Велика колонізація греків відбувалася до нашої ери: з 8 до 4 століття. Була організованою та керованою. Проводилися розвідувальні експедиції, призначалися відповідальні за переселення – ойкісти, що організовували межування та розподіл угідь, проектування та будівництво поселень. Колонії розташувалися на узбережжях Середземного та Чорного морів або поблизу них. На ранньому етапі (8-7 століття до н.е.) у колонізації були випадкові причини (війни, посуха, голод), але основними вважаються економічні та авантюрні:
1.Надлишок населення. Сприятливий клімат сприяв різкому зростанню чисельності населення, але на гористій місцевості примітивними знаряддями праці та руками рабів неможливо було досягти більшого врожаю. Земля давньогрецької держави була здатна прогодувати всіх жителів деяких областях Греції. Вільних для обробітку земель у самій країні вже не було, тож деяким мешканцям довелося переселятися на нові території. 2.Аграрно-патріархальний уклад. В тоц час земля належала сім'ї та не ділилася серед родичів. Глава сім'ї міг виключити із сімейного наділу будь-якого її члена. А якщо батько і виділяв ділянки дітям, то за великої родини наділи не завжди могли прогодувати власників. Зміна аристократичного ладу олігархічним спричинила масове обезземелювання і частини землевласників, і частини селян. Обезземелені були змушені шукати землю поза батьківщиною. 4.Необхідність розширення території для збуту товарів розкоші та масового виробництва, що випускалися вже серійно.
Сучасні дослідники називають ще 3 фактори:
Соціальна нерівність. Правова система, що існувала на той час, дозволяла відбирати землю вільних громадян за борги, і вони змушені були залишати «рідні домівки». Стала прибутковою торгівля з іншими країнами та своїми колоніями. Тому деякі жителі поспішали освоювати нові землі, щоб виправити свої справи та розбагатіти, при цьому не втрачаючи зв'язку з батьківщиною. Політична боротьба між «кланами» у деяких полісах. Переможені зазнавали репресій та конфіскації майна. Рятуючись від загибелі, змушені були тікати із країни. Нестача робочої сили. Розвиток виробництва вимагав додаткової робочої сили, через відплив громадян своєї вже не вистачало. У багатьох грецьких областях закони забороняли боргове рабство місцевих жителів. Колоністи часто виступали посередниками між метрополією та варварами, які продавали одноплемінників на чужину.
Розвиток виробництва. Істотно зросла кількість сировинних джерел та ринків збуту. Організовано приплив рабів. Посилення розвитку кораблебудування та мореплавання, необхідних для сполучення з колоніями. Розвиток ремесла та торгівлі. Потрібно було забезпечити зовнішній попит на грецькі традиційні товари та ввозити ті, яких країна потребувала. Греки вивозили вина, парфумерію, оливкову олію та вироби ремісників, а закуповували у населення колоній метали, ліс, шкіри, шерсть, барвники, папірус, зерно та інші продукти (солону рибу, хутра, продукти тваринництва). Розширення уявлень еллінів про планету. З'явилися морські карти, описи земель та народів. Ослаблений патріархальний уклад. З підвищенням мобільності населення послабилися родинні зв'язки. З'явилися економічно незалежні люди, здатні підніматися соціальними сходами завдяки підприємливості, а не походженню. Виникли як олігархічні, а й ранньо-демократичні поліси, де народоправлення зрівняло незнатних і знатних. Зниження соціальної напруги. Багаті поліси та окремі громадяни. Переселенці забезпечили продуктами не лише себе, а й надсилали надлишки до Греції. Правляча аристократія у метрополіях виселяла небезпечних супротивників. Розвиток культури. Збагатилася новими ідеями. Нові економічні осередки. Частина колоній згодом випередила метрополію у розвитку. Розвиток технологій. Місцеві жителі запозичували давньогрецьку техніку та навички будівництва храмів, скульптури, виготовлення керамічного посуду. Переймали досягнення греків у ремеслі та мореплаванні. Зародки історії як науки. За описами мандрівників із Греції інші народи мають уявлення про історію своїх країн у давнину.
Перше грецьке поселення виникло на півдні України у середині VII ст. до нашої ери. е. Це було місто Борисфен або Борисфеніда (від грецької назви Дніпра – Борисфен), яке знаходилося на сучасному острові Березань, за вісім кілометрів від Очакова. На острові було знайдено храм Афродіти (богиня кохання). Дещо пізніше, у VI ст. е., з'явилося місто Ольвія («Щаслива») на Дніпровсько-Бузькому лимані (біля Миколаєва). Ольвія - одне з чотирьох найбільших давньогрецьких міст-колоній Північного Причорномор'я - проіснувало понад 1000 років. Деякі грецькі автори називають Ольвію Борисфеном, а жителів міста – борисфенітами. Ольвія була заснована грецькими переселенцями з Малої Азії з міста Мілета у VI ст. до н.е. Коли греки обжилися на новому місці, вони стали будувати будинки за класичною грецькою схемою: всі приміщення розташовувалися за двома, трьома або чотирма сторонами внутрішнього прямокутного двору. Вікна та двері кімнат виходили у внутрішній дворик, на вулицю дивилися лише глухі стіни та огорожі. Будинки, тісно примикаючи один до одного, утворювали квартали з кількох будинків. Вулиці житлових кварталів Ольвії були дуже вузькими, буквально 2-3 метри, міська влада дивилася навіть за тим, щоб вуличні двері відчинялися всередину будинку, а не назовні, щоб вони не загороджували прохід та проїзд вулицею.У всіх частинах міста була розвинена система каналізації, фрагменти якої можна побачити. У Дністровському лимані – Тира (Білгород-Дністровський) та Ніконій.
У VI ст. до н.е. розпочалася колонізація Криму. У цей час вихідці з Гераклії Понтійської започаткували Херсонес Таврійський (біля Севастополя). Місто розташовувалося на невеликому півострові між двома бухтами. Чуму Таврійський томущо поряд проживали - войовниче плем'я, таврів".Цьому місту-державі судилося довге життя - майже дві тисячі років - і його історія є частиною історії Стародавньої Греції, Стародавнього Риму та Візантії. Околиці міста населяли різні племена, мирні та ворожі, а в середні віки, коли Херсонес стає християнською столицею півострова, навколо нього виникає велика кількість монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста.
Вихідці з Мілета в 6 ст до н.е. заснували – Пантікапей (Керч), Слово «пантікапей» на північно-іранському говірці означає «рибний шлях», воно не грецьке, а скіфське. Греки називали своє місто "Боспорос", на ім'я протоки. Вже через сторіччя (близько 480 р. до н.е.) понад 20 грецьких міст узбережжя, розташованих на території сучасного Таманського та Керченського півостровів, об'єдналися у Боспорське царство, визнавши Пантікапей своєю столицею. З причин, що спонукали грецькі міста-поліси до об'єднання, дослідники називають насамперед загрозу завоювання войовничими скіфами.
Греко-персидські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. У 500 р. до н. е. розпочалося повстання в грецькому місті Мілет проти перського панування. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Афінами, повсталим проти перського панування грецькими полісами у Малій Азії. Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 направилась на завоювання Греції, але після загибелі флоту під час бурі змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії. Навесні 490 до н. е. перська армія направилася морським шляхом до Евбеї і, захопивши її висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці одержали вагому перемогу над персами. Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот.
Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. . Його владу визнала Македонія, а Торакс, також (правитель) Фессалії, перейшов на бік персів. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни. Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-персидських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію. Після цього в продовж багатьох років перси зазнавали ряд поразок, і в результаті з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир, за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі і Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.
Перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидською армією. Але ця вына для греків носила визвольний характер що і спричинило таку ярк боротьбу з ворогом набагото сильнвшим за гецію за свою свлбоду. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Афін, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію. Делоський союз, створена в 478 році до нашої ери, об'єднання грецьких полісів під керівництвом Афін, метою якого було продовження боротьби з Перською імперією в битві при Платеях наприкінці другого
15. ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ ТА СХІДНИЙ ПОХОД ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО.
Одним із могутніх македонських цаів був Філіпп II, який правив із 359 до 336 рр. до н. е. і за час свого правління провів низку важливих реформ. Він збільшив та поліпшив військо, побудував флот. Була створена знаменита македонська фаланга - щільний стрій воїнів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими списами (від 2 до 6 м завдовжки), щитами, луками, пращами і дротиками. Скориставшись чварами греків, Філіпп II задумав добитися панування над усією Грецією. Спочатку він підкорив Фессалію Північну Греції. Так як тоді між полісями точилась ворожеча і вони були розеднані. Успіхи Філіппа II злякали афінян, і вони почали готуватися до війни. Тоді Афінами керував Демосфен він намагається обєднати греків Еллади, проти Македонії. Йому вдалося переконати Фіви до антимакедонський союз проте Спарта відмовилася брати участь у війні. У 338 р. до н. е. біля міста Херонеї відбулася вирішальна битва. Тут об’єднані сили греків зустрілися з македонським військом. У цій жорстокій і тривалій битві грецьке військо зазнало нищівної поразки. Однак отримавши перемого Філіпп II вирішив не іти на Аттику. Натомість Філіпп II у Коринфі де скликав усіх грекфв і уклав з ними соз і оголосив персам війну. Проте в 336 р. до н. е. був убитий. Новим македонським царем був проголошений Александр, син Філіппа II. Правління Александр розпочав з того, що розправився зі своїми ворогами та жорстоко придушив повстання грецьких держав, які хотіли позбутися влади Македонії. У 334 р. до н.е. 30 тис. піхотинців і 5 тис. вершників під проводом Александра Македонського переправилися через протоку Геллеспонт, що відокремлювала Європу від Азії, аби завоювати Персію. Перейшовши ріку Гранік, військо Македонського відразу вступило в бій із переважаючими силами персів і здобуло першу блискучу перемогу. Усі грецькі міста Малої Азії вітали Александра як свого визволителя. Перський цар Дарій III на чолі величезного війська вирушив назустріч Александру. Перси і македонці зустрілися біля міста Ісса. Александр особисто очолив атаку своїх військ, прорвався до тилу перського війська і захопив у полон його дружину, матір і двох дочок. Дарій злякався і втік з поля бою. Перський цар попросив миру, але Александр відкинув його пропозицію. Далі олександ вирушив на Фінікію обложив місто Тир але воно вирішило чинити опір. Понад півроку тривала його облога. Македонць знайшли рішення вони збудували насип до острова і підступили до мурів міста. Під ударами таранів повалилися стіни, македонці увірвалися в місто, грабуючи і підпалюючи все на своему шляху. Вбили його захисників, а тисячі мешканців продали в рабство. Далі Олександр спрямував війська в Єгипет. У Єгипті його зустріли як визволителя від персів. Жерці урочисто оголосили його богом і сином бога сонця Амона. У дельті Нілу, біля острова Фарос цар заснував місто, назвавши його на свою честь Александрією. У 331 р. до н.е. почався похід Александра вглиб Персії. Біля селища Гавгамели його очікував Дарій III із величезною армією. Бій біля Гавгамел тривав цілий день і лише на вечір стався перелом. Македонська кіннота на чолі з Александром атакувала ворога, прорвала його бойовий стрій і майже підійшла до самого царя Дарія. Перський цар, злякавшись, знову втік. А з ним — усе його військо. Після ганебної поразки Дарій III був убитий своїми наближеними. Александра Македонського проголосили «царем Азії». Під його владу перейшли міста і області Перського царства, куди він призначав намісниками як македонців, так і знатних персів.
Одна з причин перемог Александра Македонського полягала в тому, що він був талановитим полководцем. Але була й інша. Перська імперія була дуже великою з численною кількістю різних народів які один про одного майже нічого незнали і ворогували між собою. Перські стартапи йшли з Олександром на переговори з метою що вони поздудуться перського правлінняі Олександр надасть ім свободу. Після підкорення Персії Олександром зохотів завоювати весь світ. Він зі свої військом вирушив у північно-східні області Персії зламавши опір місцевих нардіві підкорив Середню Азію, Александр вторгся в долину Інду. Тут він зустрівся з могутнім військом царя Пора. Після довгої і кривавої битви все ж таки переміг. Після перемого запланува йти походом у долину Гангу однак військо, відмовилося. Десятилітній похід завершився в 325 р. до н. е. у Вавилоні, котрий цар проголосив столицею своєї держави. Влітку 323 р. до н. е. Александр Македонський раптово занедужав і помер у віці 32 років. Не встигши здійснити свою мрію.
Царський період Стародавнього Риму, Римське царств — найдавніший період історії Стародавнього Риму, в який існувала виборна монархія на чолі з римськими царями – з 754 р. до 509 р. до н.е. За легендою Рею Савілья народила від бог Марс, двох синів Ромул та Рема . Розгніваний Амулій наказав покласти немовлят у кошик і кинути в річку Тібр. Проте кошик прибило до берега, де їх знайшла і вигодувала вовчиця. Потім братів підібрав царський пастух Фаустул. Потім вони дізнались що царського роду і по волі свого діда Нумітора заснували місто на погорбах річки Тбр. Але між ними виникла суперечка і Ромул убив Рема і назвав місто на свою честь і став його першим царем. Датою заснування міста вважається 21 квітня 753 до н. е. Поряд з містом рим своє місто заснувалиі сабіняни з яки в Римі згодом виникла війна ізза крадіжки їхніх жінок томущо в римі більшість були чоловіки. Після Ромула в римі царювало ще шість царів – Наум Помпілій, Тулл Гостилій, Анк Марцій, Тарквіній Пріск (Стародавній), Сервій Туллій та Луцій Тарквіній Гордий .
Ці царі мали функції вождя та жерця; мав охоронців і обирався у народних зборах. Поруч з царем діяв сенат з 100 чоловік на чолі з принцепсом - головою. Посада в сенаті була довічна, вакансії заміщалися царем. Сенат розглядав питання про війну і мир, керував фінансами, обговорював законопроекти. У періоди міжцарів'я сенат за жеребом обирав зі свого середовища «тимчасово виконуючого обов'язки царя» строком на 1 день, вручаючи йому печатку Риму, ключі від скарбниці та атрибути царської влади. Вся повнота влади була зосереджена в куріатні коміцій - народних зборах по куріях. Саме тут обирався цар, приймалися закони, розглядалися апеляції засуджених до смерті. Збори проходили на форумі, кожен рід мав 1 голос; всього в Римі налічувалося 30 курій; щоб рішення зборів отримало законної сили, необхідно було набрати 16 голосів «за».
Одними з найвойовничіших правителів цього періоду були Тулл Гостилій, та Тарквіній Пріск. Тулл Гостилій прославився як войовничий цар: він зруйнував Альба Лонгу, воював із Фіденами, Вейями, Сабінами. Жителів зруйнованої Альби він переселив до Риму, надавши їм права громадянства, а знать зарахував до Сенату. Що на рахунок Тарквінія Пірска, то він вів вдалі війни із сусідами, збільшив кількість сенаторів на 100 осіб, заснував громадські ігри, розпочав осушення за допомогою каналів болотистих частин міста.
У VI ст. до н.е. Царем після відповідних випробувань був обраний Сервій Туллій (578-534 рр.. до н.е.). Він розділив територію Римської держави на 4 територіальні округи. Не скасовуючи куріатні коміцій, Сервій Туллій ввів центуріатні коміції, тобто зборів за центуріям - сотням, і надав їм вищу законодавчу, судову силу. Далі Сервій Туллій ввів ценз майна і розподілив усіх римських громадян на класи. Першим обов'язком кожного класу було виставити певну кількість центурій. На зборах кожна центурія отримала 1 голос. Всього центурій налічувалось - 193; щоб рішення зборів стало законом, потрібно було набрати 98 голосів «за». Збори приймало закони, розглядало апеляції, обирало посадових осіб. Сервій Туллій корінним чином перетворив суспільство. Він шанувався як благодійник народу. Плебеї отримали цивільні права, родова організація поступилася місцем територіальної, вплив родової знаті ослаб, що викликало у сенаторів ненависть. Після проведених перетворень Сервій Туллій був убитий Тарквінієм Гордим з династії Тарквініїв. Проте спроба одноосібного, авторитарного правління була припинена народним повстанням 509 р. до н.е. Тарквіній Гордийбіг, царська влада в Римі була скинута і проголошена республіка.