5.Основні етапи історії Давнього Єгипту.
Додинастиний період – 5000-3100 роки до н.е.
На той час на території Північно-Східної Африки знаходились неолітичне поселення які перейшли від занять мисливства та збиральництва, до відтворюючого господарства – землеробства та скотарства. Причиною цього переходу вчені вбачають в екологічній кризі – зникнення великих тварин, через мисливську діяльність людей. Вздовж річки Нілу виникають сільськогосподарські общини, які згодом об’єднуються у маленькі державні утворення – номи (за грецькою назвою). Близько 3400 року до н.е. на території Єгипту відбувається об’єднання номів у дві доволі великих державних утворення – Верхній Єгипет або Червона земля (долина Нілу) та Нижній Єгипет або Біла земля (дельта Нілу), які починають боротьбу за домінування у регіоні. Близько 3200 року, перший відомий єгипетський правитель із Білої землі – фараон Скорпіон – здійснив спробу завоювати Червону землю. Через сто років, у 3100 році, правитель Білої землі – Менес, завоював Нижній Єгипет, та створив об’єднану Єгипетську державу і першу династію єгипетських фараонів.
Архаїчний або ранньодинастичний період – бл. 3100-2686 до н.е.
Цар Менес заснував столицю Стародавнього Єгипту – місто Мемфіс, яке розташовувалося на півночі Єгипту. Згодом, Мемфіс виріс у стародавній мегаполіс, який став важливим центром Єгипту в Архаїчний період. У Архаїчний період закладаються основи давньоєгипетської релігії та ідеології. За уявленнями єгиптян, правитель Єгипту – фараон був сином бога Гора, богоподібною істотою. В Архаїчний період виникає ієроліграфічне письмо. Основою господарства в Архаїчний період було землеробство. Єгиптяни жили в маленьких селях, та в основному вирощували пшеницю та ячмінь. Щорічні розливи Нілу сприяли веденню господарства –завдяки мулу який, містив у собі органічні сполуки та добри. Давні єгиптяни навчилися вираховувати початок розливів Нілу.
Давнє царство: Епоха будівників пірамід бл. 2686-2181 до н.е.
Перші піраміди починають будувати в Єгипті ще за першої династії, щоправда невеликих розмірів , більшість з яких погано збереглись. Період Давнього царства починається з царювання третьої династії. Близько 2630 року до н.е., єгипетський жрець та архітектор Імхотеп, побудував піраміду для поховання фараона Джосера. Піраміда Джосер розташована у Саккарі, поблизу першої столиці Мемфісу. Піраміда Джосера – це перша ступінчаста піраміда, яка мала висоту 62 метра. Будівництво пірамід досягло свого апогею з завершенням будівництва Великих Парамід у Гізі. Піраміда Хеопса (Хучу) будувалася між 2589 та 2566 роками до н.е. та мала висоту 146 м. та вважалася одним із Семи Чудес Світу, які фігурували у грецьких джерелах До Великих пірамід також відносять піраміди: Хефрена (Хафра) 2558-2532 роки до н.е., висота 143 м, і Мікерена (Менкаура) 2532-2503 роки до н.е, висота 63 метри. За правління фараонів третьої та четвертої династій, Єгипет вступає в період розквіту. Влада фараонів необмежена, що дозволяє успішно керувати державою. Фараони проводять успішні походи на Лівію та Нубію (суч. Судан). Стабільність влади та успішна зовнішня політика сприяють економічному піднесення єгипетського суспільства. Проте наступні – п’ята та шоста династії, поступово втрачають свою необмежену владу – зростає вплив жреців та місцевої еліти. Будівництво пірамід виснажує державну скарбницю, а постійні виступи жреців та дворянства дестабілізують суспільство. Зі смертю останнього фараону шостої династії Пепі країна впадає в анархію.
Перший перехідний період 2181-2055 роки до н.е.
Правителі сьомої та восьмої династії змінюються дуже швидко. У 2160 році центральна влада фараонів повністю ліквідовується, у Єгипті починається громадянська війна між окремими номами. Криза посилюється постійними навалами лівійців, голодом та хворобами, які спричиняють неурожаї. Згодом, окремі номи були об’єднані у двох державах, які постійно ворогували між собою. 9 та 10 династії утвердилися в Гераклеополі, який контролював території між Мемфісос та Фівами. Інша держава виникає у Фівах. У 2055 році до н.е. фіванський правитель Ментухотеп зміг здолати міць Гераклеополю та відновити єдність Єгипту. Ментухотеп заснував 11 династію – Перший перехідний період закінчився. Починається період Середнього царства.
Середнє царство – 12 династія близько 2055-1786 р. до н.е.
Останній правитель 11 династії Ментухотеп IV був убитий, влада перейшла до першого міністра Аменемхета, який заснував 12 династію. Новою столицею стало місто Іттауі. Проте Фіви, все ще залишалися важливим релігійним центром. Фараони Середнього царства знову змогли стабілізувати єгипетське суспільство . Держава процвітає, а всі фараони проводять послідовну політику закладену, ще за царювання Аменемхета ?. Фараони 11 та 12 династій проводять успішну політику по завоюванні Нубії. Звідки Єгипет отримує рабів, золото, чорне дерево та слонову кістку. Фараони починають вторгатися в лівійські землі, приводячи з відти велику кількість рабів. Єгипет також встановлює зв’язки із Палестиною та Сирією. Фараони Середнього царства, відновлюють пошкоджену іригаційну систему каналів, будують нові фортеці на кордонах держави, відновлюють традицію будівництва пірамід (хоча вже не такого розмаху та масштабу). Середнє царство досягло свого піку за Аменемхета III 1842-1797 р. до н.е. Занепад Середнього царства починається з правління Аменемхета IV у 1798-1790 р. до н.е. і тривало до правління його сестри, королева Нефрусебек (Себекнефрура, Касебекра) у 1789-1786 р. до н.е., яка стала першою правителькою Єгипту і останнім фараоном 12-ї династії.
Другий перехідний період – у 1786 – 1567 роки до н.е.
13 династія не могла контролювати владу у державі. Єгипет знову вступає в смугу внутрішніх конфліктів. У місті Ксоіс створюється 14 династія. 13 та 14 династії існували паралельно та постійно боролися між собою за владу у Єгипті. Громадянська війна була ще більше поглиблена навалою гіксосів – кочового племені невідомого походження. Гіксоси встановили контроль над Дельтою Нілу, та заснувалаи 15 династію. Фараони 15 династії, дуже швидко засвоїли єгипетську культуру, та дуже скоро асимілювалися серед місцевого населення. Паралельно гіксоській 15 династії, в Фівах правила 16 династії (деякі історики вважають 16 династію гіксоською), які були вимушені платити данину гіксосам. У 1570 році фіванська династія змогла здобути перемогу над гіксосами, та вигнати їх із країни.
Нове царство 1567-1085 р. До н.е.
Фараон Яхмос з 18 династії, знову об’єднує Єгипет. Фараони 18-ї династії відновили військові походи на Нубію та Лівію. В цей період Єгипет стикається з новими противниками – державою хуритів Мітанією та Хетським царством. Єгипет Нового Царства можна вважати першою імперією – володіння якої простягалися від Нубії на півдні, до Євфрату на Півночі. Крім могутніх царів, правителями Нового Царства були і жінки. Зокрема, найбільш відомою була Хатшепсут (1503-1482 до н.е.) , яка правила як регент свого малолітнього сина Тутмоса III.
Правління Аменхотеп IV (бл. 1379-1362 роки до н.е) ознаменувался спробами релігійної реформи, та поступовим переходом до монотеїзму. Аменхотеп IV прагнув послабити вплив старої еліти, символом якої був культ бога Сонця Амон-Ра. На противагу якому, Аменхотеп ввів новий культ сонячного диску – Атона та перейменував себе на Ехнатона (буквально слуга Атона). Новою столицею стало місто Ахетатон, відоме згодом як Амарна.
Стара знать була не задоволена такими реформами, тому після смерті Ехнатона було повернуто єгипетський політеїзм. В цей період правили фараони 19 та 20 династії – відомі як Рамесіди (нащадки фараона Рамзеса) займалися будівництвом храмів та міста. За правління фараона Рамзеса ІІ (1304-1237 р. до н.е.) відбувся вихід Євреїв з Єгипту під началом Моісея згідно Біблії. Правління Рамсеса III (бл. 1187-1156 р. до н.е.) було апогеєм Нового Царства. Після нього, Єгипет поступово втрачає свій контроль над Палестиною та Сирією, посилюється натиск лівійців. Влада фараонів слабне, знову посилюються номархи, країна вступає у смугу громадянської війни.
Третій перехідний період 1085-664 B.C.
Наступні 400 років історії Давнього Єгипту ознаменувалися масштабними змінами у культурі та суспільстві Єгипту. В Єгипті вже не існує сильної центральної влади. Вихідцем із Лівії – Шешонком у 945 році до н.е. була заснована 22 династія. Однак навіть лівійці не змогли централізувати державу, і місцеві правителі номів були фактично незалежні від фараонів. Про фараонів 23-ї та 24-є династій дуже мало свідчень, оскільки збереглося дуже мало письмових джерел з цього періоду. У V??? ст. до н.е. Єгипет захоплює Нубійське царство Куш. Правитель Куша – Шабак, заснував нову 25-ту династію, яка правила Єгиптом до приходу ассирійців. У 674 році до н.е. ассирійський цар Асархадон розбив військо кушитського царя Тахарка, та зруйнував місто Мемфіс. Асархадон зробив правителями династії лояльних до Ассирії людей із Саїської 26-ї династії.
Від Пізнього царства до завоювання Олександа Македонського 664 -332 роки до н.е.
26-та династія правила Єгиптом менше ніж два століття. У 525 році до н.е. у битві при Пелісії, цар персів Камбіз переміг фараона 26-ї династії Псамметіха III. Єгипет стає однією із провінцій Персидської держави. Персидський цар Дарій сприяв будівництву нових та відновленню старих храмів та підтримував єгипетських жреців. Але за праляння Ксеркса (485-465 роки до н.е.) Єгипет зазнає сильних утисків. Наслідком чого стала хвиля повстань завдяки яким у 404 році до н.е. на деякий час відновило владу місцевий фараонів – 29 та 30 династії. Але у середині ?V ст. до н.е. Єгипт знов став залежним від персів. Проте македонський цар Олександр у 332 році до н.е. завоював Єгипет. Після нього в Єгипті правили фараони з македонської династії Птолемеїв. У 31 році до н.е. останній правитель Єгипту з династії Птолемеїів – Клеопатра V здалась на користь римського правителя Октавіана Августа. Протягом шести століть Єгипет перебував під владою Риму, а потім Візантії. В цей час в Єгипті поширюється нова релігія – християнство. У V?? ст.. до н.е. Єгипет був завойований арабами, які приносять з собою іслам. Саме з арабського завоювання починається історія сучасного Єгипту на його культури.
ХЕТСЬКЕ ЦАРСТВО
Одна с перших старадавніх держав яка зявилась на території малої Азії було Хеетьське цірство . Хто такі Хе́тти, це — народ, який населяв з кін. III—поч. ІІ-го тис. до н. е. до кінця VIII ст. до н. е. центральну частину Малої Азії. На межі III—II тис. до н. е. до Малої Азії мігрували хетто-лувійські племена, які , мало чим відрізнялися від корінного населення, вони створили там з десяток своїх дрібних царств. Перша велика малоазійська держава виникла, близько 1800 р. до н. е. зусиллями царя Куссара — Пітхани та його сина Анніти. Пітхана оволодів містом Неса (сучасний Кюльтепе) і переніс туди свою резиденцію, і дощенту зруйнував місто Хатті (Хаттусу). Наступним царем став Анніти за хеттського царя Анітти (бл. XVIII ст. до н. е.), який завоював міста Неса і Хаттуса, почалось об'єднання областей Анатолії. Але парадокс в тому що Хетські царі вели свій родовід не від Анніті а від царя Лабарни який теж правивв Куссарою.
Можливо це із-за того що остаточно держава хеттів склалася за Лабарна I (1680–1650 рр. до н. е.), коли їх володіння досягли узбережжя Чорного моря. Після Лабарни, який мав більше підстав претендувати на славу творця Давньохеттського царства (близько 1650—1500 рр. до н. е.), ніж Анніта, тягар влади перебрав на себе Хаттусілі І (він же Лабарна II). Він переніс столицю в Хаттусу, здійснив кілька воєнних походів, у тому числі — на царство Арцаву, яке знаходилося десь на заході чи на південному заході півострова. Держава Хаттусілі І не відзначалася могутністю, так само як і влада її царя. За правління Мурсілі I (1620–1590 до н. е.) військова могутність цього народу досягла найбільшого піднесення. В 1595 р. до н. е. хетти захопили і пограбували Вавилон. Після смерті Мурсілі I протягом 100 років в державі точилася міжусобна боротьба. В XVI ст. до н. е. було складено хеттські закони. В XIV — на початку XII ст. до н. е. на чолі хеттської держави були хурити. Цар Суппілуліума I (поч. XIV ст. до н. е.) підкорив державу Мітанні і зробив своїм васалом Угарит. З кінця XIV ст. до н. е. держава хеттів і Єгипет почали боротьбу за перевагу в Передній Азії. За договором 1280 р. до н. е. вони поділили між собою Сирію і Фінікію. Наприкінці XIII — на поч. XII ст. до н. е. проти держави хеттів виступила коаліція держав (Аххіява, Арцава та ін.). Переселення на схід «народів моря» (ахейців, філістимлян та ін.) стало поштовхом до падіння держави хеттів. Наприкінці XII ст. до н. е. цар Ассирії Тіглатпаласар I підкорив державу хеттів. Окремі хеттські князівства існували до кінця VIII століття до н. е. і були остаточно поглинуті Ассирією. Хетти розчинилися пізніше серед фригійців та арамеїв.
Фрігійське царство
Після загибелі Хеттського царства найсильнішу державу в Анатолії утворили фригійці, мова яких займала в індоєвропейській мовній сім'ї проміжне становище між давньогрецькою та протовірменською. Фригійське царство, розташоване в центрі Анатолії, досягло свого найвищого розквіту в X—VIII ст. до н. е. Його столицею стало м. Гордіон, назване за ім'ям найвидатнішого фригійського царя Гордія. Доброї слави зажив на фрігійському троні син Гордія Мідас, який після смерті батька у жорстокій боротьбі за владу переміг усіх своїх суперників. Він поширив свою владу також на казково багату Лідію. Мідас віддавався меценатству, активно діяв на міжнародній арені, дружив із греками. Він був незмінним учасником анти ассирійських коаліцій, аж поки Саргон II не завдав йому воєнної поразки, змусивши Фрігію платити данину Ассирії. Утім, не лише ассирійці були головною біллю для фрігійців. На західних і північно-західних кордонах фрігійців тіснили мореплавці-греки та деякі інші малоазійські народи, а наприкінці VII ст. до н. е. зі сходу на них звалилися божою карою кочівники-кіммерійці. Зазнавши поразки від кіммерійців, Мідас наклав на себе руки. Фрігійське царство розвалилося. Його територія дісталася близько 600 р. до н. е. Лідійському царству, а ще через півстоліття — персам.
Лідійське царство
Лідійці, мешкали в центрі західної частини Анатолії. Попервах вони були підданими могутнього Фрігійського царства, проте коли воно загинуло, лідійці, утворили власну державу зі столицею у м. Сарди. В новоутвореній державі стала на престол династія Мермнадів. Верхівку соціальної піраміди лідійського суспільства становили багаті аристократи землевласники, військова та жрецька еліта, великі торговці. До середнього прошарку населення належали вільні дрібні землевласники, пастухи, ремісники. До соціальних низів належали храмові та приватні раби.
Керував державою цар, який заснував династію Мермнадів, за якої у VII—VI ст. до н. е. розквітло Лідійське царство за правління царя Гігеса, який прийшов до влади унаслідок двірцевого перевороту. Він оволодів західними областями Анатолії (частиною Фрігії та Карії, Троадою, Місією), що забезпечило країні вихід до торговельних шляхів у Причорномор’ї. Він прилучив до своїх володінь Колофон і Магнезію — ворота в Егейське море. Однак зі сходу крвїні загрожували кіммерійці від яких доводилось боронитись. Гігес уклав оборонний нерівноправний союз з Ассирією проти кімерійців. Утім, незабаром він уже переорієнтувався на Єгипет і Вавилон, і виступити вже проти Ассирії. А ле такі дії царя виявились для нього великою помилкою Ассирійський володар Ашшурбанапал розгромив у середині VII ст. до н. е. цю коаліцію. Разом з кімерійцями розгромили лідійське царство і спалили столицю Сарди цвр Гігес загинув в бою. Однак спадкоємиць царя Ардіс вижив. Ардіс визнав себе васалом Ассирії. Але в Анатолію вдерлись скіфи і перебили кімерійців Скориставшись цим, Лідія розпочала війну з грецькими містами Прієною та Мілетом за вихід до Егейського моря. Мілетом заволодіти вона не змогла і змушена була укласти з ним мирний договір.
Після загибелі Ассирії між Лідія та Мідією, спалахнула війна. На щастя ситуацію вдалось врегулювати і кордоном між ними пройшов по р. Галіс. Щоб зміцнити стосунки між обома країнами, мідійський царевич Астіаг одружився з лідійською принцесою. Найвагоміших успіхів на міжнародній арені Лідія досягла в середині VI ст. до н. е., за царювання свого останнього володаря Креза. Він змусив багаті грецькі міста платити йому данину. Але царству почала загрожувати зростаюча Персія. Крез рочав шукати союзників проти неї. Однак в бою з перськими військами лілідія зазнали поразки і припинила своє існування в 547 р. до н. е. стваши провінцією (сатрапією) Перської держави.
Урарта Утворення Ванського царства.
У III – ІІ тис. до н. е. на Вірменському нагір’ї та Закавказзі. Довкола озера Урмія (територія нинішнього Ірану) з’явилися невеликі міста-держави, населені, хурритами. Поблизу озера Урмія, біля хурритами, заснували свої держави й племена урарти. У XII ст. до н. е. на цих територіях зявляється, кількох десятків царств ( племінних обєднань) народу Наірі. А вже в XI ст. до н. е. на цох землях затвердились два племінних об’єднання: Урарту (сучаснв Вірменії, Туреччини та Ірану, місцеве населення називало його Біайнілі) та Муцацір.
Першим царем Урарти став Арам (864—845 рр. до н. е.). За його наступника царя Сардурі І (835—825 рр. до н. е.), який мабуть, походив з іншого роду була сформавана нова династія він зробив своєю столицею місто-фортецю Тушпа. Він титулував себе "царем царів, якому всі царі виплачують данину", тим самим кинувши виклик сусідній Ассирії. Свої володіння Сардурі І розширив до озера Урмія, та приєднав Муцацір. Володарі молодої держави будували храми і палаци, організовували царські та храмові господарства для розведення овець, великої рогатої худоби та коней. Щоб якось згуртувати урартські племена ідеологічно (в державі, крім урартів, проживали також лувійці, протовірмени, хуррити, протогрузини тощо), правлячою врхівкою було здійснено централізацію культу — виділив із цілої низки богів трьох найважливіших: Халді, Шівіні та бога грому й дощу Тейшеба.