Материал: Gidens_Sotsiologiya2

Класи

КЛАСОВІ системи відрізняються в багатьох аспектах від рабовлас­ ницької, кастової або станової. Особливо слід відзначити чотири від­ мінності:

1.На відміну від інших типів суспільної стратифікації, класи не встановлюються законом і не спираються на релігійну традицію; належність до певного класу не пов'язана з успадкованими приві­ леями, підкріпленими законом або звичаєм. Класові системи за своєю суттю набагато плинніші, аніж інші типи стратифікації, й лінії поділу між класами ніколи не бувають чітко визначеними. Не існує формальних заборон на змішані шлюби між представ­ никами різних класів.

2.Індивід, принаймні почасти, досягає свого класу, а не просто «одержує» його при народженні, як то буває в інших системах

соціальної стратифікації. Соціальна мобільність — рух угору або вниз у класовій структурі — явище набагато поширеніше, ніж у інших системах. (У кастовій системі індивідуальний перехід із однієї касти в іншу неможливий.)

3.Класи утворюються залежно від різниці в економічному стано­ вищі між угрупованнями індивідів, нерівностей у володінні та контролі над економічними ресурсами. В інших типах страти­ фікаційних систем найбільше значення, як правило, мають не­ економічні фактори (скажімо, вплив релігії на індійську систему кастового поділу).

4.В інших типах стратифікаційних систем нерівності виражаються

передусім через персональні взаємини обов'язку або зобов'я­ зань — між кріпаком і поміщиком, рабом і його господарем або індивідами з вищої і нижчої касти. Класові системи, навпаки, функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру. Наприклад, одна з головних засад класових відміннос­ тей полягає в нерівних умовах праці та її оплати; ці нерівності стосуються усіх людей у специфічних професійних категоріях, виникаючи внаслідок економічних обставин, що характеризують економіку в цілому.

Ми можемо визначити клас як широке угруповання людей, які спільно розпоряджаються економічними ресурсами, що вирішальним чином формує стиль їхнього життя. Майнова власність, а також рід занять — ось головні підвалини класових відмінностей. Основні класи, що існують у західних суспільствах, це вищий клас (багатії, підприємці та промисловці, вищі урядовці — ті, хто має у своїй влас­ ності або безпосередньо контролює ресурси); середній клас (до якого належить більшість «білих комірців» та професіоналів); і робітничий клас («сині комірці» та люди, зайняті ручною працею). В деяких ін­ дустріалізованих країнах, таких як Франція або Японія, донедавна важливу роль відігравав і четвертий клас — селяни (люди, зайняті в

де він розглядає клас, не завжди цілковито узгоджуються, то вчені багато сперечалися про те, «що ж насправді мав на увазі Маркс». Проте головні напрямки його думки достатньо очевидні.

Природа класу

На думку Маркса, клас — це група людей, що перебувають в одна­ ковому відношенні до засобів виробництва — засобів, якими вони заробляють на життя. До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складалися переважно із землі та знарядь, які застосо­ вували в хліборобстві або в скотарстві. Тому в доіндустріальних су­ спільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (ари­ стократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустріальних су­ спільствах набагато більше значення мають фабрики, установи, тех­ нічне обладнання, а багатство або капітал потрібні, щоб усе це при­ дбати. Отож два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва, — промисловців або капіталістів, — і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу си­ лу, — робітничого класу, для позначення якого Маркс іноді вживав термін, що сьогодні видається вже архаїчним, «пролетаріат».

Відносини між цими двома класами, згідно з Марксом, є експлуа­ таторськими. У феодальних суспільствах експлуатація часто приби­ рала форми безпосередньої передачі виробленої продукції від селян­ ства до аристократії. Кріпаки були зобов'язані віддавати певну част­ ку своєї продукції панам-аристократам або працювати певну кіль­ кість днів на місяць на ланах поміщика, де вирощувався врожай для споживання паном та його почтом. У сучасних капіталістичних су­ спільствах джерело експлуатації менше впадає в око, й Маркс при­ діляв чимало уваги тому, щоб прояснити його природу. Протягом робочого дня, на думку Маркса, робітник виробляє більше, аніж по­ трібно роботодавцю для відшкодування плати за найм. Ця додаткова вартість і є джерелом прибутку, що привласнюється капіталістами. Скажімо, група робітників на швейній фабриці спроможна пошити сто костюмів у день. Продавши половину цих костюмів, фабрикант виторговує достатньо грошей, щоб сплатити платню робітникам. Виторг за решту костюмів він забирає собі як прибуток.

Маркс був вражений тими нерівностями, що їх створює капіта­ лістична система. Хоча в давні часи аристократи жили в розкошах, зовсім не так, як селяни, проте аграрні суспільства були порівняно бідні. Навіть якби не було аристократії, рівень життя неминуче за­ лишався б низьким. Проте з розвитком сучасної промисловості багат­ ство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до цього, створюваного їхньою працею багатства. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромад­ жуване класом власників, зростає. Навіть більше, з розвитком су­ часних фабрик та механізацією виробництва праця часто стає вкрай нудною і гнітючою. Праця, яка створює наше багатство, стомлює фі-

зично і виснажує розумово, скажімо, коли робітник день у день ви­ конує якусь дрібну, одну й ту саму операцію, безкінечно повторювану в однакових умовах.

Складність класових систем

Хоча Марксова теорія виділяє два основі класи в суспільстві — тих, хто володіє засобами виробництва, і тих, хто ними не володіє, — він визнає, що реальні класові системи набагато складніші, аніж зобра­ жує ця модель. Крім цих двох основних класів, існують також інші, що їх Маркс іноді називає перехідними класами. Це класові групи, що залишилися від виробничої системи попереднього типу, як, на­ приклад, селянство в сучасних суспільствах.

Маркс також привертає нашу увагу до розколів, що виникають всередині класів. Ось деякі приклади:

1.У вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталіс­ тами (скажімо, банкірами) і промисловцями.

2.Існує розмежування інтересів між людьми, які володіють невели­ ким бізнесом, і тими, хто володіє або управляє великими корпо­ раціями. І ті, й ті належать до класу капіталістів, але політика, яка сприяє розвиткові великого бізнесу, не завжди відповідає ін­ тересам малого.

3.Найнижчий прошарок робітничого класу становлять безробітні — ті, хто довгий час не може знайти роботу; часто вони живуть значно гірше, аніж більшість робітників. Ці групи складаються здебільшого з представників етнічних меншин.

Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об'єктивно структуровані економічні нерівності в суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що' людина думає про свою позицію, а на об'єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.

Теорія Макса Вебера

Підхід Вебера до стратифікації побудований на теорії Маркса, яку, проте, він модифікує і розвиває. Існують дві головні відмінності між цими двома теоріями.

По-перше, хоча Вебер і поділяє Марксів погляд на те, що клас заснований на об'єктивно заданих економічних умовах, однак він розпізнає значно більше економічних чинників, важливих у форму­ ванні класу, аніж Маркс. Згідно з Вебером, класовий поділ залежить не лише від контролю або відсутності контролю над засобами вироб­ ництва, але й від економічних відмінностей, які безпосередньо не пов'язані з власністю. Такі ресурси складаються передусім з про­ фесійного вміння та уповноважень чи кваліфікації, завдяки чому ви­ значаються певні види праці і можливості працевлаштування. Люди, зайняті у сфері управління, або професіонали високої кваліфікації

заробляють більше і мають сприятливіші умови праці, аніж, на­ приклад, люди робітничих професій. Учені ступені, дипломи та набу­ те ними вміння свідчать про їхню кваліфікацію і підвищують «рин­ кову» ціну порівняно з тими, хто таких свідоцтв не має. На ще ни­ жчому рівні, серед робітників «у синіх комірцях», висококваліфіко­ вані ремісники спроможні заробляти більше, аніж напівкваліфіковані чи зовсім не кваліфіковані.

По-друге, Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, окрім класу. Один він називає «статусом», другий — «партією». Поняття статусної групи він сформулював за аналогією з середньовіч­ ним станом, бо німецьке слово (Stand), яке він для цього використав, означає і те, й те.

Статус

СТАТУС у теорії Вебера має відношення до соціальної репутації або престижу, що його здобуває та чи та група, відрізняючись цим від інших подібних соціальних груп. Статусні ознаки часто змінюються незалежно від класового поділу, і соціальна репутація може бути або позитивною, або негативною. Позитивно привілейовані статусні групи включають у себе будь-які угруповання людей, що мають ви­ сокий престиж в умовах даного суспільного ладу. Наприклад, мають високий престиж лікарі та адвокати у британському суспільстві. Групи паріїв — це негативно привілейовані статусні групи, які за­ знають дискримінації, що не дозволяє їм скористатися з можливос­ тей, відкритих для більшості інших. Групою паріїв у середньовічній Європі були євреї, їм заборонялося брати участь у певних видах діяльності й обіймати високі офіційні посади.

Володіння багатством за звичайних умов наділяє високим стату­ сом, але при цьому існує чимало винятків. Термін «аристократична вбогість» відсилає нас до одного з таких прикладів. У Британії особи з аристократичних родин користаються з великої поваги в суспільст­ ві навіть у випадку втрати свого багатства. І навпаки, добропристой­ ною заможною спільнотою «скоробагатьки» часто зневажаються.

Тоді як клас об'єктивно заданий, статус залежить від суб'єктивної оцінки людьми соціальних відмінностей. Класи формуються за допо­ могою економічних чинників, що асоціюються з власністю та дохо­ дом; статус зумовлюється різними стилями життя, властивими для певних соціальних груп.

Партія

У сучасних суспільствах, зазначає Вебер, формування партій є важ­ ливим аспектом влади і може вплинути на стратифікацію незалежно від класу й статусу. «Партія» позначає групу індивідів, які працю­ ють разом, тому що мають спільне походження, цілі та інтереси. Маркс намагався пояснити як різницю в статусі, так і організацію з позицій класового підходу. Проте Вебер вважає, що ні перше, ні