Материал: Gidens_Sotsiologiya2

друге не зводиться лише до класового поділу, хоча й зазнає його впливу; і перше, й друге, у свою чергу, може впливати на економічні обставини індивідів та груп, а отже, й на класовий поділ. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів; наприклад, в основі утворення партії можуть лежати релігійні віру­ вання або націоналістичні ідеали. Марксист може спробувати пояс­ нити конфлікт між католиками й протестантами в Північній Ірлан­ дії з класового погляду, оскільки здебільшого католики належать до робітництва. Проте послідовник Вебера заперечить, арґументуючи тим, що таке пояснення неслушне, адже багато протестантів теж походять із робітничого класу. Партії, до яких належать люди, ви­ ражають не тільки класові відмінності, а й релігійні.

Праці Вебера про стратифікацію мають велике значення, бо пока­ зують, що й інші виміри стратифікації, а не тільки класовий поділ, справляють значний вплив на життя людей. Більшість соціологів до­ тримуються думки, що схема Вебера дає гнучкішу й витонченішу основу для аналізу стратифікації, ніж теорія, яку пропонує Маркс.

Ідеї, розвинуті Марксом і Вебером, досі широко використовуються в соціології, хоча тільки зрідка без певних модифікацій. Вчені — по­ слідовники Маркса — значно розвинули ідеї, що їх висунув Маркс; інші намагаються удосконалити систему Вебера. Оскільки обидва ці погляди на соціальну стратифікацію в багатьох аспектах подібні і до­ повнюють один одного, з'явилося чимало теоретизувань, що спира­ ються на обидва. Ми можемо дати про них деяке уявлення, описавши дві такі теоретичні перспективи, які виникли зовсім недавно.

Класова теорія Еріка Оліна Райта

Американський соціолог Ерік Олін Райт розвинув теоретичні засади, які багато в чому спираються на Маркса, але використовують і ідеї Вебера (Wright, 1978, 1985). Згідно з Райтом, існують три виміри контролю над економічними ресурсами в сучасному капіталістич­ ному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні.

1.Контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.

2.Контроль над фізичними засобами виробництва (земля або фаб­ рики та установи).

3.Контроль над робочою силою.

Ті, хто належить до класу капіталістів, контролюють усі ці вимі­ ри в системі виробництва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше. Це ті утворення, які Райт називає суперечливими кла­ совими утвореннями, бо вони мають вплив на одні аспекти вироб­ ництва, але не можуть контролювати інші. Наприклад, «білі комір­ ці» та професійні службовці мусять продавати свою робочу силу під­ приємцям, щоб добути собі засоби до прожитку так само, як це роб-

лять ті, хто виконує ручну працю. Проте водночас вони мають більший контроль над умовами праці, ніж люди «в синіх комірцях». Райт називає класове становище таких працівників «суперечливим», тому що вони не є ані капіталістами, ані робітниками, які виконують ручну працю, проте мають деякі спільні ознаки і тих, і тих.

Френк Паркін: підхід у стилі Вебера

Френк Паркін, британський учений, запропонував підхід, що ґрун­ тується більше на ідеях Вебера, ніж на теорії Маркса (Parkin, 1971, 1979). Паркін погоджується з Марксом, як погоджувався і Вебер, що володіння власністю, засобами виробництва, є основною підвалиною класової структури. Проте власність, як вважає Паркін, це тільки одна форма соціального перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соціальне перекриття визначається як будь-який процес, через який групи на­ магаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обме­ жуючи до них доступ. Крім власності або багатства, для створення соціального перекриття можуть бути використані більшість харак­ теристик, що їх Вебер асоціював з різницями в статусі, такими, як етнічне походження, мова або віра.

У створенні соціального перекриття задіяні два види процесів. Ви­ ключення — це стратегія, якої дотримуються групи, щоб відокреми­ ти від себе чужих, перепинивши їм доступ до цінних ресурсів. Так, білі профспілки в Сполучених Штатах у минулому виключали член­ ство чорношкірих, щоб у такий спосіб утримувати свої власні приві­ леї. Узурпація — це спроби менш привілейованих добутися до ресур­ сів, що були раніше монополізовані іншими, приміром, коли чорно­ шкірі борються за право членства в профспілці.

Обидві стратегії, за деяких обставин, можуть використовуватись одночасно. Наприклад, профспілки можуть провадити узурпаційну діяльність проти роботодавців (влаштовуючи страйки з метою домог­ тися більшої частки в прибутках фірми), але водночас не допускати до членства етнічні меншини. Паркін називає це подвійним пере­ криттям. Тут ми маємо безперечну подібність поглядів Паркіна і Райта. Подвійне перекриття великою мірою стосується тих процесів, які Райт розглядає під назвою суперечливих класових утворень. Обидва поняття свідчать, що ті, хто перебуває посередині стратифіка­ ційної системи, до певної міри поглядають угору, але водночас дба­ ють і про те, щоб відокремитися від тих, хто внизу.

КЛАСИ В СЬОГОДНІШНІХ ЗАХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

Деякі автори стверджують, що класи вже не відіграють істотної ролі в новітніх західних суспільствах. Усі погоджуються, що півтори сот­ ні років тому, в ранній період розвитку індустріального капіталізму, існували великі класові відмінності. Навіть ті, хто дуже критично

налаштований щодо поглядів Маркса, визнають, що між бідними трударями та багатими промисловими капіталістами, які їх найма­ ли, існувала справжня прірва. Проте відтоді, як вважають, матері­ альна нерівність в індустріальних країнах набагато зменшилася. Ве­ ликі податки, що їх сплачують багаті, та соціальна допомога для тих, кому нелегко заробити собі на життя, значно зблизили верхню та нижню позначки на шкалі нерівності. Більше того, з розвитком системи державної освіти обдаровані особи вже можуть прокласти собі шлях до найвищих щаблів соціальної та економічної системи.

Проте ця картина далеко не відповідає дійсності. Можливо, що вплив класових відмінностей і не такий значний, як вважав Маркс, але існує мало сфер суспільного життя, що були б ними незаторкнуті. Навіть фізичні відмінності співвідносяться з класовими. В середови­ щі робітничого класу новонароджені немовлята мають пересічно мен­ шу вагу, рівень дитячої смертності вищий, а люди в зрілому віці нижчі, хворобливіші й раніше помирають, ніж у категоріях вищого класу. Найтяжчі психічні та фізичні захворювання, включаючи хво­ роби серця, рак, діабет, запалення легенів та бронхів, набагато поширеніші на нижчих рівнях класової структури, аніж нагорі (Waitzkin, 1986).

Відмінності в статках та доходах

Маркс вважав, що дозрівання індустріального капіталізму супрово­ джуватиметься поглибленням прірви між багатством меншості та вбогістю основної маси населення. Згідно з ним, платня робітничого класу ніколи не зможе надто піднятися над рівнем виживання, тимчасом як ті, хто володіє капіталом, нагромаджуватимуть дедалі біль­ ші багатства. На найнижчих рівнях суспільства, зокрема серед часто або постійно безробітних, «накопичуватимуться злидні, агонія тяж­ кої праці, рабство, неуцтво, брутальність, моральна деградація...» (Marx, 1970, p. 645). Маркс мав рацію, як побачимо, в тому, що бідність не зникне в індустріалізованих країнах, та в своєму перед­ баченні, що величезна нерівність у статках та в рівнях доходу три­ ватиме. Проте він помилився у своєму припущенні, що доходи біль­ шості населення залишаться надзвичайно низькими, як і в тому, що меншість ставатиме все багатшою супроти більшості. Сьогодні біль­ шість людей у західних країнах живуть матеріально набагато краще, аніж ці самі прошарки за часів Маркса. Щоб з'ясувати, до якої міри й чому так сталося, ми повинні подивитися, як змінювався розподіл багатства та прибутків протягом останнього століття чи близько того.

Багатство — це все те, чим індивіди володіють (капітал і акції, заощадження і власність, як то будівлі та земля; тобто те, що можна продати). Доход — це платня, яку дістають наймані робітники та службовці, а також «незароблені» гроші, які надходять від інвести­ цій (зазвичай відсотки або дивіденди). Тимчасом як більшість людей одержують гроші за свою працю, багаті мають головну частку своїх доходів від інвестицій.

Багатство

Надійну інформацію про розподіл багатства дуже важко добути. Де­ які країни мають більш вірогідну статистику, аніж інші, але чимало про що завжди доводиться здогадуватись. Імущі, як правило, не публікують повного звіту про свої статки; не раз зазначалося, що ми знаємо набагато більше про бідних, аніж про багатих. Не випадає сумніватися лише в тому, що багатство сконцентроване в руках по­ рівняно небагатьох людей. У Британії 1 відсоток найбагатших людей володіє 17 відсотками всього персонального багатства (тобто багатст­ ва, яким володіють індивіди, а не організації). Десять відсотків найзаможнішого населення володіють майже половиною сукупного ба­ гатства (див. таблицю 10.1).

Акції та облігації розподілені ще більш нерівно, ніж загальне ба­ гатство. 1 відсоток найзаможніших людей Сполученого Королівства володіє 75 відсотками приватно розподілених корпоративних акцій; 5 відсотків володіють понад 90 відсотками загальної суми. Але в цьому плані відбулося більше перемін. Сьогодні вже 25 відсотків на­ селення мають власні акції, тоді як у 1986 р. таких людей було лише 14 відсотків. Чимало людей уперше купили акції під час реалізації приватизаційної програми консервативного уряду. Це зростання уявляється ще разючішим, якщо розглянути трохи довший період, адже 1979 року лише 5 відсотків населення володіли акціями. Сумар-

на вартість акцій, що перебувають в одних руках, здебільшого неве­ лика (менша за тисячу фунтів за цінами 1991 p.), і інституційне воло­ діння акціями, тобто акціями, купленими компаніями в інших фірм, зростає швидше, аніж індивідуальне. Частка вартості тих акцій, яки­ ми володіють індивіди за період від 1963-го по 1990 p., зменшилася наполовину від сукупної їхньої вартості (HMSO 1992).

У Сполучених Штатах сукупне багатство розподілене приблизно так само, як і у Великій Британії, тимчасом як володіння корпора­ тивними акціями ще більш концентроване. Висловлюючись конкрет­ ніше, 10 відсотків найбагатших родин володіють 90 відсотками кор­ поративних акцій та бізнесових активів і 95 відсотками облігацій. Найбагатші 0,5 відсотка (400 тисяч родин) тримають 40 відсотків корпоративних акцій та облігацій.

Доход

Одна з найзначніших перемін у західних країнах за останнє сто­ річчя — це зростання реального доходу більшості населення, яке працює (реальний доход — це фактичний доход, виключаючи на­ слідки інфляції, щоб мати фіксований стандарт для порівняння з року в рік). Робітники «в синіх комірцях» у західних суспільствах сьогодні заробляють утричі-вчетверо більше, аніж їхні попередники на початку сторіччя. Зростання платні «білих комірців», менеджерів та висококваліфікованих працівників відбувалося трохи швидше. Щодо заробітку на душу населення та вибору наявних товарів і пос­ луг більшість людей на Заході сьогодні живуть набагато заможніше, аніж жилося більшості людей раніше в історії. Одна з найважли­ віших причин зростання заробітків — це підвищення продуктивнос­ ті праці, тобто кількості продукції, виробленої одним працівником, чого пощастило досягти завдяки технологічному проґресу. Від 1900-х років вартість товарів та послуг, які виробляє один працівник, зрос­ тала більш-менш безперервно, принаймні в багатьох галузях промис­ ловості.

Проте, як і у випадку з багатством, доходи розподіляються, як і раніше, нерівно. 1994 року 20 відсотків найпривілейованіших родин одержали половину сукупного доходу. Верхні 5 відсотків у Сполу­ чених Штатах одержують 17,6 відсотка сукупного доходу; ще 20 від­ сотків — 44,6 відсотка; а нижні 20 відсотків одержують лише 4,4 від­ сотка. Середній доподатковий заробіток найбіднішої частини людей у Сполучених Штатах зменшився приблизно на 5 відсотків за період з 1977-го по 1992 р. Протягом цього ж періоду доходи найзаможнішої п'ятої частини зросли на 9 відсотків, якщо не брати до уваги податків, а податковий тиск на них у 1992 р. був нижчий, аніж у 1977 р.

А зараз розглянемо КЛАСОВУ СТРУКТУРУ, модель класового по­ ділу в Сполученому Королівстві, і побіжно зробимо кілька комента­ рів щодо інших країн.