9.8. Оцінювання фінансово-економічного стану підприємства Оцінювання фінансово-економічного стану підприємства здійснюється переважно за двома напрямками: оцінювання прибутковості та активності і оцінювання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.
Основними документами, за якими проводиться оцінювання, є баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових потоків.
Прибутковість підприємства можна виміряти величиною прибутку підприємства та рентабельністю.
Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником - рентабельністю. Відносні показники мають ту перевагу, що вони не перебувають під впливом інфляції, оскільки являють собою різні співвідношення прибутку та вкладеного капіталу. Економічний зміст таких показників полягає в тому, що вони характеризують прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладаються у підприємство.
Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:
1.
Загальний рівень рентабельності підприємства: де П
6
- балансовий прибуток;
S
заг
- загальна виробнича собівартість.
Такий показник відбиває загальну ефективність діяльності підприємства.
Найбільш прийнятним виразом загального рівня рентабельності є відношення балансового прибутку до суми вартості основних виробничих фондів (С
о.в.ф
) і нормованих оборотних засобів (С
н.о.з
):
Такий рівень рентабельності показує, наскільки раціонально використовуються матеріальні ресурси підприємства.
2.
Рентабельність виробничих фондів. Цей показник називають ще рентабельністю виробництва, що є не зовсім коректним, оскільки до формування прибутку залучаються всі види діяльності підприємства, в тому числі ті, що не пов'язані з його основними виробничими фондами.
3.
Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:
%100СПRакбak
де С
ак середня сума актинів балансу підприємства.
4.
Рентабельність власного (акціонерного) капіталу відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
388 де П - чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків
за кредит;
С
в.к
- сума власного капіталу.
Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює
сумі активів за вирахуванням усіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
5. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на
виробництво і збут продукції: де S
т.п
- повна собівартість товарної реалізованої продукції, або де Q - обсяг реалізованої продукції.
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів.
Рентабельність певного виробу визначається так: де Ц
і
, S
i
- відповідно ціна і собівартість і-го виробу.
Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними.
Різниця полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, для фактичної - фактичні.
Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприятиме підвищенню ефективності його діяльності.
Активність підприємства, його фінансова стійкість та платоспроможність включають у себе багато аспектів діяльності підприємства. Як правило, для визначення цього користуються даними за три роки для того, що визначити динаміку, на підставі якої роблять висновки про те, як міцно тримається підприємство на ринку. Основними показниками для визначення динаміки є:
1. Оборотність активів - показник кількості оборотів активів за визначений період (ОК):
389 де К
акт
- середня величина активів за визначений період.
2. Оборотність товарно-матеріальних запасів: де S
р
- повна собівартість реалізованої продукції;
М
3
- середня величина запасів у грошовому виразі.
3. Робочий капітал - капітал, необхідний для ведення повсякденної діяльності підприємства. Він показує можливість підприємства стосовно виконання своїх боргових зобов'язань. де РК - робочий капітал;
К
об.акт
- оборотні активи підприємства;
С
пот
- поточні зобов'язання;
К
необ.акт
- необоротні активи підприємства.
У разі отримання додатного значення робочого капіталу можна зробити висновок про те, що підприємство має власні оборотні засоби і спроможне виконати боргові зобов'язання.
Для того, щоб підрахувати, чи вистачить цих коштів на ведення бізнесу, використовують коефіцієнт поточної ліквідності.
4.
Коефіцієнт
поточної
ліквідності
оцінює, яку частку короткострокових зобов'язань підприємство може швидко погасити, реалізувавши поточні актини. де К
п.акт
- поточні активи підприємства.
Баланс підприємства вважається ліквідним, якщо сума оборотних ліквідних статей покриває суму короткострокових пасивних статей, тобто якщо коефіцієнт поточної ліквідності перевищує одиницю.
5. Коефіцієнт швидкої поточної ліквідності необхідний для отримання відповіді на запитання, чи є у підприємства кошти для покриття довгострокових зобов'язань. де ТМЗ - товарно-матеріальні запаси.
Нормальним вважається значення коефіцієнта швидкої поточної ліквідності 0,4 - 0,6.
6. Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості та середній
термін погашення дебіторської заборгованості показує, за скільки днів погашається дебіторська заборгованість:
390 де К
о.д.з
- коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості;
С
деб
- середня дебіторська заборгованість. де Д
к
- кількість календарних днів у визначеному періоді. Беруть переважно рік.
7. Коефіцієнт погашення заборгованості кредиторам показує, що підприємство у змозі повернути кредитору кошти з тієї суми, яку воно має повернути протягом звітного періоду: де П
оп
- операційний прибуток;
С
б
- сума, яку підприємство повертає банку за звітній період.
У разі, якщо цей коефіцієнт дорівнює одиниці, підприємство беззахисне перед ринком, тобто воно все, що мало, вже віддало і не має засобів для швидкої купівлі нових фондів.
8. Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів показує можливості підприємства щодо повернення боргів та покриття збитків за рахунок власного капіталу: де С
з
- сумарні зобов'язання підприємства;
К- сумарний власний капітал підприємства.
Чим вище значення коефіцієнта, тим гірше для підприємства, бо тим вищі його зобов'язання і нижчі можливості для їх покриття.
9. Коефіцієнт ефективності валового прибутку - необхідний для визначення, наскільки продуктивним є виробничий процес: де П
в
- валовий прибуток підприємства;
ЧД - чистий дохід підприємства.
За допомогою цього коефіцієнта можна визначити, який вид діяльності краще розвивати або яку продукцію вигідніше випускати підприємству.
10. Коефіцієнт операційного прибутку дає можливість визначити продуктивність бізнес-діяльності підприємства: де П
о
- операційний прибуток підприємства.
11. Коефіцієнт чистого прибутку, який визначає ефективність того прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства:
391 100
ЧД
П
К
ч
ч
п
де П
ч
- чистий прибуток підприємства.
Оцінка ринкової позиції підприємства здійснюється за багатьма параметрами розвитку його економіки. В зарубіжній і вітчизняній практиці вже відпрацьований механізм такої оцінки, розроблено систему фінансово- економічних показників, за допомогою яких можна зробити висновок про спроможність підприємства своєчасно повертати взяті кредити та інші боргові зобов'язання, в установлені строки поставляти товари і сплачувати виставлені рахунки за здержані ресурси. Слід також мати на увазі, що ряд підприємств випускають цінні папери - акції, облігації, закладні, що вимагає оцінки стану таких підприємств на ринку капіталу. Адже потенційні інвестори повинні знати прибутковість і надійність цінних паперів того чи іншого підприємства з тим, щоб прийняти рішення про доцільність інвестування своїх коштів в їх купівлю.
Далі наведено методику розрахунку й економічний зміст фінансово-еконо- мічних показників, які доцільно використовувати при оцінці ринкової позиції підприємств.
Така оцінка насамперед здійснюється за даними балансу підприємств.
Зокрема, піддається детальному аналізу платоспроможність підприємства на основі оцінки таких її показників, як коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності та коефіцієнт моментальної ліквідності.
Крім того, на основі даних балансу визначають показники фінансової
стабільності підприємства, які також достатньо повно характеризують його ринкову позицію. Такими показниками є: коефіцієнт незалежності (автономії), коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт фінансового лівериджу і коефіцієнт фінансової міцності (стійкості).
Коефіцієнт незалежності (автономії) визначають за формулою:
Даний показник розкриває, скільки одиниць вартості власного капіталу припадає на одиницю вартості авансованого капіталу. Прийнято вважати, що критичне (мінімальне) значення цього коефіцієнта повинне становити не менше
0,5. В іншому разі в активах підприємства домінуватиме позичковий капітал, а це підвищує ризик банкрутства.
Доповненням до коефіцієнта незалежності є такий показник, як
коефіцієнт заборгованості, який визначається з виразу: де ПК - позичковий капітал. Враховуючи логіку визначення цього показника, стає зрозумілим, що К
А
+ К
З
= 1.
Для глибшого розуміння суті такого показника зауважимо, що при його визначенні за даними балансу позичковий капітал береться в повному обсязі, тобто сума розділів пасиву балансу: другого - «Забезпечення наступних витрат і
392 платежів», третього - «Довгострокові зобов'язання», четвертого - «Поточні зобов'язання» і п'ятого - «Доходи майбутніх періодів». Якщо третій, четвертий і п'ятий розділи пасиву є класичними складовими позичкового капіталу, то відносно другого розділу потрібно зробити певне роз'яснення.
У складі цього розділу відображаються кошти призначені для оплати майбутніх відпусток працівникам, а також на обов'язкове пенсійне забезпечення, соціальне страхування на випадок безробіття, що нараховуються у зв'язку із забезпеченням відпусток. Безумовно, забезпечення оплати відпусток
- це зобов'язання підприємства перед своїми працівниками, а тому має роз- глядатися як елемент позичкового капіталу. В цьому ж розділі пасиву відображаються і кошти на додаткове пенсійне забезпечення. Ці кошти також є зобов'язанням підприємства, якщо працівник зробив внески у пенсійний фонд або коли між ним і підприємством укладено договір про додаткове пенсійне страхування. Специфічним складовим елементом другого розділу є кошти для забезпечення гарантійних зобов'язань, які резервуються з метою забезпечення майбутніх витрат на гарантійний ремонт реалізованої продукції, проведення ремонту предметів прокату тощо. Оскільки зарезервовані кошти вибувають з обороту і не забезпечують майбутньої економічної вигоди, то є підстави їх розглядати як зобов'язання, а отже, включати до позичкового капіталу.
У другому розділі пасиву відображаються також цільове фінансування і цільові надходження. Тут показані кошти, отримані ' з бюджету і позабюджетних фондів, від фізичних і юридичних ! осіб для здійснення заходів цільового призначення. Якщо підприємство одержало кошти по цільовому фінансуванню у попередні роки або у звітному періоді і витратило їх у цьому періоді згідно з взятим зобов'язанням по програмі цільового фінансування, то такі витрати трансформуються, по суті, в дохід підприємств і повинні розглядатися як джерело формування власного капіталу. В іншому разі кошти цільового фінансування і цільового надходження приймають форму зобов'язань
і мають розглядатися як складова позичкового капіталу.
Як бачимо, для зовнішніх користувачів інформації коефіцієнт заборгованості може бути розрахований за всіма складовими позичкового капіталу (за другим-п'ятим розділами пасиву балансу). Спеціалісти підприємства можуть обчислити цей коефіцієнт, використовуючи первинну
інформацію з урахуванням характеру використання коштів цільового фінансування і цільового надходження, який склався на підприємстві.
У практиці роботи підприємств рівень даного показника вважається прийнятним, коли він не перевищує 50 %. Якщо ж підприємство зловживає залученням позичкового капіталу, частка останнього в авансовому капіталі стає переважаючою. Це є свідченням внутрішньої нестабільності фінансового стану даного підприємства, і воно стає менш привабливим для партнерів зовнішнього середовища. Враховуючи, що залучення позичкового капіталу за відомих умов дає змогу підприємствам підвищити норму прибутку на власний капітал, кожне з них повинне знайти для себе раціональну частку залучення такого капіталу і не ставити за самоціль її зменшення, оскільки це може призвести до затухання його ділової активності.
Коефіцієнт фінансового лівериджу визначається за відомим нам
393 методичним підходом. Бажано, щоб цей коефіцієнт був меншим або ж дорівнював одиниці .
Коефіцієнт фінансової міцності (стійкості) (Кфм) визначається з виразу:
Даний коефіцієнт показує, якою мірою підприємство може покрити за рахунок власних коштів поточні зобов'язання (ПЗ) і доходи майбутніх періодів
(ДМП), які часто є терміновими. Величина Кфм менша одиниці (одиниці він може дорівнювати лише в разі повної відсутності у підприємства довгострокових зобов'язань і забезпечення наступних витрат та платежів, що малоймовірно). Чим менше коефіцієнт Кфм відхиляється від одиниці, тим більша фінансова стійкість підприємства, і навпаки.
Коефіцієнт маневреності власних засобів (Км) розраховується за формулою: де НА - необоротні активи. Цей показник характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства. Величина даного коефіцієнта буде низькою, якщо в структурі авансованого капіталу домінують необоротні активи, і навпаки. По суті, різниця (ВК - НА) вказує на величину власного оборотного капіталу. За недостатньої мобільності власних засобів підприємству значно важче здійснювати поточні платежі, а отже, задовольняти потреби в ре- сурсах, що надходять від постачальників.
Доповнююче значення для оцінки ринкової позиції підприємств мають і такі теж пов'язані з формуванням позичкового капіталу показники, як коефіцієнт довгострокового фінансового ризику і коефіцієнт кратності процентів. Перший з них визначається діленням довгострокових зобов'язань на власний капітал. Він характеризує надійність підприємства як об'єкта
інвестування за зворотною залежністю - чим вищий цей показник, тим більша пересторога для інвесторів, і навпаки.
Коефіцієнт кратності процентів визначається діленням операційного прибутку підприємства на витрати з виплати процентів за кредити.
Економічний зміст цього показника очевидний - високе значення його є свідченням більш стійкого фінансового становища підприємства, і навпаки.
Адже при одній і тій же величині прибутку коефіцієнт кратності процентів може бути різним і, скажімо, менший його рівень свідчитиме, що підприємство
«перевантажено» зобов'язаннями. Для партнерів і потенційних інвесторів це є сигналом, що насторожує їх при укладанні з даним підприємством комерційних угод.
Для оцінки позиції підприємства на ринку капіталів застосовується система показників, що дозволяють інвесторам судити про доцільність придбання тих чи інших цінних паперів. Ця оцінка грунтується на визначенні розміру тієї частини активів підприємства, що матеріально забезпечує випущені ним цінні папери - звичайні і привілейовані акції, облігації. Зокрема, розмір активів, що залишаються для покриття облігацій (А
о
), визначають так:
А
о
= СА-НА-КЗ,