Материал: Gidens_Sotsiologiya2

Інтеграція й антагонізм

За ті тридцять років, які минули після ухвалення «Акта про грома­ дянські права», відбулися великі зміни. На середину 1990-х років кількість чорношкірих, обраних у різні органи влади, зросла від якоїсь сотні чоловік на початку 1960-х років до семи тисяч. До коледжів та університетів зараз приймають учетверо більше чорно­ шкірих, аніж на початку цього періоду. Утворився цілий середній клас чорношкірих бізнесменів та професіоналів, який швидко зрос­ тає. Чорношкірі стали мерами кількох найбільших американських міст, таких як Нью-Йорк, Чикаґо, Атланта й Балтимор. Чорношкірі також вносять видатний вклад у літературу, театральну й концертну діяльність (Marable, 1991).

Проте навряд чи можна говорити про настання нового періоду ра­ сової гармонії та інтеграції. Навпаки, наприкінці 1980-х та на почат­ ку 1990-х років у різних реґіонах Сполучених Штатів відбулися сотні випадків насильства на основі расової ворожнечі. Расова напруга у таких містах як Нью-Йорк, Бостон та Чикаґо досягла апогею; в 1991 р. як чорні, так і білі угруповання організували масові демонстрації, причому і ті, й ті взаємно обвинувачували супротивників у расизмі. В 1992 р. раптово сталися жорстокі зіткнення в Лос-Анджелесі та в кількох інших містах Сполучених Штатів. Усередині 1990-х років відбулися нові заворушення в Лос-Анджелесі. Попри здобутки, яких вдалося досягти за згадуваний вище тривалий період, загальний соці­ альний та економічний статус чорношкірих знову почав знижу­ ватися. Скажімо, на початку 1990-х років значно впав середній доход негритянських родин, скоротилося число чорношкірих вступників до коледжів.

Всередині великих міст стався справжній вибух наркоманії, поча­ ла розкручуватись спіраль насильства. У 1980-х роках більшість смертей серед чорношкірих чоловіків сталася внаслідок убивства. Звіт, опублікований 1990 року у «Медичному журналі Нової Англії» (New England Journal of Medicine), засвідчив, що прогнозована серед­ ня тривалість життя серед чорношкірої молоді чоловічої статі в Гарлемі, Нью-Йорк, була нижчою, ніж серед її ровесників у Бангладеш. У своїй промові, виголошеній у Вашингтоні 1963 року, Мартін Лютер Кінґ говорив про «суспільство, в якому ніхто не помічатиме різниці в кольорі шкіри», суспільство, де його дітей «оцінюватимуть не за кольором їхньої шкіри, а за їхньою вдачею»; але до здійснення такої мети ще, мабуть, далеко.

Латиноамериканці й азіати в Сполучених Штатах

Завойовницькі війни, внаслідок яких утворилися Сполучені Штати, були спрямовані не тільки проти індіанського населення. Велику частину південно-західних територій, на яких жило понад чверть мільйона мексиканців, Сполучені Штати захопили в 1848 році, ви­ гравши війну з Мексикою. Словом «чікано» позначають нащадків

тих людей, а також пізніших іммігрантів із Мексики. Латиноамери­ канцями («латинос») називають усіх жителів США, які походять із іспаномовних територій.

Три головні групи «латинос» у Сполучених Штатах — це мек­ сиканці (близько 13,5 мільйонів), пуерториканці (2,7 мільйони) та кубинці (1 мільйон). Ще 5 мільйонів іспаномовних жителів США походять із Центральної та Південної Америки. Латиноамериканське населення зростає надзвичайно швидко (за період від 1980-го по 1990-й рік воно збільшилося на 53 відсотки), головним чином унаслі­ док напливу нових іммігрантів через мексиканський кордон. Якщо нинішні тенденції триватимуть, то протягом наступного десятиріччя латиноамериканців у Сполучених Штатах стане більше, аніж афро­ американців.

Зв'язки з Азією

Близько 3 відсотків населення Сполучених Штатів походять із Азії, що становить близько 8 мільйонів людей. Китайці, японці та філіп­ пінці (іммігранти з Філіппінських островів) утворюють найбільші групи. Але сьогодні у Америці також проживають у значних кіль­ костях індійці, пакистанці, корейці та в'єтнамці. Так, у результаті в'єтнамської війни в 1970-х роках до Сполучених Штатів прибуло близько 350 тисяч біженців.

Більша частина перших китайських іммігрантів осіла в Каліфор­ нії, де їх працевлаштовували здебільшого у важку промисловість, у такі її галузі, як гірничодобувна та прокладання залізниць. Скупчен­ ня китайців у окремих чайнатаунах відбувалося не з їхнього вільного вибору, а скоріш було спричинене тією ворожістю, з якою їм довело­ ся зіткнутися. Після того, як виданим у 1882 р. законом китайську імміграцію було припинено, китайці так і залишилися, принаймні донедавна, значно ізольованими від решти суспільства.

Перші імміґранти-японці також селилися в Каліфорнії та інших штатах Тихоокеанського узбережжя. Під час другої світової війни, відразу після нападу Японії на Пірл-Гарбор, усіх американців япон­ ського походження зігнали жити в спеціальні «центри тимчасового розташування», які були по суті концентраційними таборами, ото­ ченими колючим дротом та вишками з кулеметами. Попри те, що більшість із цих людей були американські громадяни, їх змушували жити в цих поквапом споруджених таборах протягом усієї війни. Па­ радоксальним чином така ситуація зрештою привела до їхньої біль­ шої інтеграції в американське суспільство, оскільки по війні аме­ риканці японського походження не повернулися жити до своїх колишніх, відокремлених від навколишнього світу, кварталів. Вони стали надзвичайно успішними у здобутті високого рівня освіти та до­ ходу і тим багато в чому випередили представників білого населення. Сьогодні пропорція змішаних шлюбів між американцями японської крові та білими досягає 50 відсотків.

Американці азіатського, передусім японського, походження сього-

дні домоглися визначних успіхів. Пересічно вони краще навчаються в школах і частіше вступають до університетів, ніж білі. Вони мають також вищий середній прибуток.

А зараз розгляньмо етнічні відмінності у Британії. Ми приділимо увагу не тільки протиставленню білі—чорні, а й значно ширшому розмаїттю етнічних груп.

ЕТНІЧНЕ РОЗМАЇТТЯ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ Рання імміграція

Значна кількість ірландських, валлійських та шотландських імен та прізвищ, які ми зустрічаємо сьогодні в англійському середовищі, є нагадуванням про традиційний потік людей від «кельтських око­ лиць» до урбаністичних центрів Англії. Вже на початку дев'ятна­ дцятого сторіччя, задовго до напливу іммігрантів із далеких ко­ лоній, англійські міста, які бурхливо розвивалися, приваблювали мігрантів із менш розвинених регіонів Британських островів. У 1867 р. «Таймс» нарікала, що «навряд чи на цьому острові знайдеть­ ся бодай один чистокровний англієць». Монархія, яку сьогодні нази­ вають найбільш «англійською» з усіх англійських інституцій, за­ своїла чимало чужоземних елементів. Англія мала монархів фран­ цузького, шотландського, голландського та німецького походження; сьогоднішня королівська родина має стільки неанглійських предків, що її точніше було б назвати «європейською»!

Від сімнадцятого сторіччя в Лондоні існує впливова й заможна ір­ ландська спільнота. Хоча спочатку ірландські іммігранти виконували здебільшого непрофесійну ручну роботу, з часом вони досягли вищих і краще оплачуваних посад. З усіх країн Західної Європи лише в Ірлан­ дії в дев'ятнадцятому сторіччі зменшилося населення. Лондон, Ман­ честер, Ліверпуль і Ґлазґо поглинули десятки тисяч ірландських іммігрантів, водночас набагато більше їх виїхало до США. Між 1830-м

і1847-м роками лише в Ліверпулі осіли 300 тисяч ірландців. На 1851 рік близько півмільйона ірландців оселилися в Англії та Велсі. Чому їх приїхало так багато? Постійні голодомори в Ірландії змушували людей шукати нового життя деінде, а що Англія близька до Ірландії, то ірландці могли легко добуватися до великих міст Великої Британії

іводночас не втрачати зв'язків зі своїм рідним краєм.

Усередині дев'ятнадцятого сторіччя ірландці стали найбільшою групою імміґрантів у Англії, яка, поза межами Лондона, була досить добре захищена від чужоземних «вторгнень». Проте в самій столиці проживало чимало «екзотичних» спільнот. Євреї жили там протягом століть, але за останню сотню років їхнє число значно збільшилося, оскільки утиски, яких вони зазнавали в інших країнах, спонукали їх шукати відносної безпеки в Англії. За підрахунками, на 1800 p. y провінційних містах Англії проживало б тисяч євреїв, а в Лондоні 15—20 тисяч. Євреям діставалося і за вбогість, і за багатство. Коли

Чарлз Дікенс створив у «Олівері Твісті» свого Фейджина, він вико­ ристав усім добре знайомий і поширений карикатурний образ.

В часи Індустріальної революції імміґранти-голландці у Британії допомогли створити мережу банківських та фінансових установ, відомих під назвою «голландські фінанси», що мало життєве значен­ ня для економічної трансформації країни. Підприємливі, високо осві­ чені прибульці з Голландії принесли в Англію соціальні та економіч­ ні якості, що мали сталу й революційну значущість. Таким чином, люди небританського походження зробили значний внесок у створен­ ня нового соціально-економічного клімату в Англії.

Наплив китайських іммігрантів у період англійської індустріаль­ ної експансії став для підприємців вельми бажаним джерелом деше­ вої робочої сили для англійських фабрик. Проте наприкінці дев'ят­ надцятого сторіччя профспілкові лідери не раз виступали проти ки­ тайської імміграції, вбачаючи в ній загрозу для сталого рівня заробіт­ ної плати місцевих робітників.

Чорношкірі почали оселятися у Британії з кінця дев'ятнадцятого сторіччя, коли зросла кількість кораблів, які ходили в Західну Афри­ ку та до островів Карибського басейну. В той період до британських університетів було прийнято на навчання невелику групу африканців та вестіндців, проте найбільша група іммігрантів складалася з чор­ ношкірих матросів, які оселялися в британських містах. Саме вони стали засновниками перших сучасних негритянських общин у Бри­ танії (найбільше їх було в Кардіфі). Потреба в солдатах під час пер­ шої світової війни спонукала командування Британських збройних сил набрати понад 15 тисяч людей з Британських Карибських остро­ вів, утворивши таким чином Вест-Індський полк. Коли війна закін­ чилася, чимало цих вояків осіли в Британії, воліючи задовольнитися тим, що їм могла запропонувати ця країна, аніж повертатися до еко­ номічно відсталої Вест-Індії (Fryer, 1984).

Що було далі

Внаслідок нацистських репресій, що розпочалися на початку 1930-х років, ціла ґенерація європейського єврейства посунула на захід шу­ кати безпечнішого притулку. За даними одного огляду, між 1933-м і 1939 роками у Британії оселилося близько 60 тисяч євреїв, але реальна цифра, певно, була значно вищою. Від 1933-го по 1939-й роки з Центральної Європи прибуло близько 80 тисяч біженців, а ще 70 тисяч — уже під час війни. У травні 1945 р. перед Європою постала безпрецедентна проблема біженців, адже ними стали мільйо­ ни людей. Кількасот тисяч із них оселилися в Британії.

Після другої світової війни на Велику Британію накотилася ще одна хвиля іммігрантів, більшість яких, приваблені перспективою знайти роботу, прибували сюди з країн Співдружності (що раніше входили до Британської імперії. — Ред.). Різні класи британського суспільства по-різному реаґували на новий наплив імміґрантів. Люди з урядових кіл, шануючи великий імперський спадок Британії, вва­ жали, що вестіндці, індійці, пакистанці та африканці, будучи бри­ танськими підданими, мають цілковите право оселятися на Бри­ танських островах. У повоєнній Британії відчувався також брак робо­ чої сили; роботодавці на той час були зацікавлені в залученні іммі­ ґрантів на свої підприємства. Проте люди з робітничого прошарку, що жили в бідніших районах (до яких і тяжіли нові імміґранти), відчували, що цей наплив нових робочих рук може неґативно від­ битися на їхньому повсякденному житті. Тому їхнє ставлення до новоприбульців часто було ворожим. Близько третини імміґрантів, що прибули з країн Співдружності, осіли в деяких кварталах Лондона. Частина їх сконцентрувалася в західних Середніх Графствах Англії, в Бредфорді та інших бідняцьких міських зонах.

Британські уряди, що приходили на зміну один одному, вважали повну інтеграцію нових імміґрантів у британське суспільство за мету водночас бажану і можливу. Рой Дженкінс, міністр у справах поліції, імміграції та мовлення у лейбористському уряді, що був при владі в 1960-х роках, запропонував визначити інтеграцію як «процес, що ставить на меті не цілковиту асиміляцію та вподібнення, а надання рівних можливостей, супроводжуваних культурним розмаїттям, у ат­ мосфері взаємної толерантності». 1966 року лейбористський уряд ви­ дав «Акт про расові відносини» (Race Relations Act), за яким було утворено Раду з расових відносин (Race Relations Board), що мала вживати заходів у випадках очевидної дискримінації на расовому ґрунті. 1968 року затверджено набагато змістовніший законопроект проти дискримінації, проте він поєднувався з новими законодавчими актами, які мали регулювати в'їзд до країни, внаслідок чого число нових імміґрантів різко зменшилося. Того ж таки року, під час обго­ ворення в парламенті проблеми расових взаємин, Інок Пауел (пред­ ставник тіньового консервативного кабінету) виголосив у Бірмінгемі промову, в якій передбачив надзвичайні темпи зростання небілого на­ селення. «Як стародавнім римлянам, мені іноді здається, що я бачу