Материал: Психологічна мотивація як чинник ефективності роботи державних службовців

Треба зазначити, що від рівня мотивації співробітника, його мотиваційних установок залежить як рівень виконання управлінських функцій, так і ефективність діяльності взагалі.

Так, А.М. Воєдило, вивчаючи особливості формування ефективного стилю управління, серед основних напрямків управлінської підготовки на перше місце вивів мотивацію до управління і самовдосконалення, тобто мотивацію до управлінської діяльності, та мотивацію до професійної діяльності (професійної компетентності).

Поряд з цим учений виокремлює такі напрямки:

підвищення адекватності самооцінки особистісних якостей, необхідних для ефективного управління;

засвоєння психологічної моделі ефективної управлінської діяльності

озброєння досвідом вирішення конфліктних ситуацій;

розвиток психолого-педагогічної спостережливості; підвищення компетентності у спілкуванні;

оволодіння навичками психічної саморегуляції;

підвищення інформативного обсягу психологічної підготовки;

пріоритетне використання активних форм і методів навчання.

Основними методами підготовки працівників до ефективного управління, створення відповідної мотивації А.М. Воєдило визначає: моделювання ситуацій; навчання способам свідомого контролю негативних емоційних станів, психічної і фізичної втоми, пізнання себе, встановлення контакту, набуття ефективних способів прийому й передачі інформації; навчання умінню слухати та налагоджувати зворотний зв’язок; розвиток спостережливої сенситивності з метою розуміння емоційного стану і властивостей підлеглих. І як найбільш релевантні засоби формування ефективного управління і мотивації до управлінської діяльності виокремлює:

) соціально-психологічний тренінг ділового спілкування і рефлексивно-емоційний тренінг;

) заняття, що забезпечують максимальну активність управлінців у відтворенні необхідних для ефективного управління засобів, способів їхнього впливу на підлеглих.

У науковій літературі, присвяченій дослідженню професійної діяльності державних службовців, наявні два підходи до підбору засобів і форм вивчення та розвитку їх професійної компетентності й мотивації. Кожен із підходів скерований на розв’язання певного кола завдань, у зв’язку з чим має свої переваги й обмеження..

З позицій першого підходу керівники державних служб і відомств з їхніми професійними й особовими відмінностями виступають як певний феномен, який стає об’єктом наукової уваги. Основним методом роботи тут є тестовий з інтерпретацією результатів і визначенням феноменологічних характеристик професійної діяльності. Винятковістю цього підходу стало проведення широкомасштабних досліджень із застосуванням стандартизованих методів. Проте є недоліки, наприклад, матеріали цієї групи мають більше констатуючий характер і порівняно менше - методичний. Щодо другого підходу, то кінцевою метою здійснюваної роботи є проведення будь-яких змін. Форми і методи роботи з персоналом носять активізуючий діяльність працівників характер.

Найчастіше для цієї мети використовується комплекс організаційних, діагностичних і активізуючих методів, зокрема вивчення й оцінки професійної компетентності та мотивації працівників скеровані на те, щоб якнайточніше виявити тих людей, які найбільшою мірою відповідають вимогам посади, вже на етапі первинної співбесіди або найбільше підходять для управлінської діяльності.

Над темами значущості рівня підготовки державних службовців, удосконалення їх майстерності, підвищення кваліфікації для акумуляції мотивації співробітників, а разом з нею розвитку ефективності і професіоналізму у роботі організації плідно працювали А. Андрущук, Л. Матосова, Т.В. Мотренко, О.Ф. Мельников, А.Б. Почтовюк, В.К. Присяжнюк, Н.Г. Протасова, В.А. Яцюк та інші.

Проблеми мотивації державних службовців із року в рік привертають увагу нових вчених і публікацій з цієї теми стає все більше. Кожен автор додає щось нове, виокремлює більш важливі моменти на основі проведеного аналізу чи узагальнює праці вже відомих дослідників.

Однак, недостатньо освітленими залишаються дослідження в області вивчення психологічної мотивації як чинника підвищення професійної компетентності державних службовців та ефективності їх роботи. Недостатньо досліджені також проблеми імплементації міжнародного досвіду мотивування. Методи державного управління, способи, прийоми, техніка та інструментарій зарубіжних теорій потребують адаптації до специфічних умов України.

На разі усвідомлення значення для України ефективного державного управління, як запоруки її стабільності, зумовлює продовження й поглиблення наукових досліджень з вивчення мотивації державних управлінців, аналіз світового досвіду для формування нового, вдосконаленого національного шляху.

2. Мотивація як чинник підвищення ефективності праці та професійного зростання державних службовців

2.1 Державна служба як особливий різновид суспільно-корисної праці

Функціонування будь-якої сучасної держави характеризується багатоманітністю цілей, завдань і функцій, від професійного і чіткого виконання яких залежить ефективність функціонування того чи іншого організованого державою суспільства. Світовий досвід і стан сучасних відносин у нашій країні свідчать про те, що сучасне суспільство не може нормально функціонувати і розвиватися поза державою, незалежно від її упорядкованого впливу на розвиток найважливіших суспільних відносин. Цим і обумовлюється необхідність у кваліфікованому і потужному державному апараті. У свою чергу, ефективність діяльності держави, результати виконання нею своїх економічних, соціальних, організаційно-управлінських та правових функцій визначаються системою створених в усіх гілках державної влади органів, організаційно-структурною побудовою останніх і, врешті-решт, якісним складом кадрового потенціалу органів, служб, структур та підрозділів державної служби.

У сучасній науковій літературі виділяються дві основні моделі організації державної служби.

Перша, умовно кажучи, - «європейська», характерним прикладом якої є англійська система організації державної служби. За цією системою чиновнику, який поступив на держслужбу, гарантується за будь-яких умов добре оплачувана робота, пакет соціальних пільг та досить високий рівень пенсійного забезпечення. Звільнити англійського чиновника практично неможливо. Разом з тим, значно нижчий порівняно із приватним сектором економіки рівень оплати праці, а також заборона займатись бізнесом не забезпечують державним службовцям високого рівня життєвих благ. Таким чином, державний службовець свідомо отримує не надто високу, проте гарантовану стабільність протягом життя.

Друга модель - «американська», відповідно до якої державна служба розглядається як рівноправний вид діяльності на ринку праці. Державний службовець працює за контрактом без особливих привілеїв та соціальних преференцій, які зумовлені належністю до відповідної категорії державних службовців, вислугою років та іншими атрибутами європейської бюрократичної моделі - про ступінь успішності чиновника судять за ефективністю його роботи. Проте американським державним службовцям не гарантується збереження посади за умови визнання недоцільності збереження відповідного робочого місця; рівень пенсійного забезпечення безпосередньо не пов'язаний із проходженням державної служби. Під час прийому на роботу враховуються, передусім, ділові та професійні якості.

Вітчизняна модель організації державної служби за характеристикою системи оплати праці тяжіє до «європейської», водночас вона має певні відмінності: як стосовно рівня оплати праці, так і питомої ваги посадового окладу у структурі заробітної плати державного службовця тощо. Це визначає специфіку вітчизняної моделі організації державної служби, функціонування якої ще не відповідає сучасним усталеним європейським стандартам. У зв'язку з цим виникає гостра необхідність привести у відповідність з цими стандартами всю систему державної служби в Україні, а також окремі її елементи, насамперед систему оплати праці державних службовців.

На сьогодні в нашій державі ще не сформувалася кадрова еліта державних службовців, які здатні поставити загальнодержавні пріоритети вище кон’юнктурної боротьби за доступ до політичних рішень, високих посад та певних ресурсів.

Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах і їхньому апараті та на яких покладено практичне виконання завдань і функцій держави.

Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження і одержує заробітну платню за рахунок державних коштів.

Сучасний правовий інститут державної служби, - висловлює свої міркування О.Ю. Оболенського, - це, насамперед, система правових норм, що регулюють відносини, які складаються в процесі організації самої державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедур його реалізації, а також механізму проходження державної служби. Державна служба - це комплексний правовий інститут, який регулює організацію та діяльність усіх державних службовців і складається з правових норм різних галузей права. Складність інституту державної служби полягає в тому, що: по-перше, він поєднує в собі правові норми інших галузей права; по-друге, складається з окремих підінститутів, наприклад, проходження служби, принципів державної служби. А.Я. Ноздрачов розглядає державну службу як форму участі громадян у здійсненні цілей і функцій держави; форму реалізації зв’язку між відносинами держави, суспільства, закону і громадянина; механізм формування, реалізації й удосконалення інститутів державної влади і державного управління; комплекс правових інститутів, що регулюють здійснення державної влади, державного управління; соціальний інститут - спільності, професійної корпорації осіб, які практично виконують ці функції згідно зі своїм правовим статусом; систему державних органів, метою яких є виконання державних завдань і функцій. Г.В. Атаманчук визначає її як «особливий різновид управлінської діяльності».

Організаційний аспект державної служби А.В. Оболонський пов’язує із структурно-функціональними елементами державного апарату. На його думку, вона становить собою систему, що складається з таких елементів: формування організаційних і процесуальних основ діяльності державного апарату, побудова і правовий опис ієрархії посад, виявлення, оцінювання, стимулювання та відповідальність державних службовців. Г.І. Леліков, досліджуючи юридичну природу державної служби, вважає, що вона є складною цілісною системою. Її державно-правова форма, адміністративно-правовий і процесуальний механізми реалізації базуються на дії соціальних функцій, соціальній природі та визначаються ними. Державна служба має такі аспекти: політичний - ланка, що пов’язує громадян із державою; юридичний - практичне виконання посадових обов’язків та повноважень у державному апараті; соціальний - здійснення цілей та функцій держави в суспільстві. В.Д. Ничипоренко та Є.В. Охотський розглядають державну службу як функцію особливого соціального прошарку людей - державних службовців - зі своїми корпоративними інтересами і запитами; як носія культури, соціуму і народних традицій, належної моралі й духовності нації. В.Г. Ігнатов, розглядаючи поняття державної служби, наголошує не тільки на сукупності правових, соціальних та організаційних норм щодо виконання функцій держави, але й на публічно-правових відносинах між державою і державним службовцем щодо умов, методів і результатів служіння державі й суспільству. На підставі аналізу наукових визначень державної служби як особливого соціального інституту автор відзначає, що в них значне місце відведено питанням, пов’язаним із проходженням державної служби. Йдеться, зокрема, про службово-трудові відносини, що виникають у зв’язку з визначенням способів і процедур прийняття на державну службу, заміщенням посад, оцінкою праці державних службовців, припиненням служби .

Сьогодні у науковій літературі немає єдиної точки зору щодо з’ясування сутності та визначення поняття державної служби. З точки зору Г.В. Атаманчука та М.М. Казанцева «державна служба - це практична і професійна участь громадян у здійсненні цілей і функцій держави через виконання вимог державних посад, заснованих у державних органах». З даним визначенням важко погодитись, оскільки термін «участь», на відміну від постійної планомірної цілеспрямованої діяльності передбачає також суто періодичне, епізодичне здійснення вказаних цілей та функцій. На думку

А.П. Альохіна та Ю.М. Козлова зазначене поняття можна розуміти у широкому та вузькому значеннях. «Державна служба в широкому розумінні зводиться до виконання службовцями своїх обов’язків (роботи) в державних організаціях; в органах державної влади, в установах, інших організаціях; у вузькому значенні - це виконання службовцями своїх обов’язків у державних органах». Як можна побачити, і вузьке, і широке значення даного визначення фактично зводяться лише до виконання обов’язків, не враховуючи систему зовнішніх та внутрішніх зв’язків, які невід’ємно поєднанні із виконанням останніх.

Іноді вказують, що державна служба - це:

) соціально-правовий інститут, через який реалізуються цілі й функції держави у суспільстві;

) професійна діяльність у сфері забезпечення повноважень державних органів.

Л. Коваль вважає, що державна служба - це професійна служба, адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій, що має на меті обов’язкову діяльність з реалізації управлінських функцій. Однак викликає заперечення можливість для державного службовця перебувати на посаді в об’єднаннях громадян та недержавних структурах: ч. 2 ст. 8 Закону України «Про об’єднання громадян» прямо визначає, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, так само як і втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та інших об’єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом.

Що ж стосується можливості державних службовців обіймати посади в недержавних структурах, то ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» визначає поняття останньої як професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів, тобто зайняття будь-якої посади на недержавних підприємствах, в організаціях та установах не може розглядатися в якості державної служби.