42
Рис. 2.2. Категорії та орієнтовна структура персоналу аграрних
підприємств України.
Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.
На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в
Україні (як на макро-, так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть такі фактори та загальні тенденції:
• Інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування населення.
• Включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку.
• Підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою).
• Зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керівників та спеціалістів.
• Уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфіко-ванної праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного переозброєння діючих підприємств.
• Інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфіковані кадри в основному за старою фаховою схемою.
Формування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування цих та інших об'єктивних тенденцій,
їхнього позитивного та негативного впливу на функціонування економіки в цілому та окремих підприємств.
Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання потребує обов'язкового формування системи оцінки трудового
43 потенціалу підприємства.
Передовсім слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства.
Явочна чисельність включає всіх працівників, що з'явилися на роботу.
Облікова чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо.
Середньооблікова чисельність працівників за певний період ви- значається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді.
Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних причин.
Окрім оцінки персоналу з допомогою групування за названими вище ознаками, у зарубіжній та вітчизняній практиці управління трудовими ресурсами найчастіше використовуються подані нижче показники, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці.
Треба також ураховувати, що вони характеризують тільки потенціал трудових ресурсів і його відповідність іншим факторам та умовам виробництва. Ефективність використання трудових ресурсів виявляється
44 тільки через показники, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства.
2.3. Показники працезабезпечення і використання трудових
ресурсів
Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірним і раціональним їх використанням.
Для визначення рівня забезпеченості ними господарств необхідно знати дві величини: потенційний запас праці, виражений у цілорічних працівниках, і потребу в робочій силі.
Порівняння річного потенційного запасу праці з річною потребою в робочій силі прийнято називати балансом праці.
Показниками, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів, є:
1. Коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво
- відношення кількості працівників, які фактично брали участь у процесі суспільного виробництву до загальної їх чисельності в господарстві. де С
з
- ступінь залучення трудових ресурсі» до суспільного виробництва;
ТР
ф
- трудові ресурси, що фактично брали участь у виробництві, осіб;
ТР
н
- трудові ресурси, наявні в господарстві, осіб.
2. Коефіцієнт використання трудових ресурсів - відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-днів до можливого фонду робочого часу: де Свтр - ступінь використання трудових ресурсів;
Дф - фактичні затрати робочого часу, люд.-днів;
Дм - можливий фонд робочого часу, люд.-днів.
Для характеристики річного фонду робочого часу можуть використовуватись два показники - номінальний і реальний. Номінальний розраховують як різницю між календарним фондом робочого часу і вихідними, святковими, а також днями трудової відпустки. Він становить в середньому 285-290 днів. Реальний фонд робочого часу менший від номінального на кількість неробочих днів, пов'язаних з хворобами, погодними та іншими умовами. Це фактично можливий робочий час - у середньому він дорівнює близько 265 днів.
3. Коефіцієнт використання робочого часу дня - відношення відпрацьованого робочого часу за зміну (день) до встановленого робочого
45 часу зміни (дня): де Скд - коефіцієнт використання робочого часу зміни (дня);
Гф - фактично відпрацьований робочий час за день, год;
Гв - встановлений робочий час зміни (дня), год.
У сільському господарстві встановлено тривалість робочого дня 6,66 год., а робочого тижня - 40 год.
4. Загальний коефіцієнт використання робочого часу, який визначають як добуток коефіцієнта використання робочого часу дня (зміни) і коефіцієнта використання трудових ресурсів протягом року:
Кз = Свгр-Скд = 0,57-0,91 = 0,52 , де Кз - коефіцієнт використання робочого часу.
Загальною закономірністю розвитку суспільного виробництва в країнах світу і демографічних процесів у них є абсолютне та відносне збільшення міського населення та працюючих у промисловості і сфері обслуговування, й також відносне й абсолютне зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві. Аналогічна закономірність характерна
і для України.
Зазначимо, що процес урбанізації населення та істотного зменшення кількості працюючих у сільському господарстві є наслідком науково- технічного прогресу і цивілізації. Проте в окремих регіонах нашої держави, в частині підприємств ця прогресивна в своїй основі тенденція набула гіпертрофованого характеру, оскільки вибуття робочої сили
із сільськогосподарського виробництва перевищувало можливості
її компенсації засобами механізації й автоматизації виробництва. Це призвело до виникнення в таких регіонах і підприємствах дефіциту робочої сили .
Водночас у багатьох регіонах відчутний надлишок трудових ресурсів на селі, а тому тут гостро постає питання зайнятості і раціонального використання працівників.
Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником - середньообліковою кількістю працівників і питомим показником - працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства. Дані показники суттєво різняться по окремих підприємствах, особливо по виробничих сільськогосподарських кооперативах, засновниками і членами яких стали переважно всі працездатні працівники колишніх КСП. За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.
На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише
46 його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. За
інших однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами (трактористами-машиністами, комбайнерами, водіями), майстрами рослинництва і тваринництва І і II класів, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою.
Раціонально вести виробництво і підвищувати продуктивність праці кожне підприємство спроможне лише тоді, коли воно точно знає, коли, скільки та якої кваліфікації йому потрібні працівники, щоб своєчасно та якісно виконати необхідний обсяг робіт. Значною мірою ця проблема вирішується за допомогою складання календарного графіка робіт. У ньому визначаються площі під окремими видами сільськогосподарських культур, поголів'я різних видів тварин за статево-віковими групами, технологічний набір операцій з вирощування і догляду за ними, строки виконання окремих робіт і потреба в робочій силі відповідної кваліфікації. Оскільки потреба в робочій силі для обслуговування тваринництва майже постійна протягом календарного року, то графік доцільно складати лише по рослинницьких галузях.
Календарний графік робіт може складатися детально - подекадно й укрупнено - на кожний місяць року (рис. 2.3). Графік дає наочне уявлення про фактичну забезпеченість підприємства власною робочою силою (лінія
АБ) і про потребу в найманій праці, яку підприємству потрібно додатково залучити для виконання робіт у пікові періоди. Лінія СД відображає загальну потребу в затратах живої праці в місяці з максимальним збігом сільськогосподарських робіт. Різниця між потребою в живій праці в точках С
і А визначає ту кількість людино-годин, яка повинна бути відпрацьована додатково найнятими працівниками. Діленням одержаного результату на місячний фонд робочого часу одного працівника (кількість робочих днів у місяці, помножена на тривалість робочого дня) розраховують потребу в найманих працівниках у відповідному місяці.
Рис. 2.3 Календарний графік робіт у рослинництві і потреба
підприємства в найманій праці
47
При наймі робочої сили потрібно пам'ятати, що час - це особливий ресурс, який неможливо покласти на зберігання, купити чи взяти в кредит або якимось чином збільшити в обсязі. Тому фактор часу в сільському господарстві є вирішальним. Неможливо, скажімо, одержати високий урожай без посіву культур, формування гущини посівів і збирання врожаю в оптимальні строки. Якщо постійних працівників для своєчасного виконання належних робіт недостатньо, то підприємство повинно заздалегідь потурбуватися про найм робочої сили відповідної кваліфікації і в потрібній кількості.
Календарний графік робіт водночас дає повне уявлення про масштаби недостатнього використання робочої сили, яке є наслідком сезонності сільськогосподарського виробництва. Наприклад, у зимку в рослинницьких галузях затрати праці в середньому за місяць у більшості аграрних підприємств становлять 0- З % річних затрат, а в літні місяці 12-15 %. У нашому прикладі затрати живої праці по підприємству в цілому
(рослинницькі галузі) становлять у січні 1,1 % річних затрат, а у вересні -20
%.При рівномірному використанні живої праці середньомісячні затрати її становили б 8,33 % (100 : 12). Але досягти такої рівномірності у використанні робочої сили аграрні підприємства (крім вузькоспеціалізованих - птахофабрик, відгодівельних комплексів) об'єктивно не можуть. Тому виникає потреба в кількісному вимірюванні сезонності виробництва і в пошуках шляхів її пом'якшення. Зокрема, для вимірювання сезонності можна скористатися такими показниками:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 62
1. Помісячний розподіл затрат праці в процентах до річних затрат. На основі календарного графіка робіт визначають плановий помісячний розподіл праці, а за кінцевими результатами року - фактичний. їх порівняння дає можливість реально оцінити хід виробничого процесу і зробити правильні висновки на майбутнє, особливо з погляду визначення потреби в найманій праці і пошуку можливих варіантів комбінації галузей з меншою потребою в робочій силі у пікові періоди.
2.
Розмах сезонності Визначається як частка від ділення від- працьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних затрат. Чим більше кількісне значення має цей показник, тим більша сезонність виробництва на підприємстві і тим складніше йому вирішувати виробничі завдання, що стоять перед ним.
3.
Сезонне навантаження. Має такий же економічний зміст, що і попередній показник. Його розраховують діленням відпрацьованих людино- годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин.
Розглянуті показники певною мірою характеризують раціональність використання трудових ресурсів. Це пов'язано з тим, що сезонність, як правило, призводить до негативних економічних і соціальних наслідків.
Адже значне недовикористання робочої сили спричиняє зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є одним з головних чинників
48 плинності кадрів. З цієї ж причини підприємства недоодержують значні обсяги продукції. За умови пом'якшення негативного впливу сезонності підприємство могло б з такою ж кількістю працівників збільшити масштаби виробництва, що рівноцінно підвищенню продуктивності праці. І нарешті, сезонність породжує специфічні труднощі, пов'язані з наймом тимчасових працівників, які нерідко не мають необхідної кваліфікації і досвіду роботи в сільському господарстві і яких у багатьох випадках в даному регіоні просто не вистачає.
Названі причини зумовлюють необхідність пом'якшення сезонності сільськогосподарського виробництва, що можна здійснити за рахунок ефективної комбінації низки факторів. Насамперед, підприємство може вдосконалювати галузеву структуру сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних затрат робочого часу протягом року. Не менш важливе значення має добір сортів і культур з різним періодом вегетації, а отже, і різними строками догляду за посівами та збиранням врожаю.
Особливу роль у пом'якшенні сезонності відіграє впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва. Адже цей процес супроводжується вивільненням працівників ручної праці, що кінець-кінцем, зменшує потребу підприємства в найманих тимчасових працівниках, насамперед, у періоди збігу сільськогосподарських робіт. Значно пом'якшити сезонність можна завдяки шляховому будівництву, розвитку підсобних промислів і переробних виробництв. Останній напрям пом'якшення сезонно- сті є важливим, оскільки він, крім усього іншого, значно підвищує доходність аграрних підприємств.
2.4. Планування чисельності персоналу та ринок праці
Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства.
Воно передбачає визначення загальної та додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури.
У сучасних умовах важливим є установлення оптимального співвідношення між окремими категоріями.
Для визначення потрібної чисельності працівників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт.
Розрахунки чисельності здійснюють за певними категоріями персоналу робітників - відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм.
49
Робітників-погодинників - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу.
Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників.
Розрахунково-нормативним способом обчислюють потребу в робітниках для виконання окремих робіт у рослинницьких галузях, користуючись формулою: де К - потрібна кількість робітників;
Q - обсяг роботи;
Ч - чисельність робітників, що обслуговують агрегат;
Н - норма виробітку (за годину, день, зміну);
Д - строки виконання роботи (годин, днів, змін).
У тваринництві норму чисельності працівників, для яких встановлені норми обслуговування, слід розраховувати за формулою: де Нч --- норма чисельності працівників певної категорії, особи;
П - середньорічне поголів'я тварин певної статево-вікової групи, особи;
Ноб - норма обслуговування поголів'я одним працівником, гол;
К - коефіцієнт підміни.
Метод планування персоналу - визначення його кількісного і якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання.
Рис.2.4. Планування чисельності персоналу
50
Ринок праці
Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.
Попит робочої сили - платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.
Пропозиція - різноманітність і якість трудових послуг, що підлягають реалізації. В Україні регулювання зайнятості населення здійснюється
Законом України «Про зайнятість населення». Відповідно до нього створена спеціальна служба, яка займається пошуком робочих місць і працевлаштуванням та регулює процеси зайнятості на території держави, веде професійну підготовку і перепідготовку кадрів, виплачує допомогу тимчасово незайнятому населенню, допомагає з перенаселенням.
Державна служба зайнятості має центри зайнятості в містах і районах,
інспекції. Матеріальною основою діяльності державної служби зайнятості є
Державний фонд сприяння зайнятості населення.
Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ріння безробіття. Так, за повідомленнями Державного комітету статистики, у жовтні 2003 року офіційний рівень безробіття в Україні знизився на 0,1 відсоткового пункту до 3,4%. Станом на 1 листопада 2003 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 966 тис. безробітних, які становлять 3,4
% працездатного населення України.
2.5. Продуктивність праці, її показники і методика визначення.
Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображає взаємозв'язок між обсягом вироб- ництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці - це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.
Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об'єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу