В умовах південного сходу України плоди C. pinnatifida var. major ‘Китайський 1’ сягають маси 15 г і 3 см у діаметрі. За цими показниками вони є найбільшими в колекції. Форма ‘Китайський 2’ має менші плоди, що достигають раніше. Вірогідно, вона є міжвидовим гібридом, бо плоди за формою дуже вирізняються від типового C. pinnatifida var. major. Насіннєве потомство успадковує великий розмір плодів, тому C. pinnatifida var. major є цінним донором в селекції на великоплодість. З насіння C. pinnatifida var. major, що отримано з Китаю, вирощено сіянці, з яких ми дібрали форми ‘Mao Mao’, ‘Редфлеш Mao’ тощо.
Селекційна робота повинна бути спрямована на створення нових сортів адаптованих до місцевих умов, з плодами поліпшеного смаку різних термінів достигання, в тому числі скоростигліших. Сорти і форми китайського глоду цінні для міжвидової гібридизації, насамперед з видами серій Orientalis, Sanguinea і Crataegus секції Crataegus, секції Coccineae тощо, як джерело вели-
кого розміру плодів, відсутності колючок, червоного м'якушу (Меженський та ін., 2012).
4.2.3. Північноамериканський глід. У Північній Америці трапляється бли-
зько півтори сотні видів глоду (Phipps, 1983; Phipps et al., 1990, 2003; Kartesz, 1994). Для аборигенних мешканців Північної Америки вони мали особливо важливе значення в періоди нестачі іншої їжі (Moerman, 1998). Плоди глоду рятували від голоду й перших європейських переселенців. Фіппс (Phipps et al., 2003), мав нагоду скуштувати стиглими плоди майже усіх північноамериканських видів глоду. На його думку, зовнішньо привабливі плоди, опинившись у роті часто розчаровують. М'якуш плодів глоду він характеризує як борошнистий до соковитого, від майже позбавленого смаку до чудового солодкого, з різноманітними фруктовими ароматами та смаками, що важко точно описати.
Мічурін (Мичурин, 1948) в процесі своєї роботі з окультурення плодових рослин намагався отримати з Північної Америки великоплодий глід, іменуючи його "кратегус макрокарпа". Тепер у самому Мічурінську та околицях завдяки великим смачним плодам широко вирощується C. submollis (Заломова, 2011), але в колекціях самого Мічуріна його не був знайдено (Яковлев, 1948).
В Узбекистані Русанов (1965) зібрав значну колекцію видів роду Crataegus, створивши таким чином базу для подальшої селекційної роботи. Він указав на необхідність залучення до гібридизації великоплодих видів, насамперед
C. coccinioides, C. punctata, C. suborbiculata,видів раннього та пізнього строків достигання і на можливість створення величезної гами плодів за смаком, формою, забарвленням, термінами достигання тощо, аналогічно різноманіттю, що притаманне яблуні. Русанов вважав, що плодові глоди можна буде культивува-
150
ти в посушливих степових і пустельних районах за умови штучного зрошення, де погано ростуть інші фруктові дерева.
На думку Леоніда Вігорова (Вигоров, 1969), який організував першу в СРСР спеціалізовану лабораторію біологічно активних речовин плодів, глід належить до низки культур перспективних для російського садівництва. Потрібна селекційна робота зі створення зимостійких великоплодих форм з соковитим солодким м'якушем, багатим на лікарські речовини. Вихідними формами для селекційної роботи є глід арнолдівський, глід м'якуватий та глід Ельвангер ів. Вігоров вважав, що цікаво було створити гібриди між глодом та грушею чи а й- вою.
Пізніше Тетяна Карпачева (2003), яка вивчала колекцію видів глоду в Мічурінську, дібрала серед місцевих насаджень форми глоду м'якуватого 1-99, 5-99, 6-99, 8-99,13-01 з масою плодів 2–3 г, які є кращими за комплексом господарсько цінних ознак. З них найперспективнішими для виробничого випробування є 8-99, 13-01. Видова приналежність добірних форм була помилково визначена як глід криваво-червоний. Окрім глоду м'якуватого за продуктивністю та складовими врожаю було виділено глід м'який та глід Прингля як перспективні плодові культури.
Тетяна Жидьохіна (Жидехина, 2012) рекомендує для виробничого випробування добірні форми глоду м'якуватого ‘Десертный Лобанова’, ‘Огни Мичуринска’, ‘Подарок Куминова’, ‘Поклон Сибири’. У десятирічному віці дерева цих форм дають врожай плодів 9–15 кг (до 20 кг). Їхні плоди 18–24 мм в діаметрі мають масу 3,2–5,3 г. ‘Подарок Куминова’ перебуває в державному сортовипробуванні. У 2014 р. планується занесення його до Державного реєстру селекційних досягнень Російської Федерації.
Раньостиглі зразки глоду м'якуватого дібрано в колекції Головного ботанічного саду в Москві (Немова, 2008). Пропонується їхнє подальше вивчення та використання як вихідний матеріал у селекції глоду як плодової культури.
Вважається, що глід арнолдівський має найсмачніші плоди поміж північноамериканських видів глоду (Циновскис, 1971; Мисник 1974). На його батьківщині в США плоди вважають їстівними, але дерева використовують насамперед у декоративних та меліоративних насадженнях. Наприкінці 1950-х років Службою збереження природних ресурсів у штаті Північна Дакота дібрано фо-
рму ‘Homestead’ (‘Homestead’…, 1988; Knudson et al., 1990; Knudson, 2002). Її розмножують насінням, а сіянці використовують для створення штучних меліоративних насаджень. Цінним для плодівництва вважають споріднений вид –
C.mollis (Жунгиету, 1985).
Узв'язку з поширенням у США культури мейхо вважають за потрібне про-
вести оцінювання C. calpodendron, C. crus-galli, C. lassa, C. mollis, C. punctata,
151
C. triflora, C. uniflora, C. viridis тощо за садівничими характеристиками та стійкістю до хвороб. Гібридизацією з мейхо можна створити нові плодові форми з поліпшеною стійкістю до хвороб (Hummer et al., 2012).
На початку XX сторіччі в Україні завдяки великим їстівним плодам вирощували С. coccinea (Кристер, 1914). Глоди м'якуватий і арнолдівський вважають за потрібне ввести в культуру як плодову рослину , бо вони мають великі і смачні плоди (Анисимова, 1957; Кроткевич, 1958; Мисник, 1974; Клименко и др., 1987; Кондратюк, Остапко, 1990; Кондратюк, Костырко, 1993; Глухов и др., 2000; Комар-Темная, 2000; Кудренко, Мороз, 2003; Юхименко, 2007; Павленко, 2009).
В Уманському національному університеті садівництва дібрано форми глоду арнолдівського ‘12’, ‘33’, ‘68’, ‘83’ для подальшої селекції. Тут здійснено схрещування північноамериканських видів глоду арнолдівського, грушевого і півникового з євразійськими глодами алма-атинським, зеленом'якушним, одноматочковим, п'ятиматочковим та між собою в прямих і зворотних схрещуваннях. Застосовано способи прискорення цвітіння та/або збереження життєздатності пилку до моменту запилення для видів з різними термінами цвітіння (Сержук, 2009а, 2010). Доведено, що пророщування насіння в культурі in vitro дає можливість отримувати сходи в рік запилення, що значно прискорює селекційний процес (Сержук, 2008б, 2010; Опалко, Сержук, 2010).
З 1981 року ми розпочали збирати колекцію видів роду Crataegus у Донецькій дослідній станції садівництва (нині Артемівська дослідна станція розсадництва). Головну увагу приділяли залученню великоплодих видів та добору найкращих зразків за комплексом господарсько-цінних ознак. Випробування зразків північноамериканських видів завершилося реєстрацією в 2001 р. перших помологічних сортів глоду в Україні C. submollis var. arnoldiana ‘Збіґнев’,
C. pennsylvanica ‘Шаміль’ та C. punctata ‘Людмил’ (Реєстр…, 2001).
Подальша селекція північноамериканського глоду повинна бути спрямована на створення сортів призначених для споживання у свіжому вигляді та переробки. Вони мають бути адаптованими, стійкими до абіотичних і біотичних чинників довкілля, щорічно давати рясні врожаї плодів. Бажаним є зменшення розмірів крони, зменшення кількості і розмірів колючок або їхня повна відсутність. Поліпшення плодів стосується збільшення розмірів (не менше 2,5 см у діаметрі) та вмісту м'якуша (за рахунок зменшення кількості і розмірів кісточок), покращення смаку (для десертних сортів) і біохемічного складу (високий уміст поживних та біологічно активних речовин). Сорти різних термінів достигання дозволятимуть споживати свіжозібрані плоди впродовж декількох місяців. Плоди сортів для механізованого збору повинні одночасно достигати, легко струшуватися, бути технологічними в переробці (Меженський ті ін., 2012).
152
4.2.4. Мейхо. Серед численних північноамериканських видів глоду тільки представники секції Aestivales: C. aestivalis (Walter) Torrey & Gray – глід літній, C. opaca Hook. & Arn. – глід тінистий і С. rufula Sarg. – глід червонуватий набули значення комерційної культури на півдні США. Вони відомі як мейхо ("травневий глід"), через терміни достигання плодів. Місцеве населення виготовляє з плодів мейхо мармелад, варення, джем, желе, сироп, соус й інші соло-
дкі справи, вино (Morton, 1963; Akin, 1985, 1989; Payne, Krewer, 1990; Payne et al., 1990; Bush et al., 1991; Hummer et al., 2012).C. rufula є вірогідним гібридом між C. opaca і C. aestivalis (Cha et al., 2012).
З природних популяцій дібрано великоплоді врожайні форми різного строку достигання, які отримали сортові назви, наприклад сорти , що дібрані в чо-
тирьох штатах півдня США: C.aestivalis ‘Lori’, ‘Lindsey’, C. opaca ‘Big Red’ (‘No. 1 Big’), ‘Red & Yellow’, ‘Heavy’, ‘Mason's Super Berry’, ‘T.O. Super Berry’ (‘Texas Super Berry’), ‘Highway Super Berry’, ‘Super Spur’ (Payne, Krewer, 1990).
Десять років потому кількість найменованих сортів сягнула 35 (Krewer, Crocker, 2000). Порівняльне випробовування цих сортів та інших доборів проводили з 1985 року в штаті Джорджія поблизу Тіфтону, а з 1987 року в дослідній фермі Аттапулгус Університету штату Джорджія. Досліджували терміни цвітіння, урожайність, розмір і форму плодів, їхнє забарвлення та привабливість, міцність тримання на гілках, форму крони тощо. Маса плодів сортів
ідобірних форм коливалася в межах 1,1–2,1 г. За комплексом господарсько цінних ознак найкращими в цих дослідах виявилися ‘Big Red’, ‘Big V’, ‘Crimson’, ‘Mason`s Superberry’ ‘Texas( Superberry’), ‘Royal Star’ (‘G-5’),‘Saline’, ‘Superspur’, ‘T.O. Superberry’, ‘ Texas Star’ , Turnage 57’, ‘Turnage 88’.
Природні умови різних місць культивування мейхо мають свої відмінності, що потребує добору найпридатніших сортів. У дослідній станції коледжу Техаського аграрно-машинного університету встановлено, що поширені ‘Super Spur’
і‘Super Berry’ добре плодоносять в роки без пізновесняних приморозків. Сортами, що квітують пізніше і краще пристосовані до умов східного Техасу є
‘Angelina’, ‘Big Mama’, ‘Big Red’, ‘Harrison’, ‘No. 1 Big’,‘Highway Red’, ‘Highway Yellow’, ‘T.O. Warren Superberry’, ‘Winnie Yellow’ (Baker, McEachern, 1997).
За іншими даними (Craft et al., 2013) до найкращих сортів, враховуючі но-
вітні, належать ‘Cajun’, ‘Double G’, ‘Hope 13’, ‘Maxine’, ‘Marlene’, ‘Red Splendor’, ‘Royal Star’, ‘Royalty’, ‘Spectacular’, ‘Texas Star’.
Аналітичною селекцією, яка розпочалася з 1970-х років, у природних популяціях дібрано понад 70 кращих клонів. Недоліком такої практики є можливість плутанини, коли різні особи, нарізавши живці з одного й того ж дерева, можуть розповсюдити їх під неоднаковими назвами (Hummer et al., 2012).
153
Порівняльним тестуванням визначено сорти-джерела цінних ознак, що дало можливість перейти до етапу синтетичної селекції. Міжсортовою гібридизацією створено ‘Abundance’ (‘Cajun’× ‘Texas Star’), ‘Double G’ (‘Texas Star’ × ‘Royal Star’), ‘Red Majesty’ (‘Cajun’ × ‘Texas Star’),‘Red Splendor’ ‘Texas( Star’ × ‘Cajun’) (Craft et al., 1996, 2012). ‘Cajun’ є донором ознаки пізнього цвітіння, а ‘Texas Star’ і ‘Royal Star’ вирізняються великими плодами. Ці сорти є продуктивними, більш одночасно достигаючими, стійкими до бактеріального опіку. Високою стійкістю до бактеріального опіку вирізняється ‘Maxine’ (Hummer et al., 2012). У селекції мейхо важливою ознакою є також стійкість до іржи
(Graham et al., 2000).
Існуючі сорти ще далекі від ідеалу, тому подальша селекція повинна бути зорієнтована на поліпшення таких ознак, як пізнє цвітіння задля запобігання пошкоджень весняними приморозками, необпадання плодів і придатність до механізованого збирання, високий рівень оксидантів, стійкість до бактеріального опіку. Інтенсивна промислова культура вимагає добору слабкорослих підщеп, які можуть бути дібрані серед генетичних ресурсів в межах Crataegus. Методами традиційної селекції можна створити сорти з бажаним вираженням ознак, що контролюються полігенами (Hummer et al., 2012).
Мейхо адаптований до умов 8 і 9 зони стійкості USDA, тобто до регіонів з середньою мінімальною температурою повітря в межах -1…-12 °С. Кліматичні умови України є значно суворішими, навіть Південне узбережжя Криму належить до 7 зони стійкості USDA. За даними метеорологічної станції Артемівськ за останні тридцять років середня мінімальна температура повітря була -22,5 °С. Упродовж цього періоду чотири рази зимова температура повітря була нижчою за -30 °С. Така різниця в температурному режимі ставить під сумнів можливість успішної інтродукції субтропічних рослин півдня США в умовах помірно-континентального клімату південного сходу України. Проте, обнадійливою є інформація, щодо плодоношення мейхо опісля морозів -25 °С і неушкодження дворічних рослин під час зниження температури повітря до
-32 °С (Akin 1985).
У 2009 р. в Артемівську ми інтродукували ‘Big Red’, ‘Superspur’, ‘Texas Star’. Щоб уберегти прищеплені рослини від пошкодження морозами, їх вирощували у контейнерах і в першу зиму занесли на перезимівлю до підвалу. Наступному року з'ясувалося, що сорти мейхо, що були прищеплені у кроні дорослих дерев глоду благополучно перезимували. У відкритому грунті вони без ушкоджень перенесли зими 2009/2010, 2010/2011 і 2011/2012 рр., коли мінімальна температура повітря становила, відповідно, -27,0, -25,5 і -29,0 °С. Тому, в перспективі є можливим залучення сортів глоду тінистого до гібридизації з великоплодими сортами інших видів глоду (Меженський та ін., 2012).
154