C. ×ovalis, який має походження аналогічне останньому нотовиду, внаслідок гібридизації глодів гладенького і віялолистого.

Новітніми дослідженнями флори природного заповіднику Медобори вияв-

лено С. ×macrocarpa, С. ×media, C.× subsphaericea (Sołtis-Lelek, 2012). Таким чином, у природній флорі Україні трапляються С. laevigata, C. monogyna, C. rhipidophylla та гібриди між ними в усіх можливих комбінаціях.

Типіфікацію видів роду Crataegus, що описані з території України, здійснено Федорончуком (2003). Він наводить 25 таксонів, в тому числі ті, що тепер вважаються синонімами.

У зведеннях по флорі України види роду Сrataegus трактують вузько, на-

раховуючи 24 (Доброчаєва, 1965б), 26 (Мякушко, 1987), 28 (Мosaykin, Fedoronchuk, 1999) або 33 види та нотовиди (Цвелев, 2001). У випадку об'єднання родів Сrataegus і Mespilus, загальна кількість видів глоду природної флори України збільшується на одиницю від наведених вище цифр. Якщо дотримуватися широкої концепції виду, то значну частину українських видів глоду, що були описані у ХХ–XXI сторіччях, можна трактувати як підвиди чи різновидності або перевести в синоніми (Меженська, 2006а). Нині, в умовах зближення національної науки з міжнародними стандартами крайній монотипизм повинен бути, нарешті, визнаний анахронізмом, вважає Андрій Єна (Ена, 2012). У новітньому зведенні судинних рослин Криму він, приймаючи концепцію Кристенсе-

55

на, з урахуванням останніх таксономічних змін наводить 12 видів глоду: С. ambigua, C. germanica, C. karadaghensis, C. laevigata, C. meyeri, C. microphylla, C. monogyna, C. orientalis (subsp. orientalis й subsp. pojarkovae), C. pallasii, C. pentagyna, C. rhipidophylla, C. sphaenophylla. Інші види: С. ceratocarpa, C. ×chersonensis, C. ×dipyrena, C. ×poplavskae з переліку виключено як гібридогенні. С. atrofusca, C. curvisepala, C. stankovii, C. stevenii, C. taurica трактуються як синоніми, а С. pojarkovae і C. tournefortii – як підвиди C. orientalis. Попередні обробітки цієї групи рослин у флорі Криму на раховували 16–23 таксони (Ко-

сых, 1972; Шалыт, 1972; Голубев, 1996; Цвелев, 2001).

У табл. 4 наведено перелік видів глоду природної флори України. Базуючись на даних монографічної обробки європейських видів глоду, здійсненої Кристенсеном (Christensen, 1992), зі змінами та доповненнями (Цвелев, 2001; Lo et al., 2007; Christensen, Zieliński, 2008; Sołtis-Lelek, 2012) до списку занесено

27 видів, нотовидів і вірогідних гібридів, 4 з яких представлені двома різновидностями. Потребує додаткового визначення таксономічний стан таксонів, які наведені як гібридні формули: С. sphaenophylla × C. curvisepala, C.× dipyrena × C. curvisepala, C. ×dipyrena × C. kyrtostyla, С. pentagyna × C. kyrtostyla, C. sphaenophylla × C. ×dipyrena (Пояркова, 1960; Каменских, Миронова, 2004).

Нерідко C. kyrtostyla і C. curvisepala можуть позначати один й той же таксон (Циновскис, 1971). Погляди на кількість видів глоду, що трапляються в Україні залежать від того, якої концепції виду дотримується дослідник. Свого часу роз- в'язанню"Crataegus problem" у Північній Америці сприяла створена в Арнолд Арборетумі колекція живих рослин глоду, яка складалася майже з 700 таксонів. Колекції ботанічних установ України містять лише малу частку аборигенних видів (Каталог…, 1987), тому створення аналогічної колекції та порівняльне вивчення в однакових умовах допомогло б уточненню їхнього статусу. Нам

ним. Імовірнішим є походження їх внаслідок міжвидової гібридизації (Поярко-

ва, 1939в, 1950, 1960; Косых, 1964б; Цвелев, 2001). Кристенсен (Christensen, 1992) визнає і описує численні міжвидові гібриди, надаючи їм нотовидового статусу, припускає він і гібридогенне походження глоду Пояркової.

Глід Пояркової вважається ендеміком Криму, що має вузьколокалізований ареал на Карадазі у східній частині Гірського Криму (Косых, 1964б, 1972; Летухова, 2001; Цвелев, 2001; Федорончук, Лєтухова, 2009; Ена, 2012). Занесений до Червоного списку МСОП, Європейського червоного списку, Червоної книги України (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999; Федорончук, Лєтухова, 2009). Уперше його виявили в 1960 році на Карадазі під час ботаніко-географічного обстеження дикорослих плодових рослин Криму (Косых, 1964б). Під час інвентаризації

56