Материал: Gidens_Sotsiologiya2

20 мільйонів колишніх європейців, переважно з Іспанії, Порту­ галії та Італії, емігрували до Центральної та Південної Америки. Близько 50 мільйонів жителів, що населяють сьогодні ці тери­ торії, мають європейських предків.

•З Європи до Африки та Австралазії. Приблизно 17 мільйонів чоловік, що живуть сьогодні на цих континентах, мають євро­ пейське походження. В Африці більшість емігрантів оселилися на крайньому півдні, колонізованому переважно британцями та голландцями.

•З Африки до Америк. Починаючи з шістнадцятого сторіччя близь­ ко п'ятнадцяти мільйонів чорношкірих були, всупереч їхній волі, перевезені на Північнота Південноамериканський континенти.

Майже один мільйон прибули туди в шістнадцятому сторіччі; 1,3 мільйона — в сімнадцятому; 6 мільйонів — у вісімнадцято­ му; і 2 мільйони — в дев'ятнадцятому сторіччі. Чорних африкан­ ців доставляли до Америк у ланцюгах і там визискували як рабів; під час цього було винищено не лише окремі родини, а й цілі племена.

Ці потоки населення сформували основу сьогоднішнього етнічно­ го складу Сполучених Штатів, Канади, країн Центральної та Півден­ ної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії. В усіх цих суспільствах тубільні народи були підпорядковані правлінню європейців і у Північній Америці та Австралазії перетворилися на крихітні етнічні меншини. Європейці прибували сюди з різних країн і утворили численні етнічні групи на нових землях. На піку колоні­ альної ери, в дев'ятнадцятому та на початку двадцятого сторіч, євро­ пейці також владарювали над тубільним населенням у багатьох інших регіонах світу: в Індії, Бірмі, Малайзії та почасти на Близько­ му Сході.

Протягом значного часу європейської експансії колоністи були в полоні етноцентричних уявлень, вірячи, що вони здійснюють високу цивілізаторську місію щодо решти світу. Навіть ліберально настроєні європейці вважали себе вищими за тубільні племена, з якими їм до­ водилося зустрічатись. Той факт, що багато з цих племен думали те саме, важив значно менше, оскільки європейці володіли засобами, які давали їм змогу накидати свій світогляд підкореним народам силоміць. Ранній період колоніалізму збігся в часі з виникненням расизму, й відтоді расовий поділ та расові конфлікти мали тенденцію посідати чільне місце серед усіх етнічних конфліктів. Зокрема, ра­ систські погляди, що ставили білих вище над чорними, стали визначати світогляд європейців.

Мал. 9.1. Атлантична работоргівля, 1601—1870 pp. Найбільше чорних рабів було вивезено за ці менш як 300 років до Бразилії — 3,6 млн.

Джерело: Ben Crow and Mary Thorpe, Survival and Change in the Third World (The Open Uni­ versity, 1988), p. 15.

Виникнення расизму

Чому так розквітнув расизм? На це є кілька причин. Одна з них — це та, що протиставлення чорного й білого як культурних символів було глибоко закорінене в європейській культурі. Біле в нас давно асоціюється з чистотою, чорне — зі злом (немає нічого природного в цьому символізмі, в деяких культурах усе навпаки). Символ чор­ ноти набув негативного значення набагато раніше, аніж Захід уві­ йшов у екстенсивні контакти з чорношкірими народами. Це симво­ лічне значення, либонь, і стало визначальним для реакції європейців на чорний колір шкіри людей, яких вони уперше зустріли на афри­ канському узбережжі. Відчуття, що існує радикальна різниця між чорними та білими народами, в поєднанні з тим фактом, що афри­ канці були «поганими», спонукав багатьох європейців дивитися на чорношкірих зі зневагою й острахом. Як висловився щодо цього один спостерігач у сімнадцятому сторіччі, «і своїм кольором, і пове­ дінкою чорношкірі мало чим відрізняються від демонів у людській подобі» (Jordan, 1968). І хоча сьогодні найбільш крайні вияви такого ставлення зникли, є всі підстави вважати, що елементи цього чорнобілого культурного символізму досі мають значну поширеність.

Другий важливий чинник із тих, що привели до виникнення су­ часного расизму, — це винахід та поширення самого поняття раси. Квазірасистські погляди, як відомо, існують уже сотні років. На­ приклад, у Китаї ми знаходимо датований ще третім сторіччям після Р. X. опис народів-варварів, «які дуже схожі на мавп, що й були їхніми предками». Але поняття раси як низки успадкованих харак­ теристик є винаходом європейської думки вісімнадцятого та дев'ят­ надцятого сторіч. Граф Жозеф Артюр де Ґобіно (1816—1882 pp.), якого часто називають батьком сучасного расизму, висунув ідеї, що стали дуже впливовими в багатьох колах. Згідно з Ґобіно, існують три раси: біла, чорна і жовта. Біла раса наділена вищим інтелектом, мораллю та волею до влади, і саме ці успадковані якості спричини­ лися до поширення західного впливу на весь світ. Чорношкірі — це люди невдатні, близькі до тварин, їм невідома мораль і притаманна емоційна нестабільність.

Ідеї Ґобіно та його однодумців і послідовників були представлені як нібито наукові теорії. Згодом вони вплинули на Адольфа Гітлера, який зробив з них ідеологічний підмурок нацистської партії. Уявлен­ ня про вищість білої раси, хоч і не підкріплене жодними реальними фактами, залишається ключовим елементом білого расизму. Напри­ клад, воно лягло в основу ідеології Ку-Клукс-Клану та політики апар­ теїду (окремішнього расового розвитку) в Південній Африці, яку ми розглянемо нижче.

Третя причина виникнення сучасного расизму породжена тією практикою експлуатації, яку європейці запровадили щодо небілих народів. Работоргівля не набула б таких грандіозних масштабів, якби європейці не були такі переконані, що чорношкірі належать до ниж­ чої раси, що вони тільки наполовину — люди. Расизм допомагав

виправдати колоніальне панування над небілими народами і запере­ чував їхнє право на участь у політичній діяльності, яке було заво­ йоване білими на своїй європейській батьківщині.

Взаємини між білими й небілими різнилися залежно від моделі колонізації, на них також впливали культурні відмінності між сами­ ми європейцями. Ми покажемо цю відмінність на конкретних прик­ ладах, розглянувши расові взаємини в Бразилії, Південній Африці та США, перш ніж детальніше проаналізувати расовий і етнічний поділ населення в Сполученому Королівстві.

ЕТНІЧНІ ВЗАЄМИНИ В ІСТОРИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ: КІЛЬКА ПРИКЛАДІВ

Порівняння етнічних взаємин у інших суспільствах із тими, які склались у Великій Британії, допоможе нам проілюструвати ту тезу, що упередження та дискримінація змінюють свою природу залежно від моделей історичного розвитку. Бразилію іноді наводять як прик­ лад суспільства, вільного від етнічних суперечностей між чорними й білими, хоча, як ми побачимо, це не зовсім так. Південна Африка, навпаки, є країною, де упередження та дискримінація набули най­ більш крайніх форм, а сеґреґація між білими й чорними стала скла­ довою державної політики, принаймні так було до недавніх змін, що привели до влади чорну більшість. Розгляд проблем, які доводиться розв'язувати Сполученим Штатам, ми почнемо з кампанії за грома­ дянські права негрів.

Етнічні взаємини в Бразилії

Майже чотири мільйони африканців було перевезено в Бразилію до середини дев'ятнадцятого сторіччя, коли работоргівля вже припини­ лася. У Сполучених Штатах привезені туди представники різних африканських культур звичайно розпорошувались, але в Бразилії доставлені кораблями з однієї місцевості люди, як правило, утриму­ валися разом. Тому їм пощастило зберегти більше елементів своєї первісної культури, аніж неграм у Сполучених Штатах. Рабам у Бразилії дозволялося одружуватись, навіть якщо їхній господар не схвалював цього шлюбу. Від них лише вимагалося служити там, де й раніше, і відколи двоє невільників брали шлюб, їх заборонялося продавати поодинці. Статеві зносини між білими чоловіками та чор­ ними рабинями були поширеним явищем, і діти від таких союзів часто одержували волю, а іноді їх навіть приймали, як своїх, у білу сім'ю. Рабство було остаточно скасовано у 1888 p., але задовго до цієї дати білі призвичаїлися до існування вільних чорношкірих лю­ дей (Swartz, 1985).

Після скасування рабства багато чорних бразильців перебралося жити в міста. Більшість із них жили там (і досі живуть) досить бідно,

проте їм не заборонялось об'єднуватися в професійні спілки, і части­ на з них забагатіли й досягли високого становища. Одне з часто цито­ ваних бразильських прислів'їв говорить: «Чорношкірий із грішми належить до білих, а білий без грошей — до чорних». Цей вислів точно визначає обставини, за яких на різницю в расі дивляться до­ сить поблажливо, втім, «білий колір шкіри» досі асоціюється з пев­ ною вищістю. Білі й сьогодні посідають вищі позиції в усіх сферах суспільства.

Протягом тривалого часу бразильці розглядали свою систему расових взаємин у кращому світлі на противагу більш сеґреґованим моделям, які існували в Сполучених Штатах, але в 1960—1970-і ро­ ки, мірою того як рух за надання американським неграм більших громадянських прав набирав сили, такі порівняння стали свідчити не на користь Бразилії. На початку 1960-х pp. бразильський конґрес ухвалив закон, що забороняв расову дискримінацію в громадських місцях. Причиною стала скарга американської співачки-негритянки Кетрін Дангем, яка гастролювала в країні, що її відмовилися посе­ лити в одному з готелів Сан-Пауло. Проте цей закон був радше симво­ лічним жестом, і уряд не зробив жодної спроби дослідити реальні масштаби можливої расової дискримінації.

Більшість спостерігачів погоджуються, що вияви такої дискримі­ нації в Бразилії трапляються рідко, втім, і існує надто мало урядових програм, покликаних поліпшити соціальні та економічні можливості для небілих. Віра бразильців у «побіління» їхнього суспільства пев­ ною мірою суперечить постійній концентрації чорношкірого населен­ ня в найбідніших секторах суспільства. Бразилія, проте, зуміла уникнути лінчувань та заворушень, якими позначена історія Сполу­ чених Штатів, і оминула більшість крайніх форм упередження щодо негрів.

Соціальний розвиток Південної Африки

В Південній Африці першими європейськими поселенцями були гол­ ландці. Оскільки місцеве населення не виявило особливого бажання працювати на заснованих європейцями підприємствах, вони почали завозити велику кількість рабів із інших місцевостей Африки та з голландської Ост-Індії. Згодом панівне становище в Південній Афри­ ці посіли британці, які й скасували рабство в 1830-х роках. Лінія розмежування між білими колоністами та тубільцями спочатку не була такою чіткою, якою вона стала згодом. Коли рабство скасували, для чорношкірих запровадили нові податки, які мали той ефект, що змусили багатьох шукати собі роботу далеко від дому, аби заробити гроші на сплату податків. У країні виникла система «трудової мігра­ ції», яка утворила модель для подальшого розвитку південноафри­ канської економіки. Багато африканців наймалися працювати на зо­ лоті або алмазні копальні й жили в окремих трудових таборах, роз­ ташованих далеко від місць проживання європейців. Поступово утворилася система сеґреґації, яку згодом було узаконено.