Материал: Gidens_Sotsiologiya2

Соціальний поділ на класи

Вищий клас

Вищий клас у британському суспільстві складається з відносно малої кількості індивідів і родин, які володіють значною власністю; ото­ тожнення їх із одним відсотком найзаможніших людей дає приблиз­ ну статистичну оцінку. В межах цього вищого класу простежується очевидний статусний поділ на «багатих» і «скоробагатьків». Родини, чия власність дісталася їм у спадок через кілька поколінь, часто дивляться зверхньо на тих, хто забагатів власними зусиллями. Хоча в деяких контекстах ці люди й змішуються, тих, хто піднявся з нижчих щаблів суспільної драбини, часто не допускають у більшість кіл, де обертаються ті, чиє багатство було набуто значно давніше.

Власність, як підкреслювали і Маркс, і Вебер, наділяє владою, тож члени вищого класу непропорційно представлені на вищих рів­ нях влади. Їхній вплив почасти полягає в прямому контролі над ін­ дустріальним і фінансовим капіталом, а почасти — в доступі до про­ відних позицій у політичній, освітній та культурній сферах.

Джон Скот виділив три сектори у вищому класі дев'ятнадцятого сторіччя: великі землевласники, фінансові підприємці і промисловці (Scott, 1991). Представники першої групи вважали себе аристокра­ тією, але поступово, впродовж сторіччя, приймали до свого кола най­ успішніших фінансистів. Промисловців, чиї підприємства були розта­ шовані переважно на півночі, до цього товариства не допускали, та вони й самі здебільшого трималися від нього осторонь. Та мірою того, як збігало сторіччя і зростало їхнє багатство, представники двох інших секторів дедалі частіше почали дивитись на них як на людей свого кола. Наприкінці сторіччя промисловці почали вкладати свої капітали в землю, а також у банки та страхові компанії, тимчасом як земле­ власники побільшували свої прибутки, обіймаючи посади директорів промислових компаній.

Злиття різних угруповань усередині вищого класу тривало й у двадцятому сторіччі, вважає Скот, хоча не всі конфлікти залагоджені і не всі лінії поділу стерлися. Наприклад, фінансові магнати лондон­ ського Сіті не завжди знаходять спільну мову з директорами бізне­ сових корпорацій; політика, сприятлива для однієї групи, не завжди вигідна іншій. Землевласники сьогодні майже повністю зникли як окремий сектор вищого класу. Багато колишніх великих маєтків перейшли в державну власність; єдині люди, які можуть дозволити собі поводитися з традиційним аристократизмом, — це ті, хто збив собі багатство іншими засобами.

Середній клас

Поняття середнього класу об'єднує людей найрозмаїтіших занять. Як вважають деякі оглядачі, сьогодні до цього класу належить біль­ шість населення Британії, оскільки у виробництві значно зросла, порівняно з «синіми комірцями», частка «білих комірців» (див. роз­ діл дванадцятий, «Праця та економічне життя»).

Всередині самого середнього класу чітко виділяються три окремі сектори. Давній середній клас складається з власників невеликих біз­ несів, що працюють самі на себе (самозайняті), власників малих крамничок та дрібних фермерів.

Частка самозайнятих людей зменшувалася протягом майже всьо­ го століття. Проте за останні п'ятнадцять років ця тенденція повер­ нула навспак. У 1981 р. 6,7 відсотка робочої сили були самозайнятими. На 1991 р. ця цифра зросла до 10 відсотків. Автори одного дослідження відстежили, що робила у 1991 р. група людей, які в 1981 р. були самозайнятими. Не всі з них залишилися на ринку пра­ ці, а з тих, хто залишився, самозайнятими виявилися тільки дві третини (Fielding, 1995). Але й вони протягом цього часу, певно, не раз міняли бізнес.

Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не далі як через два роки після свого заснування. Лише 20 відсотків із тих, що відкриваються щороку у Сполученому Королівстві, працюють і через п'ять років. Невеличкі фірми та крам­ ниці часто неспроможні ефективно конкурувати з великими компані­ ями, супермаркетами та ресторанними комплексами. І якщо давній середній клас не зменшився до катастрофічно низького рівня, як пе­ редбачало чимало дослідників (серед них і Маркс), то лише тому, що не зменшується число людей, яким кортить випробувати свої сили й розпочати власний бізнес. Тож на зміну тим, хто зазнає невдачі, пос­ тійно приходять нові й нові люди. Задіяні в малому бізнесі чоловіки та жінки прагнуть мати свій окремий суспільний та політичний сві­ тогляд. У деяких країнах, наприклад, у Франції, чимало таких лю­ дей постійно підтримують партії крайнього правого крила.

Вищий середній клас складається переважно з людей, що обійма­ ють менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації. До цієї категорії належить дуже багато індивідів та сі-

мей, тож узагальнювати їхні погляди та світогляд було б ризиковано. Більшість із них, у тій чи в тій формі, здобули вищу освіту, й частка людей, котрі поділяють ліберальні погляди щодо соціальних та полі­ тичних проблем, серед них достатньо висока, передусім серед фахів­ ців високої кваліфікації.

Оксфордський соціолог Джон Ґолдторп уникає означення «вищий середній клас», віддаючи перевагу терміну «службовий клас». Служ­ бовий клас має об'єднувати працівників менеджерської, високопрофесійної та технологічної сфер, тобто складає категорію, котра, як ми побачимо згодом, швидко зростає в сучасних суспільствах. Але цей термін потенційно двозначний. Ґолдторп не має на увазі працівників сектору обслуговування. Радше, термін має позначати працівників, які «обслуговують» потреби роботодавців і які утворюють адмініст­ ративний апарат для управління їхніми бізнесами або організаціями. Вони забезпечують фірму спеціалізованим знанням та менеджерськи­ ми ноу-хау; натомість вони користуються привілейованим станови­ щем, включаючи високу платню, трудові гарантії та суміжні вигоди, такі, як право на індивідуальну пенсію. Але впродовж приблизно двох останніх десятиріч, коли фірми різко скоротили свої штати, з тим щоб стати більш конкурентоспроможними, економічні умови службового класу стали менш стабільними, і чимало груп стали пра­ цювати самі на себе, організовуючи власний бізнес.

Нижчий середній клас — це неоднорідна категорія, до якої нале­ жать люди, що працюють конторськими службовцями, комівояже­ рами, вчителями, медсестрами і т.д. Здебільшого, хоч багато в чому вони й мають однакові з ними умови праці, члени нижчого середньо­ го класу дотримуються інших соціальних та політичних поглядів, аніж ті, які поділяють більшість так званих «синіх комірців».

Неоднорідний характер середнього класу до певної міри можна означити поняттями, які запропонували Райт і Паркін. Люди серед­ нього класу перебувають у «суперечливих» ситуаціях «подвійного перекриття» в тому розумінні, що вони знаходяться в лабетах конф­ ліктних відносин. Наприклад, багато людей із нижчого середнього класу ідентифікують себе з тими самими цінностями, як і ті, котрі перебувають у значно вигіднішому становищі, але водночас вони час­ то змушені жити на нижчі доходи, аніж найкраще оплачувані ро­ бітники ручної праці.

Робітничий клас

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю, так званих «синіх комірців». Як і в середньому класі, всередині робітничого класу існують досить чітко означені лінії поділу. Голов­ на причина такого поділу — різні рівні кваліфікації. На вищий ро­ бітничий клас, що складається з кваліфікованих робітників, часто дивляться як на «робітничу аристократію», адже ті, хто до неї на­ лежить, мають вищі доходи і кращі умови праці, ніж люди, що виконують простішу ручну працю. Тим, хто належить до робітничої

аристократії, менше загрожує і безробіття. Хоча деякі робочі квалі­ фікації утратили своє значення внаслідок технологічного поступу, а отже, погіршилося і становище робітників відповідного фаху, на­ приклад, друкарів, загалом економічні умови кваліфікованих робіт­ ників за останні роки поліпшилися. В багатьох професіях заробітки залишилися порівняно високими, а становище стабільним; вони значно менше потерпіли внаслідок зростання рівнів безробіття, аніж ті, хто зайнятий у менш кваліфікованих галузях ручної праці.

Нижчий робітничий клас складається з тих, хто виконує некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого на­ вчання та підготовки. Більшість таких робіт гірше оплачуються і дають менші ґарантії трудової зайнятості, ніж кваліфікована праця.

Види праці робітничого класу різняться за тривалістю робочого дня чи тижня та трудовими ґарантіями. Розрізнення центральної та периферійних зон економіки допомагає прояснити цей аспект. Цент­ ральні сектори — це ті, де робітники працюють повний робочий день, дістаючи достатньо високу платню й маючи довготривалі трудові ґа­ рантії зайнятості. В периферійних секторах гарантій зайнятості не існує, оплата праці там низька, а частка робітників, які працюють неповний день, є досить високою. Кваліфіковані робітники, а також частина напівкваліфікованих та некваліфікованих (переважно білих чоловіків), домінують у центральних секторах, де до того ж існує ви­ сокий рівень профспілкової організації. Решта трудяться в пери­ ферійному секторі, де професійні спілки організовані слабо.

Найнижчий клас (андерклас)

Головна лінія демаркації всередині робітничого класу проходить між етнічною більшістю і знедоленими меншинами, які й складають найнижчий клас. Члени найнижчого класу трудяться в очевидь гірших умовах і мають набагато нижчий життєвий рівень, ніж біль­ шість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або дуже часто міняють місце роботи. У Британії чорношкірі та азіати представлені в найнижчому класі непропорційно. В деяких євро­ пейських країнах робітники-міґранти, які легко знаходили роботу в часи більшого економічного процвітання, двадцять років тому, тепер утворюють велику частку цього сектора в робітничому класі. Це можна сказати, наприклад, про алжирців у Франції та про туре­ цьких мігрантів у Західній Німеччині.

Природа найнижчих класів стала темою палких дебатів серед со­ ціологів. Головним чином ці дебати зосередилися на Сполучених Штатах, зокрема щодо становища чорношкірих бідняків, які живуть у внутрішніх кварталах великих міст. Вільям Джуліус Вілсон дійшов висновку, що чорне населення Сполучених Штатів розкололося нав­ піл.

У своїй праці «Расова проблема втрачає свою гостроту» Вілсон твердить, що за останні три-чотири десятиріччя у Сполучених Шта­ тах з'явився заможний середній клас чорношкірих — «білі комірці»

та кваліфіковані професіонали. Далеко не всі афроамериканці досі живуть у міських ґетто, а ті, що живуть, запевняє Вілсон, утриму­ ються там не так активною дискримінацією, як економічними чин­ никами, іншими словами, не стільки з расових причин, скільки з класових. Колишні расистські бар'єри падають; чорношкірі застряг­ ли у своїх ґетто через економічні негаразди (Wilson, 1978).

Вілсонова праця спричинила палку дискусію, яка досі не згасла. Консервативний політолог Чарлз Мерей погоджується, що в більшос­ ті великих міст існує чорний найнижчий клас. Проте, на його думку, афроамериканці перебувають на суспільному дні внаслідок самої по­ літики соціальної підтримки, що ставить на меті поліпшення їхнього становища. Люди стають залежними від соціальної допомоги і буду­ ють на цій залежності специфічну «культуру вбогості». Вжившись у таку культуру, вони втрачають бажання шукати собі працю, буду­ вати сталі спільноти чи утворювати стабільні родини (Murray, 1984).

У відповідь на аргументацію Мерея Вілсон повторив і розвинув свої попередні висновки, знову-таки посилаючись на дослідження, здійснене в Чикаґо. Переїзд багатьох білих із міст у передмістя, зане­ пад міської промисловості та інші урбаністичні економічні проблеми, вважає він, спричинили високий рівень безробіття серед афроамериканських чоловіків. Форми соціальної дезінтеґрації, на які вказував Мерей, включаючи високу частку неодружених чорношкірих мате­ рів, Вілсон пояснює під поглядом зменшення наявного числа при­ датних до шлюбу (тобто таких, що мають роботу) чоловіків.

Далі Мерей застосував свої висновки до ситуацій в Сполученому Королівстві (1990 p.). Згідно з ним, поки що не існує чітко означено­ го найнижчого класу у Великій Британії, проте він швидко форму­ ється. Він складається не лише з представників етнічних меншин, а також з білих із тих зубожілих місцевостей, де розвивається соціаль­ на дезінтеграція. Однак висновки Мерея були гостро розкритиковані соціологами, які живуть і працюють у цій країні.

Ми спробуємо оцінити адекватність теоретичних тверджень Мерея пізніше. А спершу розглянемо зміни, які впливають на ста­ новище тих, хто перебуває на вищих рівнях класової структури.

Зміни в класовій структурі

Розпад вищого класу?

Як зазначалося раніше, вищий клас (як і всі класові угруповання) завжди був внутрішньо розділений. Деякі автори запевняють, що сьогодні вищий клас до такої міри розпався на окремі складові час­ тини, що реально вже не існує як єдина класова категорія. В дев'ят­ надцятому сторіччі й у першій половині сторіччя нинішнього, вва­ жають прихильники цього погляду, членство у вищому класі ґрун­ тувалося на володінні власністю — бізнесами, фінансовими органі­ заціями або землею. Сьогодні земля, як уже згадувалося, не є зна­ чущим джерелом влади, а економіку опанували великі бізнесові кор-