Самуельсон, нагадує хвилі епідемічних захворювань, капризи погоди або коливання температури у дитини.
Періодичність зміни фаз і стадій в розвитку економіки викликане в життя
413
і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховувати при виробленні економічної політики держави і правив економічної поведінки всіх суб'єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці плям і рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг паперових грошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту; зміною у населення хвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими змінами рівня інвестування в галузі обох підрозділів суспільного виробництва; нерівномірністю розвитку і використання технічних новинок серед галузей народного господарства; низьким купівельним попитом населення; характером відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економіки від стану рівноваги та ін.
Циклічність розвитку відображає процеси формування, загострення і розв’язання етапів, що періодично виникають та чередуються в еволюційному розвитку і якісних революційних стрибків.
Розглянемо, як змінюється економіка в залежності від того, в якій стадії економічного циклу вона знаходиться .
1. Спад.
Є найбільш складною і суперечною фазою економічного циклу. З нею, з одного боку пов`язані руйнівні сили: скорочення виробництва, массові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є одніїю з умов економічного піднесення, а сама криза активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих єкономічних систем, вона в той же час є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.
2. Депресія.
У цій стадії економіка доходить критичних точок в області об`єму виробництва, зайнятості, заробітної плати. В період депресії об`єми виробництва доходять до найменшого рівня.
Потужнні можливості виробництва використовуються на 50% і нижче.
Найбільших маштабів досягає безробіття, кількість банкрутств, Скорочення попиту на робочу силу веде до зниження ставок заробітної плати, подальшого зниження загального рівня цін.
3. Пожвавлення.
Зріст об`ємів виробництва. В кінці стадії пожвавлення проходить до докризового рівня. Зростає підприємницька активність, починають збільшуватись прибутки підприємств, зростає попит як на товари так і ресурси, знижується кількість безробітних. Криза збуту минула, спостерігається невелике підвищення цін на товари та послуги.
4. Піднесення.
Перевищення докризового об'єму виробництва є переходом в наступну стадію економічного циклу. Відбувається розширення виробництва, зростають розміри потужностей, зниження безробіття доходить до повної зайнятості, зростання доходів. Інвестиції та витрати зростають. Зростає попит на товари та послуги. Починають формуватися передумови для входження в новий цикл.
414
Країни СНД закінчують сторіччя з використанням старих технологій фізично і морально застарілой техніки, що є головною причиною затяжного характеру та важкого спаду вирабництва, отже, поглиблення кризових явищ.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу. Циклічна, або криза надвиробництва, характерна тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій.
Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних благ.
Промислова криза виявляється у вигляді невідповідності між масою вкладених в галузь продуктивних сили і можливістю прибуткового їхнього застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду низьких прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною рисою промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата, росте безробіття.
Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання, що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність.
Цей вид діяльності охоплює все більшу частину населення і ставає фактором, що відволікає людей від суспільно-корисної діяльності. Завдання спекуляції - пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної діяльності всіх суб'єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінєння грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу.
Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежності оцінки майбутньої кон'юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового світу. Різка модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивне підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до штучного скорочення споживання матеріальних благ.
Спекулятивні кризи є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.
Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу: підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити
415 заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.
Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових втрат, відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємств, знижується обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру, є більш тривалими, ніж промислові.
В системі економічних криз надто помітне місце належить структурним
кризам, що є наслідком однобокого розвитку одних галузей на шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях - в електроніці, атомній енергетиці, та ін. - яка вступає в суперечність старій структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях - вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.
Структурні кризи проявляються в формі енергетичнї, сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються від періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне господарство, а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якоїй галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму зв'язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціями цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва; диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.
Економічні кризи в другій половині ХХ ст. стали менш глибокими і тривалими, для фаз циклу характерна асинхранність, або різночасність фаз.
Серед видів криз переважають структурні кризи, криза валют, наростання
інфляційних процесів.
10.3. Антикризовий фінансовий менеджмент – вимога «нової
економіки»
Кризи зайняли своє певне місце в житті суспільства. Адже хтозна, чи вдасться знайти хоча б одну систему в природі чи суспiльнiй формації, яка розвивалась би без періодичних потрясінь. Отже, кризам властива неминучість i рiзноманiтнiсть.
Виникає логічне запитання: якими економічними закономірностями можна пояснити радикальне погіршення фінансового стану одних підприємств
(які нерідко були лідерами у своїй галузі) і навпаки – стрімке зростання інших.
Відповідь на поставлене запитання, на нашу думку, лежить у площині викликів, які висуваються «новою економікою». У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, обумовлена технологічними, фінансовими та
416 екологічними змінами, переходом на новітні ринкомісткі, високопродуктивні та гнучкі види виробництва.
Висновок про те, що «нова економіка» вимагає «нового економіксу» є для українських реалій особливо актуальним. Фінансовий менеджмент багатьох підприємств виявився непідготовленим до згаданих викликів. Проблематика антикризового фінансового менеджменту не знайшла також адекватного відображення в наукових дослідженнях. Наявна науково-практична література присвячена переважно загальноекономічним аспектам розвитку інформаційно-
інноваційної економіки (А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та інші) або ж антикризовому менеджменту в цілому (Л.О. Лігоненко, З.Є. Шершньова, Є.А.
Уткін). Поза увагою залишаються питання реформування фінансового менеджменту у напрямку створення гнучких систем управління фінансами, які б дозволяли своєчасно реагувати на актуальні зміни у ендогенному та екзогенному по відношенню до підприємства середовищах. Метою пропонованої статті є дослідження основних елементів такого інноваційного ресурсу як «система антикризового фінансового менеджменту», а також окреслення концепції антикризового фінансового контролінгу як імперативу антикризового фінансового управління.
На відміну від традиційної («старої») економіки, за нової економічної реальності основні акценти ставляться на інформаційно-інноваційні моделі розвитку, що передбачає широке впровадження у фінансово-господарській діяльності новітніх наукових досягнень. «Нова економіка» характеризує трансформацію економічних відносин під впливом інформаційних технологій за трьома основними напрямками:
· трансформація матеріальної вартості у віртуальну (наприклад матеріальних активів – у нематеріальні);
· заміна традиційних факторів виробництва (капітал, земля, праця) новими – (знання, ноу-хау, інновації);
· зміна акцентів на ринках: перехід від «ринку продавця» до «ринку покупця»; від локальних ринків до глобального ринку.
Саме в напрямку врахуванням зазначених та інших особливостей нової економіки і має здійснюватися реформування всієї системи управління фінансами підприємств. Адаптація суб`єктів господарювання до викликів нової економіки означає активізацію інноваційних процесів на всіх ділянках господарської діяльності. Й. Шумпетер, зокрема, виділяв п`ять інноваційних напрямків:
· виробництво нових, покращених продуктів;
· запровадження нових методів виробництва;
· відкриття нових ринків збуту продукції;
· відкриття нових ринків факторів виробництва;
· проведення реорганізації.
Практика засвідчує, що досягти необхідного рівня конкурентоспроможності можуть лише ті підприємства, які вчасно реагують на
інноваційні вимоги нової економіки, успішно вирішують завдання фінансового забезпечення та якісної інформаційної підтримки відповідних управлінських рішень. Усі інші господарські структури опиняються у стані перманентної
417 боротьби за виживання.
Неефективний менеджмент за «нової економіки» є головним фактором ризику. Неякісні управлінські рішення за нової економічної реальності можуть спричинити набагато більші втрати, ніж за рівних обставин за «старої економіки». Можна стверджувати, що такі традиційні інструменти управління фінансами підприємств як класичний фінансовий аналіз (з використанням окремих фінансових показників та їх нормативних значень), традиційне фінансове планування, статистичний аналіз капіталовкладень, калькулювання та ціноутворення на базі собівартості, нормування оборотних активів не відповідають потребам «нової економіки». Фінансовий менеджмент має володіти такими специфічними інструментами антикризового управління як санація балансу, двоступінчаста санація, реструктуризація активів, аутсорсінг окремих непрофільних функцій, управління затратами на основі системи
«тарґет костінг» та інші.
За «нової економіки» суттєво змінюються критерії оцінки ефективності діяльності підприємства в цілому, його окремих працівників та структурних підрозділів. Вітчизняною та зарубіжною практикою переконливо доведено, що такі показники як «чистий прибуток», «рентабельність основних засобів чи основної діяльності» тощо не відображають реальної картини на підприємстві.
За словами засновника найбільшого у світі підприємства – виробника мікропроцесорів «Інтел» Andy Grove, «вартість сучасного підприємства уже не визначається наявним у ньому устаткуванням». До характерних особливостей корпоративного фінансового управління відповідно до вимог «нового економіксу» належать:
· функціонування повноцінної системи ризик-менеджменту, що уможливлює регулярне відстеження та прогнозування зовнішніх і внутрішніх ризиків фінансово-господарської діяльності;
· спроможність до розробки та реалізації стратегій «на випередження»;
· використання емпірично-статистичних методів прогнозування та аналізу фінансово-господарської діяльності;
· наявність дієвої системи контролінгу та внутрішнього аудиту;
· впровадження інтегрованої системи оперативного бюджетування та стратегічного планування;
· орієнтація управлінського процесу на створення додаткової вартості та симетричний розподіл інформації.
З вищевикладеного випливає, що важливою складовою «нового економіксу» є система антикризового фінансового менеджменту. Антикризовий фінансовий менеджмент як інноваційний ресурс є адекватною відповіддю на виклики «нової економіки». Йдеться про застосування специфічних методів та прийомів управління фінансами, які дозволяють забезпечити безперервну діяльність підприємств на основі управління зовнішніми та внутрішнім ризиками профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Вважаємо, що антикризовий менеджмент, як такий, концентрується переважно саме на питаннях антикризового управління фінансами підприємства. Всі інші напрямки антикризового управління є похідними і залежать у переважній більшості від ефективності заходів у рамках антикризового фінансового