Материал: Gidens_Sotsiologiya2

досить істотні відмінності між різними країнами, якщо приділити більше уваги мобільності вниз, а також мобільності великої амплі­ туди (Heath, 1981; Grusky and Hanser, 1984).

У своїй публікації «Постійний потік» Роберт Еріксон і Джон Ґолдторп (Erikson and Goldthorpe, 1993) повідомляють про результати своїх недавніх досліджень соціальної мобільності. Вони вивчали мо­ більність у Західній та Східній Європі, Сполучених Штатах, Австра­ лії та Японії. Були проаналізовані дані дванадцяти національних до­ сліджень мобільності впродовж майже сімдесяти років у цьому сто­ річчі. Вони з'ясували, що немає довготермінової тенденції до зрос­ тання показників мобільності. Загальний показник мобільності «не змінюється в якомусь певно. означеному напрямку» (с. 367). По­ казники масштабу мобільності в Сполучених Штатах якщо й вищі, ніж у інших розглянутих країнах, то зовсім не набагато.

Низхідна мобільність

Хоча низхідна мобільність — явище менш поширене, ніж мобіль­ ність угору, проте цей феномен зустрічається часто. Інтраґенераційна мобільність униз теж має місце. Мобільність цього типу дуже часто асоціюється з психологічними проблемами й тривогами, вна­ слідок яких індивіди стають неспроможні підтримувати стиль жит­ тя, до якого вони звикли. Зменшення потреби в робочій силі й ско­ рочення штатів теж є одним із джерел мобільності вниз. Наприклад, якщо людина середнього віку втрачає роботу, їй або дуже важко знову влаштуватися на якусь службу, або вдається знайти роботу з нижчим рівнем доходу, аніж раніше.

Досі було проведено дуже мало досліджень низхідної мобільності у Сполученому Королівстві. Проте є всі підстави для припущення, що мобільність униз, як інтра-, так і інтерґенераційна, зростає нині у Британії подібно до Сполучених Штатів. У США відомі кілька дослід­ жень цього феномену. В 1980-х і на початку 1990-х pp., уперше по другій світовій війні, відбулося загальне зниження середніх реальних заробітків (заробітків без інфляційних відсотків) людей, що перебува­ ють на середньому рівні «білокомірцевої» праці в США. Таким чином, навіть якщо пропозиція вакансій у цій сфері збільшується порівняно з іншими, праця в ній уже не може забезпечувати потреби певного життєвого стандарту, як це було раніше.

Реструктуризація та «ущільнення» корпорацій є головними при­ чинами таких змін. Перед лицем дедалі гострішої глобальної конку­ ренції багатьом компаніям довелося скоротити свої робочі штати. Бу­ ло скасовано багато «білокомірцевих», як і повногодинних «синьокомірцевих» професій — їх замінили низькооплачуваними роботами з неповним робочим днем.

Низхідна мобільність у Сполучених Штатах сьогодні особливо по­ ширена серед розлучених жінок із дітьми. Для прикладу ми можемо розповісти про Сандру Болтон, життя якої Джон Шварц описує у своїй книжці «Забуті американці». Доля Сандри спростовує ідею,

10. СТРАТИФІКАЦІЯ І КЛАСОВА СТРУКТУРА

нібито люди, які напружено працюють і дотримуються всіх правил, не можуть не домогтися успіху. Чоловік Сандри протягом шістьох років їхнього шлюбу регулярно вдавався до насильства, і працівники служби дитячої опіки дійшли висновку, що він є загрозою для своїх двох дітей. Вона взяла формальне розлучення з чоловіком, після того як служба опіки над дітьми повідомила її, що дітей від неї заберуть, якщо вона його не залишить.

Сандра не одержує ніякої підтримки від свого колишнього чолові­ ка, який за два тижні до остаточного оформлення розлучення пован­ тажив їхні меблі та цінні речі на вантажівку і зник у невідомому напрямку. Тоді як у шлюбі Сандра жила досить заможним життям типової родини середнього класу, сьогодні вона перебивається з хліба на воду. Вона спробувала залишитися в коледжі, підтримуючи себе та дітей випадковою роботою, проте не спромоглася в такий спосіб за­ робити грошей, достатніх для нормального життя.

Тоді вона влаштувалася секретаркою в медичному центрі на пов­ ний робочий день. Поки вона була на службі, її дітей доглядала сусід­ ка. Займаючись вечорами та під час літньої відпустки, вона зрештою таки закінчила коледж. Після того вона зверталася до багатьох уста­ нов, але їй так і не пощастило знайти вакансію, де б їй платили біль­ ше, ніж на її секретарській роботі. Зароблених грошей не вистачало їй із дітьми навіть на повсякденні потреби, тому їй довелося піти на ще одну роботу, контролером вечорами у супермаркеті, — і навіть потому вона ледве зводить кінці з кінцями.

«Ти намагаєшся поводитися з повною відповідальністю, — каже Сандра, — і за це ти покарана, бо наша нинішня система не створює тобі для цього умов. Адже я так тяжко працюю. Це взагалі на межі людських можливостей» (Schwarz, 1991).

Внаслідок свого розлучення Сандра опустилася від досить комфортабельного життя до життя в бідності. І вона така не одна — в Сполучених Штатах чи Британії.

Соціальна мобільність і успіх

Багато людей у сучасних суспільствах вірять, що кожен може до­ сягти вершини, якщо тяжко й достатньо наполегливо працюватиме, проте цифри показують, що таке трапляється рідко. Чому ж так важко домогтися успіху? З одного боку, відповідь на це дуже проста. Навіть у «досконало плинному» суспільстві, в якому кожен має рівні шанси добутися до вершини, це вдається лише незначній меншості. Соціоекономічний порядок має форму піраміди, тому на вершині є не так багато місця для тих, кого вабить влада, статус або багатство. Не більш як дві-три тисячі людей із п'ятдесятивосьмимільйонного населення Британії можуть стати директорами однієї з двохсот най­ більших корпорацій.

Крім усього цього, ті, хто перебуває нині на вершині багатства і влади, мають багато засобів, щоб утримати свої переваги й передати їх своїм же нащадкам. Вони в спромозі забезпечити своїм дітям най-

кращу освіту, яка потім допоможе їм влаштуватися на добру роботу. Попри високі податки на багатство та посмертне мито, заможні люди здебільшого знаходять можливості передати дітям значну частку своєї власності. Більшість із тих, хто досягає вершини, починали з хорошого старту — походження з родин багатіїв або професіоналів високої кваліфікації. Вивчення життєвих ліній людей, які зуміли за­ багатіти, показують, що мало хто починав із нуля. Переважна біль­ шість людей, які «зробили гроші», або успадкували їх, або одержали в якийсь інший спосіб бодай невелику кількість грошей, які потім зуміли примножити.

Вільям Рубінстайн вивчав походження британських мільйонерів 1980-х років (Rubinstein, 1986). Він побудував своє дослідження, спираючись на дані про людей, які померли в 1984-му та 1985 роках, залишивши в спадщину принаймні один мільйон фунтів. (Щодо жи­ вих мільйонерів, майже неможливо зібрати реальні факти). Рубінс­ тайн з'ясував, що ті, чиї батьки були багатими бізнесменами або зем­ левласниками, досі складають 42 відсотки в рядах мільйонерів. Лю­ ди, які напевне одержали матеріальну допомогу від своїх родин (ті, чиї батьки були професіоналами високої кваліфікації), складають ще 29 відсотків. Сорок три відсотки мільйонерів успадкували понад 100 ти­ сяч фунтів кожен, а ще 32 відсотки успадкували суми від 10-ти до 100 тисяч. У Британії досі найпевніший засіб забагатіти — це наро­ дитися багатим.

Рівні мобільності

Загальні рівні мобільності досить широко вивчалися у Британії про­ тягом повоєнного періоду, хоча знову ж таки дослідники концентру­ вали свою увагу переважно на чоловіках. Одне з найперших дослі­ джень було здійснене Девідом Ґласом (Glass, 1954). У своїй праці автор проаналізував інтерґенераційну мобільність протягом тривало­ го часу, що передував 1950-м рокам. Його висновки збігаються з висновками вчених, які обстежували дані мобільності в міжнародно­ му плані (див. вище) — близько 30 відсотків мобільності від «синьокомірцевих» занять до «білокомірцевих» посад. Власне, дослідження Ґласа було одним із тих, на які широко посилалися при міжна­ родних порівняннях. Хоча випадків мобільності спостерігалося й ба­ гато, то була здебільшого мобільність короткої амплітуди. Мобіль­ ність угору була набагато поширеніша, ніж мобільність униз, і пере­ важно концентрувалася на середніх рівнях класової структури. Лю­ ди суспільного дна мали тенденцію там і залишатися; майже 50 від­ сотків синів висококваліфікованих фахівців та менеджерів теж пра­ цювали в цій же таки професійній сфері.

Одне з наступних досліджень було здійснене Джоном Ґолдторпом та його колеґами в Оксфорді на основі матеріалів опитування 1972 ро­ ку (Goldthorpe et al., 1980). Вони спробували з'ясувати, наскільки змінилися моделі соціальної мобільності відтоді, коли збирав свої дані Ґлас, і дійшли висновку, що загальний рівень мобільності чоловіків був вищий, ніж у попередній період, причому значно збільшилося число випадків руху великої амплітуди. Головна причина цього, проте, була не в тому, що система професійної зайнятості стала більш егалітарною. Рушієм цих перемін було дедалі інтенсивніше зростан­ ня кількості вищих «білокомірцевих» вакансій супроти «синьокомірцевих». Дослідники виявили, що дві третини синів некваліфікованих та напівкваліфікованих робітників ручної праці самі були на такій же роботі, що й їхні батьки. Близько 30 відсотків професіоналів та мене­ джерів походили з робітничого середовища, тим часом лише 4 від­ сотки чоловіків, зайнятих «синьокомірцевою» працею, походили із се­ редовища висококваліфікованих професіоналів та менеджерів.

Дослідження Ентоні Гіта, попри неповноту зібраних даних, пока­ зує, що шанси мобільності для жінок вузько обмежуються браком можливостей для працівників жіночої статі у сфері менеджерської та висококваліфікованої професіональної діяльності (Heath, 1981). По­ над половина дочок професіоналів високої кваліфікації або менедже­ рів перебувають на рутинних офісних посадах, не більше 8 відсотків займають позиції, порівнянні з позиціями їхніх батьків. Лише 1,5 від­ сотка жінок із «синьокомірцевих» родин опиняються на таких поса­ дах (хоча 48 відсотків працюють на рутинній офісній роботі).

Перше оксфордське дослідження мобільності (розглянуте нами ви­ ще. — Ред.) було оновлене за даними, зібраними десятьма роками пізні­ ше (Goldthorpe and Payne, 1986). Головні висновки попередньої праці були підтверджені, але вдалося виявити і деякі зміни. Наприклад,

зросли шанси для чоловічої молоді із «синьокомірцевого середовища» добутися до менеджерських або тих, які вимагають високої професій­ ної кваліфікації, посад. Знову ж таки пояснення цьому знайшлося в змінах структури професійної зайнятості, де відбувалося значне змен­ шення «синьокомірцевих» посад супроти «білокомірцевих». Мобіль­ ність униз мала місце навіть рідше, ніж у попередній період. Проте на­ багато більша, ніж раніше, пропорція чоловіків з робітничого сере­ довища опинилася в стані безробітних унаслідок зростання масштабів масового безробіття, починаючи з 1970-х років.

Маршал та його колеґи здобули в 1980-і роки результати, які вели­ кою мірою підтверджували висновки Ґолдторпа й інших. Вони вияви­ ли, що близько третини людей на високих «білокомірцевих» або про­ фесійних посадах походили з «синьокомірцевого» середовища. Подіб­ ні результати засвідчують наявність значної плинності в британському суспільстві. Для багатьох людей справді відкриваються можливості просунутися вгору по щаблях соціальної ієрархії, з погляду як інтраґенераційної, так і інтерґенераційної мобільності; але по цій драбині досі доволі важко підійматися жінкам, і плинність сучасного суспіль­ ства пояснюється здебільшого його тенденцією побільшувати число посад високого ранґу. Маршал та його колеґи зробили такий висновок: «Хоча «нагорі» й стало більше місця, це аж ніяк не означає, що виникла цілковита рівність можливостей туди дістатися» (Marshall et al., 1988, p. 138). Проте слід пам'ятати й про те, що ми вже відзначали раніше: мобільність — це тривалий процес, і якщо суспільство стає «відкритішим», наслідки цього можуть проявитися лише через покоління.

Проблеми вивчення соціальної мобільності

Вивчення соціальної мобільності виявляє різні проблеми. Напри­ клад, зовсім не очевидно, чи мобільність від «синьокомірцевої» до «білокомірцевої» праці завжди буде коректно визначати як мобіль­ ність «угору». Кваліфіковані робітники «синьокомірцевої» праці мо­ жуть бути в кращому економічному середовищі, ніж багато людей більш рутинної «білокомірцевої» роботи. Природа праці постійно змінюється з плином часу, й не завжди очевидно, що професії, роз­ глядувані як «ті самі», досі є тими самими. Наприклад, клерківські професії, як ми вже переконалися, дуже змінилися за останні кілька десятиріч через механізацію та комп'ютеризацію офісної праці. Ще одна трудність полягає в тому, що при вивченні інтерґенераційної мобільності буває важко визначити, в яких точках відповідних кар'єр робити порівняння. Батько може досягти лише середини своєї кар'єри, коли його дитина починає своє трудове життя; батьки і їхній нащадок можуть бути водночас мобільними, можливо, в одно­ му напрямку або (рідше) в різних. Де ми повинні їх порівнювати — на початку чи наприкінці їхніх кар'єр?

Усім цим труднощам можна до певної міри дати раду. Можна спробувати поміняти професійні категорії, коли стає очевидно, що природа професії радикально змінилася за період даного досліджен-