Материал: Gidens_Sotsiologiya2

Франкфурт, Париж і Неаполь, становище міської бідноти погіршу­ ється. Гамбург — найбагатше місто Європи, якщо вимірювати за се­ реднім особистим доходом, де найвища пропорція мільйонерів у Ні­ меччині. Але це ж таки місто має найбільшу частку безробітних та людей, які живуть із соціальної допомоги; ця частка перевищує се­ редню національну на 40 відсотків. Кількість робочих місць у про­ мисловому виробництві в місті та навколо нього зменшилася на тре­ тину за п'ятнадцять років, що передували 1994-му.

Більшість злидарів та безробітних у західноєвропейських краї­ нах — це автохтонне населення, але там є також багато вбогих іммі­ грантів у першому та в другому поколіннях, що застрягли в нетри­ щах великих міст, і пропорція самітних матерів із дітьми серед них зростає. Для прикладу можна навести Moc-Сайд у Манчестері, Галюсфіртель у Франкфурті та Ньюве-Вестерн у Роттердамі.

Група голландських соціологів опитала кількасот людей, що жи­ вуть у бідняцьких зонах великих міст Голландії. Вони виявили (всу­ переч висновкам Моріс), що 55 відсотків тих, хто давно втратив робо­ ту, перестали її шукати. Дослідники дійшли висновку, що більшість із них вирішили взагалі не працювати й жити на соціальну допомогу (Engbersen et al., 1993).

ГЕНДЕР І СТРАТИФІКАЦІЯ

Дослідження стратифікації протягом багатьох років були «гендерно сліпими», вони здійснювалися так, начебто жінок і не існувало або вони були неважливими й нецікавими з погляду аналізу розподілу влади, багатства й престижу. Проте саме гендер є одним з найсуттє­ віших прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, де б чоло­ віки, в певних аспектах суспільного життя, не були багатші, впливо­ віші й вищі за своїм статусом, аніж жінки.

Класовий поділ і гендер

Одна з головних проблем, які ставить перед нами вивчення гендеру та стратифікації в сучасних суспільствах, звучить просто, але розв'язати її нелегко. Це питання про те, наскільки ми можемо збагнути гендерні нерівності нині, головним чином, під поглядом класового поділу. Ген­ дерна нерівність історично закорінена набагато глибше, аніж класова система; чоловіки стояли вище від жінок навіть у безкласових суспіль­ ствах, які жили з полювання та збирання диких плодів. Проте кла­ совий поділ настільки чітко означений у сучасних суспільствах, що немає сумніву: він суттєво «накладається» на гендерну нерівність. Ма­ теріальне становище більшості жінок має тенденцію віддзеркалювати становище їхніх батьків або чоловіків; тож навряд чи можна пояснити гендерну нерівність, базуючись тільки на класовому підході.

У своїй класичній праці про стратифікацію Френк Паркін висло­ вив таку думку дуже добре:

«Жіночий статус, безперечно, має багато невигод порівняно з чоловічим у різних сферах суспільного життя, що стосується працевлаштування, майнової власності, доходу тощо. Проте ці нерівності, що стосуються статевих відмінностей, звичайно не розглядаються як складові страти­ фікації. Це тому, що для переважної більшості жінок розподіл соці­ альних та економічних винагород визначається передусім позицією їх­ ньої сім'ї і насамперед позицією її голови — чоловіка. І хоча жінки сьогодні поділяють певні атрибути статусу лише з огляду своєї статевої належності, їхні претензії на володіння ресурсами детермінуються пере­ дусім не їхньою професійною зайнятістю, а здебільшого родом занять їхніх батьків або чоловіків. І навіть якщо дружини та дочки чорноробів мають дещо спільне з дружинами та дочками багатих землевласників, не випадає сумніватися в тому, що відмінності їхнього суспільного ста­ новища набагато разючіші та значущіші. Розглядати стать як важливий вимір стратифікації було б доцільно тільки в тому випадку, якби не­ спроможності, пов'язані з суто жіночим статусом, були настільки вели­ кі, що переважали б класові» (Parkin, 1971, pp. 14—15).

Можна заперечити, що жінки навіть сьогодні прив'язані до «при­ ватної» сфери життя — домашнього світу родини, дітей, господарст­ ва. Чоловіки натомість живуть більш «громадським» життям, і саме вони визначають, як розподіляється багатство та влада. їхній світ — це світ оплачуваної праці, індустрії та політики.

Той погляд, що класова нерівність великою мірою визначає ген­ дерну стратифікацію, донедавна був невисловленим припущенням, але сьогодні це питання стало дискусійною темою. Джон Ґолдторп обстоює «конвенційні позиції» (так він це називає) в класовому ана­ лізі. Він вважає, що оплачувана праця жінок порівняно незначна супроти чоловічої, тож слід вважати, що жінки належать до того са­ мого класу, що й їхні чоловіки (Goldthorpe, 1983). Ґолдторп наголо­ шує на тому, що цей його погляд аж ніяк не ґрунтується на ідеології сексизму. Навпаки, він визнає підлегле становище, в якому біль­ шість жінок перебувають у лавах робочої сили. Жінки частіше, ніж чоловіки, перебувають на роботі з неповним робочим днем, і часто їм узагалі доводиться бути усуненими з роботи на тривалі періоди часу під час вагітності та догляду за дітьми. Оскільки більшість жінок перебувають у економічній залежності від своїх чоловіків, із цього випливає, що їхня класова позиція частіше за все визначається кла­ совою належністю чоловіка.

Висновок Ґолдторпа можна піддавати критиці з багатьох причин. По-перше, в значній кількості сімей доход жінки має істотну вагу для підтримання економічного рівня та способу життя сім'ї. По-дру­ ге, трудова зайнятість жінки може неабияк впливати на становище чоловіка, а не лише навпаки. Навіть там, де жінка заробляє менше за чоловіка, її робоча ситуація може бути «провідним» чинником, що впливатиме на класову позицію її чоловіка. Наприклад, коли чоловік є напівкваліфікованим або некваліфікованим робітником ручної пра­ ці, а дружина, скажімо, має крамницю. Професійна діяльність дру­ жини може визначити стандарт позиції сім'ї в цілому.

По-третє, існує чимало «крос-класових» сімей, у яких робота чо-

ловіка належить до вищої класової категорії у порівнянні з роботою дружини, а зрідка буває і навпаки. Оскільки такі сім'ї вивчалися мало, ми не можемо бути певні, що завжди слід приймати службове становище чоловіка як визначальний чинник. Можна уявити собі си­ туацію, коли буде реалістичнішим співвідносити чоловіка й жінку з різними соціально-класовими позиціями, навіть якщо вони з однієї сім'ї. По-четверте, пропорція сімей, у яких лише жінка є годувальни­ цею, зростає. В таких випадках, коли жінка не має доходу з алімен­ тів, що ставило б її на один економічний рівень із колишнім чолові­ ком, вона, за визначенням, сама детермінує власну класову позицію (Stanworth, 1984; Walby, 1986).

Дані досліджень підтверджують той висновок, що економічне ста­ новище жінки не можна просто «зчитати» з економічних позицій її чоловіка. Одне з досліджень, здійснених у Швеції, показує, що кроскласові родини стали звичайним явищем (Leiuffsrud and Woodward, 1987). В більшості таких випадків чоловік має більш престижну ро­ боту, хоча іноді буває й навпаки. Дослідження показало, що індивіди в таких родинах намагалися «імпортувати» аспекти кожної іншої класової позиції в сім'ю. Наприклад, рішення, кому залишатися вдома, щоб доглянути хвору дитину, визначалися на основі розгляду сімейних обставин взаємозв'язку класу та тендеру. Там, де робота дружини була престижнішою, аніж робота чоловіка, обов'язок догля­ ду за дитиною брав, як правило, на себе останній.

Дискусія триває

Ґолдторп та його прихильники виступили на захист запропонованого ним погляду й висунули кілька супровідних зауважень. У дослід­ ницьких цілях, твердять вони, доцільно буде для класифікації сім'ї брати партнера з вищого класу, незалежно від того, чоловік це чи жінка. Більше того, вважають вони, там, де матеріал про індивіду­ альне становище жінок був включений у дослідження, результат лише модифікує, а не радикально змінює висновки, зроблені «з кон­ венціонального погляду» (Goldthorpe et al., 1988).

Продовжуючи дискусію, деякі автори запропонували визначати класову позицію індивіда, не зважаючи на сім'ю. Іншими словами, соціальний клас визначатиметься для кожного індивіда лише з огля­ ду на його службове становище, не беручи до уваги обставин його домашнього життя. Такий підхід, наприклад, узяли собі на озброєн­ ня Ґордон Маршал та його колеґи в своєму дослідженні класової системи у Сполученому Королівстві (Marshall et al., 1988).

Такий погляд на проблему, одначе, має свої труднощі. Він оминає своєю увагою людей, які не перебувають на платній службі, а сюди належать не тільки повногодинні домашні господарки, а й пенсіо­ нери та безробітні. Останні дві групи можна було б категоризувати щодо їхньої останньої роботи, але це буде проблематичним, якщо во­ ни не працювали протягом достатньо тривалого часу. Більше того, видається вкрай хибним зовсім не брати до уваги сім'ю. Від того, чи

вгору по соціоекономічній драбині. Наскільки «відкритими» є індус­ тріалізовані країни з огляду соціальної мобільності? Чи у Британії надається більша рівність можливостей, аніж деінде? Дослідження соціальної мобільності здійснювалися протягом більш як півсотні років, часто з залученням міжнародних порівняльних даних. Однією з найперших праць у цій галузі було дослідження Питирима Сорокіна (1927 р.) Сорокін проаналізував проблему на прикладі цілого ряду суспільств, включаючи античний Рим та Китай, а також здійс­ нив одне з перших детальних досліджень мобільності в Сполучених Штатах. Він дійшов висновку, що можливості для швидкого просу­ вання вгору в США набагато обмеженіші, аніж це гадав американ­ ський народ. Однак технічні прийоми, які застосовував Сорокін для збору свого матеріалу, були досить примітивними.

Дослідження, здійснене через сорок років Пітером Блау та Отіс Дадлі Данкен, було значно досконалішим та всебічнішим (Blau and Duncan, 1967), їхнє дослідження залишається зразком найдетальнішого вивчення соціальної мобільності, здійсненого в одній окремій країні. (Та, попри всю його масштабність, характерну і для всіх ін­ ших студій мобільності, воно не позбавлене зазначених раніше вад, оскільки досліджувалися тільки чоловіки). Блау і Данкен зібрали ін­ формацію на основі національної вибірки об'ємом в 20 тисяч чолові­ ків. Вони дійшли висновку, що в Сполучених Штатах має місце знач­ на вертикальна мобільність, але майже вся вона відбувається між професійними, дуже близькими одна до одної позиціями. Мобіль­ ність «великої амплітуди» — явище рідкісне. Випадки низхідного ру­ ху трапляються у кар'єрах індивідів і між генераціями, проте є менш звичним явищем, аніж висхідна мобільність. Причина полягає в тому, що кількість вакансій для «білих комірців» та висококваліфі­ кованих професіоналів зростала значно швидше, ніж число вакансій для «синіх комірців», що створювало можливості для синів «синьокомірцевих» робітників зайняти «білокомірцеві» позиції.

Можливо, найвизначнішим міжнародним дослідженням соціаль­ ної мобільності було те, яке здійснили Сеймур Мартін Ліпсет і Рейнгард Бендікс (Lipset and Bendix, 1959). Вони проаналізували матері­ ал, зібраний у дев'ятьох промислово розвинених країнах — Британії, Франції, Західній Німеччині, Швеції, Швейцарії, Японії, Данії, Іта­ лії та Сполучених Штатах, сконцентрувавши свою увагу на мобіль­ ності чоловіків від «синьокомірцевої» до «білокомірцевої» праці. Всупереч своїм сподіванням, дослідники не знайшли жодних доказів того, що Сполучені Штати відкритіші за європейські суспільства. Су­ купну вертикальну мобільність через лінію «сині комірці»/«білі ко­ мірці» складали 30 відсотків у Сполучених Штатах, тоді як в інших суспільствах, цей відсоток коливався від 27-ї до 31-ї позначки. Ліп­ сет і Бендікс дійшли висновку, що в усіх індустріалізованих країнах відбувалися подібні зміни збільшення кількості «білокомірцевих ва­ кансій». Це спричинило «спрямований угору потік мобільності» при­ близно однакової потужності в усіх цих суспільствах. Однак, деякі автори піддали сумніву ці результати, твердячи, що можна виявити