Материал: Gidens_Sotsiologiya2

де вони живуть, це частка їх самих. Тож її громадяни стають для них лише простими об'єктами насильницької експлуатації» (про­ цитовано в: Solomos and Rackett, 1991, p. 44). А проте весь досвід багатьох чорношкірих молодиків свідчить за те, що саме вони стають «об'єктами насильницької експлуатації» у своїх контактах із білими і, на превеликий жаль, до певної міри також з поліцією.

Досліджуючи діяльність поліції, Роджер Ґреф дійшов висновку, що расистські погляди досить поширені серед її службовців. Він з'ясував, що світогляд поліції «активно ворожий щодо всіх етнічних меншин». Зокрема про чорношкірих там говорять, лише вдаючись до грубих стереотипів, насміхаючись та глузуючи. Помітивши, що до­ слідник такої поведінки не схвалює, один полісмен зауважив, з гумо­ ром виправдовуючись: «Полісмени до всіх мають претензії. Не тільки до чорнопиких. Ви почуєте, як у нас тут криють найпослідущими словами «голубих», пакистанців, лесбіянок, повій, студентів, ірланд­ ців — кого завгодно. Ми всіх ненавидимо» (Graef, 1989, p. 124).

Тому не випадає дивуватися, що, за даними досліджень, вороже ставлення до поліції характерне для всіх чорношкірих меншин. Таке ставлення до певної міри є лише результатом безпосереднього досві­ ду; поведінка чорношкірої молоді багато в чому формується страте­ гією поліції, з якою вона входить у контакт. У одному дослідженні, опублікованому 1983 року, автори доходять висновку, що «недовіру до поліції, яка поширена в середовищі молодих вестіндців, можна назвати катастрофічною» (Smith and Small, 1983, p. 326), і ця ситуа­ ція навряд чи істотно змінилася за останні роки.

Чорношкірі жінки також перебувають у фокусі упередження ди­ скримінації. Істотна частина чорношкірих жінок живе з дітьми без чоловіків, і це їхнє становище наражає їх на критику як у мас медіа, так і серед білої громадськості. Наприклад, у одній статті, опубліко­ ваній у «Лондон Івнінґ Стандард», писалося: «Чорношкірі молодики тому здійснюють таку непропорційно високу кількість насильниць­ ких злочинів у Лондоні, що більшість чорних матерів ще в дівоцтві мають позашлюбних дітей, які ростуть безбатченками» (процитовано в: Chigwada, 1991, p. 138).

Вивчення поглядів поліції щодо чорношкірих жінок показує, що на них дивляться як на вороже настроєних, аґресивних істот, таких, «яким нелегко дати раду». Жінки, які «мають клопіт» із поліцією, часто опиняються в ситуаціях подвійної небезпеки: вони ризикують ще й тим, що їх може зректися і громада чорношкірих. Ідея спеці­ альних в'язниць для чорношкірих жінок виникла задля заохочення чорних меншин більш опікуватися жінками, що стали на стежку правопорушень. Дослідження показують, що молоді чорношкірі жін­ ки не менш критично ставляться до поліції, аніж чорні молодики. Так, у одному дослідженні поведінки чорношкірих жінок робиться висновок: «Всі без винятку чорношкірі жінки, яких ми опитали, бу­ ли вороже налаштовані до поліції і звинувачували її в расових упе­ редженнях та корупції» (Player, 1991, p. 122).

ЕТНІЧНІ ВЗАЄМИНИ НА КОНТИНЕНТІ

Після другої світової війни у Європі протягом двох десятиріч від­ булися великі міграції людей. Країни Середземномор'я постачали північ і захід дешевою робочою силою. Країни, до яких прибували мігранти з таких регіонів, як Туреччина, Північна Африка, Греція та Південна Іспанія, приймали їх охоче, відчуваючи гостру нестачу робочих рук. Швейцарія, Німеччина, Бельгія та Швеція мають сьогодні досить велику кількість робітників-міґрантів. Водночас ко­ лишні колоніальні держави пережили наплив іммігрантів зі своїх колишніх колоній; це стосується передусім Франції (алжирці), Ні­ дерландів (індонезійці), а також Сполученого Королівства.

Робоча міграція в Західну Європу та в її межах уповільнилася близько двох десятків років тому, коли економічний бум закінчився спадом. Хоча перехід від міґрації до осідлості повсюди здійснюється успішно, більшість членів етнічних меншин, що активно утворюють­ ся та розвиваються, досі потерпають від значних легальних утисків. У більшості країн досі чинні законодавчі акти, призначені спершу для регулювання тимчасового напливу робітників-міґрантів, хоча для нинішньої ситуації вони вже не годяться. В інших державах (та­ ких як Франція та Німеччина) для контролю за меншинами почали здійснювати політику певних обмежень, наприклад, іммігрантам, на­ туралізованим у країні, не дозволяють викликати близьких родичів.

Чимало західноєвропейських країн стали свідками кампаній за по­ вернення мігрантів на свою батьківщину, погроз депортацією тим, хто втратив роботу або вчинив правопорушення, та інших проявів цієї полі­ тики. Такі наміри мають видаватися особливо загрозливими для моло­ дих людей з етнічних меншин, більшість яких, народившись у цій краї­ ні, тепер опинилася перед перспективою бути силоміць «повернутими на батьківщину», з якою вони не мають жодних реальних зв'язків.

Імміграція і пов'язаний з нею расизм стали вибуховими темами в Європі 1990-х років. Нелегальні іммігранти з Північної Африки про­ никли до європейських країн, передусім у Францію та Італію, у ве­ ликих кількостях. Розпад Радянського Союзу та інші зміни у Східній Європі дають підстави урядам західної частини континенту боятися масового напливу іммігрантів зі Сходу. У 1991—1992 роках у новооб'єднаній Німеччині сталися сотні нападів на чужинців, зокрема на турецьких робітників, більшість із яких живуть у країні вже понад двадцять років.

В Австрії праве угруповання, що називає себе партією свободи, проводить широку кампанію за те, щоб припинити доступ у країну чужоземців. Ломбардська Ліґа, організація подібного кшталту в Іта­ лії, має велику підтримку виборців на півночі країни. Навіть у Скан­ динавських країнах, що раніше були бастіонами лібералізму в расо­ вих взаєминах, виникли групи правого спрямування, які мають знач­ ну підтримку в народі.

За період від закінчення другої світової війни до падіння Бер­ лінського муру до Німеччини (колишньої Західної Німеччини) в'їха-

ло понад 18 мільйонів іммігрантів. А проте цілий ряд німецьких уря­ дів уперто вважали, що їхня країна не є країною імміграції. Німець­ ке поняття про громадянство асоціювалося з кров'ю, а не з місцем народження. Утім, діти, які не мають повних прав громадянства, час­ то домагаються економічного успіху. З об'єднанням Німеччини деякі колишні «східні німці» стали обурюватися, що вони бідніші, аніж люди, котрі навіть не мають тих прав громадянства, що їх мають вони (Baldwin-Evans and Schain, 1995).

Законодавство, схвалене німецьким федеральним парламентом у 1990 p., вжило деяких заходів лібералізації на користь прав імміг­ рантів. Наприклад, їм дозволено після восьмирічного перебування в країні звертатися з проханням про надання їм дозволу на постійне проживання. Проте в законі знову ж таки говорилося про «чужозем­ ців», а термін «іммігрант» навіть не згадувався. Партія «Зелених» осудила це законодавство як продукт «інституційного расизму» й за­ кликала оголосити в парламенті «хвилину мовчання» «на вшануван­ ня пам'яті майбутніх жертв цього закону».

Загалом у Європі багато організацій захисту людських прав та прав іммігрантів гостро реагували на те, що вони назвали «новою хвилею расизму», поєднаною зі спробами побудувати «фортецю Євро­ па». Проте не всі тенденції спрямовані до зменшення толерантності. У згадуваних вище країнах утворюються досить впливові антирасистські організації, і більшість урядів уживають заходів, спрямованих на пом'якшення дискримінації.

ІМОВІРНІ ТЕНДЕНЦІЇ МАЙБУТНЬОГО РОЗВИТКУ ЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН

Етнічні конфлікти та поділ мають місце не тільки в тих країнах, про які ми згадували. Після розпаду радянського комунізму в республі­ ках, які раніше входили до складу Радянського Союзу, включаючи й саму Росію, вибухнули етнічні війни. Етнічні баталії клекотять у деяких регіонах Індії та в Шрі-Ланці. У Руанді, в Африці, етнічні суперечності призвели до спалаху громадянської війни, не менш ди­ кунської та кровожерної, аніж війна в європейській Боснії. Таким чином, залагодження проблем, пов'язаних з етнічним розмаїттям світу, перетворилося на фундаментальне завдання, яке належить розв'язувати глобальному суспільству.

Сполучені Штати Америки — це найрозмаїтіша в етнічному плані країна Заходу, що й створювалася як «суспільство іммігрантів». Опрацьовані тут моделі можливого майбутнього етнічного розвитку мають очевидний стосунок для знаходження шляху для перемін у Європі та деінде. Були запропоновані три моделі, характерні для роз­ витку етнічних відносин у Сполучених Штатах. Одна з них — це аси­ міляція, згідно з якою іммігранти відмовляються від свого оригіналь­ ного побуту та звичаїв, пристосовуючи свою поведінку до цінностей

286 9. ЕТНІЧНІСТЬ І РАСА

та норм більшості. Не одне покоління іммігрантів відчувало на собі тиск, який приневолював їх «асимілюватися» в такий спосіб, і в ре­ зультаті багато їхніх дітей стали більш-менш справжніми «американ­ цями».

Друга модель — це модель сплаву. Згідно з нею, традиції іммігран­ тів не розчиняються на користь тих, які домінували серед попередньо­ го населення, а всі вони сплавляються разом, щоб утворити цілком нові культурні структури. Чимало людей вірили в те, що це найбажаніший результат розвитку етнічного розмаїття. Ця модель до певної міри віддзеркалює деякі головні тенденції американського культурно­ го розвитку. Хоча «англокультура» залишилася домінантною в новій культурі Америки, характер цієї останньої почасти відбиває вплив різних етнічних груп, які нині складають американське населення.

Третя модель — це модель культурного плюралізму. З цього по­ гляду найдоцільніше сприяти розвиткові справді плюралістичного суспільства, в якому визначається рівна цінність численних відмін­ них субкультур. Сполучені Штати тривалий час зберігали плюраліс­ тичний характер свого суспільства, але етнічні відмінності тут зде­ більшого асоціювалися з нерівністю, аніж рівним і незалежним член­ ством у рамках національної спільноти.

В Європі ми спостерігаємо такі самі лінії напруги й подібні мож­ ливості вибору. Більшість офіційних урядових політик, і у Британії, і деінде, прагнуть скерувати людей на першу стежку — асиміляції. Як і в Сполучених Штатах, результати такої політики можуть вияви­ тися вкрай проблематичними там, де етнічні меншини дуже відрізня­ ються від решти населення фізично, як у випадку вихідців із ВестІндії та Азії, що оселилися у Британії. Постійна наявність расизму (часто інституалізованого) в Європі перешкоджає можливості більшменш реалізувати ідею сплаву.

Лідери більшості етнічних меншин постійно наголошують на го­ товності вийти на стежку плюралізму. Досягнення «відмінного, проте рівного» статусу вимагатиме тривалої й упертої боротьби, і та­ ка перспектива поки що уявляється дуже далекою. Багато людей досі дивляться на етнічні меншини як на загрозу: загрозу їхній праці, їхній безпеці та їхній «національній культурі». Перетворення етніч­ них меншин на «козлів відпущення» є сталою тенденцією. Доки біль­ шість молодих людей у Західній Європі поділятимуть упередження, властиві старшим поколінням, доти етнічні меншини в більшості країн матимуть майбутнє, де пануватиме постійна дискримінація, а соціальний клімат характеризуватиметься напруженістю й тривогою.

В передбачуваному майбутньому, як і в минулому, найперспективнішим уявляється шлях змішування трьох моделей, з більшим наголосом на плюралізмі, аніж дотепер. Проте було б помилкою вва­ жати, що етнічний плюралізм є результатом лише різних культурних цінностей та норм, які «заносяться» в суспільство іззовні. Культурне розмаїття створюється також досвідом етнічних груп в процесі їхнього пристосування до ширшого соціального середовища, в якому вони опиняються.

1.Певні прошарки населення утворюють етнічні групи внаслідок того, що поділяють спільні культурні характеристики, які відокрем­ люють їх від інших представників цього населення. Етнічність — це та низка культурних ознак, які відрізняють одну групу від іншої. Головні визначальні ознаки етнічної групи — це мова, історія або походження, релігія, а також манера вбиратися та при­ крашати себе. Етнічні ознаки повністю засвоюються в процесі куль­ турного навчання, хоча іноді їх вважають «природними».

2.Меншина — це та група, члени якої дискриміновані порівняно з більшістю населення. Членам меншин часто властиве сильне від­ чуття групової солідарності, що часто виникає з колективного досвіду утискуваних.

3.Раса — це набір фізичних ознак, таких як колір шкіри, що вва­ жаються членами суспільства або спільноти за соціально значущі, такі, що сигналізують про відмінні культурні ознаки. Чимало народ­ них уявлень про расу мають міфічну природу. Не існує чітко вира­ жених ознак, за якими можна було б поділити людей на певні раси.

4.Расизм — це коли індивідам певного фізичного вигляду хибно приписують успадковані характеристики особистості або поведін­ ки. Расист — це той, хто вірить, що можна біологічно пояснити ознаки нижчевартості, які начебто притаманні людям тієї чи іншої фізичної будови.

5.Зміщення та «козловідпушення» — це психологічні механізми, що асоціюються з упередженням та дискримінацією. В процесі зміщення почуття ворожнечі спрямовуються проти об'єктів, які не є реальним джерелом цих тривог. Люди переносять свій неспо­ кій та відчуття небезпеки на «козлів відпущення». Упередження — це необ'єктивний погляд на якогось індивіда або групу; дискриміна­ ція — це поведінка, спрямована на те, щоб позбавити членів якоїсь групи можливостей, відкритих для представників інших груп.

6.Етнічна поведінка засвоюється дітьми в дуже ранньому віці. Наприклад, вони привчаються думати про білих як про вищі істоти, а про чорношкірих — як про нижчі.

7.Групова замкненість та привілейований доступ до ресурсів є важ­ ливою складовою багатьох ситуацій етнічного антагонізму. Проте деякі з фундаментальних аспектів сучасних етнічних конфліктів, зокрема расистське ставлення білих до чорношкірих, можна зро­ зуміти лише під поглядом історії експансії Заходу та колоніалізму.

8.Історичні приклади ілюструють різні способи, якими суспільства намагалися дати раду проблемі етнічних меншин (від рабства та апартеїду до відносної терпимості), і те, як реагували на це меншини.

9.Імміграція призвела до утворення численних етнічних меншин на території Великої Британії, Сполучених Штатів та інших індустрі­ ально розвинених країн. Великі етнічні відмінності існують у Спо­ лучених Штатах, передусім між білими й чорними. Відмінності в