Материал: Gidens_Sotsiologiya2

Тібр червоним від крові». Опитування інституту Ґелапа показало, що 75 відсотків населення відверто підтримувало погляди Пауела.

«Акт про расові відносини» 1976 року повністю скасовував расову дискримінацію. Він забороняв дискримінацію при найманні на робо­ ту, поселенні та членстві в організаціях чи клубах. Створена з метою запровадження Акта в життя «Комісія з питань расової рівності» (Commission for Racial Equality) одержала надзвичайно широкі пов­ новаження, і її рішення мали розглядатись як законозобов'язуючі. Але в ті ж таки 1970-і роки виникає расистська партія крайнього правого спрямування — Національний фронт. Утім, слідом за нею утворюються організації, що кидають їй прямий виклик: наприклад, Антинацистська ліґа, заснована 1977 року, поставила собі за мету протистояти пропаганді Національного фронту.

Муніципальна рада Великого Лондона створила комітет з питань, пов'язаних із проблемою етнічних меншин (згодом скасований кон­ сервативним урядом), який дістав широкі повноваження виправляти ситуацію там, де етнічні меншини були не досить представлені в міс­ цевих органах державного управління. Великий Лондон було названо «антиапартеїдною зоною», а 1984 рік проголосили «антирасистським», організувавши задля цієї мети цілий ряд фестивалів та кон­ цертів. Броквелський парк у південному Лондоні перейменували, вшановуючи відомого борця з апартеїдом, на парк Зефанії Мотопенґ. На противагу цій етнічно визначеній політиці, партія торі висунула нове гасло — плакат, на якому був зображений чорношкірий, з таким написом: «Лейбористи називають його чорним, ми ж називаємо його британцем». Та навряд чи етнічні меншини могли б просто іденти­ фікувати себе з тим етноцентричним визначенням «британця», яке панувало в консервативних колах.

Проте провідний міністр консервативного кабінету Джон Патен у своєму, адресованому мусульманським групам, листі означив сут­ ність британця, наголошуючи на плюралізмі. Патен змалював кар­ тину Британії, «де християни, мусульмани, євреї, індуси, сикхи та інші можуть працювати й жити разом, з гордістю зберігаючи власну віру й ідентичність і водночас пов'язавши себе спільними узами британства, за народженням або зі свідомого вибору». Проте із самих цих слів випливає, як нелегко було б на цих засадах створити справді мультикультурне суспільство. «Горде збереження власної віри та ідентичності» навряд чи сумісне з поняттям «бути британцем» у його найочевиднішому розумінні. Наприклад, британська спільнота му­ сульман зайшла в суперечку з урядом з приводу ісламського закону про богохульство, який британські суди відмовляються визнавати.

На 1990 рік більшість людей вест-індського та південноазіатського походження, які живуть у Британії, народилися здебільшого в цій країні (їхня частка зросла до 55 відсотків). Ця частка і далі зростає й свідчить за те, що такі групи тепер перетворилися на невід'ємну небілу складову британського населення з усіма правами британського громадянства, і їх уже не можна вважати іммігрантами. Такі групи сьогодні складають близько 5 відсотків населення.

«Акт про британську національність» (British Nationality Act), ухвалений 1981 року, обмежив умови, на яких люди з колишніх або сьогоднішніх залежних територій можуть оселятися в Сполученому Королівстві. Британське громадянство відокремили від громадянства Британських залежних територій. Було утворено категорію «закор­ донних британських громадян», яку складають переважно люди, що живуть у Гонконгу, Малайзії та Синґапурі; їм не дозволяється осе­ лятись у Сполученому Королівстві, й їхні діти не успадковують їх­ нього громадянства. Громадяни країн Співдружності, яких раніше реєстрували після п'ятирічного проживання в країні як британських громадян, тепер мають подавати заяву про натуралізацію на тих са­ мих умовах, що й люди з інших регіонів світу. Додано також усілякі обмеження на в'їзд до країни та на право проживання в ній. Законо­ давчі акти, запроваджені 1988 року, ще збільшили ці обмеження.

Британія зменшила також можливості для в'їзду до країни біжен­ ців, які стали жертвами політичних або релігійних переслідувань. 1991 року видано нові закони про право на притулок, що запрова­ дили суворі методи перевірки для людей, які претендують на статус біженця, включаючи зняття відбитків пальців, зменшення доступу до вільних юридичних консультацій і подвоєння штрафу, який накла­ дається на авіакомпанії, що доставляють у країну пасажирів, котрі не мають законної візи. Нові правила були піддані суворій критиці з боку провідників церкви та комісарів Організації Об'єднаних Націй у питаннях біженців; однак вони залишилися чинними.

Впродовж кількох останніх десятиріч британська імміграційна політика не була особливо послідовною. Як вважають, вона має дві го­ ловні ознаки. По-перше, цілковите нехтування потреб вільного ринку праці; скажімо, не було зроблено жодної спроби (як, наприклад, у США) полегшити умови в'їзду до країни для людей, що мають високу кваліфікацію або привозять із собою чималий капітал. По-друге, вона була одержима манією «не допустити в країну бодай одного зайвого чорношкірого» (Plummer, 1979, p. 8). Будь-які звинувачення в расизмі британські офіційні органи, звичайно ж, відкидають, проте важко не дійти висновку, що в неявній формі його вплив дуже сильний. Один німецький спостерігач зазначив, що «всі ці фіґлярські заходи бороть­ би з нелегальним в'їздом до країни, які часто відверто порушують між­ народні конвенції про права людини, від заперечення чинності віз до перевірки родичів, зняття відбитків пальців, «тестів на (дівочу) незай­ маність» , безцеремонного взяття під арешт, і які спрямовані здебільшого проти «кольорових» із країн Нової Співдружності, мають очевидну ме­ ту: дати зрозуміти, що чорношкірі тут небажані» (Jopke, 1995, p. 38).

Раса, расизм і нерівність

У Британії існують значні відмінності в професійному розподілі небілих. Серед чорношкірих значно більша частка тих, хто виконує ручну працю; безробітних у їхньому середовищі також більше, аніж у білих (див. таблицю 9.2). Близько 80 відсотків чорношкірих чоло-

як серед білих чоловіків ця частка становить 50 відсотків. Серед людей, що походять із Вест-Індії, дуже мало робітників неручної праці, але висока частка людей, зайнятих у професіях, що вимага­ ють високої кваліфікації. Переважна більшість банґладешців вико­ нують напівкваліфіковану або некваліфіковану роботу. Азіати, які прибули до Британії зі Східної Африки, пересічно становлять більшу частину зайнятих у неручній праці, аніж білі. Праця небілих жінок оплачується значно гірше, ніж праця небілих чоловіків: серед них значно менша частка зайнятих у неручній або кваліфікованій ручній праці, аніж серед чоловіків відповідної етнічної меншини (Hamnett et al., 1990).

Багато небілих людей, включаючи більшість південноазіатів, жи­ вуть далеко від центрів великих міст. Але існує тісний зв'язок між етнічним походженням і місцем проживання; так, імовірність того, що вестіндець проживає у кварталах Лондона, Бірмінгема або Ман­ честера, в сім разів більша, аніж для білого. Відсоток чоловічого без­ робіття в цих зонах дуже високий. Більшість чорношкірих оселя­ ються у внутрішніх кварталах великих міст не з вільного вибору; вони перебралися туди тому, що ці зони стали менш престижними для білого населення, і ціни на житло стали доступнішими, після того як звідти вибралися білі.

Таблиця 9.2. Рівні безробіття серед етнічних груп, Велика Британія,

1991 р.

ЧОРНОШКІРІ ТА АЗІАТИ ДОСІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СОЦІАЛЬНО НЕВИГІДНОМУ СТАНОВИЩІ

дувати на те, щоб змалювати повну картину життя етнічних меншин.

Понад 3 мільйони людей, це ледь не 6 відсотків від усього на­ селення Британських островів, небілі.

Лише 34 відсотки дітей чор­ ношкірих карибського похо­ дження живуть у повній сім'ї, з батьком та матір'ю, 54 відсот­ ки — з однією матір'ю. І на­ впаки, 90 відсотків дітей з азіат­ ських спільнот проживають з одруженими батьками.

Подібним чином, 83 відсот­ ки індійських родин мають власні житла або купують їх, на противагу 36 відсоткам бангладешських сімей і 40 відсоткам сімей чорношкірих.

В системі освіти азіатські діти домагаються більших успі­ хів, аніж діти всіх інших етніч­ них груп, включаючи й білих. У віці 18 років 65 відсотків ін­ дусів, 61 відсоток пакистанців та банґладешців, 72 відсотки інших азіатів і 50 відсотків чорношкірих ще навчаються за повною програмою, на проти­ вагу 38 відсоткам білих. Проте рівень безробіття серед усіх ет­ нічних меншин значно вищий, ніж у білих.

Особливо високий він у пакистанців/бангладетттці в, де час­ тка безробітних утричі більша, ніж у білих.

Якщо порівнювати середній прибуток, то найбільшого успіху се­ ред небілих домоглися ті вихідці з Південної Азії, які мають власні підприємства. Частка людей, які входять до цієї категорії, постійно зростала за останні двадцять років: у цій групі ми бачимо 23 відсотки східноафриканських чоловіків-азіатів, тоді як серед білого населення їх тут лише 14 відсотків. Азіатські наріжні крамнички та інші форми ділової активності азіатів стали таким прикметним аспектом британ­ ського сьогодення, що, на думку багатьох, вони можуть привести до економічного відродження внутрішніх міських кварталів. Це явне перебільшення, оскільки здебільшого дрібні підприємці азіатського походження працюють багато годин на добу, одержуючи при цьому дуже низькі прибутки. Вони зареєстровані як підприємці, проте на­ справді працюють як наймані робітники на інших членів своєї ро­ дини, що очолюють бізнес; і вони не мають тих звичайних переваг, якими користуються наймані робітники, — ані бюлетенів, ані опла­ чуваної відпустки, ані внесків, що їх роблять підприємці у фонд на­ ціонального страхування.

Проте, навіть будучи заможними, представники небілих меншин мало захищені від расизму того чи того зразка, включаючи й мотиво­ ваний расистськими міркуваннями бандитизм. Більшість уникають таких пригод, але для меншості вони бувають прикрими і бруталь­ ними. В одному з досліджень наводяться такі приклади:

«Коли хлопець спить, у вікно його спальні вкидають свинячу голову, з очей, ніздрів, пащі та вух якої стримлять запалені сигарети. Родина не зважується виходити з дому після сьомої вечора; всі разом сидять в одній великій кімнаті, забарикадувавши двері нижнього поверху. Роди­ на не може вийти зі свого помешкання, бо білі сусіди заблокували зовнішні двері. Старший білий школяр різонув ножем по обличчю мен­ шого чорношкірого, коли той ішов коридором» (Gordon, 1986).

Етнічність і діяльність поліції

Згадувані вище прикрощі, які людям доводиться терпіти від виявів расизму, сприяють розкладанню середовища внутрішніх кварталів великих міст, і вони ж таки є його наслідком (див. також розділ сімнадцятий, «Міста і розвиток сучасного урбанізму»). Тут ми ба­ чимо прямий і очевидний зв'язок між расовими проблемами, безро­ біттям та злочинністю, які особливо відбиваються на становищі молодих чорношкірих людей чоловічої статі. 1982 року поліція ви­ рішила оприлюднити расовий аналіз вуличних пограбувань, ті дані статистики, що раніше ніколи не публікувалися. Головною темою, яку відразу підхопили телебачення та газети, була непропорційно висока участь молодих чорношкірих у таких злочинах, як вуличні напади та пограбування крамниць. Внаслідок цього публіка вгледіла прямий зв'язок між належністю до певної раси і схильністю до зло­ чинної поведінки. «Дейлі Телеграф» коментувала: «Багато молодих людей, що походять із Вест-Індії й живуть у Великій Британії, і, як наслідок, дедалі більше білих юнаків не хочуть розуміти, що країна,