Підпорядкувавши собі Італію, римляни почали готуватися до захоплення острова Сицилія. Цьому опирався Карфаген — колишня фінікійська колонія у Північній Африці. Карфаген вважався наймогутнішою державою в Західному Середземномор'ї, маючи свої колонії в Іспанії та на Сицилії. Римляни називали карфагенян пунами, тому війни між Римом і Карфагеном називають Пунічними.
Перша Пунічна війна (264-241 до н. е.) спалахнула через Сіцілію Розпочали її римляни. Римляни зайняли місто Месану у відповідь Карфаген оголосив Римиві війну. Їм удалося захопити деякі карфагенські міста. Але остаточну перемогу здобути було важко. Могутній карфагенський флот прикривав з моря свої міста і нищив італійські поселення на узбережжі. Проте морську перевагу Карфагену Рим швидко здолав. Рим побудував сильний морський флот. Завдяки якому Римський флот переміг каріагенський в битві біля Егатських островів . Карфаген здався, було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сіцілію та деякі інші острови, і повернув полонених та сплатив контрибуцію.
Проте згодом розпочалась Друга Пунічна війна (218-201 до н. е.). Військо Карфагена очолив знаменитий полководець Ганнібал. Зібравши військо в Іспанії, Ганнібал зі 100-тисячною армією та бойовими слонами рушив до Італії суходолом через засніжені Альпи. Перейшовши гори армія Ганнібала одразу здобула кілька блискучих перемог на р. Тіцин і на р. Требія. У 216 р.д.н.е він завдав нищівного удару римлянам у битві під Каннами, де полягло 50 тис. римських воїнів. На бік Ганнібала перейшли південно-італійське населення та грецькі міста. Проте Римляни почали діяти. Спочатку римляни відвоювали Сіракузи потім бойові дії перейшли на Південній Італії. Це не завадилоГаннібал одержав ще кілька перемог,і підійти до Рим але на штурмвін не наважився чекаючи підкріплення. Не задовго до битви біля Зама Ганібала було відкликано з Ітвлії але армія Сципіана в 202 р. до н. е. у битві біля Зама завдав йому страшної поразки. Ганнібалурятувався втечею. Перемога римлян у цій війні означала остаточну поразку Карфагена. Згідно з мирним договором Карфаген втратив свої володіння поза межами Африки, передав Риму всі військові кораблі та бойових слонів, мав сплатити величезну контрибуцію. Після поразки Карфагену Рим спрямував свою на Грецію та Македонію і царства Селевкідів. Рим х\зміг підкорити Македонію і Грецію та потіснив території селевкідського царства з Європи і частково Малої Азії.
Третя Пунічна війна (149-146 рр. до н. е.). Незважаючи на поразку Карфагена, Рим побоювався: його. Щоб не розпочинати війну, Карфаген намагався виконати всі умови Риму. Зрештою римляни зажадали, щоб пуни зруйнували власне місто та переселилися кудись подалі. Та карфагеняни вирішили захищатися. Після тривалої облоги римляни захопили Карфаген. Більшість його населення було знищено, а тих, хто лишився в живих, продали в рабство. Місто було зруйновано вщент. Таким чином, у III-II ст. до н. е. Рим поширив свою владу за межі Італії. Він знищив могутнього суперника у Середземноморському світі - Карфаген. Це відкрило римлянам шлях до подальших завоювань. Загарбані римлянами землі поза межами Апеннінського півострова. Які називались провінціями вони існували в Іспанії, Африці, Греції, на Сіцілії тощо.
1). Перше Сицілійське овстання 135-132 роках до н. е. На середину II століття до нашої ери. е. концентрація рабів у Сицилії досягла величезних масштабів. На території Сицилії було багато великих рабських господарств з надзвичайно важким становищем рабів. Рабовласники не виявляли турботи навіть про їжу та одяг для своїх рабів, надаючи їм видобувати все необхідне власними силами. Додатковим чинником, що сприяв початку повстання, був досить однорідний етнічний склад сицилійських рабів - багато хто був сирійцями. Повстання розпочалося у місті Енна. Близько 400 сільських рабів, що належали Дамофілу, зібралися за містом на сходці під проводом раба-сирійця Евна. Вони і розпочали повстання увірвалися до міста, де до них приєдналися місцеві раби. Повсталі винищили майже все вільне населення, залишивши в живих тільки збройових майстрів та кількох рабовласників, що відрізнялися м'яким поводженням з рабами.На зборах раби проголосили Евна царем під ім'ям Антіоха. Згодом виступи пройшли у всій Сицилії. Друге осередком повстання стало м. Агрігенті, організатором якого був кілікійський пірат Клеон. Який згодом підкорився Євні,. Проти повсталих виступив претор Луцій Гіпсей, але повсталим вдалося розбити його загін. Після цієї перемоги повсталі зайняли міста — Енну, Агрігент, Тавроменій, Катану, Мессану. Внаслідок цих подій у Сицилії утворилася справжня держава рабів. Майже одночасно військами риму були обложені міста Енні у - 133, та у 132-му Тавроменій. Раби вперто чинили опір, проте в обложених городах почався голод, з чим основні осередки повстань пали т повстання зійшло на нівець. Так закінчилось Перше Сицилійське повстання - повстання рабів на острові Сицилія у 135-132 роках до н. е.
2) Друге Сицилійське повстання - повстання рабів у Сицилії у 104-99 роках до н. е. Приводом для стихійного виступу рабів стало припинення перевірки рабів які незаконно потрапили в рабство, що супроводжувалася визволенням частини рабів і зарахування їх до війська. Однак у Сицилії перевірка дуже скоро припинилася. У 104 до н. е. близько 80 рабів убили свого господаря у Гераклеї Мінойській, після чого вони зникли в горах. Повсталих на початку намагались придушити але спроби були марними. Повсталі обрали собі очільника царя ним став раб-італік Сальвій, який прийняв ім'я Трифона. Невдовзі повстання спалахнуло на околицях Лілібея яке підняв кілікієць Афініон, якого раби також проголосили царем. Згодом повсталі вирішили обєднати свої сили визнавши головним Трифона. Згодом до повсталих рабів приєдналася частина плебеїв. У 103 до н. е. у Сицилію були перекинуті великі сили претора Луція Ліцінія Лукулла. Він зумів розбити армію Трифона та Афініона, проте взяти Тріокалу він не зумів. Лише 101 року до н. е. вдалося підкорити повстання завдяки армії Маній Аквілій. Однак розрізнені загони повсталих продовжували опір аж до 99 року до н. е.
Повстання спартака. Після Другої та Третьої Пунічних воєн рівень життя простого населення особливо рабів значно погіршився. На той час вримі стали поширеними Гладіаторські бої де раби-гладіатори билися на смерть. Повстання Спартака, спалахнула в 73 році до Р. Х., почалася в школі для бійців, у Капуї. Близько 80 невільників втекли, звільнили своїх побратимів. Була спроба наздогнати та повернути рабів але повсталі відбили атаку. Повсталі невільники обрали своїм ватажком Спартака. Згодом повсталі раби зруйнували кілька в'язниць, у яких були ув'язнені невільники, і залучили їх на свій бік. Кількість повсталих почала рости з небаченою швидкістю аж до сімдесяти тисяч людей. Війська Спартака чинили жорстокий опір Риму. Але непокірною армією важко керувати і тому вона розділилась. Більша частина галлів перейшла на бік Крикса а інша лишилась вірна Спартаку. Перші незабаром були знищені римлянами в 72 р. до Р. Х., Згодом настала черга і армії спаратака Спартаком але він розбив римлян і рушив на Рим. Але після невдалого щтурму порту Брундзія армія спартка роздлилась. Красс напав спочатку на галлів і зовсім винищив їх. Залишившись на одинці з невиликою частиною війська Спартак зважився на вступити в бій з Марком Ліцієм але біля річки Сілар був розбитий і помер. Красс переслідував розсіяні загони рабів, винищуючи їх без жодної пощади. Він розіп'яв шість тисяч повсталих на деревах великою дорогою з Капуї до Риму (71 р. до Р. Х.). Число загиблих рабів сягало сімдесяти тисяч.
Перемоги у війнах Римові здобула армія із селян. Проте розорення селянства підривало боєздатність римського війська: втрата землі позбавляла права служити в легіоні. Ті, хто виступав за реформи в державі, популяри, обрали своїм лідером Тіберія Семпронія Гракха. У 133 р. до н. е. Гракх виступив з проектом земельного закону. Кожна сім’я, за цим законом, не повинна мати більше ніж 500 югерів на батька і по 250 на двох синів (югер - близько чверті гектара) державної землі. Надлишки землі держава вилучала та розподіляла між безземельними. Закон забороняв продаж та дарування цих наділів. Невдоволені великі землевласники спровокували сутичку, під час якої Гракха і триста його прихильників було вбито. Проте оптимати не змогли припинити свою діяльності і справу Тіберія продовжив молодший брат Гай Гракх. У 123 р. до н. е. його було обрано народним трибуном. Незабаром його також убили, тож реформа звелася нанівець.
Однак їхні дії небули марними і Закон 111 р. до н. е. проголосив приватними власниками тих, хто на той момент володів державною землею. Це був перший у світі закон про приватизацію землі. Підсумком суспільних протистоянь стало схвалення реформи консула Гая Марія, яка перетворила римську армію з ополчення на найману. Відтепер римські громадяни, ставши до лав війська, отримували платню, а після закінчення служби — земельну ділянку. «Із законів, які він запропонував на догоду народові та з метою послабити вплив сенату, один стосувався заснування колоній. Цей закон передбачав водночас і розподіл громадської землі між бідняками. Другий стосувався воїнів, вимагаючи видавати їм одяг на кошти державної скарбниці без вирахування його вартості з їхньої платні, а також забороняв брати до війська осіб, яким не виповнилося сімнадцять років. Закон про союзників надавав італійцям однакові права з римськими громадянами. Хлібний закон передбачав продаж хліба бідним за дешевою ціною. Судовий закон своїми змінами найбільш відчутно підривав владу сенату. Потім Гай вніс ще й законопроект про нові колонії, про будівництво доріг і хлібних комор, причому сам керував цими роботами, сам за ними наглядав.
На кінець 90-х років І ст. д о н. е. суспільні суперечності настільки загострилися, що для багатьох політичних діячів ясною стала загроза нових соціальних заворушень. Наприкінці 92 р. до н. е. на посаду народного трибуна був обраний Марк Лівій Друз. Він дійшов висновку про необхідність провести деякі реформи для того, щоб уникнути нових спалахів соціальної боротьби. У 91 р. до н. е. Лівій Друз вніс на розгляд сенату ряд законопроектів. Він пропонував передавати справи про зловживання провінційних намісників сенатським судовим комісіям, але поповнити сенат 300 вершниками. Одночасно Лівій Друз пропонував розширити роздачу хліба по зниженій ціні. Проте найважливішою була пропозиція Друза дарувати всім італьським союзникам Риму права римського громадянства.
Наприкінці 91 р. до н. е., коли в народних зборах обговорювали законопроекти Лівія Друза, проти них виступив консул Марцій Філіпп. Використовуючи свої права народного трибуна, Лівій Друз вивів консула із зборів, і його законопроекти було прийнято. Однак, коли в сенаті стало відомо про стосунки Лівія Друза з союзниками, Марцій Філіпп добився оголошення ухвали народних зборів недійсною. Слідом за цим Лівія Друза було вбито. Звістки про відхилення законопроекту Лівія Друза та його вбивство викликали обурення серед населення більшості союзних общин і стали приводом до повстання союзників проти Риму, відомого в історії під назвою Союзницької, чи Марсійської, війни (91—88 рр. до н. е.). Повстання проти римлян почалося в місті Авскулі. Жителі міста, прочувши про загибель Лівія Друза, зібралися в театрі. Туди ж прийшов і римський претор, якому стало відомо про збори. Звернувшись до зборів з брутальною промовою, він викликав обурення. Жителі Авскула розправилися з кривдником та його воїнами, після чого вони закликали до повстання інших союзників. Повстання охопило велику частину середньої та південної Італії. Зберегли вірність Риму тільки Умбрія та більша частина Етрурії, в яких розвинуті були великі рабовласницькі господарства. Організували військові сили й стали військовими вождями повсталих Квінт Помпедій Сілон і Гай Папій Мутіл. Вони створили армію повсталих, запозичивши римське озброєння і військову організацію. В перший період війни успіх супроводив повсталих, їхні загони здобули ряд міст у південній Італії. Наприкінці 90 р. до н. е. Луцій Юлій Цезар провів закон про дарування прав римського громадянства тим із союзників, які зберегли вірність Риму. На початку 89 р. до н. е. з'явився новий закон, яким було обіцяно римське громадянство всім повсталим союзникам, які складуть зброю протягом двох місяців з моменту його опублікування.Ці поступки римлян викликали вагання і відхід од повстання більш заможних груп повсталих. Однак союзні общини боролися далі. Проте поступово воєнна перевага перейшла до римлян. Подолавши героїчний опір повсталих, римляни оволоділи Корфінієм (89 р. до н. е.).Основні сили повсталих союзників було розбито (88 р. до н. е.), але в окремих гірських районах війна тривала ще якийсь час. Проте, незважаючи на поразку, більшість союзників все ж таки дістали права римського громадянства.
Диктатура Сулли — період перебування при владі римського полководця Луція Корнелія Сулли, що супроводжувався великими жертвами. На початку свого правління Сулла ввів проскрипції — списки людей, які були засуджені до смертної кари. Цим самим він мав на меті помститись як особистим, так і громадським ворогам, а також прагнув до матеріального збагачення за рахунок вбитих. Для того, щоб потрапити до проскрипціїв, достатньо було бути заможним. Голови вбитих людей виставлялись на площі та на ораторській трибуні. Сулла засудив до смерті близько 40 сенаторів і 1,6 тисяч так званих «вершників». Була призначена винагорода тим, хто знайде і вб'є людину, що була занесена у проскрипції; гроші тому, хто скаже де вона переховується, і покарання тому, хто переховує . Cулла наказав розкопати могилу Гая Марія і викинути його тіло в річку Анно. Жорстокий терор тривав до 1 жовтня 80 року до н. е., в результаті загинуло близько 5 тисяч людей. Рабів засуджених Сулла відпускав на волю, створивши таким чином власну гвардію. Сулла знищував навіть найменші зародки демократії і жорстоко карав тих, хто починав їх.
Октавіан зосередив у своїх руках необмежену владу. У 29 р. до н.е. він переглянув склад сенату і позбавив посад прибічників Марка Антонія, республіканців і своїх особистих ворогів. Щоб привернути на свій бік городян, він відсвяткував кілька тріумфів, під час яких роздавав гроші й хліб. Тоді ж сенат присвоїв йому титул імператора. Протягом свого правління Октавіан 21 раз отримував цей титул. Хитрий політик, Октавіан на спеціальному засіданні сенату зрікся влади диктатора і консула, залишив собі тільки почесне звання принцепса сенату, тобто першого серед сенаторів. Проте, незважаючи на існування сенату та інших виборних органів влади, принцепс Октавіан правив одноособово. Форма управління державою на чолі з принцепсом дістала назву «принципат». Вона проіснувала майже 300 років. Залежний від Октавіана сенат надавав йому все нові й нові титули й посади. Серед них – почесне звання Август («звеличений богами»), яке перетворилося на титул. У 2 р. до н.е. Августу надали титул «батько вітчизни». У 23 р. н.е., незважаючи на те, що він був патрицієм, його обрали народним трибуном. Цю посаду Август отримував 37 разів.
В Октавіана була власна скарбниця – фіск. До неї надходили прибутки з Єгипту, який став його власністю, а також з провінцій Галлія, Іллірія, Македонія і Сирія. Під командуванням Октавіана перебували 300 000 відданих йому вояків, які були надійним знаряддям для утримання порядку в державі, захисту її кордонів та завоювання нових земель. Побоюючись змов, він набрав особисту охорону – преторіанські когорти (9 000 чоловік). Командирами преторіанців – префектами – Октавіан призначив відданих йому воєначальників. Принцепс проводив політику «батога і пряника». Незаможним громадянам він і далі роздавав гроші та хліб, влаштовував дивовижні свята, наказав спалити списки боржників. Разом з тим Октавіан повернув рабів-утікачів їхнім господарям і відновив закон, за яким за вбивство господаря карали на смерть не тільки винного раба, а й усіх невільників, які під час злочину були в будинку.
Дбав Октавіан Август і про розширення кордонів Римської держави. На провінції було перетворено Паннонію (сучасна Угорщина) та Германію (сучасна Німеччина). Під владою Риму опинилися величезні території. Але подальше розширення кордонів було зупинене численними повстаннями на підкорених територіях. Октавіан зосередив сили армії на охороні кордонів держави. Зрештою, Август пишався тим, що дав римському народові мир. Він започаткував культ божества мирного часу – Августів Мир – і побудував на Марсовому полі мармуровий вівтар Миру. І справді правління Октавіана забезпечило стабільність у суспільстві. Сильна влада була здатна протистояти як повстанням рабів та невдоволенню громадян, так і зовнішнім ворогам. Могутня держава за часів Октавіана стала називатися Римською імперією. В історію Октавіан увійшов не тільки як політик, а й як будівничий. За його наказом було споруджено форум Августа, храм Марса-Месника, який мав нагадувати римлянам, що принцепс помстився за смерть Юлія Цезаря. З допомогою свого заможного друга Мецената він матеріально підтримував поетів. Август дожив майже до 76 років. Похований він був у Римі в спеціально збудованому мавзолеї. Після смерті (у 14 р. н.е.) Октавіана оголосили богом.