Материал: Gidens_Sotsiologiya2

308 10. СТРАТИФІКАЦІЯ І КЛАСОВА СТРУКТУРА

порації, які не належать певним особам. Ними володіють тисячі різних акціонерів, які дуже мало впливають на діяльність компаній. Контроль над великими корпораціями перейшов у руки виконавчих директорів, які не володіють фірмами, що ними керують, вони є просто «білими комірцями» або кваліфікованими професіоналами високого ранґу.

Таким чином, у схемі класів, запропонованій Джоном Ґолдторпом, вже немає місця для вищого класу, існує лише «службовий клас», верхні прошарки якого складаються з бізнесових менеджерів, висококваліфікованих професіоналів та адміністраторів. Інші автори вказують на феномен інституційного володіння акціями (див. розділ дванадцятий, «Праця та економічне життя») як на факт, що симво­ лізує відмову надавати першорядної ваги приватному володінню ка­ піталом. Сьогодні високий відсоток акцій належить страховим ком­ паніям, пенсійним фондам та кредитним організаціям, які обслугову­ ють чималу кількість населення. Наприклад, майже половина насе­ лення Сполученого Королівства сьогодні вкладає кошти в системи приватного пенсійного забезпечення.

Втім, думка, що вже не існує чітко означеного вищого класу, є досить сумнівною. Джон Скот, на чий аналіз про мінливу природу вищого класу ми вже посилалися, вважає, що вищий клас сьогодні змінив форму, але зберігає свою окремішність. Він складається з лю­ дей, пов'язаних тим, що він називає «сузір'ям інтересів», з діяльніс­ тю великих бізнесів. Виконавчі директори великих корпорацій, мо­ же, й не володіють своїми компаніями, але їм часто вдається зібрати великі пакети акцій, що прив'язує їх певною мірою і до управителів давнього зразка, і до «фінансових капіталістів». «Фінансові капіта­ лісти» — категорія, яка включає в себе людей, що керують страхови­ ми компаніями та іншими організаціями, які є сьогодні великими інституційними акціонерами й перебувають у самій серцевині сього­ днішнього вищого класу.

Висококваліфіковані професіонали, менеджери, адміністратори

Зростання числа людей, які працюють у царині високого професіо­ налізму, менеджменту та адміністративного управління, спричинене тим великим значенням, яке мають у сучасних суспільствах органі­ зації великого масштабу (див. розділ одинадцятий, «Сучасні органі­ зації»). Воно пов'язане також із тим фактором, що дедалі більша кількість людей працює у секторах економіки, де держава відіграє головну роль, наприклад, у галузях державного управління, освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення. Попри широкі масш­ таби приватизації, в 1994 р. близько 28 відсотків робочої сили ще були зайняті в державному секторі промисловості. Більшість професіо­ налів високої кваліфікації — лікарів, бухгалтерів, адвокатів і т.д. — по суті наймає на службу держава.

Професіонали, менеджери та адміністратори високого рівня дося­ гають свого становища здебільшого завдяки тому, що мають у своєму

розпорядженні такі собі «вірчі грамоти» — вчені ступені, дипломи та інші фахові свідоцтва. Загалом вони роблять надійні й матеріально вигідні кар'єри, і їхнє відокремлення від людей, що виконують більш рутинну неручну працю, за останні роки набуло набагато чіткіших обрисів. Дехто дотримується думки, що висококваліфіковані професі­ онали та інші вищі групи «білих комірців» сьогодні вже утворюють окремий специфічний клас — «професійний менеджерський клас». Проте лінія поділу між ними та «білими комірцями» не видається ані глибокою, ані виразно окресленою, щоб визнати такий погляд за

обґрунтований.

•

«Білі комірці», «сині комірці»: фемінізація й пролетаризація

Сьогодні неручну роботу виконує набагато більше людей, аніж то було раніше; але серед соціологів тривають запеклі дебати, чи стали вони внаслідок цього «середнім класом», чи ні. Тут виникають дві істотні проблеми. По-перше, багато вакансій більш рутинної неручної праці сьогодні заповнюються жінками. Відбувається процес, який називають, можливо, трохи невдало, фемінізацією рутинної «білокомірцевої» роботи. Як ми ще побачимо, проблема класу та тендеру є дуже складною.

По-друге, умови праці для багатьох людей на такій роботі значно спростилися або декваліфікувалися; навички та вміння, які раніше вимагалися від людини-працівника, певною мірою атрофувалися внаслідок того, що машини перебирали на себе дедалі більше люд­ ських функцій. Це стосується, наприклад, клерківської та секретар­ ської роботи в установах; підрахунки, писання та організаційну ді­ яльність дедалі більше брали на себе друкарські машинки, арифмо­ метри, фотокопіювальні машини, а зовсім недавно — комп'ютери та ворд-процесори.

Фемінізація і декваліфікація, по суті, прямо між собою пов'язані. Наприклад, що більше зростала кількість людей клерківських та ана­ логічних професій, то вищим ставав відсоток жінок у цих галузях і тим рутиннішими ставали самі ці галузі. Жінки також витісняють чоловіків на нижніх рівнях таких секторів, що дуже швидко розвива­ ються, — маркетинг, роздрібна торгівля та індустрія розваг та від­ починку. Такі професії, як продавець або касир у крамниці, майже повністю фемінізовані.

У своєму широкознаному дослідженні «Праця та монополістич­ ний капітал», опублікованому близько двох десятків років тому, Гарі Бревермен твердив, що більшість рутинних «білокомірцевих» профе­ сій настільки декваліфікувалася, що вони тепер дуже мало відрізня­ ються від ручної праці. Автор запевняє, що тут аж ніяк не йдеться про зростання середнього класу, радше навпаки, ми тут маємо справу з процесом «пролетаризації». Ці групи виштовхуються вниз, у робіт­ ничий клас, що швидко зростає, включаючи в себе багато праців­ ників «неручних» професій (Braverman, 1974).

Більшість соціологів вважають, що Бревермен перегнув палицю.

ся, з прогресом технологічних перемін; тут, певно, вимагається не менше вміння, а більше. Наприклад, це можна сказати про професії, на які дуже вплинуло запровадження комп'ютерів (хоча інші профе­ сії знизили свій ранґ унаслідок цього ж таки процесу). Більше того, соціально-класова позиція одруженого індивіда залежить також від становища, яке обіймає чоловік (чи дружина). Жінки, що виконують рутинну «білокомірцеву» роботу, часто одружені з чоловіками наба­ гато вищих «білокомірцевих» професій, і родина, таким чином, на­ лежить до середнього класу.

Вивчення рутинних «білокомірцевих» професій та працівників, які виконують цю роботу, дало дещо суперечливі результати в тому, що стосується ідеї пролетаризації. Розмарі Кромптон та Ґарет Джоне (Crompton and Jones, 1984) вивчали «білих комірців» у банку, в міс­ цевих органах влади та в страховій компанії. Вони з'ясували, що жінки-клерки мали менше шансів піднятися до вищих ранґів «білокомірцевої» роботи, аніж чоловіки. Більшість професій, що вивча­ лись ними, були, на їхню думку, пролетаризованими: працівники просто виконували набір рутинних операцій, де не залишалося місця для ініціативи. Чоловікам досить часто вдається уникнути такої ро­ боти, тоді як жінкам це вдається рідко; таким чином, саме жіночі «білокомірцеві» професії понизилися ранґом.

Ґордон Маршал та ін. (Marshall et al., 1988) критично постави­ лися до цих висновків, як, зрештою, і до поглядів Бревермена. Вони опитали чоловіків та жінок у цілій низці професій щодо того, чи їхня робота сьогодні потребує більше вміння, аніж тоді, коли вони почи­ нали працювати. Тільки 4 відсотки заявили, що їхня робота сьогодні потребує меншого вміння, і ця пропорція була майже однакова як для фемінізованих, так і для інших «білокомірцевих» занять. Автори дійшли висновку, що «білі комірці» досі набагато незалежніші у своїй праці, ніж більшість тих, хто виконує ручну роботу; під погля­ дом класової свідомості вони з набагато більшою ймовірністю схильні думати про себе як про «середній клас», ніж робітники ручної праці.

ЗМІНИ, ЩО торкнулися робітничого класу

Як буде мовлено далі в цьому розділі, британське суспільство (у цьому воно не відрізняється від інших індустріалізованих країн) має значну кількість бідних людей. Одначе більшість «синіх комірців» не бідують. Як уже раніше згадувалося, доходи робітників ручної праці значно зросли, порівняно з початком нашого сторіччя. Це під­ вищення життєвого рівня має вияв у значно більшій купівельній спроможності для всіх класів. Близько 50 відсотків «синьокомірцевих» робітників сьогодні є власниками своїх осель. Автомобілі, пральні машини, телевізори й телефони стали доступні майже всім родинам.

Феномен заможності робітничого класу вказує ще один можливий шлях до суспільства з переважанням середнього класу. Мірою того,

як робітники ручної праці стають усе заможнішими, чи не здобува­ ють вони можливість перейти в середній клас? Ця ідея, віддзеркалю­ ючи властиву соціологам звичку давати простим речам громіздкі назви, нині відома як теза обуржуазнення. Обуржуазитись мовою марк­ сизму означає «стати подібним до буржуа», тобто «наблизитися до середнього класу».

В 1960-х роках Джон Ґолдторп та його колеґи здійснили дослі­ дження, яке згодом стало широковідоме під назвою «дослідження гі­ потези обуржуазнення». Ці студії, побудовані на опитуванні робіт­ ників автомобільних та хімічних підприємств у Лутоні, було опу­ бліковано в трьох томах. Його часто згадують під назвою «Вивчен­ ня заможного робітника» (Goldthorpe et al., 1968—1969). Було опита­ но 229 робітників ручної праці, а також, для порівняння, 54 «білі ко­ мірці». Багато з опитаних «синіх комірців» мігрували в цю місцевість у пошуках добре оплачуваної роботи; порівняно з іншими робітниками ручної праці, вони одержували добру платню і заробляли більше за «білокомірцевих» працівників нижчого рівня.

Результати дослідження, на думку його авторів, із усією очевид­ ністю показали, що теза про обуржуазнення була хибною. Ці робіт­ ники аж ніяк не наближалися до середнього класу. Вони мали, за словами Ґолдторпа та його колеґ, суто «інструментальне» ставлення до своєї праці, тобто дивилися на неї як на засіб отримання доброї платні. їхня робота була здебільшого монотонною й нецікавою, і вони майже не цікавилися нею. У вільні години вони й на думці не мали асоціювати себе з «білими комірцями», в них не було амбіцій під­ нятися вище по класовій драбині, а зароблені гроші вони збиралися витратити на всілякі товари та майно.

У наступні роки подібні дослідження не робилися, тож не зовсім ясно, чи висновки Ґолдторпа та його колеґ, якщо вони були слуш­ ними на той час, залишаються такими й тепер. Усі погоджуються на тому, що старі традиційні робітничі спільноти мали тенденцію розпа­ датися на фраґменти або й геть розпадатися, мірою того як занепада­ ла мануфактурна індустрія та утверджувалися споживацькі настрої. Проте, до якої міри відбулася ця фрагментація, залишається відкри­ тим для дискутування.

Лінії поділу в середовищі робітничого класу віддзеркалюють не тільки контрасти між окремими індивідами, а й між родинами. У своїй праці «Лінії поділу в середовищі робітничого класу» Рей Пал (Pahl, 1984) наводить результати опитування робітничих родин у Айл-оф-Шеп, графство Кент. Він виявив лінію розколу, яка прохо­ дить між «працезаможними» і «працебідними» родинами. До пер­ ших належать сім'ї, де двоє або троє її членів мають стабільну робо­ ту; ці люди, як правило, мають власні оселі, й живеться їм непогано. Люди з «працебідних» сімей, навпаки, ледь зводять кінці з кінцями.

Годі заперечувати, що стратифікація в середовищі робітничого класу, як і між класами, залежить тепер не тільки від працевлашту­ вання, але й від різниці у споживанні та стилі життя. Сучасні су­ спільства стали у певних важливих аспектах суспільствами спожи-

вання, що прагнуть все нових і нових матеріальних благ. Суспільство споживання, певною мірою, це «масове суспільство», де класові від­ мінності переважно подолані; так, люди різного класового походжен­ ня можуть дивитися одні й ті самі телевізійні програми. Але водно­ час класові розбіжності можуть інтенсифікуватися через варіації стилю життя та «смаку» (Bourdieu, 1986).

Проблема найнижчого класу

Чи справді тенденції щодо формування найнижчого класу зайшли так далеко у Великій Британії та в Європі, як твердить Мерей, — питання залишається відкритим для дискусій. Лідія Моріс опублі­ кувала результати дослідження, яке вона здійснила в Гартліпулі, на північному сході Англії. Це один з регіонів у Британії, де відбувся значний спад у виробництві товарів широкого споживання і виникло широкомасштабне безробіття. Саме в таких зонах і має тенденцію утворюватися найнижчий клас.

Моріс вивчала три групи безробітних: до першої вона включила подружжя, в яких чоловік був без роботи принаймні протягом року; до другої — подружжя, де чоловік протягом останнього року зміг утриматися на тій самій роботі; а до третьої — подружжя, в яких чоловік улаштувався на нову роботу в останні дванадцять місяців. Майже всі люди, яких опитувала Моріс, були білі. Вона зазначає, що безробіття у Британії не так безпосередньо пов'язане з «проблемою чорношкірих», як у Сполучених Штатах.

З погляду соціальної заанґажованості, тобто мають чи не мають індивіди та родини мережі підтримки, на які вони могли б розрахо­ вувати, Моріс виявила незначні відмінності між трьома групами. Ті, хто вже понад рік був без роботи, ще не втратили надії десь влашту­ ватися; вони не створили антиробочої культури. Ситуація цих чоло­ віків була спричинена довготривалим економічним занепадом регіо­ ну, відсутністю кваліфікації та відносним браком неформальних ро­ бочих контактів, які могли б допомогти їм знайти собі якесь заняття тут, на місці. Проте Моріс також виявила, що більшість давніх без­ робітних мали подруг, які теж були безробітні, й що більшість їхніх друзів теж не мали роботи. І все-таки вона зробила висновок, що «моє дослідження не дає прямих доказів існування окремої специфічної культури «найнижчого класу» (Morris, 1993, p. 410).

Висновки Моріс аж ніяк не можна вважати остаточними. Її до­ слідження було здійснене лише в одній частині країни, а саме там, де етнічні меншини представлені не дуже густо. Чоловіки вест-індсько- го та азіатського походження більше схильні виконувати напівкваліфіковану працю, і рівень безробіття серед них нижчий, ніж серед білих чоловіків (Pilkington, 1992).

Тенденції до економічного поділу та соціальної дискримінації, властиві сьогодні для Америки, схоже, посилюються також у Бри­ танії і в Західній Європі. Расовий та етнічний елемент відіграє тут провідну роль. У таких містах, як Лондон, Манчестер, Роттердам,